Я — грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за Україну.
Георгій Гонгадзе, український журналіст

Енергетичні війни ХХI століття

70% світових покладів танталу прирекли жителів Конго... на смерть і голод
22 листопада, 2018 - 18:52
ФОТО ОЛЕКСАНДРА КЛИМЕНКА

На початку листопада завершилася дев’ята ротація українських миротворців у Демократичній республіці Конго (ДРК). 250 українських вояків разом із колегами з іще 49 країн зайняли свої позиції в східних провінціях країни. Тут вони отримують неоцінимий досвід наведення порядку на територіях, охоплених міжетнічними і бізнесовими війнами. Крім того, Україна отримує за це від ООН певні кошти: 570 млн гривень цього року, а разом із попередніми заборгованостями майже 1 млрд грн.

23 грудня цього року відбудуться довгоочікувані вибори президента ДРК. Два роки опозиційні сили добивалися цього, оскільки термін перебування Джозефа Кабіли на цій посаді скінчився ще у 2016 році. За два роки безперервних демонстрацій, мітингів загинули сотні людей. Дуже не хотів Кабіла йти із влади. За три терміни (з 2001 року) майже зжився з нею. З допомогою Католицької церкви ворогуючі сторони нарешті сіли за стіл перемовин і домовилися. Кабіла навіть погодився не висувати знову свою кандидатуру на виборах. 7 жовтня Спеціальна делегація Ради безпеки ООН, яка мала на меті підтвердити дату виборів, відзначила: «Вибори... закладуть основу для першої в цій країні демократичної і мирної передачі влади». 130 міжнародних експертів будуть гарантувати мирний характер виборів (наскільки це буде можливо).

У кінці жовтня в Женеві проходив маловідомий у нас «Кран-Монтана-Форум». Представник прем’єр-міністра ДРК Бруно Т. Калала заявив на ньому: «...якщо враховувати наше геостратегічне розташування, можна сказати, що ми знаходимося в самому серці Африки. Якщо ДРК зіткнеться з проблемами, вибухнути ризикує весь континент».

Отже, що це за країна — ДРК? Що там відбувається?

ДРК, колишня колонія Бельгії, отримала незалежність 30.06.1960 р. Друга за площею країна в Африці — 2,3 кв. км. У чотири рази більша, ніж Україна. 80 млн населення; за прогнозами ООН, у 2050 році — 142 млн, у 2100 році — 438 млн. Мають 37 км узбережжя з виходом на Атлантичний океан. Обробляється 6,7% землі.

У країні змішана форма правління. Крім президента є двопалатний парламент. У нижній палаті — Національна асамблея — 500 депутатів, які представляють 69 партій. У верхній палаті — Сенаті — 108 осіб, які представляють 26 партій, 18 із яких мають по одному сенатору. Всього в країні 560 партій (нам ще є куди рости).

Посольства України в ДРК, так само як і посольства ДРК у Києві, немає.

ДРК у першу чергу — скарбниця природних ресурсів. Там є все. Коли Конго ще була особистим володінням короля Бельгії Леопольда, кожен робітник на золотих копальнях повинен був приносити 1 кг золотого піску; якщо ні — відрубали руку. Час змінився. У XXI столітті — свої метали-улюбленці.

50 років у Конго не затухає війна, яку називають і «конголезькою громадянською», і «другою африканською», і «світовою колтановою».

Колтан (колумбіт — тантал): без танталу неможливе виробництво акумуляторів для сучасної електроніки — в першу чергу для мобільних телефонів, смартфонів, а також для електромобілів. 70% його зосереджено в ДРК. З одного боку — багатство країни, з другого — її нещастя. За останні 10 років у війнах за цей мінерал загинуло від 6 до 10 млн чоловік. Але хто знає про ці війни?

Свої інтереси в Конго є у всіх. ВПК США на 50% залежить від імпорту танталу з ДРК. За колтан воюють національні угрупування тутсі й хуту (за якими ховається франко-американський конфлікт інтересів.), релігійні секти, місії іноземних держав, регулярні військові частини сусідніх Руанди, Бурунді, Уганди, Анголи, російські та українські пілоти, китайські «специ» і французькі найманці, охоронці приватних бельгійських і французьких фірм. Досить назвати основні фірми — споживачі колтану: Нокія, Самсунг, Філіпс, Кенон, Панасонік, Моторола, Шарп, Соні, Еппл, Байер та інші. Альберто Васкес-Фігероа (Іспанія, 82 роки) в романі «Колтан» (2008 р.) вказує : «Дуже скоро тим, у кого не буде колтану, буде нічого робити в індустрії телекомунікацій... Той, хто контролює Конго, контролює ринок». Колтан потрібен усім. Навіть багато з миротворців, які туди потрапляють, віддають перевагу бізнесу, а не захисту населення. Більше сотні військових угрупувань у східних провінціях ведуть війну всіх проти всіх.

Тут діє, наприклад, армія найманців Нкунди — пастора руандійської церкви «адвентистів сьомого дня», 20-тисячна армія із сектантів, яку негласно спонсорує America Mineral Fields Inc. (контрольний пакет акцій — у подружжя Клінтон). Цого року, отримавши зброю з Руанди, вона потіснила ангольську армію (китайські інтереси) и конголезські урядові війська, вимагаючи розірвати дев’ятимільярдний контракт із Китаем на розробку колтанових копален. Колтан потрібен усім, оскільки його прибутковість перевищує прибутковість від золота, діамантів, урану.

До того ж поклади колтану перемішані з покладами уранових руд (50% світових запасів). Добувається все вручну за допомогою лопати і металевого тазика. Шахтарі носять радіоактивну руду просто в кишенях. У результаті майже половина дітей — мертвонароджені. Ще одна супутня проблема багатющої країни — голод. В арміях — законних і незаконних військових формуваннях — воюють до 70% чоловічого населення; решта добувають колтан, отримуючи 1—2 долари на день.

Копальні колтану зосереджені у двох східних провінціях ДРК (№№ 12, 13 на карті) на території двох національних природних парків, що перебувають під охороною ЮНЕСКО. За останні роки тут не залишилося майже ніякої звірини. Голодні армії з’їли всіх горил, слонів, жирафів, бегемотів, а сама місцевість нагадує «місячний пейзаж» або бурштинові копалини в Україні.

Сільським господарством не займається практично ніхто — немає сенсу. Однаково не сьогодні-завтра прийде якась армія і все забере. Тільки жінки ще де-не-де порпаються на городах, щоб прогодувати дітей. На межі голоду близько 8 млн людей. Але жінки стикаються з іще однією проблемою: за місцевим повір’ям, того, хто зґвалтував жінку, пуля обминає. У звітах ООН вказано, що тільки в провінції Південне Ківу (№ 12 на карті) кожен день ґвалтують близько 40 жінок. І це — тільки офіційні дані. Східне Конго (№№ 11, 12, 13 на карті ) називають «світовою столицею згвалтувань». Місцевий лікар-гінеколог Денис Муквеге (63 роки) присвятив своє життя наданню допомоги жертвам насильства. Світова спільнота гідно оцінила присудження йому Нобелівської премії миру 2018 року.

Життя людини тут нічого не варте. Кожен день тут гине одна людина від рук поліцейських і дві — від рук бойовиків. Для прикладу: за даними ООН, у провінції Касаї (№ 6 на карті) за три місяці (березень — травень 2018 р.) загинула 251 людина, з них — 62 дитини. 2 мільйони втекли в сусідні країни. Більше 4 мільйонів — внутрішні біженці. 

Десять років ООН вимагає ввести ембарго на постачання зброї в цей регіон, але результатів не видно. Колтан і зброя пов’язані між собою. Як сказав президент сусідньої Руанди, яка бере активну участь у битві за колтан (спочатку на боці французьких компаній, а потім на боці американської Cobatt): «Ця війна фінансує сама себе». Одне тільки Конго витрачає на день близько 1 млн доларів на ведення війни, стільки ж — Руанда. Часто зброю купують і на кредити МВФ.

Схема поставок колтану досить складна. Конголезькі старателі добувають його вручну і за копійки продають дрібним дилерам-перекупщикам. Ті наймають приватні літаки з України і Росії й доправляють руду в сусідні країни (переважно в Руанду, в якій контрабанда колтану займає вагоме місце в економіці країни). Далі руду через урядові компанії, які належать родичам президентів Руанди або Уганди, доставляють в Європу. Тут уже основну роль відіграють бельгійські фірми. Літаки повертаються назад уже зі зброєю зі Східної Європи і Росії. А колтан через фірми, зареєстровані десь на Кіпрі, поставляють на переробні заводи. Їх небагато, але їхні власники є, по суті, головними спонсорами війни в Конго: Cobatt (США), H.C. Starck (Німеччина), Ningxia (Китай) і завод в Усть-Кам’яногорську (Казахстан). Цей завод, як стверджують, контролюється швейцарським магнатом Крисом Хубер. Саме тут займаються вербовкою пілотів із пострадянських країн. До речі, є такий жарт: «У небі Африки неможливо літати без знання російської мови».

Такі самі історії відбуваються навколо ще одного металу XXI століття — кобальту. В ДРК зосереджено 70% його світових запасів. Уже згадуваний ВПК США на 75% залежить від його імпорту з ДРК. Саме тому в зовнішньо стратегічній концепції США ДРК визнана як зона стратегічних інтересів. США. Поки що добування кобальту контролює компанія Glencore (Швейцарія). Компанія US Cobalt (США) має намір поборотися за контроль над цим ринком. Надії покладають на вибори нового президента ДРК. Як стверджують фахівці, майбутнє ДРК знаходиться в офісі US Cobalt. Щоправда, вони побоюються, що у справи можуть втрутитися росіяни з ЦАР, оскільки Glencore є давнім партнером Роснафти. Варто нагадати, що у грудні 2017 року ДРК підписало з Росією військовий договір. Росіян можуть підтримати і китайці: 47% експорту ДРК іде в Китай.

А що ж уряд ДРК — в Кіншасі, на протилежному кінці країни (№ 1)? У політичному, військовому плані уряд, практично, не має впливу на події у східних провінціях. Відслідковуючи постійно зростаючий попит на колтан і кобальт із боку потужних транснаціональних корпорацій, уряд вирішив скористатися цим і прийняв новий Гірничий кодекс:

• державна компанія Gecaminec повинна мати свою долю в кожному проекті з видобування мінеральної сировини,

• вводиться 50%-й податок на надприбутки іноземних компаній, а також додаткових 10% роялті на добування кобальту.

На знак протесту проти таких драконівських і не погоджених із компаніями заходів деякі компанії пішли з Конго — Rio Tinto, BHP Billiton. Їх місце із задоволенням займають компанії з Китаю. І вже оголосили про наміри інвестувати кошти у відкриття п’яти нових проектів із видобуванню кобальту.

Підсумовуючи інформацію, варто навести точку зору відомого журналу «Економіст» (Лондон): «Територія Конго в чотири рази більша, ніж Франції, але там менше асфальтових доріг, ніж у малесенькому Люксембургу. В середньому в жінки в Конго шестеро дітей; майже половина конголезців молодші 14 років. І вони дуже бідні. Тільки кожен сьомий із них заробляє більше 1,25 долара на день. Тривалість життя не перевищує 58 років». І завершує цей сумний аналіз висновок тих самих англійських фахівців: у 2030 році ця країна займе перше місце у світі по жахливій бідності населення. І це — за багатющих ресурсів. Такий цей світ, де бал продовжує правити прибуток. К. Маркс сформулював загальний закон капіталістичного нагромадження: що більше багатства на одному полюсі суспільства, то більше злиднів, голоду на іншому полюсі. ДРК — чудова ілюстрація цього закону (він діє і в Україні). До всіх бід народу цього африканського регіону додалася ще одна — наступна епідемія Еболи. На сьогодні від неї вже померли більше 200 людей. Рада Безпеки ООН, Всесвітня організація охорони здоров’я  роблять все можливе для того, щоб локалізувати її і вилікувати захворілих. Робити це в умовах перманентної стрілянини важко, небезпечно і не так ефективно, як мало би бути.

На прикладі ДРК ми бачимо вражаючу суперечливість в цілому позитивних процесів у Африці. З одного боку — будівництво АЕС, створення космічних програм, найбільша на сьогодні сонячна електростанція, намагання увійти в 4G, перехід до електронного врядування і т. ін. З другого боку — майже рабовласницькі порядки; проте рабовласник піклувався про своїх рабів і не допускав дитячої праці, а тут — повна зневага до людського життя, 40% працюючих — діти, бо дешевше. І на закінчення.

Україна захищає на своєму сході європейські цінності. А які цінності сповідують поважні західні компанії на сході Конго? Чи вони їх сповідують тільки у себе вдома? А тут, де вони заважають отримувати величезні прибутки, ці компанії ними елементарно нехтують. Висновок для України напрошується простий — захищати потрібно в першу чергу національні інтереси.  І знову ж таки — для цього потрібна сильна влада.

Руслан ГАРБАР, директор Центру африканських досліджень
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments