Червоні лінії «скіфської справи»

П’ять років у судах Амстердама розглядається так звана справа скіфського золота. Здавалося б, вона вийшла на фінішну пряму. Та стався неочікуваний як для української, так і для російської сторони поворот —  апеляційний суд збирається скасувати попереднє рішення Окружного суду Амстердама, ухвалене на користь України. 

ПЕРЕДІСТОРІЯ СПОРУ

Нагадаємо, ще в лютому 2014 року, до окупації Криму, колекція з його чотирьох музеїв була вивезена на виставку «Крим — золотий острів у Чорному морі» у музей Аларда Пірсона в Амстердамі. 565 експонатів та музейних предметів (2111 одиниць зберігання), що складають цю колекцію, відтоді звуть коротко — «скіфське золото», хоча, власне, далеко не всі цінні предмети колекції зроблені з золота, не всі є виробами скіфських майстрів. Так чи інакше, одразу ж Україна заявила, що вивезена колекція — це наша власність, тому Нідерланди мусять віддати вивезені цінності саме нам. 

До останнього часу нашій команді, а це юристи Міністерства юстиції, представники Міністерства культури, фахівці українського адвокатського об’єднання «Козьяков і партнери» та нідерландської юридичної фірми «Bergh Stoop & Sanders N.V.», вдавалося відстоювати українську позицію. 14 грудня 2016 року Окружний адміністративний суд Амстердама ухвалив рішення про те, що експонати кримських музеїв повинні бути повернуті в Україну.

Із 2017 року за апеляційною скаргою кримських музеїв справу вивчає Апеляційний суд Амстердама.  Рішення у справі про скіфське золото мало з’явитися 11 червня цього року, та згодом термін було змінено на 16 липня. Того дня Апеляційний суд Амстердама відклав винесення остаточного рішення, але ухвалив важливе проміжне рішення у справі. Сторонам виділено два місяці для надання запитуваної судом інформації, а вже потім суд розгляне справу далі. Вочевидь, уже цього року суд може вирішити, кому повертати колекцію кримських музеїв. 

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ЧОМУ РОСІЯ СВЯТКУВАЛА ПЕРЕМОГУ?

Зростання шансів РФ у цій справі та необхідні Україні для перемоги аргументи нещодавно обговорювали на спеціально скликаному круглому столі в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України за участі запрошених фахівців Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Спілки археологів України, Міністерства культури, Міністерства юстиції, Верховного Суду, низки інших наукових установ, музеїв та громадських організацій. Загалом участь взяло понад 40 осіб.

Голова Ради молодих учених Відділення історії, філософії та права НАН України, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Олександр МАЛИШЕВ вивчав за допомогою словників рішення Апеляційного суду Амстердама (далі — проміжне рішення) мовою оригіналу, щоб глибше зрозуміти усі ризики та підводні камені. За його словами, росіяни святкували перемогу після 16 липня. До цього максимум, на що вони розраховували, — затягувати справу якомога довше.

«Суд першої інстанції легко відкинув положення кредитних договорів між музеями, за якими експонати після завершення виставки має бути повернуто до кримських музеїв, — розповідає пан Олександр. — У цих самих договорах прописано, що колекції належать до державної частини Музейного фонду України. Речове право тут домінує над зобов’язальним правом. Адже більш важливим є те, кому належить річ, а не те, які договірні обов’язки щодо неї в третіх осіб». 

«Проте, Росія доволі вдало спекулювала на нерозумінні європейцями нашої пострадянської правової специфіки права державної власності та майнових прав державних юридичних осіб і заводила цим суд у глухий кут, — продовжив науковець. — Утім, суд першої інстанції вирішив не з’ясовувати питання, чиє майнове право сильніше — держави чи музеїв, а застосував процедуру повернення незаконно вивезених культурних цінностей згідно з Конвенцією ЮНЕСКО 1970 року про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Такий підхід радила й українська сторона. Конвенція передбачає, що культурні цінності можуть бути законно вивезені лише на підставі дозволу країни походження. Але ця правова підстава втрачається, якщо дозвіл з певних причини втрачає чинність, як це мало місце в нашому випадку».

ФАНТОМНІ КРИМСЬКІ МУЗЕЇ

Нідерланди мали б повернути вивезені цінності державі походження, тобто Україні, а український суд вирішив би, кому це має належати. «Це дещо компромісне рішення також дало змогу покласти на Україну витрати за зберігання колекції. Музей Аларда Пірсона вимагав майже 400 тисяч євро, але суд присудив 111 тисяч євро станом на кінець 2016 року. Якби було визнано остаточно, що золото належить Україні, а вимоги кримських музеїв безпідставні, тоді всі витрати були б покладені на сторону, що програла суд», — уточнив Олександр Малишев.

Щоб посилити свою позицію перед розглядом справи в Апеляційному суді, українська сторона замовила експертний висновок у британського професора Патріка О’Кіфа. «Один із центральних пунктів висновку О’Кіфа  стосувався того, що вивезення — це не лише процес перетину кордону. Якщо річ має бути в підсумку повернута певній державі, то лише з моменту повернення можна казати, що вивезення завершене. Якщо дозвіл на вивезення втрачає чинність вже після законного перетину кордону, то речі все одно стають незаконно вивезеними. Крім того, Україна апелювала до того, що у цій справі кримські музеї є так званими фантомними сторонами. Вони виступають під українськими назвами, ніби окупація Росією Криму ніяк на них не вплинула. Але кримські музеї, як українські юридичні особи, існують тільки у цьому судовому процесі, бо вже давно створені аналогічні російські музеї, яким передане все їхнє майно», — додав наш співрозмовник.

У проміжному рішенні обидва аргументи не були враховані, суд визнав кримські музеї належними сторонами. Конвенція ЮНЕСКО 1970 року, на думку апеляційного суду, застосуванню у цій справі не підлягає. Надалі суд планує розглянути справу за українським законодавством як звичайний майновий спір України та українських музеїв.

«РУЙНУЄТЬСЯ ЛОГІКА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Щоб повернути шальки терезів на нашу користь, Міністерство юстиції збирається оскаржувати проміжне рішення у Верховному суді Нідерландів. Та перш ніж подати такий позов, треба отримати дозвіл... Апеляційного суду, яким це рішення і постановлене. Такі тонкощі нідерландського законодавства. Мін’юст уже звернувся до суду за таким дозволом. Якщо дозвіл буде надано, то Верховний суд скоріше за все скасує проміжне рішення. Якщо ж справа буде розглядатися у площині, до якої зводить Апеляційний суд, відкривається велике поле непрогнозованих поворотів та маніпуляцій з боку Росії. 

«Апеляційний суд своїм проміжним рішенням зайшов за певні червоні лінії, нам треба артикулювати це питання на міжнародному рівні. Нещодавно з’явилась урядова заява від США, що треба повернути Україні скіфські скарби, — додав Олександр Малишев. — Але побоювань чимало. Суд хоче розглядати справу скіфського золота суто як майновий спір, не враховуючи факту окупації Криму та відповідного міжнародно-правового контексту. Зміна уряду в Україні теж може вплинути, бо незрозуміло, чи залишиться нинішня команда досвідчених фахівців, що веде цю справу. Навряд чи суд другої інстанції скасовує попереднє рішення, винесене на нашу користь, щоб ухвалити нове рішення знов на нашу користь. Рішення першої інстанції не мало жодних підстав для спростування. Воно серйозне та юридично вивірене, комплексно аналізує міжнародне право, законодавство України та Нідерландів. Його загальний обсяг — близько 20 сторінок. Я не уявляю, щоб якийсь наш місцевий суд так ґрунтовно мотивував своє рішення. Натомість суд другої інстанції своїми колізійними нормами руйнує всю логіку міжнародного права у сфері охорони культурної спадщини».

За підсумками науково-експертного круглого столу «Справа про скіфське золото: поточний стан та перспективи» науковці готують резолюцію, звернену до Президента, прем’єр-міністра, міністра юстиції та міністра культури. Основний посил — справу скіфського золота треба тримати під контролем, надати їй більшої публічності, а також мобілізувати фахову спільноту та громадянське суспільство України. Крім цього, науковці вишукують необхідні акценти для юридичної аргументації української позиції, також готують рекомендації, як врахувати досвід скіфської справи в майбутньому.

КОМЕНТАР

Наталія ЗАБОЛОТНА, ексдиректорка «Мистецького Арсеналу», президентка Фонду гуманітарного розвитку України

2014 року кримську частину скіфського золота наша держава теж могла забрати до з’ясування обставин. Але нідерландці попросили фінансові гарантії, зокрема на випадок додаткових судів із Росією. Тож представники влади відмовилися від цього.

Програти зараз боротьбу за золото — все одно, що програти війну з Росією. Тож треба мобілізувати Президента, прем’єра, культурних експертів та найкращих юристів, провести стратегічну нараду з повернення колекції в Україну. Це буде лакмусовим папірцем для нової влади — має культура для них значення чи ні. Особливо на тлі ідей про злиття міністерств.

Після повернення в Україну цими експонатами цілком може розпоряджатися основний зберігач скіфського золота — Національний музей історії України. Ці речі та й загалом національну культурну спадщину слід зробити доступними і для українців, і для іноземців, зокрема й на діджитал-платформах. Єдиний реєстр культурних цінностей також допомагав би управляти величезними музейними фондами, шукати зниклі твори тощо. І в судах Амстердама слугував би додатковим доказом, якби був створений раніше.