Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу.
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Чого чекати шахтарям від Асоціації з ЄС

Приватні вугільні компанії показали: копальні можуть працювати ефективно. Як цим досвідом розпорядиться держава?
28 жовтня, 2015 - 12:14
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Довоєнного 2013 року в Україні видобувалося 83,7 млн.т. вугілля 136-ма шахтами, причому 44 приватні копальні видобули 59,6 млн.т. (71%), їх робота була рентабельною, а 92-і державні — лише 24,1 млн.т. (29%) зі збитками 15,2 млрд.грн. На компенсацію збитків з держбюджету було спрямовано 13,3 млрд.грн.  2015 року в Україні очікується видобуток близько 40 млн.т., з них лише 7 млн.т. — 35 державними копальнями, розташованими поза зоною АТО.

Заради справедливості зазначимо, що приватизовані були найкращі копальні з найбільшим потенціалом розвитку, який і був активно задіяний завдяки інвестиціям, впровадженню сучасних техніки і технологій, ефективному управлінню.

Віддамо належне, добру справу, яку зробили приватні вугільні компанії, — це на практиці показали, що українські шахти можуть працювати ефективно, тим самим розвіявши міф, що через складність гірничо-геологічних умов в Україні вуглевидобування можливе лише при державному дотуванні.

Якщо орієнтуватися на виробничі показники приватних шахт (а саме на них спираються нові господарі, відстоюючи свої інтереси), то приватизацію можна було б вважати успішною, якби вона не була проведена так дико, як в Україні. Адже мета приватизації — це не лише пошук ефективного власника, але й посилення здорової конкуренції. У нас результат інший — державна монополія (до приватизації) перетворилася на приватну, причому не лише у вугільній промисловості, але й у суміжних з нею галузях. Так, на сьогодні, частка групи СКМ у видобутку енергетичного вугілля (ДТЕК) становить 82%, виробництво електроенергії на ТЕС (ДТЕК) — 57%, гірничого устаткування для вугільних шахт (компанія Corum, раніше — «Гірничі машини») — майже 100%. СКМ також домінує в металургії (група Метінвест), робить зусилля для нарощування потужностей портової інфраструктури.

За великим рахунком, в ефективно працюючій монополії нічого поганого не немає, якби, по-перше, сфера її діяльності не стосувалася енергетичної безпеки держави (в Україні з цим непевна ситуація), по-друге, якби було розроблене, а головне, щоб  дотримувалися відповідного законодавства щодо державного регулювання монополій, недопущення обмеження конкуренції. В Україні такого немає. Насправді є цілий ряд зловживань СКМ своїм монопольним становищем, яке виявляється в ціновому диктаті, створенні труднощів із реалізацією вугілля державних шахт і доведенні їх до банкрутства, перекачування коштів державної підтримки через державні шахти в свої компанії  і подібне, але про це — окрема розмова.

Проблема демонополізації — ключова для України. Її розв’язанню сприятиме впровадження положень Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, яка має набрати чинності на початку 2016 року. Зокрема, документ містить правові норми щодо недопущення обмежень конкуренції, контролю над концентрацією суб’єктів господарської діяльності, розділення потужностей для видобутку, перетворення (палива — на тепло— або електроенергію), транспортування енергоресурсів. Ці норми Україна повинна буде імплементувати до свого законодавства.

Особливе й болісне питання — надання державної підтримки вугільній промисловості. Угодою про асоціацію і нормами СОТ в принципі це не забороняється, але має ряд обмежень. В українських реаліях через відсутність успішної практики ефективного контролю над коштами державної підтримки (а у вугільній галузі існує маса можливостей «зарити в землю» будь-які гроші так, що жоден контролюючий орган їх не «відкопає») найкращим варіантом стала б приватизація державних шахт. Майже всі вони мають солідний потенціал розвитку, значні можливості приросту видобутку вугілля, для чого потрібні інвестиції (у держави їх немає), сучасні техніка, технології та управління. Ці шахти інвестиційно привабливі для іноземних компаній, але для них не є привабливим існуючий загальний інвестиційний клімат у нашій країні. З його зміною можливі і розв’язання проблем гірників.

Зараз розробляється Програма розвитку вугільної промисловості, на жаль, її положення, підходи не виносяться на обговорення. Хотілося б сподіватися, що в ній буде враховано потенціал нині збиткових державних шахт, покинутих розрізів, і їх не буде достроково закрито і ліквідовано лише через те, що бракує професіоналізму, а головне — волі та честі у державних управлінців їх підняти. Адже для посилення енергетичної безпеки України ефективна робота цих копалень і розрізів життєво необхідна.

Ольга ЛЯШЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments