Безлад не створює порядку. Якщо око зодчого — хаос, будівля буде Вавилонською вежею.
Віктор Гюго, французький письменник

Зламаний хребет дракона

65 років тому капітуляцією 6-ї армії фельдмаршала Паулюса завершилась Сталінградська битва
2 лютого, 2008 - 00:00

2 лютого 1943 року остаточно припинили спротив останні вояки оточеної й блокованої на вулицях Сталінграда 6-ї німецької армії під командуванням генерала фон Паулюса (за два дні до цього Гітлер терміново сповістив його про присвоєння військового звання фельдмаршала, що, по суті, було ледве замаскованим наказом Паулюсу здійснити самогубство; проте командувач 6-ї армії жорстко заявив своєму оточенню, що за жодних умов не зробить цього). Так завершилась велична, жахлива й кривава Сталінградська битва — і саме ця подія ознаменувала для всього світу корінний перелом у ході Другої світової війни.

Й досі далеко не всі західні історики згодні з тезою, що саме катастрофа вермахту під Сталінградом визначила подальший перебіг подій не тільки, як тоді говорили, на «Східному театрі військових дій», а й вирішальним чином вплинула на результат війни у цілому. Це може подобатись або не подобатись, але, зрештою, це не більше аніж констатація факту. Не під Ель-Аламейном (місто у Північній Африці, де англо-американські війська билися з вояками фельдмаршала фон Роммеля) і не на Тихому океані вирішувалась доля майбутньої перемоги над нацизмом — найбільшою загрозою людству, а на палаючих вулицях знищеного дощенту Сталінграда. Ось чому сьогоднішня дата, хоч і не зовсім «кругла», означає для людства одну дуже просту й фундаментальну річ: саме починаючи з того дня цього, неймовірно вже далекого, 1943 року воно, людство (всесвітня антигітлерівська коаліція в першу чергу) поступово стало віддалятися від краю прірви, в яку хотів кинути його націонал-соціалістський фюрер.

При цьому, заради історичної справедливості, не можна забувати і про те, що тоталітарні, сталінський та гітлерівський режими, що зійшлися у смертельному двобої (може, навіть усупереч власній волі — домовлялися же вони у 1939—1941 роках!), багато що об’єднувало: прагнення до світового панування, тваринна жорстокість, ненависть до засад й принципів демократії, культ Великого Вождя... Часто зараз навіть стверджують, що після грандіозної битви під Сталінградом «один тоталітарний монстр смертельно поранив іншого». Очевидно, історична правда є все ж таки набагато складнішою.

Сталінград став найвищим, найвеличнішим проявом нестримного прагнення народів (усіх народів світу, і українського, безперечно, теж!) до свободи, або ж (що, по суті, те ж саме) до життя. Видатний письменник Василь Гроссман, який півроку, з серпня 1942-го до лютого 1943- го, провів у самому пеклі битви, писав про те, що ніколи люди так багато не думали й не говорили настільки вільно про минуле, про те, що так спотворювало їх життя, як у Сталінграді. Про те, «що не можна людиною керувати, неначе вівцею» — це дико й ганебно; про муки і лиха, що випали на долю десятків мільйонів селян, про злочини НКВС (так, і про те ж — Гроссман, як очевидець, свідчить!), про майбутнє, бо «інтерес до післявоєнного устрою колгоспів, до майбутніх стосунків між великими народами та урядами був у Сталінграді майже загальним... Майже всі вірили, що добро переможе у війні та чесні люди, які проливали свою кров, зможуть будувати гарне, справедливе життя. Цю зворушливу віру висловлювали люди, котрі вважали, що їм самим навряд чи вдасться дожити до мирного часу, котрі щодня дивувались тому, що прожили на землі з ранку й до вечора — і не загинули». Так писав Гроссман.

Сталінський режим був нелюдським, тоталітарним. Проте перемогу під Сталінградом здобула аж ніяк не «тоталітарна» людина. В цьому її непроминуще історичне значення.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: