Агросектор робить ставку на «чисту» енергію

Український агросектор переходить до активного застосування альтернативних джерел виробництва енергії. На думку експертів, тенденція заміщення природного газу «чистою» енергією розвиватиметься перш за все великими агрохолдингами. Зокрема про плани щодо впровадження подібних проектів повідомила низка компаній.

Так, найбільший вітчизняний виробник м’яса птиці «Миронівський хлібопродукт» 2012 року побудував біогазову станцію на своїй птахофабриці в Дніпропетровській області і вона вже почала працювати. Її загальна потужність після повного введення в експлуатацію складе 5 МВт. Інший вертикально інтегрований холдинг KSG Аgro, згідно з інформацією в пресі, ще 2011 року запустив два підприємства з виробництва паливних солом’яних пелетів загальною потужністю в 7 тисяч тонн на рік. «Українська молочна компанія» нещодавно запустила одну з найбільших біогазових установок в країні (під Києвом) з переробки гною великої рогатої худоби потужністю 625 кВт з допустимим розширенням до 950 кВт. Агрокомпанія «Креатив Груп» встановила на своєму виробництві парові казани з утилізації лушпиння соняшника.

За словами голови правління «Біоенергетичної асоціації України» Георгія Гелетухи, однією з найбільш поширених в АПК на сьогоднішній день є технологія спалювання лушпиння соняшника для отримання електроенергії. Її впроваджують, зазвичай, великі олійно-жирові заводи. Активному розвитку даного напряму, говорить він, сприяє чималий відсоток відходів лушпиння в процесі виробництва: 14% від загальної маси насіння. Заводи встановлюють великі казани для спалювання лушпиння і на виході отримують технологічну пару, що використовується для сушки насіння і для віджимання соняшникової олії. Таких котлів, за підрахунками Гелетухи, більше 70-ти в Україні. До того ж два з цих казанів було зроблено в режимі ТЕЦ, що дозволяє їм виробляти паралельно тепло та енергію. Раніше лушпиння соняшника вважалося відходами і викидалося, розповідає експерт, що призводило до додаткових транспортних і екологічних витрат. Сьогодні ж компанії переробляють лушпиння, тому що це дозволяє значно здешевити процес і позбавитися від екологічних ризиків. «Використання енергоефективних технологій дозволяє нашій компанії економити природний газ і зменшувати обсяг виробничих відходів. Як результат, наша продукція стає більш конкурентоздатною», — ділився раніше результатами впровадження даної технології генеральний директор «Креатив Груп» Юрій Давидов.

Успішно розвивається ще один напрям в АПК — спалювання деревної тріски. Цей вид біопалива використовують в основному підприємства деревообробної і лісової промисловості. В Україні працює майже дві тисячі таких казанів, деталізує Гелетуха.

За оцінками експертів, потенціал виробництва енергії з біомаси в Україні величезний. 2011 року з біомаси виробили 2 мільйони тонн умовного палива (у. п.) при загальному споживанні енергоресурсів у 180 мільйонів тонн у. п. За підрахунками Гелетухи, Україна може виробляти 30 мільйонів тонн у. п. на рік, тоді як у кращі роки країна загалом споживає близько 200 мільйонів тонн у. п. Енергобаланс 2011 року показав, що ця цифра склала 180 мільйонів тонн. Відповідно 30 мільйонів від 180-ти — це 17%, зауважує експерт. Тобто — це можливий обсяг енергії, яка отримується з біомаси, пояснює Гелетуха. У найближчій перспективі — до 2020 року — Україна завдяки біоенергетиці в АПК може замістити сім мільярдів метрів кубічних природного газу, прогнозує він.

Що для цього необхідно зробити? Експерти «Біоенергетичної асоціації України» переконані — допомогти зможе лише зміна закону «Про внесення змін до закону України «Про електроенергетику» №5485-VI від 20.11.2012 року. Вони мають декілька зауважень до нього.

Перше і основне — низький «зелений» тариф для біогазу. «До листопада 2012 року в Україні не було стимулів для виробництва електроенергії біогазу. Ніхто не забороняв будувати біогазові установки, але «зеленого тарифу» на таку електроенергію на рівні з іншими відновлюваними джерелами (такими як енергія сонця, вітру, води і з твердої біомаси) не було», — говорить Гелетуха. Проте закон ухвалили так, що його величину порівняли з показником тарифу для твердої біомаси. Але об’єктивне будівництво біогазових станцій коштує набагато дорожче, ніж для роботи на твердій біомасі. У всьому світі «зелений» тариф для біогазу на 30—40% вищий, розповідає експерт, ніж для твердої біомаси. Така зрівнялівка в Україні призводить до того, що проекти щодо біогазу при такому тарифі окупатимуться за 12—15 років, замість 3—4 років. «Інвесторові це не цікаво», — говорить він.

Друга проблема цього закону — неправильне визначення терміну «біомаса». У світі біомасою називають продукти і відходи сільського, лісового господарства, говорить він, а українські депутати пропустили слово «продукти». Відповідно з-під дії «зеленого» тарифу випало багато видів біомаси. А це важливо, тому що сьогодні біогаз виробляють на 70% з силосу кукурудзи і на 30% — з гною. Згідно з новим законом виходить, продовжує Гелетуха, що гній — це відходи сільського господарства, а силос — ні.

Третє зауваження — високі вимоги до місцевої складової. Закон вимагає, щоб на станції з виробництва біогазу з 2015 року було не менше 50% українського устаткування. Проте воно не виробляється в Україні, говорить Гелетуха. Така жорстка вимога щодо 50% місцевих складових, запевняє він, рівноцінна повній зупинці сектора і призводить до того, що виробляти електроенергію з біомаси в українських умовах не вигідно.

У галузевій асоціації народним депутатам радять паралельно вивчити європейський досвід розвитку біоенергетики. Зокрема, говорять там, ЄС використовує цілий набір стимулів: «зелені» тарифи або сертифікати, компенсація кінцевому споживачеві від 20 до 40% загальної вартості покупки енергозберігального устаткування для виробництва чистої енергії, держпрограми, спрямовані на розвиток альтернативної енергетики і формування ринкових цін на традиційні енергоресурси.