Люди рідко користуються свободою, яка у них є, наприклад свободою думки, а замість цього вони вимагають свободи слова.
Серен К'єркегор, данський філософ, теолог і письменник

Намір хороший, але незрозумілий

Експерти хотіли б знати, за рахунок чого уряд хоче скоротити бюджетний дефіцит і борги
15 червня, 2017 - 19:48
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У законопроекті «Про основи бюджетної політики на 2018—2020 роки», який зазвичай називають «Бюджетною резолюцією», уряд України пропонує парламенту закріпити поняття таргетування дефіциту державного бюджету й уточнює: в рамках 2% ВВП, а також передбачити зниження рівня державного боргу до 55% ВВП 2020 року. «Ми впроваджуємо таргетування бюджету з метою вийти на бездефіцитний бюджет у довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі плануємо скоротити дефіцит до 2% із 3% ВВП», — сказав міністр фінансів Олександр Данилюк, представляючи документ на засіданні Кабміну в середу. «У борговій політиці наше завдання — зниження упродовж 2018—2020 років рівня державного боргу до 55% ВВП 2020 року з 66,8%», — уточнив голова Мінфіну. Й уряд затвердив зазначений законопроект з умовою його доопрацювання в триденний термін.

Що й говорити, завдання поставлено не з легких. І це, чесно кажучи, робить честь тим, хто його склав і поставив. Водночас хотілося б почути, наскільки правильно обрано час, і головне — чи реально його виконати в нинішніх умовах. На відповідні запитання «День» попросив відповісти експертів.

Олег УСТЕНКО, виконавчий директор Фонду Блейзера в Україні:

— Влада повинна і намагається знизити дефіцит державного бюджету. Адже тягар боргу дуже важкий. І його навіть не можна порівнювати з аналогічними показниками інших країн. Співвідношення державного боргу і гарантованого боргу до внутрішнього продукту в Україні на позначці близько 82% ВВП. І воно нібито й не дуже високе, якщо порівнювати з багатьма іншими країнами. У США цей показник — понад 110% ВВП, у Японії — понад 200%, у європейських країнах — від 70 до 100% ВВП. Але в реальності вони платять за своїми боргами значно менше, ніж Україна. Навіть Японія витрачає на обслуговування свого боргу близько 2% ВВП на рік. У них за кредитами дуже низькі відсотки. Тому що ці країни мають високий інвестиційний рейтинг, і їхня економіка стабільна і передбачувана. А ми повинні щороку витрачати понад 5% ВВП лише на виплату відсотків.

Тому стратегічно дуже правильне рішення спробувати зменшити дефіцит державного бюджету, щоб не створювати нових боргів. Та коли знижуєш дефіцит бюджету, то не можеш використовувати для розвитку економіки бюджетні стимули. І це другий і правдивий бік медалі. Тому що українська економіка потребує додаткових стимулів для свого розвитку. І одним із них, здатних у короткостроковій перспективі збільшувати темпи економічного зростання, справді є бюджетні стимули. Але в Україні їх не можна використовувати, тому що надто небезпечно стало нарощувати державний борг. Отже, ідея прем’єра знизити обсяг дефіциту бюджету до 2020 року (а це не лише його думка, вона є і в нашому меморандумі з МВФ) — це загальна платформа для України в сенсі державної політики. Та якщо знижуєш обсяг дефіциту, то все одно продовжуєш виплати за держборгом, і він мав би знижуватись. Але ми пам’ятаємо, що обсяг нашого боргу, грубо кажучи, близько $70 мільярдів, а наступного і 2019 року виплати за зовнішніми боргами становитимуть $10 мільярдів. Якщо припустити, що в ці роки зовнішній борг не буде так сильно, як раніше, зростати або взагалі не збільшуватиметься, а ВВП перевищить $100 мільярдів, то ймовірно, що до 2020 року ми зможемо бути на позначці державного боргу близько 60% ВВП.

Однак правда й те, що при цьому виникає низка ризиків, насамперед пов’язаних із тим, що за незмінної системи координат (якщо не буде політичної дестабілізації) до 2019 року і навіть наприкінці 2018-го ми входимо в новий пік політичного передвиборного циклу. І це означає, що буде вкрай складно знижувати дефіцит держбюджету. Отже, виникає безліч ризиків і політичного, і соціального плану. Соціальні ризики, ясна річ, полягають у тому, що населення очікує економічного зростання і поліпшення якості життя...

Володимир ПАНЧЕНКО, експерт аналітичного центру CND Ukraine:

— Я думаю, що це не дуже правильне і не дуже своєчасне починання. Тому що навіть 3% ВВП дефіциту держбюджету — це непідйомна для нас цифра. Адже навіть для отримання 3% потрібно скорочувати соціальні програми бюджету, тобто знижувати виділення коштів на охорону здоров’я, освіту і на різні види соціальної допомоги. Отже, в теорії це правильно. А на практиці, швидше за все, недосяжно. Дефіцит бюджету можна скорочувати до будь-якого рівня. Але все питання в тому, за рахунок чого це робиться. А оскільки у нас це відбувається за рахунок скорочення соціальних витрат бюджету, пов’язаних із майбутнім розвитком країни і нації.

Що стосується зниження державного боргу, то цього можна досягти за рахунок блокування програм розвитку. Інших джерел скорочення державного боргу не видно. Насправді державний борг міг би бути навіть і більшим, якби позикові кошти прямували в реальний сектор економіки. Тоді можна було б розвивати економіку і збирати більше податків. Ми поки що йдемо виключно шляхом скорочення витрат. Стискається бізнес, стискається економіка, відповідно — падають доходи.

І все-таки реальні можливості для того, щоб виконати такі плани, є. Наприкінці минулого року і цього року відзначалося значне пожвавлення ринку металопродукції, на неї піднялися ціни, і, відповідно, зросли статті сировинного експорту, характерні для України. Завдяки цьому можна перевиконувати бюджет, що й відбувається. До того ж гривня сьогодні зміцнилася, і її можна ще ослаблювати до бюджетного показника (27,2 за $1), то якісь показники можна виконувати. А скорочення держборгу менше 60% ВВП. Що є стандартною вимогою Вашингтонського консенсусу, то не можна забувати, що це призводить до вимивання коштів з економіки, коли у нас практично паралізовано кредитування банківською системою, внутрішнього кредитування взагалі немає. Відповідно, ми бачимо такий відтік із країни активного бізнес-елементу. Лише в Польщі видано 750 тисяч дозволів на працевлаштування українців. І поза сумнівом, що серед цих людей буде велика частина активного населення, що їде не на заробітки, а для реєстрації фірм у країнах-сусідах. Тому що там є можливість запустити бізнес і використовувати свій креатив і свою активність. В Україні це, на жаль, неможливо.

Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук, професор:

— Сама по собі спроба розглядати економічну політику на 2018—2020 роки позитивна. Це ближньострокове прогнозування, а, як правило, це все у нас робиться не далі наступного року. Але в принципі зараз дуже сумнівно гарантувати дефіцит бюджету в 2% ВВП або якісь інші речі, тому що у нас дуже нестійка економіка, яка ледве-ледве вибирається з кризи, а, може, й не почала вибиратися. Ніхто не знає, які можуть статися події, які ніяк не описуються цими благими побажаннями. У нас уже були параметри зростання ВВП в 2% цього року. Та коли держава підтримала блокаду Донбасу, виявилось, що ця цифра нестабільна.

Є й інші речі, пов’язані зі станом зовнішнього ринку, з кон’юнктурою цін на ньому, з попитом і пропозицією. Я думаю, що ми почули сміливе і дуже позитивне побажання, але з точки зору виконуваності доволі сумнівне. Щодо державного боргу теж далеко непроста ситуація. Адже потрібно чимось обслуговувати поточний борг. Для цього потрібна або серйозна реструктуризація, або нові позики. А параметри, що закладаються в бюджетну резолюцію, можуть бути лише наслідком серйозної впевненості в тому, що терміни сплати нам все одно перенесуть. Якщо позичати нові гроші для обслуговування боргів, то про жодні обмеження на дефіцит бюджету й обсягу державного боргу не може бути мови.

Олександр КИРШ, народний депутат України:

— Уся справа в тому, як усе це збираються здійснити. Таргетування — це просто слово, корінь якого — «таргет». А це по-нашому — мета. Що саме збираються зробити, щоб її досягти? Якщо пояснень немає, тоді це не більше, ніж слова. Поки що за ними нічого не стоїть. Мають бути якісь конкретні плани. Що саме робитимуть? Без цього — несерйозна розмова. Визначено наміри. Це — добре. А що, збираються менше грошей брати у МВФ чи зовсім не брати? Замістити їх інвестиціями? Немає конкретики — немає й наповнення. Поки що нічого не зрозуміло...

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments