Люди рідко користуються свободою, яка у них є, наприклад свободою думки, а замість цього вони вимагають свободи слова.
Серен К'єркегор, данський філософ, теолог і письменник

Чому «бідні»?

Системно корумповані держави — це, як правило, хронічні невдахи глобалізаційних перегонів
7 червня, 2017 - 18:16
МАЛЮНОК НІКІТИ ТІТОВА

Людська цивілізація підпорядкована вічним Правилам Гри — боротьбі за виживання, за ресурси, за кращі умови буття. Явище корупції давнє як світ та існуючі в ньому владні інституції. За вичерпним визначенням, наведеним в одному з довідників ООН, корупція — це зловживання державною владою для одержання вигоди з особистою метою. Немає жодної держави, владні інститути й суб’єкти якої були б наділеної абсолютним імунітетом проти спокуси корупційних діянь. Клініко-гематологічний синдром корупції (корупційна анемія) настільки сильний, що за багатовікову історію людство так і не знайшло універсальних інструментів знищення її як суспільного явища. Водночас немало країн, які перейшли на цивілізаційний шлях розвитку, змогли продемонструвати відчутно успішні моделі антикорупційного буття.

Так, саме завдяки ефективній протидії корупції Сінгапур зміг перебороти загрозливу антикорупційну анемію. Даному феноменальному результату посприяли три чинники. По-перше, жорстка політична воля глави держави Лі Куан Ю. По-друге, жорстке антикорупційне законодавство, яке фактично встановлювало «презумпцію винуватості» чиновників, запідозрених у корупційних схемах. Тобто в такій ситуації особа вважалася корупціонером доти, поки не доказано протилежне. По-третє, спеціальна служба — Бюро з розслідувань корупції — напряму підпорядковувалося главі державі й користувалось необмеженими повноваженнями. Це відкривало реальну можливість вести антикорупційні розслідування щодо будь-якого відомства, чиновників усіх сфер і рангів.

Показовим прикладом ефективного запобігання та протидії корупції також є країни Скандинавії — Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія. Ці країни поряд з ефективним законодавством і судовою системою, активно застосовують такі життєво важливі антикорупційні стимули, як справедливе оподаткування (до речі, досить високе, за українськими мірками), достойні зарплати працюючого населення та, в кінцевому підсумку, його високий життєвий рівень. Така державно-регуляторна політика зумовила ту очевидність, що для країн означеного регіону корупція перестала бути загрозливим викликом.

Також прикладом дієвої антикорупційної протидії є такі країни-сусіди України, як Польща і Румунія. Зокрема досвід Румунії, де не так давно корупційні відносини охоплювали всіх і вся, підтверджує: корупційна анемія переборна за наявності вищої політичної волі та жорсткій дієвості чинного законодавства й невідворотній відповідальності.

Влада ж незалежної України уже понад чверть століття — не контрибутор, а своєрідний стимулятор (донор) політичної, економічної, офшорної і навіть побутової корупції. Коридори влади стало ведуть у лабіринти системної корупції. Таким чином під корупційним катком опинилися практично всі організаційно-управлінські й регуляторні інститути держави. Тому, закономірно, Україна виявилася на першому місці за рівнем корупції серед 41 країн Сходу, Індії та Африки. Дану очевидність засвідчили результати виміру аудиторської компанії Ernst&Young. Водночас у міжнародному рейтингу сприяння корупції Україна посідає 131-е місце. Це констатація голови глобального антикорупційного руху Transparency International Хосе Угаса. Таким чином Україна корупційно випереджає Іран, Казахстан, Непал та ін. країни. А системно корумповані держави — це, як правило, хронічні невдахи глобалізаційних перегонів.

Носії й ідеологи корупційних відносин активно проникають у політику, рвуться до влади, намагаються підім’яти під себе ЗМІ та навіть партійні об’єднання. І все це заради зловживання бюджетними фінансами та державною власністю. Посадові зловживання (або «клептократія») стали уже буденною справою. Так, безпрецедентні запаси готівкових коштів, фінансових активів і матеріальних статків народних депутатів, високо рангових державних службовців вражають. Електронне декларування це яскраво продемонструвало. Попри це, нікого з ТОП-корупціонерів не притягнуто до слідства і юридичної відповідальності. Фактично, складається враження, що інститут електронного декларування було створено для легалізації тіньових доходів.

Оскільки корупція в Україні набула системного характеру, іржа антикорупційного скепсису роз’їдає душі українського загалу. Найбільш широко корупція розповсюджена у законодавчій, виконавчій, судовій владі, а також у правоохоронних та контролюючих органах, фінансовій і торгівельній сферах, енергетичних галузях, на рівні місцевого самоврядування, а поза тим і на суто побутовому рівні. Наявна корупціогенна модель проявляє себе практично в усіх сферах і галузях національного господарства, відтворює паразитарний перерозподіл власності й фінансових потоків, привласнюючи національні активи і таким чином згубно впливаючи на цивілізаційні перспективи української держави.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) здійснює досудові розслідування з грудня 2015 р. Станом на кінець 2017 р. до суду скеровано обвинувальні акти у 50 провадженнях стосовно 69 осіб. І лише щодо 11 осіб набрав законної сили обвинувальний вирок. Щодо 12 осіб судовий розгляд навіть не розпочинався. Своєрідний «пінг-понг» між судами й суддями, тривале формування колегії суддів аж ніяк не сприяє посиленню антикорупційної боротьби.

У системі державного управління України на VIP-посадах згруповані далеко не випадкові особи. Корупційна епідемія інфікувала всю систему державних інститутів та кадрового відбору до органів державної влади. Як правило, останні підібрані та розставлені за політичними квотами, внутрішньоклановими зв’язками, сімейними узами тощо. «Розпечена лава» системної української корупції час від часу виривається назовні й виплескується в інші країни, викликаючи гучні скандали міжнародного масштабу. Україна стала сприйматися «іконою корупції» у світовому вимірі. Через це репутація України за кордоном упала до найнижчих позначок.

Упродовж років усе дедалі більша частка корупційних доходів і статків формується та перерозподіляється через податково-фіскальну систему. Тому резонансною подією стала одномоментна й масштабна («вертольотна») антикорупційна операція Генеральної прокуратури та МВС. Її об’єктом стали колишні керівники (переважно вищої і середньої ланки) податкових структур, які обіймали відповідні посади в 2011—2014 роках. Здійснено понад 450 обшуків у 15 областях України. Затримано 23 екс-керівників податкових органів, котрі під егідою бувшого міністра реалізовували схему «податкових ям». Йдеться про свого роду конвертаційні центри, через які системно здійснювалось розкрадання бюджетних коштів. Майже 96 млрд грн (щонайменше $12 млрд за тодішнім валютним курсом) склала сума тіньового, «альтернативного» бюджету, що потрапив у кишені корумпованих можновладців. Нещодавно колишній перший заступник голови CБУ Віктор Трепак зазначив, що отримання кінцевого результату у вигляді судових вироків залежить від якості зібраної правоохоронцями доказової бази. На мою думку, в цьому контексті правоохоронні органи мали б всебічно проаналізувати діяльність (чи бездіяльність) посадових осіб тих державних органів фінансового контролю, які законом уповноважені й мали б запобігти та боротися з функціонуванням таких конвертаційних центрів.

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.

Інше питання — недосконале законодавство і досі не реформована суддівська система фактично звела нанівець кінцеві результати проведеної операції. Одна з причин: чинний кримінальний кодекс зобов’язує першочергово застосувати заставу, а затим тримання під вартою. Водночас «демократизм» суддівських рішень щодо розміру застави, явно неадекватних здійсненим злочинам, вражає своїм лібералізмом. Виходячи з цього, група народних депутатів зареєструвала законопроект №6519, у разі прийняття якого стане неможливим використання застави під час обрання судом запобіжного заходу у кримінальних провадженнях за фактами отримання службовою особою неправомірної вигоди, незаконного збагачення та підкупу службової особи юридичної особи приватного права. Хотілося б вірити, що найвищий законодавчий орган, врешті-решт, прийме такий проект.

Така ситуація засвідчує, що без успішної реформи системи правоохоронних органів, без нової судової системи, без запуску в дію низки важливих процесів, спрямованих на створення реального верховенства права, перемогти корупцію в Україні буде неможливо.

Водночас, на наше переконання, передусім тяжкість покарання та його невідворотність повинні стати пріоритетом у стратегії подолання корупційних проявів. Якраз сталі прецеденти тяжкості покарання зможуть відчутно запобігати й протидіяти політичній та економічній корупції, яка набула на вітчизняних теренах навіть за світовими мірками безпрецедентних масштабів.

На часі невідкладно сформувати повноцінну, дієву антикорупційну інфраструктуру. Для цього необхідно, врешті-решт, створити Державне бюро розслідувань та сформувати Антикорупційний суд, причому формування вищезазначених інституцій має відбуватися максимально прозоро та з дотриманням усіх міжнародних стандартів. Таким чином ДБР, Антикорупційний суд, НАБУ та САП матимуть можливість забезпечити повноцінну й дієву систему запобігання і протидії системній корупції в країні.

Андрій КОВАЛЬЧУК, доктор юридичних наук, професор, спеціально для газети «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments