Час приймати рішення...

Жодна галузь української промисловості не зазнала останніми роками таких втрат, як спиртова. Виробництво впало більш ніж у три рази — з 31 мільйона у 2007 році до 10 мільйонів дал (декалітрів) у 2016 році, а проти 1996 року — у 5 разів. З 80 спиртзаводів загальною потужністю майже 48 мільйонів дал на рік працює лише 25%. При цьому використання етилового спирту алкогольною галуззю перевищує 97%. І лише мізерна його частина йде на технічні потреби у різних галузях промисловості, тоді як у світі все навпаки. Там на виготовлення напоїв використовують лише 2% від виробленого етилового спирту.

Україна не може також миритися із ситуацією, за якої у 2007 році на експорт спрямовувалося приблизно 12 мільйонів дал, а за 2016-й — 1,2 мільйона дал. Йдеться про втрату експортних ринків. Торік обсяги імпорту лікеро-горілчаної продукції удвічі перевищили експорт. Відбулася також майже повна тінізація виробництва. За підрахунками експертів, 2007 року у тіні знаходилося близько 10% виготовлення спирту, а на початок 2017-го — 46—50%. Відтак втрати державного бюджету зросли від 800 мільйонів гривень у 2007 році до понад 8 мільярдів у 2016-му.

«ВПЛИВАЄ НА ПОЛІТИКУ»

Хоч як дивно, народний депутат і голова ради підприємців при Кабміні Леонід Козаченко наголосив на стратегічному значенні та політичній вагомості спиртової галузі. Він пригадує, що при розподілі портфелів у органах влади і посад керівників державних підприємств представники політичної сили, яка домінує у парламенті, в багатьох випадках претендували саме на посаду директора «Укрспирту» і навіть загрожували, що в іншому разі вийдуть з правлячої фракції. «Це стратегічна посада, яка впливає на політику», — стверджує народний депутат. «Цьому треба ставити крапку, — впевнений Козаченко. — Я пам’ятаю 90-ті роки, коли ми виробляли близько 70 мільйонів декалітрів спирту і близько 40 мільйонів дал експортували. Мені тоді розповідали, що найбільший у Болгарії завод із виробництва алкогольних напоїв стовідсотково працював на українському спирті. Україна взагалі посідала перше місце у світі за експортом спирту. До речі, в Росії було лише два спиртові заводи, а в Україні — 96 чи 98 (точно не пам’ятаю). І коли ми почали реформувати цю галузь (і вважалося, що значення її керівника вагоміше, ніж  міністра), ми її втратили».

Аналізуючи державну політику щодо ринку спирту, президент Української спілки промисловців і підприємців Анатолій Кінах відзначає, що дії держави не сприяють подоланню системної кризи на цьому ринку. Зокрема, з його слів, спроба наповнювати дохідну частину бюджету за рахунок підвищення акцизів без комплексних заходів щодо підвищення платоспроможності громадян і захисту внутрішнього ринку призводить лише до зростання обсягів контрафакту, контрабанди та тіньового ринку, до скорочення легального виробництва і подальшого нарощування самогоноваріння. «А це не тільки втрати бюджету, а й шкода здоров’ю наших людей», — відзначає Кінах. Він наголошує, що ніхто не заперечує проти приватизації цієї галузі як шляху до виведення її з кризи, але, з його слів, практика й досвід всього світу показують, що цей процес має бути спрямований на створення умов для залучення інвестицій і пошук ефективного власника, який забезпечить подальший розвиток і підвищення конкурентоздатності підприємств.

ВАРІАНТ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ

Про один із варіантів приватизації спиртової промисловості розповів радник міністра, експерт Офісу підтримки  реформ при Мінагрополітики Дмитро Ушенко. Йшлося про законопроект №5445 «Про демонополізацію та впровадження ринкових засад функціонування спиртової галузі». Його підтримано урядом і міжнародними інституціями, включно з МВФ, і внесено наприкінці минулого року на розгляд парламенту. Окрім демонополізації спиртової галузі, цілі даної реформи включають, за словами експерта, максимізацію бюджетних надходжень під час приватизації, а також лібералізацію та наступну детінізацію відповідного ринку.

Законопроект передбачає поділ спиртзаводів на дві групи. До першої мають бути віднесені ліквідні підприємства, до яких є інтерес основних споживачів спирту. Ті інвестори, яким під час конкурсів вдасться стати власниками цих підприємств, матимуть, згідно з законопроектом, виключне право виробляти харчовий спирт протягом п’яти років у межах встановленої урядом для заводу виробничої потужності. До другої групи будуть віднесені менш ліквідні активи, покупці яких матимуть виключне право виробляти технічний спирт. Щоправда, автори законопроекту очікують, що більшість об’єктів цієї групи перепрофілюють на виробництво біоетанолу або використають як майданчики для інших виробництв.

Як відбуватиметься відбір підприємств до цих груп? Щоб позбутися ризиків корупції, у  законопроекті пропонується, що головним чинником буде ринковий попит. Перед початком приватизації уряд має затвердити кожному спиртзаводу обсяг продукції. А далі вже все вирішуватимуть покупці: ті підприємства, за які будуть запропоновані найбільші ціни, увійдуть до першої групи і матимуть право виробляти харчовий спирт. Причому сукупна потужність цієї групи обмежується 19 мільйонами дал.

«В результаті провадження ринкових засад функціонування та за рахунок того, що буде конкуренція на ринку між виробниками, — переконує Ушенко, — ми очікуємо, що обсяг тіньового обороту нелегального спирту зменшиться з 46% до 10% через чотири  роки після імплементації реформи». Зі слів експерта, у міністерстві очікують, що додаткові бюджетні надходження від роздержавлення підприємств спиртової галузі за ці чотири роки «становитимуть 20,6 мільярда гривень за рахунок збільшення сплати акцизу, тобто детінізації ринку». За його словами, «лише за рахунок поліпшення енергоефективності є можливість зменшити собівартість спирту на 30%, і після модернізації ми зможемо конкурувати на європейському ринку».

ДЕРЖАВА ЗАЛИШАЄТЬСЯ

Ще один законопроект (№4861), схвалений профільним парламентським комітетом з питань економіки, захищав завідувач секретаріату спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Матвійчук. Згідно з цим  законопроектом, підприємства пропонується розподілити на три групи. За поданням уповноваженого органу управління, тобто МінАП, уряд має затвердити їхній склад з огляду на фінансово-господарський стан та напрями діяльності. До першої групи належатимуть непрацюючі й безперспективні підприємства, які підлягатимуть ліквідації. Друга група — це ті заводи, які зберегли перспективи для розвитку і мають можливість перепрофілюватися на виробництво біоетанолу й технічного спирту.

Третя група — високорентабельні підприємства. Вони отримають права юридичних осіб і залишаться в державному управлінні до завершення приватизації перших двох груп, а далі стануть акціонерними товариствами, у яких буде пакет акцій, що тимчасово (немає нічого постійнішого) залишатиметься у державній власності. Решту акцій буде продано на загальнодоступних та конкурентних засадах, відповідно до законодавства. «У нас теж передбачено обмеження виробництва, але воно стосуватиметься тільки внутрішнього ринку», — додає Матвійчук і зачитує позитивний висновок антикорупційної експертизи. «Тут є адміністративна складова, — визнає, однак, він, — не можна так одразу все державне зробити ринковим — має бути поетапність. Є досвід приватизації, наприклад, ринку електроенергії. Спершу був ринок одного покупця, який жорстко регулювався. Зараз схвалено ліберальний закон. Ми до нього йшли довго. Натомість тепер рух позитивний».

ЩЕ ТРОХИ... І БУДЕ ПІЗНО

Не будемо визначати, який із цих законопроектів кращий, здається, над обома ще треба працювати. Свій вирок владі, яка надто вже затягнула приватизацію цієї галузі, винесла представник потенційних українських покупців для спиртзаводів виконавчий директор асоціації «Укргорілка» Аліна Шолохман. «Ми завжди говорили, що знищення монополії держави на цьому ринку дозволить навести на ньому порядок, зробити його високо конкурентним», — наголосила вона і вказала, що не потрібно обмежувати виробничу потужність приватизованих заводів. «Ми вважаємо, що це зробить сам ринок», — додала Шолохман і поставила питання про те, що в разі приватизації держава не повинна залишати за собою виробництво спирту. «Ще десять років тому багато компаній, що виготовляють алкоголь, хотіли брати участь у приватизації спиртової галузі, — підсумувала Шолохман. — Сьогодні ситуація змінилася настільки, що такого активного, як-то кажуть, «рвєнія» вже немає. Ще трохи почекаємо, і  ці підприємства мало кому будуть цікаві».