Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Дмитро Чернявський: чотири роки по тому

Про вбивство, після якого в Донецьку почався системний антиукраїнський терор
12 березня, 2018 - 19:14
ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ІГОРЯ СЛАВГОРОДСЬКОГО

13 березня 2014 року для багатьох жителів Донецька стало переломним днем. Тоді після мітингу за єдність України, що відбувся на центральній площі Леніна «обличчям до обличчя» з проросійським мітингом, убили Дмитра Чернявського. Удар ножем із товщі «русского мира».

Дмитро керував прес-службою донецького обласного осередку всеукраїнського об’єднання «Свобода» , 5 березня 2014-го йому виповнилося 22. Його мама Людмила згадувала тоді в розмові з «Днем»: «Усе вийшло раптово. Якраз приїхала в Донецьк і не могла додзвонитися сину. Коли він нарешті підняв слухавку, сказав, що зайнятий. Зателефонувала вдруге, він відповів: «Я прийду нескоро», — це були його останні слова. За кілька годин до мене прийшли з карного розшуку. Спочатку нічого не говорили. Розповіли все, коли склали протокол».

Тодішній керівник Головного управління МВС у Донецькій області Костянтин Пожидаєв коментував ситуацію так: «Наприкінці, коли основна частина активістів покинула площу, був спровокований конфлікт, який переріс у масову бійку. Міліція діяла вміло та злагоджено». Також він казав, що ініціював службове розслідування, та обіцяв зробити «кадрові висновки». Сам Костянтин Пожидаєв очолив управління МВС Донецької області незадовго до цього, 5 березня. На цій посаді він був до 9 листопада 2014-го, коли його звільнили згідно з законом про люстрацію, а два роки тому став керувати корпоративною безпекою в «Нафтогазі».

ДОНЕЦЬК, 4 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ. АКЦІЯ НА ПІДТРИМКУ МИРУ ТА ЄДНОСТІ УКРАЇНИ / ФОТО З АРХІВУ «Дня»

«ЦЕ БУВ ТЕРАКТ, СПРЯМОВАНИЙ НА ЗАЛЯКУВАННЯ МИРНИХ ГРОМАДЯН»

Повернімося до 13 березня 2014-го. Після вбивства Дмитра стало зрозуміло: учасники «російської весни» — не просто агресивні маргінали, що несподівано з’явилися в Донецьку. Вони готові вбивати, хаотично і з ненавистю.

«Це було не просто вбивство. Я вважаю, що це був терористичний акт, спрямований саме на залякування мирних громадян. Бо Дмитро був, скоріше за все, випадковою мішенню, їм було неважливо кого вбивати, аби людину проукраїнські налаштовану і на проукраїнському мітингу, — чотири роки по тому говорить про вбивство Дмитра Сергій Гармаш, головний редактор видання «ОстроВ», керівник Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу. — Взагалі всі дії сепаратистів і росіян, які їм «допомагали», були спрямовані саме на залякування. Їм не протистояли ані влада, ані правоохоронці, тож мішенню були активні громадяни, які насмілювались показати свою патріотичність. Можна сказати, що з того мітингу, в місті почався системний антиукраїнський терор: побиття, зривання українських прапорів, викрадання і катування патріотів, нові вбивства...»

І тут важливі не лише дії погромників, а й бездіяльність міліції і місцевої влади. «Все це робилось в кращому випадку за їхньої бездіяльності. А частіше — за їхньої мовчазної підтримки, — констатує Сергій. — Якщо міліція в більшості не приховувала проросійських поглядів, то влада, яку безумовно неформально уособлював Ахметов, думала, що таким чином вона створює ситуацію, яку тільки вона може контролювати, тож зможе диктувати умови Києву. Хоча, звичайно, на той момент ми всі ще вірили, що держава зможе нас захистити. Думали, що побачивши, що відбувається на місцевому рівні, в Києві швидко реагуватимуть. Але Київ «не помічав», що всі кадрові перестановки в області робились не під державу, а під Ахметова, а отже, під збереження системи, яку «регіонали» будували для себе. Керівників міськвідділків міліції не звільняли, а просто переводили до інших міст на такі самі посади, губернатора призначили за узгодженням Ахметова, тобто кадрова політика Києва в області була абсолютно неадекватною ситуації».

«МЕНІ ЗДАЛОСЯ, ЩО ЦЕ ВБИВСТВО ЗБИРАЛИСЯ ПОВІСИТИ НА НАШИХ ХЛОПЦІВ»

Втім, вбивство Дмитра мобілізувало проукраїнських жителів регіону. «Щодо наслідків Діминого вбивства, — вони були насамперед психологічні та організаційні. Люди, мабуть, уперше побачили, що в Донецьку немає держави, і вони залишились один на один із озброєними, організованими і не обтяженими мораллю сепаратистами. Тож, після того мітингу більшість проукраїнських організацій об’єднались у Координаційний комітет патріотичних сил Донбасу, — згадує Сергій Гармаш, який якраз координував КПСД. — До цього жодного координуючого органу не було, і все робилось хаотично. КПСД, щоб не піддавати життя людей загрозі, наклав місячний мораторій на публічні масові акції і почав працювати в напівпідпільному режимі: клеїли листівки, вішали прапори, випускали і розповсюджували газету, допомагали нашим військовим».

Сергій упевнений, що місцева влада не зробила жодних висновків із вбивства Дмитра. «Деякий час це навіть давало мені підстави вважати, що влада, тобто Ахметов, самі до цього причетні, — додає він. — Але пізніше в міліції мені показували фото — мабуть, із камер спостереження — людини з ножем у руці, тобто ймовірного вбивці. Звичайно, його не заарештували. Чи не змогли, чи не схотіли. Більше того, з розмов у тій же міліції мені здалося, що це вбивство збирались повісити на наших хлопців — футбольних фанатів, але, мабуть, не встигли».

ІМЕНА ТА СТАТИСТИКА

За місяць, 13 квітня 2014-го, почалась антитерористична операція — із боротьби за Слов’янськ, який напередодні взяли під контроль російські найманці. Вже 12 травня 2014 року департамент охорони здоров’я Донецької обласної держадміністрації повідомив, що з 13 березня в області загинуло 49 осіб, у лікарні з вогнепальними пораненнями (тобто, у хід уже йшли не лише ножі) дооправлено 245 постраждалих. Це з урахуванням убитих і поранених під час АТО.

А Дмитру в лютому 2015 року присвоїли звання Героя України. 13 березня 2015-го на мітингу «Донецьк — це Україна!», який відбувався в Києві, народний депутат і радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко назвав ім’я вбивці Дмитра. «Мені надіслали прізвище негідника, який зарізав Дмитра. Його прізвисько «Палач», а прізвище — Кікоть. Він буде обов’язково знайдений», — цитує слова Геращенка інформагентство УНІАН.

«Ще раз хочу наголосити: вбивство Дмитра Чернявського вважаю терористичним актом, спрямованим на залякування людей, які підтримували Україну. Актом, з якого розпочався проросійський терор у Донецьку і умови для якого, свідомо чи не свідомо (а я думаю — свідомо), створювала так звана місцева еліта на чолі з Ахметовим», — акцентує Сергій Гармаш.

Люди, які, як Дмитро, за висловом його друга Артура Шевцова, «хотіли жити нормально у своїй країні», далі жертвують собою заради цього бажання. Очільники держави так само присвоюють їм звання Героїв посмертно. Кількість загиблих і поранених на сході обростає нулями, і наразі немає підстав вважати, що незабаром перестане збільшуватися. Але часом здається, що ці смерті, постріли і вибухи досі не розбудили частину суспільства, як нагорі, так і внизу.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments