Я не хотів би бути рабом, і не хотів би бути рабовласником. Це відображає моє розуміння демократії.
Авраам Лінкольн, шістнадцятий президент США

«Найважливіше – не втратити темпу»

Лілія Гриневич розповідає про підсумки візиту до США
12 лютого, 2018 - 19:27
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

В Україні багато обговорень викликають американські санкції проти російських посадовців і «друзів Путіна», надання протитанкових комплексів «Джавелін» та інша допомога Штатів в оборонній сфері. Але також ми багато співпрацюємо з цією країною по гуманітарних напрямках, зокрема щодо освіти.

Минулого тижня міністр освіти і науки України Лілія Гриневич мала щільний графік зустрічей у Вашингтоні: державний секретар з питань освіти у США Бетсі Девос, представники Світового банку, Державного департаменту Сполучених Штатів. Чому ці зустрічі стали «великим поштовхом» у відносинах України та США в сфері освіти, Лілія Гриневич пояснила «Дню».

ПРІОРИТЕТИ — ЦИФРОВА ОСВІТА ТА ЯКІСТЬ ВИШІВ

— Ліліє Михайлівно, що саме цікавить Сполучені Штати щодо реформи освіти в Україні? Наскільки там обізнані в ситуації?

— У перший день візиту я зустрілась із державним секретарем з питань освіти у США Бетсі Девос. Вона вже рік на своїй посаді, у нас була доволі довга і продуктивна розмова. Складається враження, що ми можемо збагатити одне одного новим досвідом. Я розповідала Бетсі Девос про Нову українську школу, про, те, що ми робимо у професійній освіті, — у США є свої проблеми у цій сфері. Ми домовилися співпрацювати, я запросила Бетсі Девос до України для подальших консультацій.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР США З ПИТАНЬ ОСВІТИ (АНАЛОГ ПОСАДИ МІНІСТРА ОСВІТИ В УКРАЇНІ) БЕТСІ ДЕВОС І МІНІСТР ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ У ВАШИНГТОНІ. «ТЕПЕР МИ БУДЕМО ПРАЦЮВАТИ НАД ВІЗИТОМ БЕТСІ ДЕВОС ДО УКРАЇНИ І КОНКРЕТНИМИ ПУНКТАМИ НАШОЇ СПІВПРАЦІ», — ГОВОРИТЬ ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ / ФОТО НАДАНО МІНІСТЕРСТВОМ ОСВІТИ США

Тепер ми розробляємо можливі напрямки співпраці. Зокрема, нас цікавлять дві сфери, доволі успішні у Сполучених Штатах. По-перше, це цифрова компетентність і використання цифрових технологій у навчальному процесі. Для нас це потребує дуже великих ресурсів, а в США є готові технологічні рішення.

Друга тема — забезпечення якості вищої освіти. У нас із цим великі проблеми. Досі немає Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і не розвивається система громадського і професійного нагляду за якістю вищої освіти. Закон «Про вищу освіту» дає можливість НАЗЯВО акредитувати незалежні центри. Наша ідея — дізнатися з американського досвіду про процедури такого незалежного оцінювання, адже головне — це інструменти. Ця оцінка має бути об’єктивна, незалежна і правильно доноситися споживачам. Бо вона потрібна насамперед для того, щоб студенти обирали, в який вищий навчальний заклад хочуть вступати. Для нас це важливо і з точки зору розподілу державних коштів, потрібно зв’язати оцінку роботи вишів з їх фінансуванням.

«МИ ПОСТІЙНО ПРАЦЮЄМО, ЩОБ ЗНЯТИ НАПРУГУ ЩОДО МОВНОЇ СТАТТІ»

— Також ви розповідали у «Фейсбуці», що у Державному департаменті обговорювали так звану мовну статтю закону «Про освіту». Днями представник МЗС Угорщини Тамаш Менцер заявив, що не було досягнуто жодної домовленості щодо українського освітнього закону, а Україна і надалі не виконує рекомендації Венеціанської комісії. Як ситуацію з «мовною статтею» сприймають у Штатах? Чи можемо ми заручитися тут підтримкою цієї країни?

— Так, у Державному департаменті відбулася зустріч з очільником Бюро європейських та євроазійських відносин Вессом Мітчеллом. У нас з ним була доволі продуктивна розмова за участю посла України у США Валерія Чалого. Я привела наші аргументи стосовно цієї ситуації, ми також представили проект дорожньої карти подальшої імплементації мовної статті. 

Для нас важливо покращити якість викладання української мови. Цього року ми зарезервували у державному бюджеті кошти для кабінетів української мови у школах нацменшин. Також ми пояснили, що розуміємо труднощі угорських і румунських шкіл, бо їхні мови належать до інших мовних груп, цим дітям важче вчити українську, ми маємо видовжити їм час на впровадження предметів українською. Мені здається, у Держдепі вже склалась чіткіша картина з приводу нашої мовної статті.

Ми продемонстрували що готові співпрацювати, дискутувати, імплементувати рекомендації Венеційської комісії, які доволі збалансовані і не потребують внесення змін у сам закон. Ми можемо відрегулювати все на рівні прикінцевих положень, зокрема щодо видовження перехідного періоду з двох до п’яти років, до 2023 року.

Також ми домовилися про подальші консультації. До речі, 14 лютого на майданчику МОН запланована ще одна консультація з угорською меншиною — вже третя. Ми постійно працюємо з ними, щоб зняти напругу. Але потрібна добра воля щодо співпраці з іншої сторони.

Зараз у нас є співпраця з Польщею, Болгарією, Румунією, а найгостріші заяви весь час лунають з боку Угорщини. Там це питання політизується, тому на рівні наших дипломатичних відомств намагаємося переконати угорську сторону, що маємо працювати безпосередньо над освітніми аспектами. 

«ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ ОСВІТИ МОЖЕ ЗАЙНЯТИ П’ЯТЬ-СІМ РОКІВ»

— Ви згадували, що у відносинах з американськими партнерами важлива співпраця щодо цифрової освіти. На яку допомогу у цьому плані ми можемо розраховувати? Загалом, чого чекати цього року стосовно поширення цифрової освіти в Україні?

— Є бюджет, який виділяється у 2018 році, — 54 мільйони на створення національної електронної платформи і колективу, який працюватиме над нею. А також 41 мільйон — на електронні підручники. Вперше ми будемо закуповувати електронні підручники, а також представимо безкоштовні пдф-версії паперових підручників.

Справжній електронний підручник включає у себе різні можливості візуалізації, відео тощо. Це доволі дорогі продукти. Я зустрічалася з представниками компанії Amazon. Мені було цікаво почути їхню думку стосовно критеріїв, які ми маємо закладати у роботу електронної платформи та електронних підручників. Також у мене була тривала зустріч у Світовому банку, де обговорювався можливий довгостроковий проект з приводу розвитку цифрової компетентності в Україні. Бо проблема не тільки у створенні платформи, а й у тому, щоб потім нею могли користуватися усі вчителі та учні. Це і забезпечення пристроями, і навчання вчителів.

Сьогодні у нас існує «цифровий розрив» між вчителями та учнями, діти у селі не мають можливостей оволодіти навичками цифрової компетентності. Це потребує більш тривалих інвестицій і проекту. Світовий банк займався цим у кількох країнах. Тож ми домовилися про експертну оцінку Світового банку з цього приводу. Вони зроблять огляд по Україні і за рік-два ми можемо розраховувати на погодження такого проекту.

МОН опрацьовуватиме документи щодо критеріїв до електронних підручників, а Світовий банк дасть нам міжнародну експертизу, щоб ми розробляли ці критерії правильно, з урахуванням уже «набитих гуль», через які пройшли інші країни. 

Скільки часу може зайняти повноцінне впровадження цифрової освіти в Україні?

— Для мене повноцінне її впровадження — готова національна платформа з матеріалами за усіма предметами, розвинений ринок електронних підручників і наявність відповідних пристроїв, з якими може працювати кожен вчитель і учень. Якщо дивитися з такої точки зору, це щонайменше п’ять, а може й сім років.

«ВАЖЛИВО, ЯКІ ЦІННОСТІ НАС ОБ’ЄДНУЮТЬ»

— Ще ви писали, що візит здійснюється не коштом державного бюджету. Де знаходили кошти для нього?

— Цей візит відбувся коштом фундації «Євразія», яка запросила мене для участі у заходах у рамках Національного молитовного сніданку з президентом США. Це ключовий захід, навколо якого відбуваються й інші. Наприклад, Український молитовний сніданок, на якому я виступала. Я вирішила скористатися цією нагодою, щоб здійснити потрібні офіційні візити.

До речі, у Державному департаменті ми також зустрічалися з представниками Бюро освіти і культури, яке має цікаві програми, пов’язані з можливостями обміну для наших студентів і викладачів. Для українських фахівців це може бути великим ресурсом професійного зростання. Наша розмова завершилась тим, що варто збільшити квоти для українців, щоб більше наших науковців і викладачів могли поїхати на такі стажування.

Загалом наскільки візит до США виправдав очікування? Як тепер має продовжитися співпраця з цією країною?

— Даний великий поштовх нашим відносинам у сфері освіти. Кожна особиста зустріч на високому рівні надає більше енергії, щоб можна було далі співпрацювати по цих питаннях. Зараз найважливіше — не втратити темпу, щоб, наприклад, ми продовжували комунікацію зі Світовим банком. У нас мають пройти відеоконференції, пов’язані з експертизою критеріїв електронних підручників і підходів до платформи електронної освіти. Також ми будемо працювати над візитом  Бетсі Девос до України і конкретними пунктами нашої співпраці.

До речі, сам Молитовний сніданок і заходи в його рамках є хорошою нагодою для побудови стосунків між нашими посадовцями і парламентарями Сполучених Штатів Америки. У межах цих заходів пройшло багато зустрічей, на яких була можливість обговорити питання, пов’язані з адвокацією справ України. Для нас важливе визнання США Голодомору як геноциду, і це ми обговорювали з багатьма парламентарями.

Також мене вразила ціннісна платформа, на якій намагаються продовжувати державницькі традиції Сполучених Штатів Америки, закладені ще їхніми батьками-засновниками. Думаю, дискурс про цінності і традиції молитовних сніданків походять звідти і зобов’язують всіх чиновників і політиків давати собі звіт про те, що не можна переходити «червоні лінії», це впливає на антикорупційну політику, ставлення людей до своєї праці. Мені здається, це один з уроків, який треба винести українцям. Дуже важливо, які цінності щодо розвитку держави нас всіх об’єднують.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments