Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

З надією на нове покоління

Юрій ЩЕРБАК: Тривала бездержавність, на жаль, не виховала політичної еліти
15 липня, 2006 - 00:00

У редакції нашої газети — нова гвардія практикантів. До літньої школи практичної журналістики «Дня» вже прибули студенти Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, Національного університету «Острозька академія», Запорізького національного університету. Нещодавно до редакції газети на зустріч з новим поколінням журналістів завітав відомий громадський діяч, публіцист, дипломат Юрій ЩЕРБАК. «Він нас вразив насамперед широтою своїх поглядів. Він наводить цікаві факти, проводить яскраві паралелі щодо ситуації в Україні і досвіду інших держав», — ділиться враженнями після зустрічі з Юрієм Миколайовичем студент із Черкас Назарій Вівчарик. «Юрій Щербак — не лише читач, а й автор нашої газети, що впливає на громадську думку українців», — представила гостя практикантам головний редактор газети Лариса Івшина. Далі естафету було передано нашим молодшим за досвідом колегам. Юрій ЩЕРБАК, який має непересічний досвід і в дипломатії, і в політиці, і в журналістиці, відповідає на запитання нового покоління журналістів.

— У «Дні» існує одна досить цікава рубрика, під якою матеріали друкуються наприкінці кожного тижня: «Що хорошого? Що поганого?». Як би відповіли на ці запитання?

— Події останнього тижня — дуже погані. Знову посилилася конфронтація між різними частинами України, посилалася нестабільність в країні, в державному керівництві. Це дуже негативні події, які, в принципі, можуть призвести до трагічних наслідків. Українська неорганізованість може і не призвести до цього, але ми бачимо, що колишня опозиція тепер дуже активна, вона використовує всі слабкості нинішньої влади, і це дуже небезпечно. А що позитивного? Це публікації моїх статей у газеті «День».

— Як, на ваш погляд, реагуватиме Захід на теперішні політичні події в Україні?

— Єдиної позиції з цього питання в Заходу немає. Це міф, що Захід єдиний, нації дуже поділені. Але є велика симпатія до України, яка народилася під час помаранчевої революції. У той же час у США зараз зростає дуже велика опозиція проти Росії. Зокрема, республіканець Джон Маккейн, який може стати наступним президентом Штатів, гостро критикує російську політику. Водночас він дуже активно підтримує Україну. Існує також значна група американських політиків, яка вважає, що з Росією треба дружити. Це правильно, ми не повинні ворогувати, але ми повинні дивитися на те, як Росія поводить себе щодо нас. Джордж Буш братиме участь у саміті «вісімки», очевидно, саме з цієї позиції, хоча держсекретар США Кондолізза Райс і міністр оборони Дональд Рамсфельд прекрасно знають ціну Росії. Але під час саміту не прийнято говорити гострі речі. Хоча, гадаю, під час саміту підніматимуться грузинське й українське питання.

У ЄС більш прохолодне ставлення до України, хоча є чимало країн цього об’єднання, які послідовно підтримують Київ. Але Росія для ЄС — важливий постачальник енергоресурсів. Країни ЄС залежать на 40% вiд російських енергоносіїв, а в найближчі роки будуть ще залежати на 60% по нафті й газу. Вони бояться щоб не повторилася ситуація останньої зими. Але ці країни теж не хочуть, щоб Росія використовувала боротьбу з Україною як засіб тиску, в тому числі й на Європу. Великих симпатій і бажання бачити нас в ЄС зараз нема. І нинi наші шанси катастрофічно зменшуються.

Якщо говорити про реакцію НАТО, то недавно пролунала заява генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера про те, що він не готовий говорити про строки приєднання України до Альянсу. Хоча ще недавно вказувалися і строки — 2008—2009 роки. Але, на жаль, наші внутрішні події не викликають великого ентузіазму в НАТО. Отож позиція Заходу різна. Але палких прихильників Росії там немає через той тип демократії, який будує Путін: контроль ФСБ над усім, відсутність свободи слова, придушення недержавних організацій. Росіяни самі стогнуть. Небезпека для Росії — це загравання з Іраном, загравання з ХАМАСом...

— Які історичні паралелі та асоціації ви можете провести з огляду на нинішню політичну ситуацію в Україні?

— В Україні — трагедія. Тривала бездержавність, на жаль, не виховала самостійної політичної еліти. Вона весь час орієнтувалася то на Польщу, то на Москву. І всі ці спроби побудувати державу, козацьку державу, розбивалися. Навіть життя Хмельницького (якого можна вважати політичним взірцем) свідчить про те, що він теж вагався між двома полюсами. Ще одну аналогію можна провести з політичним життям часів Української Народної Республіки. Частина тодішніх націонал-патріотів, радикалів, які теж вміли виступати дуже яскраво та романтично, не мали серйозного розуміння економіки, промисловості, розуміння тієї частини Лівобережної України, яку представляють східні регіони. До речі, комуністичні уряди розуміли роль Донбасу, Дніпропетровської області для розвитку країни. У них завжди були в керівництві представники цих регіонів. А зараз, на мій погляд, треба думати, яким чином об’єднатися. Я не хочу прикладу Лівану. Війна в цій країні почалась через те, що стався перерозподіл владних повноважень. Мусульманська громада не мала голосу, не мала представництва, почалася шалена і жахлива війна. Не треба доводити до цього, у нас тим паче немає таких мусульмансько-християнських протиріч.

— Чи є у нас сьогодні політична еліта і що ви вкладаєте в це поняття?

— Так, в нас є політична еліта. Але її мало. Більше є духовної еліти, національної. Я вірю в те, що вона існує. Її представниками є академік Іван Дзюба, академік Сергій Кримський, Ліна Костенко. Є моральна еліта. Але її зараз не чути, бо з нею не рахуються.

Політична еліта — це люди, які знають, що таке держава. Я знаю багатьох. Бо коли був послом, то зустрічався з такими людьми, з державниками. Завжди, коли приїжджала делегація, половина була байдужою, а половина цікавилася усім, це було видно по очах. Такі люди знайдуть своє місце. Скажімо, Арсеній Яценюк непогано працює. Тобто, якщо подивитись на масу, наприклад, на Верховну Раду, то еліти немає. Але якщо дивитись на особистостей, то є вправні політики. Є такий тип — парламентський політик, який нічого не робить. А мають бути політики-організатори конструктивної роботи — це дуже важливо. В різних міністерствах є такі люди, але їх мало.

— Вам було б важко сформувати уряд національної довіри?

— Непросто, але я б справився (сміється).

— Чи довго протримається нова коаліція, чи є майбутнє у таких політиків?

— Гадаю, недовго. Хоча при певних технологіях, якщо вони дійдуть до влади, то можуть бути різні варіанти розвитку подій. Існують технології, які дозволять досить довго триматися при владі. Приміром, шляхом скорочення демократії, утисків журналістів. Це, на жаль, досить легко зробити. І ми маємо приклади в ряді країн. Звичайно, я не маю на увазі країни стабільної демократії. В Канаді та США цього зробити неможливо.

У нас зараз важка ситуація. Ви уявіть, що комуніст стає міністром силового чи іншого важливого міністерства. Про яке НАТО тоді можна говорити? Адже комуністи в Європі не відіграють серйозної ролі. Хіба що вони змінилися. Як, наприклад, екс-президент Польщі Александр Кваснєвський. Він — колишній комуніст, але патріот Польщі, привів Польщу до НАТО і Європейського Союзу. Скажу відверто: якщо прем’єр-міністром стане Віктор Янукович, то він матиме обмежений виїзд. Президент повинен чітко звернутися до коаліції та пояснити, що ось є межа, через яку ви не можете переступити. Адже президент є гарантом Конституції, гарантом прав, гарантом суверенітету і територіальної цілісності країни. Він має владу і повинен її застосувати.

— Ви були дипломатичним представником України в багатьох країнах. Як ви узгоджували інтереси своєї Батьківщини і тих країн?

— Це була дуже важка місія. Останнього разу я працював у Канаді. У мене були прекрасні стосунки з українською громадою. До мене чудово ставилися. Але цей час моєї роботи (я був послом у Канаді в 2000—2003 роках) припав якраз на касетний скандал з президентом Леонідом Кучмою. Канадські офіційні чиновники мені жорстко сказали, що з вашим президентом справу не будемо мати, з Україною вiдносини будуть прохолодними. І всі мої мрії про те, щоб посилити з Канадою співпрацю, були марними. І тільки після помаранчевої революції співпраця покращилася. Отже, було складно. Але я робив все, що було в моїх силах. Я вважаю, що служив державі вірою і правдою. Я збільшував співпрацю в економічній сфері, культурній, науковій.

— Чи існують в бізнесових колах Америки серйозні наміри стосовно України?

— Вони існували весь час. Нам пропонували серйозні проекти, які повністю розбивалися об жахливий інвестиційний клімат, який таким і залишився. Поки в Україні не будуть представлені хоча б п’ять транснаціональних величезних компаній (на взірець «Форду» чи «Дженерал Моторз»), нам буде важко говорити про серйозну співпрацю з Америкою.

— Що б ви ще хотіли побачити на шпальтах газети «День» з огляду на ваш журналістський досвід?

— Я хотів би побачити яскраві публікації студентів, які я б вирізав та зберігав...

Лариса ІВШИНА, «День», Назарій ВІВЧАРИК, Катерина ГРЕЧАНОВСЬКА, Ірина КОНОНЕНКО, Катерина КУДІНА, Наталя ТИМЧЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments