Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Ключі від музею, якого... немає

Чому їх відібрали у людей, які збирали експонати, а благородна справа переросла у скандал?
21 січня, 2020 - 18:42
ЦІ ВИТКАНІ НА ПОЛОТНІ РУШНИКИ — «ВИРОБИ, ЯКІ ВЖЕ НЕ МОЖНА ПОВТОРИТИ, БО МАЙЖЕ НЕМАЄ В ЛЮДЕЙ ТКАЦЬКИХ ВЕРСТАТІВ, А МАЙСТРИНІ ДАВНО ВІДІЙШЛИ», — ГОВОРИТЬ ОДИН ІЗ ФУНДАТОРІВ САМОДІЯЛЬНОГО МУЗЕЮ, ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН ЛЮБЕШОВА ПЕТРО КРАВЧУК / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

РУШНИКИ НА... ПІДВІКОННІ

Мабуть, ця картина ще довго буде тривожити душу: стара холодна будівля з обдертими дверима — і рушники з такими кольорами та візерунками, що просто вбирають очі... Цим рушникам місце не на підвіконні в колишньому кляшторі капуцинів, споруді, яка є славою волинського містечка Любешів уже тим, що тут, у колегіумі ордена піарів протягом 1753—1758 років навчався національний герой Польщі, соратник одного із засновників США Бенджаміна Франкліна та ад’ютант першого президента США Джорджа Вашингтона — Тадеуш Костюшко. Цим би рушникам місце за склом музейних вітрин, у спеціальному мікрокліматі.

Хто ж і навіщо помістив ці автентичні речі в таку імпровізовану «експозицію»? Адже серед зібраного в ці холодні промерзлі стіни — і рушники, яким немає ціни, бо вони виткані на полотні. Як стверджує один із фундаторів цього самодіяльного музею, почесний громадянин Любешова Петро КРАВЧУК, «це вироби, які вже не можна повторити, бо майже немає в людей ткацьких верстатів, а майстрині давно відійшли».

На Волині лише Любешів і Шацьк — як районні центри — не мають власного музею. Є краєзнавці, дослідники історії регіону, виходять у світ книжки, проводяться дослідження, а музею немає. З різних причин. Колишній місцевій владі десятиліттями ні музей, ні історія не були особливо цікавими. Тодішній селищний голова (наразі вже покійний), котрого, між іншим, любешівці обирали аж п’ять разів поспіль, не дозволив навіть провести археологічні дослідження в тих місцях, де є підземні ходи, а ними поритий увесь центр містечка. Продовжує руйнуватися унікальна пам’ятка — брама XVII століття — єдина, яка залишилася від палацового комплексу Вишневецьких-Чарнецьких, її зображення міститься на гербі Любешова і присутнє в багатьох кабінетах. Газета «День» уже розповідала про проблеми дослідження історії та створення музею в Любешові («Містечко, в якому ходять по золоту», 18 листопада 2015 року). І коли півтора року тому в містечку з’явився чоловік, назвався Генадієм Сарапіним (завжди уточнював, що його ім’я пишеться саме так, з одним «н»), розшукав місцевих краєзнавців і запропонував створити історико-краєзнавчий музей, його підтримали. Причому на різних рівнях.

13 серпня 2018 року на установчих зборах ініціаторів у приміщенні музичної школи відбулися установчі збори, на яких вирішили створити в Любешові історико-краєзнавчий музей при Волинському обласному відділенні Українського фонду культури. Сарапін і був головою цього відділення, і сам зголосився стати директором майбутнього музею.

А за півтора року Сарапін опублікував знімок біля... зачиненого музею, бо ключі від нього уже знаходяться в селищній бібліотеці. На перший погляд образа, бо люди, причетні до створення майбутнього музею, тепер начебто не мають вільного доступу до приміщення, частину якого самі вичистили від сміття, куди і збирали експонати. Принаймні саме так і сприймається для пересічної людини знімок біля закритих дверей. Звідки чужому знати, що знімок зроблено в єдиний у тижні вихідний день бібліотеки?.. В усі інші дні за розпорядженням селищного голови Олега КУХА діє правило: люди, причетні до створення музею, можуть взяти ключ у бібліотеці, записавшись у спеціальний зошит. До такого рішення його спонукали і залишені привідкритими вікна приміщення, і нічні візити туди деяких осіб, і врешті, приміщення — державне, на балансі селищної ради, а не прохідний двір, тим паче, що там вже є експонати майбутнього музею. Має бути, вважає він, банальна відповідальність, і він же має рацію, хіба ні?.. Але саме цей знімок, який мав би спровокувати «благородне обурення» вчинком селищної ради, і спонукав голову зустрітися з Генадієм Сарапіним, Валентином Поліщуком, Петром Кравчуком та іншими членами ініціативної групи зі створення музею не в робочому кабінеті (а таких зустрічей було не одна, не дві), а в ширшому колі. Тому й відбулися в Любешові громадські слухання, на які селищний голова Олег Кух запросив засоби масової інформації, депутатів, істориків, краєзнавців, жителів селища та всіх охочих взяти участь в «обговоренні розвитку музейної справи, збереження пам’яток історії, культури та архітектури, перспектив і планів на майбутнє».

ПІД ЧАС ГРОМАДСЬКИХ СЛУХАНЬ У ЛЮБЕШОВІ СЕЛИЩНА ВЛАДА НАГОЛОШУВАЛА, ЩО ДІЯЛЬНІСТЬ ГРУПИ ЕНТУЗІАСТІВ МАЄ ВІДБУВАТИСЯ В ЗАКОНОСЛУХНЯНОМУ ПОЛІ

БЕЗ ОБЛІКУ І ЗВІТУ

Припинити, образно кажучи, «вільне відвідування» приміщення музею селищну раду спонукали багато причин, і частину з них в офіційному листі до любешівського селищного голови описав Петро Кравчук, почесний громадянин Любешова. Назвав він своє звернення промовисто: «Мої застереження щодо створення Любешівського музею». Що спонукало його, одного із фундаторів музею, до сумнівів? Їх Петро Авксентійович озвучив і на громадських слуханнях: «...Сарапін запевнив, що самостійно зробить реєстрацію музею, однак за рік не зробив, але вивіску вчепив. Веде збір музейних експонатів і збирає благодійні внески, за що на сторінці музею не один раз дякував благодійникам, але суми цих внесків навіть нам, фундаторам, невідомі. Якось я зайшов у музей, побачив два дуже цікавих та цінних експонати, на запитання, звідки взялися, Сарапін мені не дав відповіді. А є певні вимоги до обліку експонатів у спеціальному журналі, якого так і нема. Нещодавно він самостійно чомусь вирішив зареєструвати музей уже не при фонді, а при громадській організації з такою ж назвою, як музей: «Любешівський музей минулого і сучасного. Західне Полісся». Сам розробив статут цієї громадської організації. Запросив мене підписати його, а коли я почав статут читати, не давав цього робити, ображав. Мовляв, хто їх там читає?.. Але я працював директором заводу і знаю, що означає твій підпис під документом. Мене здивували пункти у статуті, згідно з якими закладена можливість передавати музейні експонати на тимчасове зберігання не лише іншим музеям, а й фізичним та юридичним особам. З якою метою це зроблено? Адже досі експонати приймаються, а їхнього належного обліку нема».

Тому Петро Кравчук і запропонував висловити Генадію Сарапіну недовіру, створити музей комунальний, а якщо і на громадських засадах, то в числі засновників має бути і селищна рада як балансоутримувач приміщення.

ЧИ Є ПІДСТАВИ ДЛЯ НЕДОВІРИ?

Для сумнівів точно є. Під час громадських слухань любешівський селищний голова Олег Кух не один раз запитував присутніх тут членів громадського об’єднання «Любешівський музей минулого і сучасного. Західне Полісся», яким видом діяльності має займатися їхнє об’єднання, просив юриста пояснити, що таке економічний класифікатор та інші необхідні речі. Бо, як вияснилося, за тим економічним класифікатором, за яким зареєстроване ГО, воно... не має права займатися музейною справою, не має права збирати експонати. На що один з учасників ГО Валентин Поліщук відповів, мовляв, «прості члени» ГО можуть і не знати таких речей (!). «Реєстрація ГО за таким класифікатором виводить його з-під дії Закону про музеї та музейну справу, — старався донести суть зробленого Олег Кух. — Не знаю, свідомо чи помилково зробив це Сарапін, бо я бачу, що для вас реєстрація за цим класифікатором — відкриття, але в такому разі за порушення зберігання, обліку експонатів немає відповідальності».

Також Олег Кух повідомив, що вже понад рік просить показати статутні документи ГО, але він не отримав їх навіть після громадських слухань. «Уже понад рік прошу Генадія Сарапіна (котрого насправді звати... Володимир, а Генадій — це виявився його псевдонім), аби він показав копії своїх документів про освіту, адже запевняє, що є фахівцем у багатьох сферах, аби назвав три прізвища посадових осіб, які б могли підтвердити його діяльність зі створення, як запевняє, музеїв в інших районах Волині. Жодного не назвав. Ми маємо підстави більше знати про заїжджу особу, котра стверджує, що приїжджає на Любешівщину, щоби сприяти тут створенню музею, претендує на державне приміщення. То про яку підтримку може бути мова? Хоч ми лояльно довше року ставилися до діяльності цієї групи ентузіастів і надалі будемо підтримувати її, але вона має відбуватися в законослухняному полі. Фахівці селищної ради сьогодні учасникам громадських слухань детально розказали, яку роботу проводить місцева влада, аби розв’язати проблеми з приміщенням келій піарів, брами, яка на нашому гербі, що маємо ще зробити з нашим парком, пам’яткою садово-паркового мистецтва. І ми це зробимо, і музей також у Любешові буде!»

 

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 
Рубрика: