Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

На нашій і своїй землі

Віта СЛІПЕЦЬ: «Олігархат, який розідрав Україну на шматки за сферами інтересів, — є головним тягарем сьогодення»
11 січня, 2018 - 19:17
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Луганська область — це дуже складний в ментальному і інфраструктурному сенсі регіон. Наприкінці 1990-х років ця земля фактично була віддана у вотчину конкретним проросійським кланам, що й призвело до того, що окупант скористався ситуацією на сході України як «відкритими воротами». Проте далеко не вся Луганщина піддалась окупації. Коли ми говоримо про цей край, то маємо усвідомлювати, що йдеться не лише про шахти і терикони. Мова йде про землю. 100 років тому гетьман Павло Скоропадський намагався втілити в життя земельну реформу. Проте політичні обставини, проблематика яких полягала не лише в зовнішньому факторі, стали на заваді цим планам. Далі українці замість того, щоб стати господарями на своїй землі, отримали колективізацію й Голодомор. Чи здатні ми скористатися новим шансом відродити нашу державність? Про це «День» розмовляв з головою Сватівської районної ради та головою Луганської обласної організації Аграрної партії України Вітою СЛІПЕЦЬ.

«СВАТІВЩИНА — ЦЕ РЕГІОН АГРАРНИХ ТРАДИЦІЙ»

— Газета «День» визначила 2018 рік роком гетьмана Павла Скоропадського. Він зокрема намагався запровадити земельну реформу. Але йому це не вдалося здійснити. Чи здатні ми, українці, на те, щоб докорінно змінити відносини у цій сфері?

— Земельна реформа дуже актуальна в нашій державі й сьогодні. Аграрна партія України, як ніхто, зацікавлена у запровадженні перспективних змін та модернізації у сільськогосподарському секторі. Я родом із Луганської області, Сватівського району. Сватівщина — це регіон аграрних традицій. Нас інколи називають Донбасом, хоча ніякого стосунку до нього ми не маємо. Так, ми межуємо з Донбасом, але Сватівщина — це Слобожанщина, де земля — головне багатство, а землеробство — основне заняття. Село, як відомо, — це колиска України, і саме від нього наше коріння. Минуле століття стало непростим випробуванням для українського селянства. Нас грабували та висилали до Сибіру, починаючи з 1917 року, знищували Голодомором,  репресіями.

— До Сватівщини, як відомо, війна не дійшла, хоча була дуже близько. У Сватове в травні 2014-го, наприклад, приїздив сумнозвісний Мозговий, який є родом з цих країв.

— Так, на превеликий жаль, майже чотири роки на Луганщині триває війна. Це жахлива подія, яку десяток років тому ніхто не міг собі уявити. Дуже добре пам’ятаю ті події 2014 року. Жителі Сватівського району гуртувалися в загони місцевої самооборони для захисту України, своїх родин та землі, що для кожного селянина є дорогою та засобом життєдіяльності. Я ніколи не забуду появу озброєних людей у травні 2014 року в м. Сватове. В районному будинку культури тоді відбувався концерт, присвячений Дню перемоги, в якому брали участь школярі району. Серед них була і моя донька. Інформація про появу Мозгового з озброєними бандитами швидко розповсюдилася та налякала всіх. Не отримавши підтримки сватівчан та відчувши ворожі настрої, бойовики поїхали ні з чим.

Те, що Слобожанщина не впустила ворога, є дійсно показовим моментом, який під собою має конкретний комплекс факторів. Чи здатна ця земля взагалі сприйняти факт нав’язування тієї чи іншої поведінки?

— Можу казати про себе. У мене є коріння з села Мілуватка, що під Сватовим, а також із Житомирщини. Мій прадід із Коростенського району села Дідковичі. І він був, як тепер заведено говорити, підприємцем. Прадід возив дьоготь, і коли приїхав на Сватівщину в комерційних справах, зустрів мою прабабцю. Це була сім’я, як, знову ж таки, зараз прийнято казати, середнього класу — хазяї. Все було чудово до 1933 року, коли Сталін вирішив видушити українців голодом. Це такий короткий нарис з історії моєї родини для розуміння доль інших людей на цій землі. Ви знаєте, нас дійсно намагалися вичавити. І той самий Мозговий є ознакою того страшного звиродніння. Моя бабця зрештою стала повною сиротою — наодинці зі своїми братами. І все одно вижили. Тому вважаю, що велика помилка — намагатися вплинути на українців. Тим більше силою. На українців не можна тиснути. І тут агресор у будь-якому разі прорахується, хоч і наробить багато лиха. Ми вільнодумці, і на це треба зважати всім, у тому числі владі. З прагнення до свободи потрібно будувати державність. Наголошую — не з бажання до анархії або диктатури, а саме — до свободи.

Як відомо, північ Луганщини, так би мовити, стоїть перш за все на сільському господарстві. Які проблеми перед фермерами у цьому регіоні?

— Луганська область це, як відомо, територія АТО. Від цього особливого стану потерпає вся економіка району, в тому числі й аграрії: банки неохоче кредитують фермерів Луганщини, відчуваючи ризики. Суттєво порушена інфраструктура, зокрема залізничні шляхи, що безпосередньо впливає на логістику та ціноутворення виробленої сільськогосподарської продукції. В Україні в цілому багато проблем, які не вирішені на законодавчому рівні та шкодять ефективності роботи фермерських господарств. Тут можна говорити дуже багато: це і оподаткування, і горезвісна земельна реформа, яка пробуксовує точно не на користь аграріям, і відсутність виробництва добрив у державі, і нестабільний курс національної валюти, і багато іншого. Стратегічним питанням, яке ставлять перед собою аграрії Луганщини, — це відродження переробної галузі сільгосппродукції.

«НАЙАКТУАЛЬНІШЕ ПИТАННЯ — ДОСЯГТИ МИРУ В УКРАЇНІ»

— Це фактично стратегія реформування. Наскільки вона знаходить своє втілення?

— Демографія Луганщини склалася так, що на непідконтрольній території Луганської області проживає переважна більшість населення області, тому й основні виробничі потужності з переробки продукції сільського господарства та головний споживач залишились там. Ми у своїй стратегії реформування визначили пріоритети. Проте найголовніша проблема і найактуальніше питання — як найшвидше досягти миру в Україні.

Але ж чекати, доки скінчиться війна, — це тривалий процес. Це залежить від Кремля.

— Не лише від нього. На моє переконання, потрібне ще дуже сильне бажання перемогти. Вибачте, але з самого початку війни я перебувала у вирі подій, була на зв’язку з військовими, займалась волонтерством. Наші хлопці уже були в Луганську. А потім звідкись з’явився наказ про відступ. А взагалі, мир настане тоді, коли буде один синьо-жовтий прапор, одна національна ідея та один президент, який несе повну відповідальність як головнокомандувач і який зобов’язаний виконати свої передвиборчі обов’язки про закінчення війни.

Ви сказали — один президент. Є відчуття того, що Президент не зовсім самостійний на своїй посаді? Країна поділена між низкою кланів, і нинішня влада — це більше ширма.

— Це звісно так. Олігархат, який поділив Україну на шматки за сферами інтересів, — це головний тягар сьогодення. Українські аграрії не діляться на клани. У нас спільні проблеми та єдина мета. Аграрна партія України всіляко підтримує сільськогосподарську реформу й вимагає від влади прискорити законодавче урегулювання питань, що пов’язані з аграрним сектором економіки. Ми готові допомагати, обговорювати і розробляти закони та стратегії. Разом з тим ми проти невиважених дій. Аграрна партія України проводила кампанію проти скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Знову ж таки, ми не проти капіталізації землі й запровадження ринку землі, але при цьому недосконалий Земельний кодекс, відсутність належної законодавчої бази, тотальна корупція в державі неодмінно призведуть до непрозорих, нецивілізованих ринкових відносин у питанні продажу землі. Українські чорноземи — це національне багатство держави і народу, а для аграріїв також засіб виробництва. Тому для нас це питання надзвичайної ваги.

«ОЛІГАРХИ НЕ ЗБИРАЮТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ НА ЗЕМЛІ»

— Ми заговорили про партію як інструментарій. Аграрна партія на виборах в ОТГ набрала 30%. Це потужний результат. А як ви оцінюєте шанси вашої партії на парламентських виборах?

— Я перебуваю на посаді голови обласної організації Аграрної партії на Луганщині чотири місяці. Мушу сказати, що роботи на Луганщині ще дуже багато в питанні партійної розбудови, незважаючи на те, що справді, люди непогано голосують за членів нашої партії. Безумовно, найпотужніша організація в області — це сватівська. Тут ми отримали 42%.

Але це локально. Питання полягає в тому, як вийти на загальнонаціональний рівень. У вас особисто є амбіції потрапити до Верховної Ради?

— Знаєте, амбіцій просто потрапити до Верховної Ради — чесно немає, але існує вимога часу. Як я вже сказала, необхідно в Україні завершити аграрну реформу. Для цього потрібно розробляти й ухвалювати величезну низку законів та інших законодавчих актів, які раз назавжди вирішили б питання сільгоспвиробників в Україні. Аграрна партія України має багато напрацювань та пропозицій у цьому питанні. Втілити наші плани можливо, лише перебуваючи при владі, тому я переконана, що Аграрна партія України зобов’язана брати участь у державних виборах і буде це робити, але не заради власних амбіцій, а заради майбутнього аграрного сектору України. Я переконана, ми обов’язково використаємо свій шанс і завершимо незавершену справу Скоропадського — запровадимо земельну реформу в Україні.

Він хотів, щоб українець відчув себе господарем своєї землі. Ми повертаємося до проблематики нинішнього олігархату. Якщо зараз перетворити землю на повноцінний товар, то чи не трапиться так, що ті ж самі олігархи просто скуплять її? Для великого капіталу наявність «середняків» небезпечна, бо вони є для нього ефективними конкурентами.

— Я ще раз наголошую і хочу, щоби всі усвідомили: земля для сільгоспвиробника — це засіб виробництва, засіб існування. Праця на землі для аграріїв — це впевненість у майбутньому і, як наслідок, перспективний розвиток економіки держави. Людина, яка живе і заробляє тим, що обробляє землю, цінуватиме її й приумножуватиме ефективність своєї праці. А якщо необдумано скасувати мораторій на продаж землі в сучасних умовах відсутності законодавчої бази та інституцій ринку землі, то це, безперечно, я з вами згодна, призведе до того, що олігархат не матиме перешкод до заволодіння українськими чорноземами. Небезпека в тому, що для них земля — це капітал, вони не збираються і не будуть на ній працювати. Її просто перепродадуть чи закладуть у міжнародні фінансові установи, інакше кажучи, використають задля власного збагачення. На моє глибоке переконання, це вкрай небезпечно і загрожує українській державності.

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments