«Феноменально працездатний»

Ігор Петрович був відомим українським археологом, краєзнавцем, істориком, фольклористом і громадським діячем. Скульптурі уже встигли дати назву — «пішохід у бронзі», позаяк пам’ятник встановлений посеред вулиці, на бруківці, без постаменту. Скульптор Олесь Маляр таким чином передав життєву позицію Ігоря Ґерети, який завжди хотів бути серед людей, спілкуватися з ними й допомагати їм.

Ще 2008-го (Ігор Петрович пішов із життя 5 червня 2002 року) був готовий макет скульптури, але коштів на пам’ятник не було. «24 серпня 2008 року ми, друзі Ігоря Ґерети, зібралися й вирішили: якщо наші спроби достукатись до влади, численні листи-прохання про встановлення пам’ятника не дали результату, то маємо збирати кошти самі», — розповідає представник громадського об’єднання «Фонд імені О. Смакули» Василь Липовецький.

Ігор Ґерета заснував на Тернопільщині декілька музеїв, Інститут національного відродження України, ініціював створення Тернопільської обласної експериментальної школи мистецтв. Активно досліджував черняхівську культуру (III — IV ст. н. е.), проводячи археологічні розкопки могильників у Чернелеві-Руському. Він відкрив сотню пам’яток старожитностей України й досліджував майже двадцять із них. У 1990-х за його сприяння відновлювалися церкви та монастирі, він був одним із співзасновником Народного Руху України.

«Ігор Петрович Ґерета був феноменально працездатним, — згадує його колишній студент, нині голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна. — Він був дисидентом, свого часу зазнав переслідувань аж до ув’язнення в тюрмі, яку потім відновив як історико-меморіальний музей політв’язнів. Він культуролог, який створював і відновлював музеї — художній, краєзнавчий, понад сорок років працював у краєзнавчому музеї. Він одним із перших взяв на себе тягар відновлення церкви, яка виходила з підпілля. З ним пов’язують відновлення монастирів, створення Тернопільської вищої духовної семінарії. Він — той, хто об’єднав сотні, тисячі побратимів».