Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

«Він завжди був самим собою»

Марія Рипан — про дитинство, інтереси і характер свого вуйка Любомира Гузара
14 червня, 2018 - 19:21
ФОТО НАТАЛІЇ КРАВЧУК

Нещодавно українці вшановували перші роковини відходу у вічність колишнього глави УГКЦ — Блаженнішого Любомира Гузара. Він був одним із найвизначніших і найбільш поважних моральних авторитетів останніх десятиліть не тільки для греко-католиків, а й для вірян інших конфесій та людей, далеких від релігії. Кардинала Любомира Гузара називали великим князем церкви, проповідником, духовним батьком нації та людиною-епохою. Однак для декого він завжди залишався вуйком Любком...

«День» поспілкувався з племінницею і похресницею Блаженнішого Любомира — Марією Рипан, яка постійно проживає у Торонто, але часто приїздить в Україну заради дослідження родоводу Гузарів та поширення все нових і нових фактів про життя Блаженнішого. Цього року пані Марія їздить містами України з презентацією нової книги — «Найдорожча Мамусю!» (листування о.Любомира Гузара з матір’ю), що була вперше представлена на цьогорічному київському «Книжковому арсеналі». Листувався Блаженніший з матір’ю Ростиславою та сестрою Мартою протягом багатьох років (1975 — 1976 і 1985 — 1992 рр.), на які припало чимало доленосних подій у житті українського народу та Української Греко-Католицької церкви. Тож у листах до рідних владика показує своє бачення цих історичних подій, дає їм оцінки і, крім того, розкриває свій внутрішній світ не тільки як церковного діяча, а й як людини.

МАРІЯ РИПАН ІЗ БЛАЖЕННІШИМ ГУЗАРОМ

«ЙОГО СТАВЛЕННЯ ДО РОДИНИ БУЛО СВЯТИМ»

— За дорученням Блаженнішого Любомира Гузара ви відновлювали генеалогію роду, навіть відкривали деякі сторінки, які для нього самого були маловідомими. Кого він найбільше згадував, шанував, на кого з родичів був схожий?

— Він дуже шанував свого батька Ярослава. Особливо любив розказувати про татів звичай на Різдво згадувати, у яких куточках світу побували члени родини Гузарів. А, повірте мені, відвідали вони силу-силенну місць. Пам’ятав вуйко про діда Лева, який довгі роки був нотаріусом у Галичі. На жаль, Любко його не знав особисто, адже народився за десять років після смерті діда, але багато чув про нього від свого батька. Тепло згадував і свого іншого діда — отця Луку Демчука, який був парохом у Кальному, де народилася мати Любка. Взагалі вуйко знав все про всіх, його ставлення до родини було святим. Він завжди відав, хто де знаходиться, хто одружився, помер чи народився. І всі матеріали про наш рід, що я маю зараз, то — завдяки вуйку. Моя бабця почала досліджувати наш родовід, але Любко теж цим цікавився, доповнював і міг більше розказати зі свого боку, бо ж крутився в інших колах. Якщо люди хотіли передати якусь інформацію про Гузарів, вуйко одразу направляв їх до мене і казав: «Як їхатимеш до мене, то ще заїдь туди, виступи там і поспілкуйся з тими людьми». Зрештою, коли я все то робила, Любко обурювався, що я приїжджала до нього на такий короткий термін. Тож в останні рази я залишалася в Києві на два тижні, аби встигнути і дослідження провести, і з вуйком побути. Ба більше, я бачила, як він планує багато зустрічей у різних місцях. У нього я і навчилася.

Блаженніший Любомир Гузар був дуже освіченою людиною. Як він навчався у школі? Чим займався, які мав інтереси і захоплення?

— В цілому вуйко був звичайною дитиною. Бавився й жартував, як усі діти. Проте він багато вчився та мав різнобічні інтереси, які його й сформували: музика, література, релігія, культура, спорт. Я думаю, це видно з того, якою людиною він став та як себе поводив.

«ДОРОГИЙ БЛАЖЕННІШИЙ ВУЙКО ЛЮБКО»...

— Як проходили родинні свята, коли у гості приїздив владика Гузар?

— Вуйко приїздив на родинні свята дуже рідко. Але цікаво, що він ніколи нікого не забував і завжди намагався нас привітати. Ми жили на різних континентах, тож різниця у часі була шість, а то й сім годин (з Україною). І Любко все питався: «Коли ви сідаєте за стіл?», аби прокинутися вночі й подзвонити. Для нього було важливо особисто нас благословити та побажати веселих свят. Пізніше ми стали використовувати для спілкування Skype або ж вуйко вітав нас письмово. Іноді ми навіть записували його на магнітофон і перекладали привітання на англійську, бо деякі родичі не розуміли української. Тож вуйко Любко завжди був із нами.

МОНАХ ЛЮБОМИР ІЗ НОВИКАМИ, ЧИ СПІВБРАТАМИ, ПЕРЕД СТУДІОНОМ БІЛЯ РИМА. 1973 РІК

Як ви називали його вдома?

— Ми називали його лише «вуйко Любко», і це всім подобалося. Моя мама Марта, старша сестра владики, кликала його Любко, Любаню. Навіть на похоронах вуйка, коли мій брат Роман мав слово, він розпочав свій виступ зі звертання: «Дорогий Блаженніший вуйко Любко»...

«ВІН БУВ РІВНИЙ З УСІМА»

— Чому Блаженніший Любомир належав до Пласту ще зі школи і потім підтримував цей рух?

— Мама вуйка була в Пласті, як і загалом уся родина. До того ж у той період, коли вуйко навчався в гімназії в Зальцбурзі, Пласт був єдиною організацією для української молоді. До неї належали майже всі. Пласт — це дух, добрий вишкіл та патріотизм. Пізніше, коли Любко переїхав до Америки, він вступив до пластового загону «Червона Калина» і був її членом усе життя. Звичайно, він не міг активно брати участі у заходах організації, але намагався відвідувати пластові табори, аби відправити Службу Божу. Він завжди підтримував їх духовно.

ДОМАШНЄ СВЯТКУВАННЯ В РЕЗИДЕНЦІЇ БЛАЖЕННІШОГО В КНЯЖИЧАХ БІЛЯ КИЄВА З НАГОДИ 40-РІЧЧЯ ТАЄМНИХ ЄПИСКОПСЬКИХ СВЯЧЕНЬ ЛЮБОМИРА ПАТРІАРХОМ ЙОСИФОМ СЛІПИМ У РИМІ. 1 КВІТНЯ 2017 РОКУ

Чи зберіг він дружні стосунки з кимось із дитячих чи підліткових друзів?

— Найбільше вуйко спілкувався з товаришами з гімназії та Пласту. Він дуже любив з’їжджатися разом із братчиками і не хотів, аби на цих зустрічах до нього зверталися «Блаженніший» чи «Владико». Для них він був просто Любко. Вуйко був рівний з усіма, незалежно від віку чи статусу, бо вважав себе таким же пластуном. І всі найтепліші спогади його, крім родини, пов’язані саме з Пластом. Решта ж друзів дитинства загубилися з роками, роз’їхавшись по світу.

«ВІРИВ У СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ КРАЇНИ»

— Блаженніший Любомир був моральним авторитетом навіть для тих, хто є далеким від релігії. Я пам’ятаю, як у перші дні Євромайдану, 1 грудня 2013 року, коли замість сцени використали автомобіль, владика приїхав, щоби благословити українців. Він не зміг піднятися на машину і залишився внизу, в натовпі. Я була там і бачила, з якою надзвичайною увагою й шаною люди слухали його, навіть попри те, що самого кардинала не було видно. Чому люди так довіряли його думці?

— Я думаю, що в той момент люди поставилися до нього як до Старця. Але, незважаючи на свій поважний вік, вуйко Любко всім цікавився і вірив у світле майбутнє країни. Треба було показати це людям. Я переконана, що його слова йшли від серця. І люди побачили, що Старець прийшов, відважився прийти та висловитися одним із перших. Тоді, можливо, його почали поважати ще більше. 

ОСТАННЄ ФОТО О. ЛЮБОМИРА З СЕСТРОЮ МАРТОЮ І МАМОЮ. 1991 РІК

— Перші слова, які спадають на думку при згадці про Блаженнішого Любомира Гузара, — це мудрість і простота. Як йому вдалося зберегти вміння чути й бачити людей, висловлювати глобальні та важливі думки абсолютно простими, зрозумілими для всіх словами?

— Все просто — він був звичайною людиною. Зараз люди перебільшують та штучно створюють величний образ, а насправді вуйко Любко багато молився і був звичайною, доброю й ревною людиною. Він не любив, аби між людьми була різниця, для нього всі були рівні, й він міг заговорити з ким завгодно. Це вміння було у нього природне. Йому не треба було щось удавати, адже він завжди був самим собою. Таким його зробило те середовище, в якому він виріс. То все з родини, з дитинства.

— Нещодавно в різних містах України ви провели лекції про родовід Гузарів і презентацію чотирьох книжок про Блаженнішого, остання з яких — «Найдорожча Мамусю!». Які ваші враження від презентацій?

— У кожній громаді і в кожному місті зустрічі були дуже цікавими. Багато тих фактів, які я розповідала, були невідомими для широкого загалу. Але я хотіла якомога більше показати і розказати, що це була за родина і ким був мій вуйко. Зокрема, мені дуже приємно було поїхати до села Кальне, де народилася моя бабця, й поговорити з місцевими жителями. Я мала честь близько знати Блаженнішого Любомира, тож тепер моя робота полягає в тому, аби поділитися знаннями про нього з усіма...

Олександра КЛЬОСОВА, фото з архіву Марії Рипан
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments