Журналісти, автори і партнери «Дня» вітають головного редактора з днем народження спецвипуском, який Лариса Івшина... заборонила ставити в газету

Лариса Івшина і її місія

У рік 20-річчя «Дня» ми сміливо можемо писати не лише про наші проекти і досягнення, а і про людину, яка є основою газети. Коли ми кажемо – «День», то автоматично маємо на увазі Ларису Івшину. Очоливши газету в січні 1997 року (видання було засноване в вересні 1996-го), Лариса Олексіївна створила не просто друковане видання, а мегапроект, аналогів якому в Україні немає.

Сьогодні наш головний редактор відзначає свій день народження. І, звичайно, ми не можемо не відмітити її заслуги перед країною, хоча сама Лариса Олексіївна скромно просить своїх журналістів в якості подарунків – підготувати якісні тексти в п’ятничний номер або якщо є велике бажання привітати особисто – підготувати листівки з побажаннями, малюнки та інші прояви творчості… Тож ми скромно констатуємо – на сьогодні Лариса Івшина це постать не тільки в масштабі української журналістики, а і в країні в цілому. Не секрет, що Лариса Олексіївна – не просто редактор. Це ідеолог і просвітитель, яка створила інструмент виховання і спосіб збереження національної пам’яті. На жаль, в країні важко знайти подібні газети, які були б «при пам’яті». І це не лише факт, але й діагноз сучасним ЗМІ, яких не витверезила навіть війна.

Як говорила ще десять років тому Лариса Івшина: «Перш ніж створити ВВС, треба створити Британію». Поки що справжня «українська Британія» створюється на горизонтальному, низовому рівні, через активних громадян. Завдяки Ларисі Івшині, газета «День» є однією з основних платформ в країні, яка вже протягом 20-ти років проводить глибоку і послідовну роботу з українським суспільством для створення сильної держави. Підкреслюємо, це не просто газета. Наші проекти – Бібліотека «Дня», Міжнародний фотоконкурс, Літня школа журналістики, журнал «Маршрут №1», англомовна версія газети «The Day», історичний сайт «Україна Incognita», Премія імені Джеймса Мейса за громадянську позицію в журналістиці… – створюють базу для якісної журналістики в Україні. Перш за все, це український контент, громадянська позиція, професіоналізм, репутація, принциповість і відповідальність. Незалежно від зміни політичної кон’юнктури в країні, Лариса Івшина ніколи не сходили з свого шляху.

Лариса Олексіївна постійно наголошує про «точку зборки» і «систему координат» для країни. І як довела сучасна історія – без адекватної навігації Україні буде важко вийти на рятівний фарватер. А Лариса Івшина та «День» якраз і є цією навігаційною картою.

Колектив «Дня» долучається до всіх привітань наших друзів і бажає своєму головному редактору Ларисі Олексіївні Івшиній міцного здоров’я, реалізації задуманого і багато прекрасних моментів в житті!  

«БАЖАЮ БІЛЬШЕ ОДНОДУМЦІВ»

Євген ГРИЦЯК, лідер Норильського повстання, інтелектуал, читач «Дня»:

— Я пам’ятаю нашу першу зустріч з Ларисою Івшиною в Івано-Франківську. Вона мене тоді неймовірно вразила ерудицією та інтелектом. З роками – позиція тільки твердіша, а характер – непохитний. Тішусь, що знайомий з нею особисто. Але, думаю, що більше знаю її по текстам та власне принциповій позиції газети «День» з багатьох питань. Я вже багато років передплачую «День». Останнім часом — лише п’ятничний номер, бо зараз важко читати через стан здоров’я. Вже маю 90 років. Але все одно вихідні проводжу з «Днем» — як старим надійним другом. А Ларисі бажаю всього найкращого — передовсім здоров’я, віри в те, що вона на правильному шляху (а це так). І більше однодумців, які б підтримували її починання.

«ЛАРИСА ІВШИНА – АРИСТОКРАТ ДУХУ І ЧОРНОРОБ…»

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:

— Якщо говорити про Ларису Олексіївну, тут і одного інтерв’ю замало. На моє переконання, феноменом духовного простору України є не лише газета «День», а сама особа Лариси Івшиної. Ця постать настільки багатогранна, що важко виокремити ключові сфери її діяльності. У першу чергу, пані Лариса – журналіст, який сповідує високі журналістські стандарти, дотримання яких є справою її професійної честі та гідності.

Також Лариса Олексіївна – головний редактор і менеджер, якій вдалось створити газету, що вже майже 20 років за своєю інтелектуальною силою домінує в духовному просторі України. Адже завдяки вашому виданню ми щодня можемо долучитися до того, що справді важливе, що формує нас як націю.

Лариса Олексіївна є архітектором країни, яку умовно називаю «країною знань». Країни з величезними запасниками цінного, що ми ще не осягнули з різних причин, зокрема через небажання це зробити. Лариса Івшина разом зі своєю командою, котра працює як єдиний кулак, пропонує нам духовну поживу з цих дорогоцінних запасників. Головний редактор «Дня» сприяє тому, щоб в організм нації потрапляв здоровий продукт.

Для мене пані Лариса є генератором ідей. Ніколи не перестану дивуватись кількості проектів, які з’явились на «дереві проектів газети «День», плодами якого ви щедро ділитесь.

Важлива риса Лариси Олексіївни – вона прекрасний аналітик. А здатність до аналізу – це те, що пані Лариса називає ознакою вдумливого читача, вдумливого громадянина, який вміє відрізнити зерно від полови.

Взагалі можна багато говорити про різні грані цієї постаті, де дуже вдало (вважаю, що це – Божий дар) поєднались вміння аналізувати, давати творчий продукт, вміти бути локомотивом, що не втомлюється тягнути суспільство, штовхати і виховувати його. Для мене Лариса Івшина є вчителем і вихователем суспільства.

Сьогодні в українців часто опускаються руки, вони втомлюються, кажуть, що розчаровані. І я дивуюсь, з якою впертістю реалізуються всі ідеї, народжені Ларисою Олексіївною. Це людина, яка не вміє опускати рук.

Говорять, що народи повинні спілкуватися вершинами. А для мене в українському соціумі вершинною особистістю є Лариса Івшина. Це та висота, до якої ми всі маємо прагнути. Не перестану говорити, що ми отримуємо від газети «День» неймовірно багато! Зокрема кажу про себе, бо черпаю у ваших проектах чимало знань та ідей. У нашому розгубленому світі «День» – та точка опори, що скеровує мене. І коли в мене настає момент якогось розчарування, внутрішньої втоми, я читаю вашу газету, і це мене надихає, дає силу не опускати рук і просто бути «чорноробом».

Лариса Івшина, без сумніву, є аристократом духу. Але також це – чорнороб. Це поєднання дивовижне! Бо кожного дня орати ниву нашого суспільства і не боятися втоми можуть тільки сильні духом люди.

Тож 9 червня долучаюсь до багатотисячного огрому вітань, які пані Лариса отримує на свою адресу. Бажаю вдумливого і вдячного читача, який зуміє оцінити роботу газети. Бажаю – і це буде перемогою Лариси Олексіївни – щоб зерна всіх її ідей проросли у кожному з нас. І тоді розлоге «дерево» інтелектуальних проектів матиме не тільки газета «День», а й вся Україна.

«РОБОЧІ МОМЕНТИ ПЛЮС ПЕРСПЕКТИВА»

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, оглядач «Дня» – 1996:

– Чому газета «День» сьогодні саме така, яка вона є? На 99% у цьому видно стиль керівництва, особистий журналістський і людський стиль її головного редактора – Лариси Івшиної. У нього, звісно, безліч граней, які комусь здаються просто чудовими, а в когось можуть викликати скепсис або навіть неприйняття. Скажу про головні риси, які спостерігаю у свого головного редактора вже 20 років. Це відверта, сказав би навіть, чоловіча жорсткість у всіх робочих моментах. Вона змушує вслухуватися в її слова і виконувати. Вона вимагає, щоб ніщо зі сказаного нею не забувалося, креативно осмислювалося, доповнювалося й реалізовувалося як найближчим часом, так і постійно. При цьому із задоволенням вислуховує іншу думку, особливо в тому випадку, якщо вона продиктована не лінню або недомислом, а здоровим глуздом і інтересами справи, якій служить газета, – інформуванню й вихованню читачів як громадян своєї країни.

Друга сторона стилю керівництва газети «День» – уважно слухати, запам'ятовувати явні і неявні підказки й поради. Сьогодні навіть старожили редакції вже не пам'ятають, з чого, наприклад, починалася наша «Бібліотека». А започаткував її читач, який зберігав вирізки матеріалів, у яких висвітлювали забуті або, в найкращому разі, напівзабуті  сторінки історії України. Так з'явилася перша книга цього проекту – «Україна Incognita», яка й сьогодні користується великою популярністю і вже кілька разів перевидавалася.

Ну й, звісно, Лариса Олексіївна завжди з вдячністю сприймає ініціативи співробітників. Більше того, якщо в них є сенс, якщо вона відчуває, що у них може бути перспектива й продовження, то бере їх на озброєння й наполегливо, але вже абсолютно по-своєму переосмислює, вирощує з них раціональне зерно й терпляче чекає, коли воно дасть урожай. Наприклад, так створювалася нинішня команда «Дня», так народилася й удосконалювалася наша «Літня школа», яка стала кузнею молодих кваліфікованих, а головне обдарованих співробітників. Головний редактор уважно сканує кожного з них на відданість журналістиці, на схильність до самостійного незалежного мислення й цілеспрямовано просуває як на шпальтах видання, так і по службі. У неї ніхто, хто подає ознаки творчого ставлення до справи, не залишається непоміченим. Так, будь-яке її зауваження, не кажучи вже про осуд, засмучує. Але це ж дає сили подолати в собі природну лінь і відсталість і породжує прагнення набирати журналістських обертів. Як один з ветеранів «Дня» я спостерігав безліч прикладів цього. І навіть ті, хто з часом покидав рідні стіни редакції, приносили в українську журналістику дуже багато чого з того, чого вимагала від них головний редактор «Дня» і що в них щодня виховувала.

«ГАЗЕТА Є ТАКОЮ, ЯКИМ Є РЕДАКТОР. «ДНЯ» ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ ОСОБЛИВО»

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, журналіст, Житомир:

 – На моє глибоке переконання, «День», і не тільки газетна іпостась, але й усі взаємопов’язані його частини (сайт, бібліотека, додатки, фотовиставки тощо) давно стали явищем не лише і не стільки медійним, скільки невід’ємною частиною суспільного життя. Важко пригадати в Україні якесь видання, телеканал, радіостанцію чи інтернет-ресурс, які б змогли поєднати у своїх матеріалах такий об’ємний спектр тем, подій, смислів. І подавати їх професійно, об’єктивно, з позиції українських цінностей.

Пишу це не тому, що почав співпрацювати з «Днем» практично з часу виходу першого номеру – я поважаю роботу колег з інших ЗМІ. Втім, занурюючись в інформаційний простір, чітко відчував, що акценти, спрямовані на формування української модерної ідентичності (зараз модно говорити вже про постмодерністські тенденції), у «Дні» звучать сильніше. Впевнений, якщо б особи, наділені владою, мали хист це сприймати, ситуація у нас була б набагато кращою. Але ж ті, хто працює в сфері медіа, і не тільки вони, знають – обличчя видання визначає насамперед його керівник. Я це формулюю так (не претендую на першість, але ніде не позичав) – газета (телеканал, радіо etc.) є такими, яким є редактор. «Дня» це стосується особливо. Пані Лариса Івшина очолила видання  (думаю, пригадую правильно) на початку 1997 року, коли від виходу першого номеру пройшло лише близько чотирьох місяців. І напевне готується до відзначення його 20-річчя. Тобто те, що зроблено за ці роки, безпосередньо пов’язано з її ім’ям. Нині «День» займає унікальне і видатне місце в духовному просторі України – і справа не в накладах, а в інтелектуальних хвилях, які розповсюджуються далеко за наші кордони.

Звісно, медіа через журналістів намагаються через інформацію, аналіз, коментарі вплинути на ситуацію в суспільстві. «День» не є винятком, але з волі редактора задається надзвичайно висока інтелектуальна і професійна планка. Я ніколи не був прихильником пана Януковича, не раз брав участь у мітингах проти його влади у Житомирі і Києві кінця 2013 – початку 2014 років. Але дуже замислився, коли в розпал Євромайдану пані Лариса Івшина заявила зі шпальт «Дня» (цитую не дослівно), що може вийти так, що скинувши четвертого Президента України, ми висмикнемо гачок, на якому тримається Україна. А чого вартий номер «Дня» від 18 лютого 2014 року (день початку масових розстрілів на Майдані) з фото купи шматяних ляльок, що лежать одна на одній з цитатою Василя Симоненка: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»? Я не про знищення надій (надії не вмирають) – я про попередження, яке кричало зі шпальт газети.

«НАЙВАЖЛИВІШЕ ДЛЯ МЕНЕ ТЕ, ЩО ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА ПІДТРИМУВАЛА І ПІДТРИМУЄ БАГАТО МОЛОДІ»

Сергій СОЛОДКИЙ, заступник директора Інституту світової політики:

- Найщиріші привітання Ларисі Олексіївні із її Днем народження. Газета «День» - це фактично всі зусилля Лариси Олексіївни створити унікальний проект, зібрати по-своєму унікальну команду людей і впроваджувати свої вкрай корисні ідеї, які, можливо, не до кінця розуміються більшістю сучасників і фактично мої півжиття. Для когось, можливо, «День» - це і справді один день, а для мене він став у прямому сенсі половиною життя, а в останні 20 років і взагалі своєрідним життям – спершу як співробітника газети, а потім – як читача та позаштатного автора.

Газета «День» - проект Лариси Івшиної не просто дав путівку у життя для мене і багатьох людей в Україні, а ще й дозволяє відчувати себе причетним до кола однодумців. В нашій державі, на жаль, дуже мало проектів, які б думали передовсім про якісь ціннісні речі, які б відповідали інтересам українського народу і держави. В той час як вся країна кинулася у впровадження маркетингових моделей заробляння грошей шляхом таблоїдної журналістики, сенсацій, «День» - це майданчик, який утримує у своєрідному тонусі та зберігає певну систему координат.

Найважливіше для мене те, що Лариса Олексіївна підтримувала і підтримує багато молоді і те, що ми, як Інститут світової політики продовжуємо діалог та комунікацію, яка є найбільшим подарунком долі і свідченням успіху. У свою чергу, як мені пощастило спілкуватися із «днівцями», хочу побажати Ларисі Олексіївні знаходити ще більше цікавих та корисних співрозмовників, які б збагачували газету.

Також хотів би побажати Ларисі Олексіївні та всьому колективу газети передовсім натхнення, аби у вас з’являлися багато приємних приводів, щоб «День» щодня відбувався як дедалі успішніший і впливовіший проект. Так само, процитувавши відомого українського видавця та мецената, хочу побажати, щоб газету «День» любили ще й гаманцем і людей та однодумців, які б підтримували його не на словах було все більше. Бо всім зрозуміло, що процес творення таких амбітних інтелектуальних проектів вимагає відповідних ресурсів та сил.

«ЗА 20 РОКІВ ЛАРИСА ІВШИНА ВРЯТУВАЛА ЧИМАЛО УКРАЇНСЬКИХ ДУШ, АБИ ВОНИ НЕ ПОТРАПИЛИ У ПЕКЛО «РУССКОГО МИРА»

Олег МЕДВЕДЄВ, радник Президента України, екс-головний редактор газети «Київські відомості»:

- У День народження прийнято виказувати іменинниці якісь побажання, але я б хотів подякувати Ларисі Івшиній. Подякувати не за роботу, тому що те, що вона робить – це не робота, це величезна просвітницька місія, якою 20 років займається газета «День». Вона стала такою винятково завдяки зусиллям і стратегічному баченню Лариси Олексіївни.

За ці 20 років вона врятувала чимало українських душ від того, аби вони не потрапили у пекло «русского мира». Раніше був термін, який виник у XVIII - ХІХ ст., коли існувала референтна група людей, яких називали «будителями». Свого часу вони зіграли унікальну роль, як казали раніше «пробудження», а зараз – становлення багатьох європейських націй. Думаю, до такої референтної групи по праву можна віднести і головного редактора газети «День» Ларису Івшину.

«ГЛОБАЛЬНЕ БАЧЕННЯ СЬОГОДЕННЯ В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ»

Інна ПЕРЕВЕЗЕНЦЕВА-ОКАТОВА, директор бутік-готелю «Воздвиженський»:

- Лариса Івшина - це явище в журналістиці. Я б назвала газету «День» істинно українським продуктом, необхідним суспільству і кожному українцю як повітря, як точка відліку, як опора, як берег, куди завжди можна знову повернутися.

Для мене, для моєї сім'ї і для людей, які читають видання (і я це бачу не тільки через власну призму: у нас в готелі «Воздвиженському» «День» уже багато років), це - газета №1. «День» у нас раніше був трьома (коли ще виходила друкована російська версія), а тепер двома (українською та англійською) мовами. Як мені приємно завжди бачити, коли гість-іноземець забирає цю газету з собою. Значить, вже частинка всього українського розбігається по всьому світу.

Глобальне бачення сьогоднішнього дня в історичному контексті - це особливість мислення Лариси Івшиної. Це єдине видання, єдиний журналіст і її команда, які так по-материнськи і по-батьківськи піклуються про все суспільство в цілому, щоб воно не забуло, що воно є. Воно все-таки є попри все те, що з нами відбувається.

Не можна виділити особливість якоїсь книжки з усієї «Бібліотеки «Дня», бо вони всі важливі. Вони всі відносять нас до того чи іншого аспекту побудови нашої держави і проблем суспільства. Пам'ятаю, що я зачитувалася книжкою «Дві Русі». Лариса постійно в пошуках, опрацьовує величезний матеріал у роботі з журналістами, істориками, університетами нашої країни. Як цілюща волога, це все породжує нові проекти. Вони завжди виникають дуже своєчасно. Це її громадянська потреба.

Фотопроект газети «День» - це стоп-кадр нашого життя. Дивуєшся і милуєшся тим, що все зрештою у Лариси закінчується позитивом. Навіть у горі, в стражданнях цих фотовиставок завжди є місце усмішці, радості життя. Хіба можна забути «Кавунчик» або цього хлопчика, який вискочив із озера, піднявши руки, ці ангельські «Крила»? Все дуже хвилює, все дуже важливо, але найважливіше, що цей проект дає можливість виховувати молодь, а молодим фотокорам відбутися.

Звичайно, проект «Маршрут №1» - це на сьогодні єдине видання для українця, яке може його дуже правильно зорієнтувати: що йому робити, куди їхати, що дивитися, чим милуватися. Слава богу, що він у нас є.

А як людина Лариса дуже багатогранна. Вона має чоловічий допитливий розум і водночас це така іскрометна пані! Яке у неї влучне, яскраве слово. Це цікавий співрозмовник, чудова жінка. Це прекрасна дочка. Прекрасна дружина. У неї дуже багато переваг, і я щаслива, що знаю її. Вона мені дуже близька як особистість. Її і легкість, і відповідальність, і складність одночасно. У Лариси абсолютний смак. До всього - до людей, до природи, до оточення. Всі проекти - це відображення її яскравої особистості.

Від щирого серця вітаю Ларису і весь «День» з її Днем народження! Успіху і натхнення!

«ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА ПОКАЗАЛА, ЯКОЮ ПОВИННА БУТИ ЖУРНАЛІСТИКА»

Вікторія КАКУБАВА, керівник медіадепартаменту інформаційного агентства «Міст-Дніпро», випускниця Літньої школи журналістики «Дня» 2003 і 2004 років:

- Лариса Олексіївно завжди робила і робить величезний внесок у розвиток суспільства. Вона виховує інтелектуального читача, який буде розуміти і аналізувати дійсність. Дуже багато редакторів, журналісти, телеканали і газети в прагненні за чимось «смаженим», тим, що підніме їхні рейтинги, видають неякісний інформаційний продукт тільки для того, щоб заробляти бали, які, природно, потім переходять у рекламу. У гонитві за грошима вони повністю втрачають сенс журналістики. «День» на сьогодні, напевно, - єдина газета в Україні, яка орієнтується на розумного читача, але при цьому вона цього розумного читача виховує, вирощує. Виданням книжок, за допомогою Літньої школи журналістики. В Літню школу потрапляє молодь, яка, в принципі, ще мало в чому орієнтується і мало що розуміє. Коли молода людина, яка тільки хоче прийти в професію журналіста, потрапляє в школу «Дня», вона дізнається, як правильно діяти, бо відразу потрапляє в стандарти якості цієї професії. І тоді вже цього журналіста не можна ні переробити, ні зламати. Він завжди нестиме хороше і намагатиметься більше допомогти людям, ніж заробити собі або ім'я, або гроші, або щось іще. Лариса Олексіївна для мене зіграла ключову роль. Саме вона показала, якою має бути журналістика. З цим розумінням я зараз керую департаментом у провідному інформаційному центрі Дніпра.

«…ВИСОКЕ РЕДАКТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО»

Тетяна ВЕРГЕЛЕС, головний редактор інформаційного агентства ZIK:

 – Для мене Лариса Івшина – це той високий рівень професіоналізму, якого бракує сучасній українській журналістиці і якого мають прагнути взагалі всі журналісти України, чого щиро бажаю. Головна її ознака як людини і фахівця – те, що за вона за новими технологіями і формами ніколи не втрачала відчуття того, що кінцевий отримувач – це Людина, заради якої ми працюємо, а не на рейтинги, тиражі тощо. Тому газеті «День» рівних в Україні немає. Важливим є її уміння «бачити за деревами зростання», формувати смисли, визначати «больові точки», що зараз дуже важливо. Вона вміє знаходити баланс там, де точаться дискусії, – між об’єктивним і громадянський. Тобто, є прикладом того, як робити свою справу дуже об’єктивно і збалансовано, але при цьому бути гідним громадянином України. За всіма проектами, які робить «День», проглядається високе редакторське мистецтво, її знання життя, і відчуття людини. Ну, і звичайно, Лариса Івшина просто чарівна жінка, що додає ще більше шарму до всієї роботи.

Побажання для неї – гармонії, і щоб усе, що оточує, надихало і давало сили продовжувати роботу. Любові, радості, добра на многая літа!

ПРО ЛЮДИНУ НА СВОЄМУ МІСЦІ

Володимир КАЦМАН, заслужений журналіст України, ваш автор та вихованець:

- Ларисо Олексійовна Івшина, я вам щиро заздрю… Зізнаюсь без сорому…

Бо ви – красива жінка, розумна людина, досвідчений редактор – змогли у нас буремний час зберігти те, чого не вдалося багатьом нашим колегам. Ви – на передовій. Ви тримаєте у руках «гранки», ви вдихаєте перший пил газетного папіру, ви тримаєте у руках справжній сучасний раритет – газету… Ви – діючий редактор неабиякого видання, ви – автор розумних та професійних текстів…Які не тільки читають – над якими думають…

І хай там як: хтось каже, мовляв, атавізм… хтось – кому потрібно ото «чтиво»… хтось – та журналісти ж люди бідні, заклопотані та неповажні… хтось – що професія непопулярна та занепадає…

Журналіст, газетяр… «Ради нескольких строчек в газете…»

Хто розуміє – то знає це щастя. Бо такого на ринку не купиш, у схемах не надбаєш, в підвали під будинками не зариєш. То є щастя СВОБОДИ і СЛОВА…

Тому й заздрю.

Хай у всьому тому вас супроводжують натхнення та людський відгук! Й геть не звертайте уваги на дурні слова, бо наша місія на цій землі – перетворювати дурні слова на розумні…

З днем народжнення!

P.S. До речі, коли ми вирішили «по-партизанськи», тобто в якості сюрпризу, підготувати ці привітання для друкованої газети і показали Ларисі  Івшиній шпальти, вона запитала: «Хочете, щоб читачі вирішили, що в газеті стався переворот: раз головний редактор дозволив розворот поздоровлень? У вас цей волюнтаризм не пройде...». А шкода. Хороші шпальти!

Колектив «Дня»