«Як наші мертві повертаються...»

Про військовий цвинтар Української Галицької армії та дієвої армії УНР, який був закладений ще на початку минулого століття, знали небагато вінничан. Поховання почали занепадати ще з перших десятиліть радянської влади, яка намагалася ліквідувати цвинтар не лише з поля зору, а й пам’яті. Окремі мізерні факти збереглися в архівних документах і час від часу виринали у спогадах будівельників, які зводили на могилах воїнів 45-й завод уже після Другої світової війни. Але тоді про відновлення пам’яті загиблих ніхто й не наважувався навіть заговорити. За часів незалежності розмови про військовий цвинтар точилися суто в історичній спільноті, яка по крихтах шукала документи на підтвердження факту масового поховання.

Перейти, так би мовити, до публічної фази і нарешті віднайти забуті могили допоміг резонанс, який виник у Вінниці наприкінці травня цього року. Тоді, як писала наша газета в матеріалі «(Без) права на пам’ять» («День» № 97 за 26 травня ц. р.) https://day.kyiv.ua/uk/ article/ podrobyci/bez-prava-na-pamyat, громадські активісти зчинили галас через забудову багатоповерхівок на місці ймовірного масового поховання воїнів Української Галицької армії. Щоб урегулювати ситуацію, виконком Вінницької міської ради схвалив рішення, яке зобов’язувало забудовника провести шурфування ґрунту і, в разі необхідності, виконати пошуково-ексгумаційні роботи. Оскільки земельна ділянка, на якій відбувається забудова, належить Міністерству оборони України, отримання дозволу на проведення робіт дещо затягнулося в часі. Та буквально за перші дні досліджень, які розпочалися у другій половині вересня, спеціалісти Львівського меморіально-пошукового центру «Доля» віднайшли як поодинокі, так і колективні захоронення. Розташовані вони за кількасот метрів від місця забудови багатоповерхівок. А саме військове кладовище займає майже гектар площі й може містити могили щонайменше восьми тисяч загиблих вояків.

«ТІ, ХТО СКЛАДАВ ПРИСЯГУ НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНІ, ОПИНИЛИСЯ ПІД РАДЯНСЬКИМ СМІТТЯМ І СТОКАМИ ВІД ТВАРИН»

За даними Державного архіву Вінницької області, могили загиблих від тифу вояків почали з’являтися на вулиці Стрілецькій ще до початку Української революції, зокрема в лавах царської армії. Її гарнізони стояли на околиці міста. У документах не йдеться про кількість померлих, як і не зазначено конкретної локалізації поховання. Конкретніше про військовий цвинтар згадано вже у фонді міської управи. Так, у справі за січень 1919 року йдеться про те, що командувач Подільського корпусу дієвої армії УНР Федір Колодій звертається до міської управи Вінниці з проханням надати земельну ділянку під військовий цвинтар для поховання померлих від тифу бійців УГА. Як відзначає директор Центру історії Вінниці Олександр ФЕДОРИШЕН, у справі доволі чітко окреслені межі зазначеної ділянки, що дає змогу зрозуміти, де саме було розташовано кладовище. Зараз ця територія здебільшого поглинута промисловою зоною 45-го заводу, який у 1960 — 1970-х роках активно розбудовувався.

«У документі командувач Колодій просить про поховання загиблих бійців, і міська управа надає землю поряд з вулицею генерала Кричетникова. Це теперішня — Стрілецька. Військовий цвинтар постає прямокутником за формою, і завдяки збереженій інфраструктурі його межі можна було відновити, — розповідає Олександр Федоришен. — За документами, найбільш запитаним військовий цвинтар виявився восени й узимку 1919 — 1920 років. Тоді армія УНР і Галицька армія потрапляють у так званий трикутник смерті. Та під час перебування в оточенні ворога найбільшим ворогом для бійців стала саме епідемія тифу, яка зробила їх недієздатними. На той час у Вінниці містилися два шпиталі — першого і другого Галицьких корпусів. Перший — на території теперішньої психоневрологічної лікарні, другий — це історична зона казарм на Замості. Епідемія плямистого тифу викошувала тисячі бійців. Точну кількість складно встановити. Дослідники вказують цифру від 6,5 тисяч до 12 тисяч полеглих на теренах Вінниччини українських військових.

Варто додати, що 1920 року цей цвинтар був діючим. Але ми маємо переконливі факти про те, що вже в 1926 — 1927 роках він був занедбаним. Відомий дослідник-краєзнавець того часу Валентин Отамановський звертався до офіційних органів радянської влади з проханням подбати про цей цвинтар. Намагався в межах тодішньої ідеології найменувати і врятувати пам’ять про цих хлопців, посилаючись на те, що вони — «жертви польського імперіалізму». Називав імена видатних людей, які були старшинами Галицької армії й померли від тифу. Серед них було ім’я відомого критика Миколи Євшана, котрий помер від тифу в листопаді 1919 року. Але до його слів, схоже, не дослухалися... На території цвинтаря пізніше звели свинарник (у прямому значенні цього слова). Це, на жаль, дуже символічно, бо ті, хто складав присягу на вірність Україні, опинилися під радянським сміттям і стоками від тварин... У 1970-х роках, коли будували завод, будівельники не раз натрапляли на кістки. Тоді, як нам переказували, їм казали, що це німецькі поховання. Окремі працівники відмовлялися працювати, їх лякали доганами й викликали навіть міліцію, яка, вочевидь, також добре знала про ситуацію, але не розголошувала».

«ЗА ПЕРШІ ДНІ МИ ЗАКЛАЛИ ПОНАД 20 ШУРФІВ І ВИЯВИЛИ КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ ПОХОВАНЬ ВОЇНІВ»

Власне, матеріали та свідчення про військові поховання на території Вінниці Центр історії Вінниці почав збирав ще 2017 року. Тоді ж зініціювали перші перемовини зі спеціалістами Львівського меморіально-пошукового центру «Доля» щодо проведення археологічних пошукових робіт на території колишнього цвинтаря. Саме фахівці цього центру мають досвід виявлення, ексгумації, ідентифікації та перепоховання останків масових захоронень. Ситуація навесні 2020 року, коли громадські активісти зчинили розголос довкола будівництва багатоповерхівки поблизу цвинтаря, вивела інформацію в публічне поле. Тему про масові військові поховання на вулиці Стрілецькій обговорювали в соціальних мережах кілька тижнів. Тоді і забудовник, і командування Повітряних сил ЗСУ, на території військової частини якого також містяться поховання, погодилися на пошукові дослідження. І, як повідомив під час брифінгу директор меморіально-пошукового центру «Доля» Львівської обласної ради Святослав ШЕРЕМЕТА, фактично перший закладений шурф виявив поховання. А за три дні фахівці віднайшли понад двадцять похованих воїнів.

«Дослідники, історики та архітектори Вінниці провели велику роботу. Вони зібрали багато свідчень і фактично наклали на карту місце розташування кладовища. Наші дослідження майже цілковито зійшлися з визначеним місцем, — зазначив Святослав Шеремета. — За перші дні ми заклали понад 20 шурфів і виявили кілька десятків поховань воїнів. Є поховання поодинокі, а є й братські могили. За нашими припущеннями, там, де є домовини і простежуються ряди поховань, це може бути старшинсько-офіцерська ділянка. А там, де масові поховання,                — це могли бути рядові стрільці. Інша версія — це братські могили, які робили, коли сил, часу і ресурсів уже було обмаль.

Наразі можна стверджувати, що досліджено лише незначну частину цього кладовища, яка розташована на території військової частини. Сам цвинтар, відповідно до архівних відомостей і документів, простягається на територію 45-го заводу. Тому першим етапом наших досліджень стане встановлення меж кладовища на території військової частини. Наступним — проведення досліджень на території заводу. Але, вочевидь, наступний етап навряд чи відбудеться цього року, адже потрібно узгодити низку формальностей із заводом та установами, яким він підпорядкований.

За нашими спільними припущеннями, виявлене кладовище воїнів Галицької армії чи не найбільше в Україні. На Янівському кладовищі у Львові поховано 728 воїнів Галицької армії, є кладовища, де кілька сотень поховань. Тому це безпрецедентна подія в історичному світі. Подальші дослідження не мають бути справою лише Вінницької міської ради чи Центру історії Вінниці. Тому, переконаний, до реалізації проєкту з меморіалізації мають долучити й інші області, а також Інститут національної пам’яті. Адже це наша спільна історія».

«ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗКОПОК БУДЕМО ВИРІШУВАТИ, ЯКИМ ЧИНОМ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ»

Ідентифікувати загиблих, котрі померли від епідемії плямистого тифу, важко. Адже із санітарних міркувань їх ховали без одягу. Жодних жетонів, нагород чи особистих речей при них виявити не вдасться. Про це вже зараз попереджають історики. Однак вони не опускають рук і працюють над мартирологом, який міститиме список усіх воїнів, котрі загинули на Вінниччині під час Української революції. Його планують випустити до кінця поточного року. Основні дані базуватимуться на жалобних книгах, у яких ідеться про відспівування похованих у Вінниці вояків. Цінним джерелом є також спогади капелана УГА отця Івана Лебедовича. Після видання можна буде детальніше говорити про кількість загиблих і похованих, вважає головний архітектор Вінниці Євген СОВІНСЬКИЙ. Та вже зараз є всі підстави для створення на цьому місці меморіального простору, оскільки існують чіткі підтвердження, що саме у Вінниці найбільше поховання українських вояків УГА та армії УНР із усіх наявних.

«Територія некрополя чітко визначена. Мапа в дюймах, але її легко можна перевести у нинішню міру. Цей прямокутник переведений на сучасну міру і покладений на аерофотозйомку, — пояснює Євген Совінський. — Зведені споруди, які порушили поверхневий шар, та пошукові дослідження підтверджують мапу й окреслюють межі цвинтаря. Тобто тепер ми точно знаємо, що місце, де відбувається будівництво багатоповерхівки, розташоване за сто метрів. Нинішні розкопки не лише виявили самі поховання, а й локалізували територію цвинтаря. За результатами розкопок будемо вирішувати, яким чином вшанувати пам’ять загиблих».

«НІЧОГО ЗІ СПРАВЖНЬОГО НІКОЛИ НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ»

Адекватна реакція забудовника, командування Повітряних сил ЗСУ, фаховість історичної спільноти, підтримка громадських активістів і загалом вінничан допомогли перейти від активного обговорення до практичних дій. І це, по суті, новий старт до того, щоб гідно вшанувати тих, хто воював під синьо-жовтими прапорами в роки визвольних змагань. Яким буде меморіальний комплекс, де саме і коли — про це поки що ніхто не береться говорити. Але в соціальних мережах ситуація з виявленням кладовища вже отримала схвальні відгуки та нові позитивні пропозиції.

Відома вінницька письменниця Катерина КАЛИТКО після новини у ЗМІ написала: «Ось новина, для якої мені бракує слів уже кілька днів, відколи знаю. Тепер уже й офіційно. Нещодавно я думала: якщо доля залишить мені час написати ще одну прозу після «Напівшовкових» — вона буде про те, як наші мертві повертаються зі своїх загублених, забутих, розсипаних світом поховань. І тепер це неймовірне відчуття, ніби військо мертвих, досі вірне присязі, постає в Арагона за спиною, даруючи надію вистояти. Хоча які вони мертві, зрештою — просто в інший спосіб живі... І вирішили вийти до розгублених нас якраз тоді, коли все руйнується, коли ґрунт втікає з-під ніг і щодня дедалі більш незрозуміло, кому вірити й на що спиратися. Так легко вийшли на вересневе світло, з першого ж шурфа, ніби не було над ними радянських свинарників, заростів і сміття, десятиліть людської байдужості... Щоби сказати, що нічого із справжнього ніколи не закінчується. Десь серед них — Євшан. Пафос недоречний. Центр історії Вінниці, рідні мої люди, ви разом з «Долею» зробили неймовірне. Ми ще згодом усвідомимо, наскільки. Спасибі».