Як підтримати «живу» Україну

У селі Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонщини нещодавно з’явився швидкісний Інтернет. Як розповів сільський голова Віктор Маруняк, ще півтора року тому громада прийняла рішення будь-яким коштом приєднатися до всесвітньої мережі, чим, передусім, урівняти в можливостях розвитку сільську молодь із ровесниками з інших регіонів.

— Фонд сільської книгозбірні, звичайно, обмежений, а наша молодь має читати найсучаснішу наукову та художню літературу; спілкуватися через мережу з ровесниками, розвиватися в ногу з часом. Півтора року тому ми в селі відкрили першу в районі інтернет-бібліотеку. Для цього виділили з сільського бюджету 40 тисяч гривень — придбали п’ять комп’ютерів. Знайшли місцевого спеціаліста, щоб налаштував Інтернет та керував роботою закладу. Відтоді в одному приміщенні маємо дві бібліотеки — традиційну книгозбірню та мережеву, — розповів «Дню» Віктор Маруняк. — Ще донедавна я сам був далекий від комп’ютерів, а тим паче боявся слова «Інтернет». Але це вимога часу, тому будь-який український сільський голова зобов’язаний не просто опанувати цю науку, а й спонукати до цього односельців. З’ясувалося, що Інтернет у нашій бібліотеці, як і в будинках мешканців, занадто повільний. Швидкість навіть найостанніших варіантів — так званих мобільних модемів — далеко не найкраща. А з’єднатися через дріт із провайдером технічно неможливо: ще з радянських часів сюди не прокладено спеціального оптоволоконного кабелю.

Відтак, сільська громада почала самоорганізовуватися з однією метою: провести швидкісний Інтернет. З’явилася ініціативна група, до складу якої увійшли депутати сільради, представники молодіжної громадської організації «Дніпрова Чайка» та небайдужі односельці. Вже на перші зустрічі ініціативна група запросила спеціалістів Голопристанського районного відділення «Укртелекому», які запевнили, що готові прокласти кабель та встановити додаткове обладнання. Але селяни повинні придбати 4,5 кілометри дорогого кабелю.

— Ми зв’язалися з ПАТ «Одескабель». Там пояснили, що вартість необхідного нам об’єму кабелю — 50 тисяч гривень. Через два тижні телефонних перемовин підприємство пішло нам на поступки, зменшивши вартість до 29 тисяч гривень, — продовжує Віктор Маруняк. — Але навіть такої суми в бюджеті села не було. Тому ініціативна група запросила односельців на «сходку» в Будинок культури й запропонувала всім, хто хоче мати Інтернет, фінансово долучитися до справи. Мене приємно здивувало, що того дня про готовність за будь-яку ціну приєднатися до мережі заявило понад 200 людей! Ми поділили необхідну суму на кількість бажаючих, люди скинулися, й у такий спосіб придбали кабель.

Після того, як до села було прокладено кабель, з’явилося чимало охочих також приєднатися до Інтернету. Але на чергових зборах ініціативна група прийняла одноголосне рішення: односельці, які долучатимуться до підключення Інтернету після того, як його вже було проведено, також повинні заплатити. Ці кошти (наразі вже зібрано понад 5 тисяч гривень) громада направила в благодійний фонд місцевої школи, що, по суті, дозволило провести поточні ремонтні роботи.

— Я регулярно читаю «День». Якось натрапив на вислів головного редактора газети Лариси Івшиної, яка сказала: «Союз хуторів зі швидкісним Інтернетом — реальна ідея». Стара Збур’ївка — підтвердження цього правила. Тепер зі швидкісним Інтернетом село ніби «перезавантажується». Молодь сидить у соціальних мережах, спілкується з ровесниками з різних регіонів країни та зарубіжжя; через Інтернет вчить іноземні мови. А моє покоління з мережі черпає об’єктивну інформацію та розвивається. Як результат — серед односельців, які мають доступ до Інтернету, все менше людей дивиться телевізор. Люди розуміють, що якісного контенту там практично немає. Наразі саме українське село дає підказку, як підтримати «живу» Україну. А озброєному Інтернетом селу такі «імпульси» давати легше.