Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Боліла болем слова нашого

16 жовтня звістка про відхід Роксолани Петрівни Зорівчак у засвіти — як грім
17 жовтня, 2018 - 10:55

Такий, що вдаряє найболючіше. Не стало людини-епохи. Справжній велет у перекладознавстві. Людина культури й людина пам'яті культури.

Із Роксоланою Петрівною пов’язували роки співпраці у «Всесвіті», який вона передплачувала чи не від 1958 р., коли журнал отримав друге дихання у повоєнний час. Була другом журналу, редакції, однодумцем, людиною, яка підтримувала й тримала.

Роксолана Петрівна — людина-кафедра, людина-університет, дослідниця контрастивної лінгвістики й українського Слова, до останнього земного дня завідувачка кафедри імені Григорія Порфировича Кочура у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Глибинно знала українську й блискуче володіла англійською мовами. Вболівала за культуру мовлення, боліла болем слова нашого. Саме таку назву має одна з її праць. Людина надзвичайної внутрішньої делікатності, шляхетності, а водночас жінка-лицар, яка дбала за науку й освіту, за викладання перекладознавчих дисциплін і української мови, історії українського перекладу й особливостей перекладу з англійської мови.

Роксолана Петрівна Зорівчак (1934-2018 рр.) — людина-патріот. Вона чудово зналася на англійській літературі, володіла стилістичними й граматичними нюансами англійської мови. Саме Р. Зорівчак — одна з перших, хто в українському культурному просторі оприявнила ім’я Віри Річ, блискучої перекладачки української літератури, яка невтомно працювала в Лондоні над творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та ін. До останнього вона утривалювала в науковому просторі перекладацький доробок Віри Річ, підтримувала контакти з друзями та родиною пані Віри.

Роксолана Петрівна мала пристрасний і живий розум справжнього науковця, вона жила кафедрою, у найтяжчі хвилини, коли довелося пережити смерть найрідніших, робота була розрадою, яка давала сили триматися на світі. Людина величезної внутрішньої культури, аристократизму, шляхетності.

На роботі з колегами-перекладознавцями спілкувалася англійською мовою, аби тримати інтелект у тонусі. Мала контакти з дослідниками української літератури за кордоном, надсилала для журналу актуальні публікації про творчість класиків української літератури в англомовному світі, рецензії на актуальні видання, надруковані за кордоном. З великою пошаною підтримувала пам'ять про свого наукового Вчителя — Юрія Олексійовича Жлуктенка.

У портфелі журналу лишилося чимало матеріалів Роксолани Петрівни, а також кілька прохань із її боку щодо рецензування: і збірника на пошану Ю.О. Жлуктенка, й «Мойсея» Івана Франка у перекладі Віри Річ, яке підготувала Роксолана Петрівна разом зі своєю кафедрою у Франковому університеті. Вона жила у праці й не мислила жодного дня без неї.

Людина Франкового духу, Франкової сили, палкий патріот свого університету. Блискучий знавець життя Івана Франка. Людина, яка тримала на своїх плечах високу планку перекладознавства й до останнього прагнула робити все для розвитку української науки й української мови. Їй боліли тенденції медіасвіту, інформаційного середовища, у якому відбувається якщо не відверте нищення українського слова й ідентичності, то засмічення української мови й перетворення її на допоміжний інструмент життя. Тонка й вразлива душа не могла прийняти наруги над зболеним українським словом.

 Зорівчак — людина активної громадянської позиції, яка жила у вимірі великого серця, котре боліло болем своєї країни.

Царство Небесне! Вічна пам'ять…

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ