Без своєї власної національної аристократії, без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб зорганізувати пасивну більшість нації всередині і тим захистити її од всяких ворожих наскоків ззовні, немає і не може бути нації.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Енергетика як детонатор...

Газове підґрунтя гібридної війни готувалося задовго до її початку — експерт
29 березня, 2016 - 11:19
ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

«Теракти тривають по всій Європі. І нам це вигідно. Нехай здихають!» — заявив, виступаючи по телебаченню після вибухів у Брюсселі, депутат Держдуми Росії і лідер ЛДПР Владімір Жириновський. Голова Служби безпеки України Володимир Грицак так прокоментував його слова: «На мій погляд, Жириновський — політик, який відображує все те, що відбувається в російському політикумі. Його вустами промовляє правда. Те, про що бояться сказати інші, Жириновський узяв і висловив». Іншими словами, що в розумного на умі, те в дурня на язиці. Але «розумний», який мовчить, якому ні до чого розкривати свої карти, звичайно, у сто разів небезпечніший. Про це, зокрема, йшлося на міжнародній конференції «Невоєнний вимір воєн нового покоління. Енергетичний компонент», організаторами  якої виступили Національний інститут стратегічних досліджень і Центр передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки.

«Гібресія Путіна» — так для себе переформатував тему конференції президент Центру глобалістики «ХХІ століття» Михайло Гончар і оприлюднив фрагменти дослідження, що його провів Центр у рамках проекту «Антарес» (той, хто проти Ареса — Марса — божества війни в античному пантеоні). У ньому коротко показано картину зародження і появи на планеті Земля ідеології воєн нового покоління, яскравим прикладом яких стала експансія, а потім і гібридна агресія Росії проти України.

У дослідженні наведено логічний ряд знакових подій, пов’язаних з енергетикою, які передували гібресії. Він розпочинається з міждержавної угоди, підписаної у квітні 2003 року між Росією і Туркменістаном. Згідно з цим документом Росія законтрактувала всі обсяги газу Туркменистану на 25 років. Цим було підірвано прямі відносини в газовій сфері між Туркменистаном і Україною. РФ усунула таким чином свого конкурента з українського газового ринку і стала на ньому одноосібним монополістом. А через шість місяців, у вересні-жовтні  того ж року, виникла російсько-українська криза довкола коси Тузла в Керченській протоці. Вона, як вважає Гончар, стала індикатором агресивних намірів РФ щодо України і дала змогу їй протестувати реакцію на це небезпечне загострення відносин як у самій Україні, так і на Заході.

А через рік, у липні 2004 року, в Ялті відбулася зустріч президентів двох країн, на якій було схвалено 25-річну схему торгівлі і транзиту газу до Європи за допомогою компанії «Росукренерго», зареєстрованої у Швейцарії. Як наслідок, на думку Гончара, посилилася газова залежність України від Росії, а президент Леонід Кучма був вимушений зняти з порядку денного України вступ країни до НАТО.

Січень 2006 року запам’ятався припиненням постачань російського газу в Україну. Гончар кваліфікує цю неординарну подію як помсту нашій країні за помаранчеву революцію. А в жовтні 2007 року було встановлено важливу віху на підході до нинішньої агресії проти України: РФ, Казахстан та Білорусь підписали договір про формування Митного союзу. Дослідники оцінюють його як перезапуск проекту економічної реінтеграції ядра пострадянського простору під егідою Росії.

У лютому 2008 року, під завісу подій у колишній Югославії, було проголошено незалежність Косова, на що була негативна реакція Росії. Перший віце-прем’єр РФ Сергій Іванов тоді заявив: «Проголошення незалежності Косова руйнує всю систему  міжнародного права  і зумовить ланцюгову реакцію». У дослідженні ця ситуація розцінюється як «західний дарунок Кремлю» і наводиться прогноз американського політолога, засновника приватної розвідувально-аналітичної організації «Стретфор» Джорджа Фрідмана, який тоді писав: «Росія може оголосити про плани захоплення сприятливих сепаратистських регіонів на її кордонах — особливо грузинських областей Абхазії і Південної Осетії, а, можливо, навіть східної України і Криму... Росія, таким чином,  зможе стверджувати, що незалежність Косова  прочиняє двері для Росії, аби змінити і свої кордони». На підтвердження прогнозу Фрідмана, у серпні 2008 року відбувається агресія Росії проти Грузії, в результаті якої від неї відкололася Південна Осетія.

Січень 2009 року став ареною чергової газової війни. Тоді Україні випало 20 днів жити без російських енергоресурсів. Метою цієї акції була не так нова, підвищена ціна газу для України, як демонстрація і Україні, і ЄС залежності нашої країни від російського газу. А вже в листопаді цього року патріарх Кирило виступив зі своєю сумнозвісною промовою про «русский мир». «...незалежні держави, що існують на теренах історичної Русі і усвідомлюють свою загальну цивілізаційну належність, могли б продовжити разом творити «русский мир» і розглядати його як свій спільний національний проект». І що це, як не посилення геополітичного курсу на «збирання земель», ідеологічне підґрунтя для майбутньої гібресії?

Газова криза 2009 року, наголошується в дослідженні, мала далекосяжну мету. Вона мала відіграти роль детонатора у провокації політичного конфлікту в Україні по лінії Схід — Захід. Задум полягав у тому, щоб у разі цілковитого припинення постачань газу  (як для внутрішнього споживання, так і для транзиту до ЄС) влада не зможе забезпечити подачу газу з розташованих на заході країни основних підземних сховищ на схід, до основних промислових центрів. І вони залишаться без тепла. За задумом російських стратегів, це мало спровокувати соціальний вибух на сході і півдні України.

Російський фонд стратегічної культури саме 2009 року розробив так званий напівжорсткий сценарій, що передубачав екстрене перекидання в Україну військових контингентів  і одночасне динамічне розгортання місцевих органів управління на окупованих територіях, спираючись на заздалегідь підготовлені «сили підтримки», створення «незалежних» квазідержавних утворень.  Але газовий детонатор не спрацював. Газотранспортну систему України «розвернули в реверс». Як наслідок, центральні, східні і південні регіони України почали отримувати газ із підземних сховищ, розташованих  на заході країни.

А завершило фазу підготовки до розширення зони «русского мира» підписана у квітні 2013 року Харківська угода, яка пролонгувала, в обмін на газову знижку, перебування Чорноморського флоту РФ в Україні до 2042 року. Дослідники переконані, що таким чином було закріплено довгострокове перебування військ РФ на території країни-жертви для полегшення виконання завдань, запланованих на найближче майбутнє. Як ми тепер знаємо, ці завдання мали виконувати «зелені чоловічки» в Криму і «відпускники» на Донбасі...

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 
Рубрика: