Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Чистий аркуш для реформи

Чи зможе наступний парламент вирішити питання впровадження ринку землі в Україні?
9 липня, 2019 - 17:17
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Судячи із заяв Зе-команди, виконавча влада і новий парламент восени зроблять черговий підхід до штанги під назвою «земельна реформа». Досі вона була або ж зовсім непідйомною, або ж у вирішальний момент вислизала з рук атлета, переляканого передвиборчими зойками про «про рідну матінку-землю», недосконалість судової системи, неприпустимість такої реформи в країні суцільної корупції тощо.

Треба сказати, кожній спробі передувала широка дискусія в середовищі аграріїв та експертів, які прискіпливо обговорювали основний і кілька альтернативних законопроектів. Були серед них такі, які можна назвати вершиною компромісу між громадами, державою та виробниками. Здавалося, що в них були враховані геть усі ризики, серед яких спекуляція земельними ділянками, скупівля угідь іноземцями, концентрація великих масивів в одних руках, виникнення так званих шахових клітинок на угіддях господарств тощо. Проте вибори відсували ці напрацювання вбік. Здоровий глузд підказував, що їх треба було б дістати з-під сукна і продовжити роботу, проте все чомусь починалося з нуля, причому дуже мляво, процес знову досягав піку перед виборами і потім, як завжди, загасав.

Але впадає в очі, що з кожним разом правила земельного ринку пом’якшувалися, деякі з них взагалі зникали. А упродовж останніх п’яти років у середовищі законодавців та експертів навіть виник рух за ринок землі без правил: мовляв, не потрібно жодного закону про обіг сільгоспугідь, оскільки все, що треба для купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, міститься в Земельному та Цивільному кодексах. Проте інтереси держави, сільських громад, аграріїв вимагають чітких правил поводження із землями сільськогосподарського призначення, які будуть написані за європейськими стандартами з урахуванням української специфіки. Вивчаймо досвід Німеччини, Польщі, особливо Прибалтики, якій також довелося долати наслідки колгоспної системи...

ЯК ОБМИНУТИ ЛИТОВСЬКІ «ГРАБЛІ»?

У Литві земельна реформ тривала упродовж 30 років, розповідає заступник голови комітету з питань сільських справ литовського сейму Казис СТАРКЯВИЧУС. Було багато дискусій, сумнівів, помилок, але поступово наближалися до поставленої мети. Литовська влада почала з того, що продемонструвала повагу до приватної власності. Повернула колишнім власникам їхні наділи, якими вони володіли до радянської окупації. Але було чимало й вільної державної землі, яку розпаювали. Встановили ліміти: фізична особа могла мати максимум 500 га, а юридична — 2000 га. Однак згодом зрозуміли, що це помилка, оскільки ринок почав перекошуватися у бік юридичних осіб. А тому депутати звернулися з уточненням до Конституційного суду, який дійшов висновку, що всі суб’єкти ринку мають бути в рівних умовах: в одні руки не більше ніж 500 га. Але помилка була в тому, що законодавці не врегулювали питання з так званими зв’язаними особами. Вийшло так, що деякі особи одержали змогу накопичувати великі масиви. Гість зробив уточнення щодо понять юридичної і зв’язаної особи. Останніми в Литві вважається родина: чоловік, дружина, діти до 18 років. Якщо громадянин має частку в бізнесі не менше ніж 25%, то він уже може розраховувати на свій земельний мінімум.

Щодо продажу сільгоспугідь іноземцям. 2004 року Литва вступила до ЄС. Але закон мав норму, яка протягом десяти років забороняла продавати землю закордонним громадянам. І це був виправданий крок. Бо литовці не могли зрівнятися з громадянами ЄС за рівнем статків. Коли скінчився перехідний період, законодавці виторгували ще п’ять років. Всього 15. Цього загалом вистачило, щоб місцеві фермери стали на ноги і стали більш-менш конкурентоспроможними із західноєвропейськими. Дехто із депутатів наполягав, щоб це обмеження діяло й далі і щодо цього було досягнуто суспільного консенсусу. Але потенційні покупці стали звертатися до Європейського суду з прав людини, щоби скасувати цю норму. І тепер ринок відкритий для інвесторів, але частка іноземних власників становить не більше ніж 7%. Чому ж так мало? Стримує обмеження — не більше ніж 500 га, тоді як великим юридичним особам вигідно купувати великі масиви, не менше ніж 5 тис. га.

ОДНА КОРОВА НА ГЕКТАР

Пан Старкявичус пов’язує нинішні успіхи сільського господарства Литви саме із земельною реформою та членством в ЄС. Кредити стали доступнішими, фермери почали отримувати допомогу від Євроспільноти. «За продуктивністю дійних корів ми вже зрівнялися зі старими країнами Європи, — розповідає литовський депутат. — До нас приїздив президент Білорусі Олександр Лукашенко, який звернув увагу на запущені землі. Я поцікавився в нього, а скільки в його колгоспах доять на корову? Він сказав, що в середньому 3,5 тис. кг. Я йому порадив: не сійте там, де не росте, бо ваша колгоспна система вас нікуди не приведе. До чого я веду? Це ваша країна, тож маєте виписати закон так, щоб він сприяв сільськогосподарському виробництву, розвитку сільських територій, а тому потрібно, щоб його обговорили всі верстви аграріїв спільно з громадами».

Чому ж не оброблялася земля? Такі угіддя були здебільшого зосереджені навколо Вільнюса. Вони мають доволі низький бал родючості, але на них можна займатися тваринництвом, однак охочих не було. Тоді литовські депутати стали думати, де припустилися помилки. Запровадили норму, згідно з якою власник землі, який її не обробляє, обкладається таким драконівським податком, що краще її позбутися.

Коли запроваджували ринок землі, про стимули для розвитку тваринництва не подумали. Відповідні механізми запровадили лише 2014 року. Відтоді на площу, якою володіє фермер, має припадати певне поголів’я тварин. Наприклад, одна корова на гектар. Ця норма сприяла збільшенню виробництва молочних та м’ясних продуктів, у системах живлення рослин зросла частка органічних добрив.

Пряму підтримку литовські фермери почали отримувати з 2004 року, проте вона значно нижча від тієї, яка виплачується в так званих старих європейських країнах: 260—360 євро проти 180 євро на гектар. Польські фермери мають — по 220 євро. Крім того, ЄС постійно залучає фермерів до участі в різних інноваційних програмах, які дали змогу повністю оновити технічні парки господарств та обладнання переробних цехів.

ПОКУПЦІ З ХОРОШОЮ РЕПУТАЦІЄЮ

Хто ж у Литві має право на придбання сільгоспугідь? Чи обов’язково це має бути людина, яка живе і працює на землі, чи повинна вона мати сільськогосподарську освіту? Таким правом наділені громадяни Литви, ЄС, країн-кандидатів до ЄС, ще великої групи країн, але далеко не всіх, пояснював литовець. Жодних обмежень щодо освіти, місця проживання чи професії немає. Перше право на купівлю має користувач, друге — сусід, третє — держава, але вона може втрутитися у цей процес і раніше в тому разі, якщо хтось, на її думку, є покупцем з поганою репутацією.

Можливий кредит під заставу землі, яка купується. Відсотки невеликі — максимум 5%. Якщо банки беруть землю в заставу, то тіло кредиту становить 50—70% від вартості землі, якщо купуються державні угіддя, покупець одержує її в розстрочку на 15 років під 5% річних. У перший рік державі потрібно сплатити 10% обумовленої суми, потім кожен рік виплачувати рівними частинами.

2000-го ринкова вартість землі становила 500 євро\га, після вступу до ЄС ціна одразу підскочила до 1500 — 2000 євро\га, але коли поміняли літас на євро, її середня вартість злетіла до 5000 євро за га.

Державні землі продаються на аукціонах, але після того як було визначено земельний мінімум площею в 500 га, одночасно запровадили норму, згідно з якою ті, хто використовував землю упродовж п’яти років до ухвалення цього закону, могли придбати землю без аукціону за ринковою ціною. У такий спосіб у приватні руки перейшло близько півмільйона гектарів. Оскільки фонд державних земель зменшився, з нього продаються лише невеличкі ділянки до одного га, для того щоб збільшити площі мінімальних господарств або консолідувати угіддя. 2003 року було вирішено, що земля має здаватися в оренду не менше, ніж на 25 років, щоби господарі могли будувати ферми, переробні цехи та інші споруди.

Дрібним фермерським вважається господарство до 100 га. Всі власники землі сплачують єдиний податок на землю в розмірі до 4% від її середньої ринкової ціни. Але конкретний відсоток встановлюють органи місцевого самоврядування, його розмір може становити від 0 до 4%. Проте ця норма має бути встановлена до 1 липня, щоб фермер знав, скільки потрібно сплачувати наступного року. За землю, яка не обробляється, згідно із законом, одразу встановлюється податок, мінімум 4%. Середній розмір орендної плати — 100 євро. Орендується близько 30% угідь.

— Що сьогодні ви зробили б по-іншому? — запитання до пана Старкявичуса.

— Заборонив би продаж сільгоспугідь юридичним особам, — говорить він. — На той час я теж був фермером, виступав проти цієї норми, попереджав про ризики, але переконати політиків не вдалося. Бо голови колгоспів мали велику владу. Якби були тільки фізичні особи, не було б жодних проблем, а тому й вам раджу добре подумати над нашим досвідом...

Ще перед президентськими виборами заступник голови комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Олександр Бакуменко представив на розгляд аграрної спільноти кілька концептуальних варіантів земельної реформи: «регульований ринок», «контрольований ринок», «ліберальний ринок». На кожен із них розроблено по кілька законопроектів. Чи спливуть вони на першій сесії чергового скликання Верховної Ради, чи знову все розпочнеться з чистого аркуша? Зрештою, можна і з чистого, але варто вписати в нього більшість із напрацювань попередніх років. Як на мене, потрібен великий земельний хурал з участю найвищих посадовців держави, законодавців, аграріїв, представників місцевих громад, він може відбутися й у формі парламентських слухань, на яких слід було б нарешті розставити всі розділові знаки в одному із найважливіших питань держави — земельному.

Олександр КАРПЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ