Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Чому про землю треба думати глибоко

Стартовим майданчиком для нової індустріалізації могло би стати саме сільське господарство
7 жовтня, 2019 - 18:55
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Пристрасті навколо впровадження ринку землі дещо відійшли на другий план перед самою болючою темою України на сьогодні — припинення війни на Донбасі за так званою «формулою Штайнмайєра». Але тема землі залишається на порядку денному, що цілком зрозуміло і виправдано — занадто велика ціна непродуманих кроків для майбутнього України (і для майбутнього Донбасу і Криму). Колись під гарним і справедливим гаслом «Земля — селянам» на початку ХХ століття була зруйнована велика і, здавалось б, могутня імперія. Тому потрібно думати не лише про землю, а й про країну, про її майбутнє. Якраз цього і в планах уряду щодо землі, і в дискусіях навколо цього і не вистачає. Попри розуміння необхідності реформи аграрних відносин у дискусіях є один момент (крім загально обговорюваних — ринок чи обіг землі, ціна, кому продавати, а кому ні, кредити, референдум тощо), який насторожує і викликає неприйняття — їх загальне тло:

1. земля роздивляється виключно як товар, реалізація якого принесе прибуток і додаткове зростання ВВП на 1 — 2 %;

2. земля роздивляється у відриві від усього соціально-економічного комплексу країни; вона роздивляється як самостійний, автономний анклав економічних відносин. Саме такий погляд (і практика) дає підстави говорити про Україну як сировинний додаток до когось.

Нам потрібна не просто реформа земельних відносин. Прихід до влади молодої, креативної (поки що ми в це віримо) команди породив надію на «квантовий стрибок», про радикальні зміни в економічній політиці, які зможуть, нарешті, витягнути Україну з того занедбаного і несправедливого становища, з якого вона ніяк не може виборсатись. І таким стартовим майданчиком стрибка могло б стати саме сільське господарство, аграрно-промисловий комплекс, попри високоповажне неприйняття цієї тези (ще 2013 року в газеті «День» за 30 жовтня була надрукована моя стаття «АПК повинен стати хребтом структурної перебудови нашої економіки»). Є необхідність ще раз повернутися до її обґрунтування.

Перше (і, мабуть, головне з чого варто розпочати подальшу розмову) — держава має визначитися, на кого з виробників вона робитиме ставку: на агрохолдинги (тоді подальша розмова не має сенсу) чи на фермерські господарства (зокрема й на сімейні ферми); тобто повинна бути чітка державна стратегія щодо структури аграрного виробництва, а також стратегія соціальної політики в сільській місцевості.

Друге. Поняття «аграрний сектор» зводиться, як правило, до сільського господарства. Хоча насправді воно, певною мірою, є джерелом сировини і є лише початком череди технологічних процесів, в кінці яких з’являється кінцевий продукт із добавленою вартістю. Банальна істина. Але вона чомусь є поза увагою державних органів. Так, є м’ясокомбінати, молокозаводи, мукомельна, олійна промисловість. Але ця зв’язка існує або в межах великих агрохолдингів, або в окремих сільськогосподарських підприємствах на чолі з ентузіастами. Наприклад, село Піщане в Черкаській області, агрофірма «Маяк» на чолі з Героєм України Васильченко М.С. Таких прикладів є багато. Але навіть коли ми вживаємо термін «аграрно-промисловий комплекс», то це, радше, механічне поєднання існуючих підприємств, а не цілеспрямована, планомірна, науково і фінансово обґрунтована політика з врахуванням глобальних процесів.

Третє. З чого на сьогодні має складатись (і складається) АПК (крім самої землі):

• сільськогосподарське машинобудування, устаткування для переробної промисловості — вони тягнуть за собою потребу в металі, в інженерних та конструкторських кадрах, у сервісному обслуговуванню. Колись працювали 200 цукрових заводів, сьогодні — 30. Було 46 фабрик із первісної обробки льону, зараз їх немає; 

• хімічна промисловість: добрива, продукти з захисту рослин, з боротьби зі шкідниками полів і лісів;

• інфраструктура: автодороги (потрібні не лише для сільського господарства);

• залізниці разом із спеціалізованим вагонним господарством, порти, річкове судноплавство, елеватори, склади, системи контролю за станом полів і лісів;

• (наприклад, дрони) тощо; в реалізації всього цього мають бути задіяні сотні, тисячу великих і малих підприємств; і це також потребуватиме метал, енергії, кадрів, наукового супроводження;

• біологічна наука: необмежене поле для біотехнологій, особливо в умовах кліматичних змін; генетика; варто зауважити, що сільське господарство вимагатиме більш високого рівня наукових і експериментальних досліджень, так як це робота не з мертвою речовиною (руда, метал, нафта), а з живою, органічною природою;

• космічна промисловість — використання супутників для контролю за станом полів і лісів на різних етапах їх розвитку;

• і, мабуть, головне щодо сьогоднішнього дня — застосування IT-технологій; усе перераховане вище вимагатиме впровадження новітніх досягнень технологій ХХІ століття. Це призведе до перетворення агропромислового комплексу (АПК) на агро-промислово-інноваційний (АПІК). На сьогодні з 40 000 фермерських господарств інноваційні технології застосовують 10%. Поєднання «консервативного» сільського господарства з ІТ-технологіями й біотехнологією дасть можливість створити комплекс, який забезпечить Україні гідне місце серед модерних, конкурентоспроможних країн.          

Отже, сільське господарство, сучасна переробна промисловість, ІТ-технології, біотехнології мають стати підґрунтям для переходу до нової індустріалізації України. Важко назвати галузь економіки, яка б певною мірою не буде залучена до цього процесу. Це — як перспектива на найближчі 30—50 років із врахуванням усіх глобальних процесів. Замість загублених автопрому, ракетобудування, суднобудування, літакобудування (може щось і забув). Якою буде структура економіка України потім і якою буде Україна взагалі — це вже справа футурологів, фантастів, зважаючи на фантастичні темпи змін нашого життя.

Становлення такого комплексу не відбудеться стихійно, під впливом чи за потребами ринку. Тут потрібна постійна, велика, впливова організаторська роль держави — на законодавчому рівні, в фінансовій політиці, в кадровому забезпеченні. Потрібна системна державна політика, державна стратегія. При тих 5% частки держави в економічних процесах, про які говориться в програмі уряду, створення такого комплексу неможливе (до речі: в країні війна, окупована частина території, соціально-економічний безлад — і в цих умовах зводити роль держави майже до нуля виходячи з сумнівних західних теорій? де логіка? ). Хотілося б сподіватись, що об’єднання Мінекономіки і МінАПК може сприяти розвитку подій у потрібному напрямку; при створенні АПІК таке об’єднання має сенс і перспективи.

Що нам дасть становлення АПІК ?

1. головне: збереження села, сільських громад як основи української ідентичності, як місця органічного поєднання Людини і Природи; а на сьогодні за рік зникають 20 сіл;

2. створення мільйонів робочих місць у місцях проживання, а також у галузях, які забезпечуватимуть діяльність АПІК; припинення масового виїзду населення на роботу за кордон;

3. створення надійного, гарантованого внутрішнього ринку, що мінімізує вплив зовнішніх чинників (коливання цін, глобальні кризи тощо).В останні два сезони імпорт овочів зріс в 3 рази — помідори, цибуля, перець, огірки; вже в серпні почали імпортувати картоплю, чого раніше ніколи не було. І дехто стверджує, що ми аграрний придаток?! Забезпечення українців продуктами національного (!) виробництва сприятиме поліпшенню структури торгового балансу з поступовим переходом до позитивного балансу;

4. сприятиме відновленню і розвитку галузевих наукових, дослідницьких, експериментальних інститутів; розвитку середньої спеціальної освіти;

5. дасть можливість за певний час накопичити фінансові ресурси для стимулювання, започаткування нових форм економічної, підприємницької діяльності.

Зрештою, створення такого комплексу означатиме гарантію продовольчої безпеки країни. Ми боїмось, що Росія перекриє постачання газу; а за збереження такого становища ми маємо боятись, що Саудівська Аравія чи Єгипет не поставлять нам картоплю? Нам, Україні, з її багатющими чорноземами. Ганебно навіть думати про таку залежність.

Ми можемо говорити про ЄС, НАТО, США, Китай, Тримор’я тощо, але все це буде варте уваги, коли будуть міцні тили. В попередній статті («День», № 168, 17.09.2019) я говорив про те, що й у світовому масштабі земля перетворюється на стратегічний товар під тиском демографічних чинників. Тимчасове зняття питання про землю з розгляду у Верховній Раді дає надію на більш глибоке розуміння значення землі для українського народу, для майбутнього України. Підкреслюючи роль землі в свідомості українського народу Ольга Кобилянська в «Землі» каже: «Чоловік без землі нічого не значить».  

Колись Арнольд Тойнбі (1889 — 1975), англійський історик і філософ, сказав: «Майбутнє в руках тієї держави, чиє сільське господарство в розквіті».

Руслан ГАРБАР, історик-міжнародник
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ