Чому Україна досі без кадастру?

Правоохоронці розшукують учасника злочинної групи, якій вдалося незаконними шляхами оформити у власність близько 355 гектарів землі. Підозрюваним у здійсненні однієї з найбільших земельних махінацій за період незалежності України є Дмитро Карпенко, інформує прес-служба Головного слідчого управління МВС України. Киянин входив до складу організованої злочинної групи, яка протягом 2007—2008 років, порушуючи чинне законодавство, заволоділа земельними ділянками загальною площею 355 гектарів. Усі землі були на території колишнього колективного сільгосппідприємства, паї членів якого зловмисники переоформили на себе. Для досягнення своєї мети група використовувала підроблені рішення суду і документи на оформлення права власності на земельні ділянки. За приблизною оцінкою, вартість вилученої в результаті шахрайських маніпуляцій землі становить приблизно 193 млн гривень.

Така історія для 20 років незалежності далеко не нова. Історію «Карпенка» правоохоронці називають найбільшою махінацією за часів незалежності України. А скільки їх, не таких великих? Скільки людей стають жертвами подібних афер? І взагалі, чому вони існують? Чи вирішить питання проведення земельної реформи або ж навпаки, в тому варіанті, в якому її сьогодні розглядає парламент, ситуація може лише ускладнитись? Відповіді на ці та інші гострі земельні питання на прикладі Криму — в інтерв’ю «Дню» нардепа, екс-віце-прем’єра уряду АРК Андрія СЕНЧЕНКА.

ЗАКОНОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — ТАКТИКА «ПРОМАЦУВАННЯ»

— Земельна реформа сьогодні, фактично, заморожена. Ваші прогнози: чи розглядатиме нинішній парламент закон про ринок землі?

— Влада розуміє, що земельна реформа в тому вигляді, в якому вона задумана, не прийматиметься народом «на ура». Тому що вона задумана на користь влади, а не країни.

Оскільки ситуація для влади сьогодні змінюється щодня і вони розуміють, що земельна реформа може викликати дуже потужний вибух, то скоріше за все вони відкладуть розгляд цього питання до виборів. Якби вони були більш упевненими, то б провели її. А зараз, оскільки земля з-під ніг тікає, і це видно з рейтингів, то вони бояться, що це може бути останньою краплею. Тому пригальмовують.

Але, знову ж таки, що їм у голову стукне — важко спрогнозувати. З нашими колегами з протилежної половини зали обговорювати що-небудь не має сенсу. Їхня думка фактично ніде не враховується, вони самі нічого не вирішують. Усе вирішується в окремо взятій голові.

— Ви теж переконані, що в тому вигляді, в якому сьогодні знаходиться на розгляді парламенту Закон про ринок землі, його потрібно блокувати?

— Безумовно. Україні потрібний ринок землі. В аграрний сектор не буде інвестицій без ринку землі. Але при цьому я розумію, що так, як він сьогодні підготований і у виконанні цих людей, не буде всього того, чого хотілося б домогтися. І більше того, буде величезна трагедія із втратою головного ресурсу, що ще залишився в країні, — родючого ґрунту.

— Які конкретні ризики ви можете назвати?

— Є конкретні речі, які вже очевидні. А є речі, які тільки «промацуються».

— Що означає «промацуються»?

— Це дуже цікава тактика сучасного законодавчого процесу в Україні. Вона застосовується не лише в земельному законодавстві, але й у цілому в законотворчій роботі. Те, що вносить влада в першому читанні на розгляд парламенту, не є індикатором будь-яких намірів. Тому що потім, всупереч регламенту та логіці законотворчого процесу, в останнє читання коліном упихуються заготовлені «поганки».

Тому щоб зрозуміти, що насправді хоче влада, внісши той чи інший закон, потрібно орієнтуватися на деякі «прощупування» громадської думки. Раз — і закидається тема з іноземцями: можна чи не можна продавати їм землю? Розуміємо, це означає, що хочуть протягнути ідею, думають, прощупують реакцію... Наступне: до якої міри консолідувати землю сільськогосподарського призначення — лише «щупають» реакцію, але ідея в цілому вже зрозуміла.

Але помітно, що робить влада. Сьогодні йде концентрація землі, яка не пройшла розпаювання в значній мірі через Міністерство сільського господарства. Наприклад, у Міністерстві оборони було понад два десятки сільгосппідприємств. Абсурд повний. Ніякі сільгосппідприємства Міністерству оборони не потрібні, але частина обґрунтовувалася тим, що вони знаходилися на землях полігонів, а частина — взагалі якісь пережитки радянського минулого, коли армія повинна була себе годувати, мати підсобні господарства. Але замість того, щоб ці підприємства приватизувати, розпаювати, або по-іншому вчинити, але прилюдно, — це все просто перекинули в Міністерство сільського господарства. Різні племінні господарства, які не підлягають розпаюванню. Зараз навіть там, де вони приватизовані, намагаються під Мінсільгосп підгребти ці землі.

Концентруються дуже серйозні обсяги земель сільськогосподарського призначення, які не пройшли розпаювання з тих чи інших причин. Зрозуміло, що вартість цієї землі, коли її певним чином упакують і перев’яжуть червоною стрічкою, буде значно вищою, ніж вартість землі, сконцентрованої на якомусь сільгосппідприємстві шляхом укладення угоди оренди з пайовиками.

«ПЕРШУ ДАЧУ ПРЯМІСІНЬКО В МЕЖАХ ЗЕМЛЕВІДВЕДЕННЯ НІКІТСЬКОГО БОТСАДУ БУЛО ПОБУДОВАНО ХОРОШКОВСЬКИМ»

— І хто на цьому заробить? Бюджет?

— Я як кримчанин можу навести приклади, які мають місце сьогодні на півострові. Ось наприклад, віце-прем’єр міністр — міністр інфраструктури Борис Колесніков і покійний уже кримський прем’єр Василь Джарти, свого часу озвучили ідею будівництва в Криму так званої «Кримської Анталії» на західному узбережжі Криму.

Південний берег Криму вже давно поділений і досить потворним чином. Там є свої господарі. І вони, як правило, зубасті. А влаштовувати там переділ, як це намагалися в різні часи, напевне, запізно — дорого та складно. Там можна йти ринковими методами. Тобто, якщо є бажання щось велике побудувати, то треба викупити в господарів ті ділянки землі, які потрібні під будівництво.

А якщо говорити про західний берег Криму, то це декілька десятків тисяч гектарів землі на узбережжі, але, як правило, ця земля або розпайована, тобто знаходиться в колишніх колгоспників, або оформлені особисті селянські господарства, тобто тим, кого влада не сприймає як серйозного опонента в силовій схемі.

Що задумали наші пани? Вони ще раніше дали команду, яка, до речі, зараз реалізується, відібрати в усіх усе — незалежно від того, чи правильно дісталася земля у власність чи неправильно.

— Можете назвати варіанти схем?

— Це не важливо. Завдання — знайти будь-які підстави і відібрати. У подальшому ця земля підлягає концентрації. Первинно — в руках влади. А далі — відводитимемо комерційним структурам.

— Яким?

— За моїми даними, сьогодні вже є перші ластівки, коли з приводу відібраної землі з’явилися дозволи на виготовлення проектів відведення для нових компаній. На цьому фоні Колесніков анонсував витрати 1,6 мільярда доларів, які планується вкласти з держбюджету, тобто із ваших з нами грошей, на облаштування житла і території західного узбережжя Криму. При цьому за прикладом Євро-2012, можна зрозуміти, що ця сума в майбутньому буде помножена у декілька разів.

Посудина цієї афери, як мінімум, із подвійним дном. Перше — заробити на відкатах на інженерному облаштуванні території. Коли будуватимуть дороги, лінії електропередач, конструюватимуть очисні споруди, прокладатимуть водогони, вкрадуть як мінімум 60% виділених коштів. Зараз менше вже не крадуть.

А друге дно — якщо вкласти кошти в західне узбережжя, ціна землі істотно зросте. Все б це нічого, якби ця земля, у яку вкладаються бюджетні гроші, була державною. І держава, вклавши в неї гроші, заробляла б на оренді ділянок. Але тут зовсім інша схема працює. Усі ці землі вже почали концентруватися на «рахунках» компаній певних людей. Потім, коли після проведення інженерного облаштування їхня вартість зросте, їх просто продадуть.

Схематично це виглядає дуже просто. Реєструється компанія в Криму. Вона отримує дозвіл на виготовлення проекту відведення. Робить його. Отримує землю. Потім ця компанія міняє господарів, і стає дочкою якої-небудь кіпрської компанії, а потім прямо на Кіпрі вона продається. Гроші просто перекочують з кишені в кишеню. Але вся сутність у тому, що істотну складову ціни, буде сплачено саме з кишень платників податків, за рахунок тих коштів, які будуть вкладені в інфраструктуру з бюджету.

— Ця схема працює на західному узбережжі Криму? А що на Південному березі Криму?

— Там основні афери все-таки пов’язані із заповідниками. Проблема в чому — влада наполегливо не хоче виносити в натуру кордони заповідників. Це фокуси, які не раз повторювалися в Нікітському ботанічному саду. Його площа 1000 гектарів землі. Але його можна здвигати від моря фактично нескінченно, щоб тільки залишалися ці 1000 гектарів. І, врешті-решт, може виявитися так, що Нікітський ботанічний сад буде де-небудь у Херсонської області, а не в Ялті.

У цих фокусах не раз брала участь центральна влада. Вона, я б сказав, підігравала. До речі, перша дача прямо на пляжі в межах землевідведення Нікітського ботанічного саду була побудована паном Хорошковським.

— Але представники сьогоднішнього уряду, зокрема міністр екології Микола Злочевський, пообіцяли «виправити» ситуацію з незаконними забудовами на ПБК, аж до знесення об’єктів? На скільки такі обіцянки є реалістичними, як ви вважаєте?

— Це скоріше демонстрація бажання брати участь у переділі. Адже відомство Злочевського не конкурент Прокуратурі. В останніх сил більше. До того ж вони можуть давати доручення хлопцям із пістолетами. У Злочевського таких можливостей немає. Але все ж у нього є інструментарій, який пов’язаний із тим, що заповідники він може контролювати. Адже використовувати невнесення меж заповідників до натури можна по-різному. Якщо, наприклад, потрібно звільнити узбережжя, то можна в думках «пересунути» заповідник. А з іншого боку, якщо потрібно на когось «наїхати», можна посунути його назад і сказати: почекайте, так це ж був заповідник. І таким чином давати привід прокуратурі, а далі — вже чотири руки можуть задушить будь-кого.

На тлі всіх цих «розповідей» і обіцянок про наведення ладу, відома історія з 9000 гектарів, наданих компанії «Кедр».

— Тема внесення кордонів заповідників до натури не нова. Наскільки реально її закрити сьогодні?

— Так, дійсно. Ця тема досить стара. Завжди, коли йдеться про якісь великі, знакові масиви землі, на які поширюється компетенція влади, питання гальмується усіма можливими способами. За прикладом Нікітського ботсаду вже два десятиріччя триває розгляд питання щодо землевідведення Артека. І така ж сама історія з Кримським гірськолісовим заповідником.

І я думаю, що кордони кримських заповідників таки внесуть до натури, але не за цієї влади — це точно.

«ХОЛОДНІ ЛІЖКА» КРИМУ — РЕЗУЛЬТАТ НЕПРОВЕДЕНОГО ЗОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ»

— А чому цього не зробили попередні представники влади? Ви ж теж були біля урядового «керма» півострова свого часу...

— В середині 90-х років я працював віце-прем’єром у Кримському уряді. Програму зі створення єдиного цифрового земельного кадастру півострова ми запускали ще тоді, коли всі в країні думали, що «кадастр» — це лайливе слово.

Ми організували спеціальну установу при уряді, завданням її було: перше — інвентаризація землі, друге — створення достовірної топографічної основи і третє — нанесення інформації, яка стосується землекористування, лісу, надр, інженерного забезпечення територій та іншого. Другий етап — це так зване функціональне зонування територій. Чому сьогодні в жахливому стані Південний берег Криму? Тому що абсолютно криво і косо забудований абичим. Це те, що, на жаль, не вдалося своєчасно вирішити. Не було політичної воли тут, у центрі.

І коли цей проект зі створення кадастру почав реалізовуватися практично, почали з’ясовуватись цікаві речі. Наприклад, інвентаризуючи кордони здравниць, ми побачили, що деякі роками платили за використання землі в п’ять гектарів, фактично використовуючи сім. А деякі навпаки — платили за десять, а використовували вісім. Були системні помилки, пов’язані зі зміщенням кордонів. Але владі вигідно було тримати весь цей хаос — у каламутній воді рибку краще ловити.

До того ж у земельному кадастрі не можна визначати лише поверхневу проблему. Тут є ще одна складова. Всі переважно бачать лише верхівку айсберга — є земля, є її ціна... А нерідко люди, які мають доступ до геологічної інформації, при розпаюванні землі будь-якими шляхами виявлялися власниками паїв у тих місцях, де потенційно є родовища корисних копалини, будівельних матеріалів, інколи навіть нафти і газу. Хоча по суті під розпаювання підпадала земля сільськогосподарського призначення, і це не давало права на надра, але це давало право торгуватися з тим, хто хоче добувати що-небудь там, і казати, що без мене ти все одно нічого зробити не зможеш, а я сіятиму і оратиму тут, поки ти мені не заплатиш, але не ціну с/г угідь, а ціну, в яку оцінюється те, що є в цій землі. Це ще один зріз, дуже важливий у кадастрі.

Коли з Кримського уряду ми натиснули на «непорядних» землекористувачів, тоді до Адміністрації Президента почали носити гроші за те, аби мене зняли з роботи. Кажуть, що Укрпрофоздоровниця носила, і що суми були чималі.

— Що ж сталося з «вашим» кадастром?

— Коли наша програма вже була реалізована і працювала, за участю Києва змінилася влада в Криму, і кадастр почали планомірно знищувати. На засідання парламенту Криму вносилося питання про ліквідацію кадастру. Мені вдалося заблокувати голосування п’ять разів. Коли вже була шоста спроба, просто до будівлі кадастру, згідно з рішенням Кримського уряду, вселили УБОЗ. Там і сьогодні пахне чобітьми. Причому УБОЗ, в’їжджаючи, просто викидали комп’ютери, практично вручну була знищена вся зібрана інформація.

— Це який рік?

— 1998-й. Досить складні роки тоді були в історії України.

— Скільки на той час незаконних забудов у Криму було вами виявлено?

— Тоді ще багато в чому можна було уникнути тієї біди, яка сталася з Південним берегом Криму.

До кризи у нас особливо популярним було будівництво житлових апартаментів. І сьогодні це одна з найбільших проблем для ПБК. Якщо ви поїдете в будь-яке курортне місце в Європі, то побачите чітке зонування території. Ось тут — лише готелі. А ось там можна будувати апартаменти. Чому? Вони всі борються з «холодними ліжками». Адже що відбувається, якщо курортне місце забудували житловими апартаментами? Люди купили їх, закрили на ключ і виїхали. А це означає, що ліжка холодні, ресторани порожні, транспортна інфраструктура не завантажена... Все це наслідки непроведеного функціонального зонування територій.

— Це одна з причин, чому Крим не є туристичною Меккою сьогодні?

— Так. Але є низка інших, пов’язаних з тим, що влада не вкладає у відповідні проекти. Коли під себе вкласти 1,600 млрд доларів з держбюджету до західного Криму — готові, а в ПБК — жодної копійки. Чому? Взяти, наприклад, курортне селище Форос. Там кожного літа — перебої з водою. Про яку туристичну Мекку може йтися, коли вода подається дві години в день?!

— А чиї капітали на ПБК, чому власники самі не вкладають?

— Важко сказати. Там багато власників. Зараз вже багато є інвесторів — і європейські, і українські. Як і раніше, основна складова — господарства, які належать «ДУСі», що взагалі абсурдно. Адже якщо сісти в машину і об’їхати узбережжя Європи від Італії, через Іспанію, Португалію, Францію до Голландії, ви не знайдете ніде готелю, який належить Міністерству оборони або податковій інспекції, митниці або КРУ... Цей абсурд є лише у нас.

— Так, але той самий Колесніков нещодавно пообіцяв позбутися цього абсурду і виставити здравниці на аукціон.

— Якщо так само, як вони приватизують обленерго, то вже краще почекати. Нехай цей «абсурд» ще побуде.

Інша річ, якщо вони проведуть цю приватизацію публічно і не висмоктуватимуть з пальця обмежувальні умови. Але цього не станеться. Продаватимуть за спеціально низькі ціни для своїх.

«ЗА 20 РОКІВ УКРАЇНСЬКІ ОБЛАСТІ, РАЙОНИ І НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ ТАК І НЕ ДІСТАЛИ РЕАЛЬНИХ КОРДОНІВ»

— Коли, за вашими прогнозами, в Україні можуть запустити кадастр?

— Кадастр — це система, яка дозволяє якісно керувати земельними ресурсами. Коректно з точки зору кордонів, прав... А у нас, на жаль, кадастр перетворився на інструмент маніпуляцій із землею. І це триває вже не рік і не два. Вже 10 років поспіль відбуваються маніпуляції то з держактами, то ще з чимось. Здавалося б, видимість системної роботи є, але, насправді, немає політичної волі, аби поставити крапку. Є абсолютно конкретне бажання далі в цій «каламутній воді» заробляти.

— Через це Україна за 20 років так і не змогла в натурі виділити кордони областей, районів, населених пунктів. До речі, в Криму теж проблеми?

— В Криму з натурою легше. У нас 1000 км морського узбережжя, яке досить чітко показує контури автономії (сміється). Але проблеми є. В першу чергу, в міжрайонних суперечках, де проходить кордон, району немає, а ось де проходить кордон населеного пункту, тут дуже серйозні речі. І це пов’язано аж ніяк не з пропискою, а якраз — з правом розподіляти землю. Якщо ця земля — в межах відповідного населеного пункту, значить нею розпоряджається відповідна рада. Якщо за межами населеного пункту, то — адміністрація. А ось як, наприклад, бути в такій ситуації: є місто Ялта, є межа міста, і є шість селищ, які також мають свою межу. А за межами міської смуги, але в межах «великої» Ялти, це чия земля? За логікою земельного кодексу, має бути відповідна районна адміністрація. А її там фізично немає. Тому це право розпоряджатися привласнила собі Рада міністрів, а там вже корупція іншого рівня. Або візьмемо приклад Севастополя: в межах міста земля підпорядкована міській раді, а за межами міста — це що? Спочатку думали, що ця земля має бути підпорядкована міській адміністрації, потім районній, потім взагалі уклали якийсь договір «про ненапад» і домовилися ухвалювати рішення про землевідведення лише разом, а потім почали за спиною один в одного готувати відведення на землю. І там скандалів стільки, що я дивуюся, як до стрілянини не дійшло.

— Україна не перша країна в світі, яка запроваджує кадастр. Адже є досвід інших країн у вирішенні таких питань. Невже він такий закритий для наших фахівців?

— Тут питання не у відсутності кваліфікації — і кваліфікація є, і люди розсудливі є. Питання в тому, що коли формується цивілізований ринок, це стосується і землі, і приватизації заводів, то виграє країна, а коли працюють непрозорі і нецивілізовані правила, то виграють конкретні чиновники, що сидять на конкретному місці. Поки що країна програє боротьбу з чиновниками, яким вигідна ситуація «каламутної води».