Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Бізнес для вишів чи навпаки?

В Україні створено карту про співпрацю підприємств і університетів
3 грудня, 2013 - 11:52
ОДИН ІЗ НАЙПОМІТНІШИХ НЕДОЛІКІВ У СПІВРОБІТНИЦТВІ БІЗНЕСУ ТА УНІВЕРСИТЕТІВ — НЕВІДПОВІДНІСТЬ ПЕРЕЛІКУ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ, ЗА ЯКИМИ ВИЩА ШКОЛА ГОТУЄ СТУДЕНТІВ, ПОТРЕБАМ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕКОНОМІКИ В ЦІЛОМУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Наприкінці минулого тижня було оприлюднено результати опитування, проведеного в рамках державної цільової соціальної програми на 2009—2015 роки «Молодь України». На жаль, один із головних результатів дослідження підтвердив широко відомий факт: дуже багато молодих людей не збираються жити в рідній країні, кожен десятий планує в найближчі три роки перебратися за кордон.

Причини зрозумілі. В ході опитування 61,4% респондентів заявили, що для пошуку роботи треба витратити багато часу, тому що в нашій країні практично немає перспектив знайти перше робоче місце. 32,5% стурбовані тим, що взагалі не зможуть знайти перше робоче місце. Кожен третій опитаний навчається або щойно закінчив навчальний заклад і має намір працювати. Третина молодих людей працює під час канікул, 28,4% — під час навчального року. 67% зазначили, що набутий при цьому досвід буде корисним. Про те, що хотіли б працювати на велику приватну компанію, заявили 16,8% учасників опитування. 8,4% обрали б для себе середнє або невелике приватне підприємство, 4,85% — міжнародну або некомерційну організацію. Словом, бізнес дуже приваблює молодих і освічених українців, і в його силах перешкодити «витоку мізків» з України.

Але чи готовий він працювати в цьому напрямі, співпрацювати з вишами, які готують фахівців для різних сфер діяльності. На цю тему тривала дискусія на першому національному форумі «Бізнес і університети». Відкриваючи її, керівник Центру «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» (КСВ) Марина Саприкіна, зокрема, розповіла про результати дослідження «Якісна вища освіта: роль партнерства», в якому, зокрема, узагальнено кращу практику взаємодії бізнесу й університетів, висвітлено існуючі проблеми, розроблено відповідні рекомендації.

На думку авторів, у партнерстві бізнесу й університетів із працевлаштування випускників вишів більш активно проявляють себе університети. Їх відділи працевлаштування ініціювали дві третини продуктивних партнерств. Представники бізнесу і вищої школи, на жаль, по-різному визначають перешкоди, що заважають їхньому партнерству. В університетах вважають, що основними перешкодами для співпраці є недостатня поінформованість бізнесу про можливості вишів. На думку підприємців, партнерства не виходить найчастіше через нерозуміння, з одного боку, реалій бізнес-середовища і, з іншого, через забюрократизованість вишів. Саприкіна наполягає на тому, що компанії повинні мати політику і стратегію партнерства з університетами, а навчальні програми і плани вишів — враховувати вимоги бізнесу. Кращі результати в партнерстві університетів і бізнесу досягаються, за її даними, тоді, коли в ньому бере участь кілька вишів і компаній.

Модератор дискусії, декан Києво-Могилянської бізнес-школи Олександр Савлук говорить про роль партнерів і про те, хто для кого працює — бізнес для вишів чи навпаки. Він вважає, що це різні підходи і, відповідно, їх результати також відрізняються. Це підтвердив у своєму виступі перший віце-президент Академії педагогічних наук України Володимир Луговий. Він звертає увагу на те, що виші часто готують фахівців більш високого рівня, ніж це необхідно конкретному працедавцю, а також на погане інформування населення в області профорієнтації. Луговий невдоволений якістю державних замовлень для вишів, які формуються під тиском погано поінформованого населення і тому не відображають реальних потреб бізнесу у фахівцях і їх кваліфікації. Бізнес сьогодні, на його думку, не в змозі впливати на підготовку тих кадрів, які йому потрібні. Луговий вважає, що сьогодні «не кваліфікація кадрів є драйвом у діяльності бізнесу, а щось інше»... Проте він упевнений, що «без мостів із бізнесом у вишів не буде успіху».

Директор Британської ради в Україні Мартін Даул називає університети «джерелом сили для економіки у XXI столітті». Він радить піднімати Україну як економіку знань у Євразії. На його думку, роль університетів у нашій країні постійно зростатиме. Але тільки в тому випадку, якщо будуть дуже тісні їх відносини з бізнесом. Як їх налагодити? Відповідаючи на це запитання, він розповідає про досвід міста Брістоля, одного з найбільших промислових, наукових та університетських центрів Великобританії.

Раніше, зазначає Даул, компанії виявляли цікавість лише до випускників вишів, але це, за його словами, неефективний підхід. «І ми почали будувати відносини між бізнесом і університетами, — розповідає він. — Ми зрозуміли, що для цього необхідний багаторівневий підхід. Треба зрозуміти, що в регіоні можна зробити спільно, щоб підвищувати стандарти життя, прискорювати економічний розвиток і перетворювати економіку на економіку знань. Індустрія повинна розуміти, які сфери бізнесу відходять у минуле і, отже, туди не треба спрямовувати інвестиції. Треба думати про те, на яких напрямах бізнес розвиватиметься в найближчі 20—30 років. І це повинно стати спільною турботою влади, бізнесу й університетів». Він також розповідає про те, що в Англії університети, по суті, є не лише реальним активом, у який можна вкладати кошти, стимулюючи наукові дослідження. Вони слугують ще й школою бізнесу. «Студент, який бере кредит на навчання, стає бізнесменом, — зазначає Даул. — Отримуючи гроші, він насамперед думає про те, чи зможе, закінчивши університет і працюючи на бізнес, повернути інвестиції в освіту».

Про досвід співпраці бізнесу й університетів Австралії учасникам Форуму розповіла управляючий партнер з освітніх проектів компанії Ernst&Young регіону Океанії Стефані Фейхи. За її словами, сьогодні «драйвери змін змивають кордони між університетами і бізнесом». Це процес, який не можна ні зупинити, ні навіть пригальмувати, вважає професор. Вона нагадує, що, прийшовши у виш, студенти вкладають гроші і час у здобування університетської освіти, але не всі в результаті можуть влаштуватися на роботу — рівень безробіття серед молодих людей зростає. І студенти закономірно замислюються над тим, чи отримають вони прибуток на свої інвестиції, говорить Фейхи і розповідає, що в університетах нерідко вважають, що головне — дати студентам освіту, а влаштування на роботу — це вже справа їх самих.

Професор характеризує таку думку, як «дуже короткозору». Водночас вона зазначає, що бізнес часто дає низьку оцінку підготовці університетських випускників, тоді як виші вважають, що у вчорашніх студентів високий рівень знань. Проте самі студенти найчастіше, як показують дослідження, оцінюють себе приблизно так само, як і працедавці. У зв’язку з цим Фейхи вважає за необхідне будувати більш близькі відносини між бізнесом і університетами. Вона впевнена, що «індустрія повинна заходити в університети, брати участь у роботі консультативних органів і навіть викладати».

На факультетах бізнесу й економіки повинні працювати реальні фахівці-бізнесмени, наполягає Фейхи. Вона розповідає, що в кращих університетах Австралії кордон між бізнесом і освітою розмивається. Це відбувається ще й у зв’язку з тим, що австралійські університети комерціоналізують свої наукові дослідження. Професор упевнена, що до цього також повинен підключатися бізнес, причому ще на стадії планування, «щоб, залучаючи студентів до наукових досліджень, разом готувати випускників із максимальним потенціалом».

Чи реалізується і в Україні такий підхід? Координатор освітніх програм Центру «Розвиток КСВ» Ольга Янковська презентувала на Форумі інтерактивну карту партнерств, за допомогою якої можна прослідкувати за результатами співпраці університетів і бізнесу у всіх регіонах України, дізнатися, які проекти реалізуються учасниками партнерств. Вона також розповідає про кращий досвід співпраці з університетами, який сьогодні мають не лише такі компанії-лідери в корпоративній соціальній відповідальності, як СКМ і «Майкрософт».

Директор з персоналу компанії «Інтерфут» Наталія Биковська підкреслює, що партнерство бізнесу і вишів має бути «більш цільовим і точковим». «Якщо, наприклад, це продуктовий бізнес (вона в ньому зараз працює), то для партнерства слід обирати профільні навчальні заклади. Вона не бачить особливих проблем у налагодженні співпраці. Студенти приходять на практику в компанію, і вона має можливість відбирати найбільш здібних і надавати їм робочі місця. З іншого боку, директор упевнена, що кожен бізнес знайде можливість направляти своїх співробітників у виші якщо й не на викладацьку роботу, то для проведення майстер-класів. Вона відзначає позитивну динаміку: «Бізнес іде в університети, хоча й не у всі». Биковська вважає, що так буває в тому випадку, якщо компанії не влаштовує навчальна база і рівень підготовки студентів. «І якщо ми співпрацюємо з Одеським харчовим інститутом, — зазначає вона, — то це продуктивне партнерство. Наші потреби в талановитих людях цей виш у змозі задовольнити».

Знають про хороші приклади в такому партнерстві і в Академії педагогічних наук. Відповідаючи на запитання «Дня», Володимир Луговий назвав Київський політехнічний інститут, який на постійній основі співпрацює з великими підприємствами, зокрема, в галузі IT-технологій і машинобудування, Авіаційний університет, який став дуже привабливим для бізнесу, і не лише українського, Київський і Львівський національні університети... Віце-президент вважає, що співпраця з бізнесом не складається лише у «скороспілих» вишів. За його словами, вони «дають освіту дуже невисокої якості», і тому бізнес у них не зацікавлений. «У серйозних українських навчальних закладів проблема партнерства з бізнесом насправді не така гостра», — вважає учений.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ