Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Крути: недоосмислена трагедія

101 рік тому нашвидкуруч озброєні київські студенти і школярі прийняли бій проти більшовицьких з’єднань Муравйова
28 січня, 2019 - 19:11
«КРУТИ-2» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Трагедія передбачає — і це природно та правильно — схиляння перед пам’яттю загиблих героїв, вшанування їхнього жертовного подвигу, згадування ключових обставин відповідних історичних подій. Щодо бою під Крутами, 101-шу річницю якого Україна відзначає сьогодні, 29 січня, то сукупність фактів доволі відома. Коротко нагадаємо їх.

За 130 кілометрів на північний схід від Києва, біля залізничної станції Крути, якраз у момент третього більшовицького повстання в Києві, що змусило українське командування розвернути частини, які покликані були йти саме в напрямку Крутів, на боротьбу з цим заколотом (про що не завжди згадують), 29    січня 1918 року відбувся нерівний п’ятигодинний бій між підрозділами російської окупаційної Червоної гвардії під проводом лівого есера Михайла Муравйова (майже чотирьох тисяч вояків) і загоном із київських студентів, юних курсантів та козаків «Вільного козацтва», який загалом налічував близько чотирьох сотень бійців.

Стрімкий наступ московських загонів було зупинено, що надало можливість УНР укласти Берестейський мирний договір з Німеччиною 9 лютого 1918 року. Такою ціною було урятовано українську державність. Через це слід рішуче відкинути «теорію» про нібито «даремну загибель» під Крутами трьох сотень кращих українських юнаків, мовляв, «навіть не навчених поводження зі зброєю». До речі, командував українцями високопрофесійний військовий Аверкій Гончаренко.

Питання не в тому, чи були «даремними» жертви, принесені заради незалежності. Такі жертви даремними бути не можуть — ми є свідками цього, починаючи з 1939, 1945, 1972, 1990 і, звичайно, насамперед 2014 року. Питання в тому, чому Крути й досі не цілком осмислені певною частиною суспільства. І в тому, що означає «осмислити» Крути. Заважає цьому осмисленню і обмеженість історичних знань (ширше — взагалі світогляду людей). І неспроможність зрозуміти, з яким, власне, ворогом ми маємо справу вже не одну сотню років. І небажання сприйняти одну просту істину: проти такого ворога бути беззахисним — злочин, що й підтвердили Крути, мир з ним є досяжним лише через перемогу (а один із «рейтингових» кандидатів у президенти пропонує такий спосіб вибудовування відносин з Кремлем: якщо я переможу на виборах, я покладу перед Путіним список того, що хоче Україна, він — список того, що потрібно Росії, ми порівняємо ці списки і якось домовимось...). Самий лише факт того, що подібні пропозиції лунають від людини, яка входить у першу трійку популярних кандидатів, переконливо демонструє: уроки Крутів засвоєні, м’яко кажучи, явно не досить.

Але є у нас справжні Державні Діячі (з великої літери), які віддали всі сили, знання, волю й талант заради того, аби Крути ніколи не повторилися. 28 січня така людина, Євген Кирилович Марчук, відзначила свій день народження. Сенс усього, що робить Євген Кирилович і як політик-державник, і як дипломат (надважкі перемовини в Мінську, на «волонтерських засадах»), і як потужний експерт у царині безпеки та у військовій сфері, — не допустити, щоб в Україні виникли «Крути 2». Бо це було б реальною катастрофою. Такій загрозі вдалося запобігти 2014 року (зокрема, зусиллями і Євгена Марчука), проте вона досі існує. Загроза того, що ми зустрінемо наступ ворога слабо озброєними — фізично, політично й духовно.

Вітаючи Євгена Кириловича з днем народження, варто твердо заявити: що більшою мірою влада держави (і теперішня, і майбутня) буде дослуховуватись до його думки — то меншою буде небезпека «других Крутів».

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments