А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Хто кого?

Україна бореться з корупцією, і корупція... бореться з Україною
13 липня, 2018 - 12:29
ПІД ЧАС ПРЕЗЕНТАЦІЇ ПАРКУ КОРУПЦІЇ ПРИГОЩАЛИ «КОРУПЦІЙНИМИ БЮРГЕРАМИ». ОРГАНІЗАТОРИ В ТАКИЙ «ОРИГІНАЛЬНИЙ СПОСІБ» ЧЕРЕЗ ЇЖУ МАЛИ НА МЕТІ ПРОДЕМОНСТРУВАТИ «СМАКИ» КОРУПЦІЇ. У МЕНЮ 5 ВИДІВ БУРГЕРІВ: «ВІДКАТНИЙ», «ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ», «ДЕКАН-БУРГЕР», «ДОРОГА ДОРОГА» ТА «ПЕРЕМОЖЕЦЬ ТЕНДЕРУ» / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «ДЕНЬ»

Сьогодні корупція — одне з найбільш  розповсюджених слів у світі. І, відповідно, боротьба з нею. Навіть Африканський Союз  оголосив 2018 рік роком боротьби з корупцією (є шанс обмінюватись досвідом). В Україні корупція  визнана другою за значенням небезпекою для існування країни після агресії Росії.  Тому є доцільним  подивитись на неї ще з однієї точки зору: коли починаєш війну, то будь-яка нова інформація про ворога є корисною для майбутньої перемоги.

Написано про корупцію багато — історія, типи, форми, масштаби, географія і т.д. Як виявляється, корупція була завжди (правда, поки що невідомо, які форми вона мала в первісному суспільстві). Але, мабуть, щось там таки було. Є вона і сьогодні. За тисячі років свого існування вона набула безліч форм : класична — грошова, політична, бізнесова, кумівство, рейдерство тощо. В різних країнах переважають ті чи інші форми в залежності від історичних традицій, рівня розвитку культури, розвитку державних інститутів, довіри суспільства до влади.

Але є вона скрізь. В високорозвинутій, високоцивілізаційній Європі корупція забирає в рік, по оцінках Європейського Союзу, до 911 млрд євро в рік — 6,8 % ВВП країн-членів (нагадаю: державний бюджет України — коло 100 млрд доларів). Світовому ВВП вона коштує 2% або 2,6 трлн доларів в рік. Щорічний об’єм хабарів складає коло 1 трлн доларів.  Але їхня корупція розповсюджена лише на верхівках влади. Відома своєю боротьбою з корупцією міжнародна організація Transparency  International вказує якраз на процвітання корупції на самих високих рівнях. Особливих масштабів вона досягає в Греції, Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Бельгії. В Греції 30% всього, що виробляється в країні, не обкладається податками як результат  хабарів чиновникам, податківцям. В Німеччині корпорації щорічно списують на хабарі 5,6 млрд доларів. В Греції, Іспанії, Італії, Португалії хабарництво вважається мало не національною традицією, своєрідним елементом політичної культури. Тому відносяться до корупції толерантно. В Іспанії 70% мерів, яких звинувачували в корупції, були переобрані.

Є і приховані форми корупції. Приватна компанія сплатила витрати на весільну подорож кронпринцесі Швеції Вікторії і герцогу Даніелю. Інша фірма надала безкоштовні квитки на тенісний турнір лідеру однієї з соціал-демократичних партій Скандинавії.

Зростаючий вплив корупції на комерційну діяльність змушує керівництво європейських країн приймати якісь заходи. В 1997 році країни ОБСЄ підписали Конвенцію про заборону давати хабарі іноземним посередникам ( своїм можна).

Не відстає від Європи і Росія. Та ж Transparency International  оцінює  ринок корупції в Росії на рівні 300 млрд доларів в рік.  Хоча і працює Національний антикорупційний комітет Росії. Як казав один з російських політологів, без «відкату» в Росії не збудуєш жодного кілометру дороги.

Про те, що Україна — одна з найбільш корумпованих країн Європи, і сказано, і написано багато. ЗМІ майже щоденно інформують про нові факти хабарництва посадовців, про корупційні щілини, які свідомо закладаються в нові закони і постанови. Як і в Європі, в Україні  також борються дві тенденції: з одного боку — зростання корупції, хабарництва; з другого боку — створення все нових інститутів по боротьбі з ними.   Але це — лише зовнішня схожість, по формі. І в них, і в нас в основі корупції лежать, зрештою, гроші, прибуток, бізнесові привілеї. Але в Україні ( і в Росії ) абсолютно інший генезис, місце і роль корупції в суспільно-економічному житті держави.  Ця несхожість походить з специфіки історичного розвитку.

В Європі корупція — це лише один, і далеко не основний, не вирішальний інструмент вирішення локальних, приватних бізнес-інтересів. В умовах глобалізації в своїй більшості цей інструмент використовується на вимогу правил гри в країнах-партнерах (особливо, в країнах, що розвиваються). Корупція у них не є фактором, від якого залежить функціонування всієї системи даної держави. Її зникнення не призведе до руйнування системи. Це лише допоміжний інструмент.

Вони дивляться на нашу корупцію зі своєї, європейської  точки зору, де корупція — це лише неприємний, але контрольований  елемент існуючої системи, обмежений топ-корупцією. Тому всі їхні поради повисають в повітрі, Це як вегетаріанцю розповідати як краще засмажувати шашлик. Про нерозуміння української специфіки яскраво свідчить профінансований Європейським Союзом «Парк корупції». Незрозуміла його мета: хіба що відзвітувати про вклад ЄС в боротьбу з корупцією в Україні? Але це схоже ще на один прояв тієї ж корупції — відмивання грошей

Інша справа в Україні (і в Росії — теж).  З часів панування в Московії Золотої Орди, а пізніше в Російській імперії і в усіх землях, які вона до себе приєднала, склався негласний, але непорушний  закон  —  надійне багатство може бути лише результатом близькості до влади.  Саме влада на цій території стала найбільш ефективним джерелом збагачення. Але влада — це не якась абстракція. Влада — це конкретні люди, які її реалізують по всій вертикалі і горизонталі.  Ще Микола II  казав, що Росією правлять 40     000  столоначальників; по теперішньому — начальників департаментів. Інструментом їх владарювання був хабар  (згадайте «Ревізор»).  Чиновник був головною фігурою в державі.  Після термідоріанського перевороту Сталіна в 1929 році чиновництво, тепер уже в образі секретарів обкомів і райкомів, секретарів парткомів вернуло собі владу в країні. Ця специфіка в свій час зацікавила Карла Маркса і він, вивчивши її, висунув тезу про існування специфічного «азіатського способу виробництва». Тобто корупція тут не є негативною рисою конкретної людини: це є спосіб існування суспільної системи. Головна його відмінність від всім добре відомого капіталістичного способу виробництва полягає в тому, що головним джерелом прибутку тут є влада, влада перетворюється в капітал, в своєрідний товар. Знаменита формула Маркса  Г — Т — Г (гроші — товар — гроші з прибутком) якраз про це, де товар — це влада.  Маркс не розвинув, на жаль, цю теорію. Спроби радянських філософів в 30-ті роки ХХ ст.  продовжити цю роботу закінчились трагічно, більшість їх була репресована. Повторення її в часи хрущовської відлиги було придушено. Не відбувається обговорення цієї теорії і в незалежній Україні. І це зрозуміло. На одній з наукових конференцій в Москві на початку так званої перебудови було підкреслено, що «якби дослідження азіатського способу виробництва не було придушене.., а продовжувалось, то проблема альтернативності історичного розвитку не стояла би сьогодні так гостро».

Тоді не капіталісти-експлуататори, які все ж таки розвивали виробництво разом із різного ґатунку землевласниками,  мали б бути головними ворогами трудового народу, а чиновники. Тобто треба було б кардинально міняти механізм взаємин між народом і владою, а не між народом і капіталістами.

Ця проблема зберігає свою актуальність для України і сьогодні.   Корупція, зловживання владою формує всю систему відношень в суспільстві. Цього не можуть зрозуміти наші західні партнери. Вони дивляться на нашу корупцію зі своєї, європейської  точки зору, де корупція — це лише неприємний, але контрольований  елемент існуючої системи, обмежений топ-корупцією. Тому всі їхні поради повисають в повітрі, Це як вегетаріанцю розповідати як краще засмажувати шашлик.   Про нерозуміння української специфіки яскраво свідчить профінансований Європейським Союзом «Парк корупції». Незрозуміла його мета; хіба що відзвітувати про вклад ЄС в боротьбу з корупцією в Україні ? Але це, схоже, ще на один прояв тієї ж корупції — відмивання грошей.         

Масштаби  корупції в Україні  породили виникнення своєрідного  «закону збереження корупції»: якщо вона десь зникає, треба дивитись, де вона з’явиться («Закон збереження корупції», «День» від 6 липня 2018 р.). НАБУ та інші обмежать топ-корупцію. Але народ у нас розумний та й ще хитрий. І згідно вищезгаданого закону плавно переведе  корупцію на рівень області, району. Політика децентралізації якраз стане в нагоді.

Тут слушно привести думку одного нігерійського журналіста про Президента Нігерії Мухаммаду Бухарі: Мухаммада Бухарі бореться з корупцією, але і корупція бореться з Бухарі. Отже, як і в нас — хто кого?  В Малайзії корупція, зрештою, взяла верх, і М. Махатхір в свої 92 роки змушений був повернутися у владу, щоб продовжити війну.   

Кажуть: «Риба гниє з голови». А що робити, коли гноїння охопило всю рибу?

Як міняти один спосіб виробництва (азіатський, де корупція є його фундаментом ) на інший (вже постіндустріальний) — це окрема і складна  розмова. В будь-якому випадку тут потрібен лідер із стратегічним баченням майбутнього України. А не тільки як вирішити проблему євроблях.

Наполеон, який активно боровся з корупцією, казав: «Коли влада корумпована, а народ на це не реагує, то ніякі закони не допоможуть, окрім тиранії». Тиранія в XXI  ст. звучить негарно, а от жорстка президентська влада — в самий раз.

Руслан ГАРБАР, історик-міжнародник
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments