Політика - частина нашої реальності. Небезпека полягає в тому, що політика нерідко заявляє про себе як про єдину реальність.
Гюнтер Грасс, німецький письменник, скульптор, художник, графік, лауреат Нобелівської премії з літератури

НЕсподіваний Відень

Чому в найкомфортнішому місті світу жителі хочуть жити біля сміття?
11 жовтня, 2018 - 11:16
Ірина ОЗИМОК

Цього року Відень очолив рейтинг найкомфортніших для проживання міст світу за версією Economist Intelligence Unit, змінивши Мельбурн. Здавалося б, Відню є чим похизуватися: столітніми архітектурними пам’ятками, музичною історією чи культурою повільного життя за філіжанкою всесвітньо відомої кави. Проте австрійська столиця відкриває несподівані грані, про які відомо далеко не всім. В якому іншому місті туристи, відмічаючи на мапі місця для відвідування, зацікавляться візитом до сміттєспалювального заводу?

У дев’ятому районі Відня розташований сміттєспалювальний завод (Wien Energie Fernwarme), що забезпечує теплоенергією більш ніж 60 тисяч жителів. Збудована 1971 року і на той час нічим не прикметна, після пожежі 1987 року будівля перетворилася на архітектурний витвір мистецтва завдяки зусиллям Фріденсрайху Гундертвассеру, австрійського дизайнера-філантропа.

Технології очищення повітря та переробки відходів цього заводу істотно зменшують згубний вплив на навколишнє середовище. Зелені насадження на дахах будівлі, — дуже символічні. Адже таким чином сміття дарує енергію, а не забруднює екологію. Авторам проекту вдалося досягти унікального поєднання художньої естетики та новітніх розробок, тим самим посприявши статусу Відня як найкомфортнішого для життя міста. Потужність заводу дозволяє спалювати до 260 000 тонн сміття на рік, виробляючи до 60 МВт теплової енергії. Щороку це забезпечує опаленням більше ніж 60 000 домашніх господарств. Водночас в Україні наразі є чотири сміттєспалювальних заводи, лише один з яких (київська «Енергія») функціонує. Останній переробляє близько 25% твердих побутових відходів столиці.

На жаль, тема сміття лише набирає актуальності в Україні. Нещодавно я була на полігоні, і це мене шокувало. Та кількість сміття — це те, що продукуємо ми. Тому для українських міст — це багаторівневий виклик, свідомість та відповідальність громадян, рішення та можливості переробки, ефективний менеджмент та стратегія міста.

Нагадаю, що минулого року Кабінетом Міністрів було затверджено Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року. Обсяги твердих побутових відходів вже досягли критичної позначки в 11 млн тонн. В середньому ж показник утворення відходів в Україні на особу становить 250—300 кілограмів на рік. Тож ключових проблем пов’язаних зі сміттям в Україні щонайменше дві: його зростаюча кількість та неефективне поводження. Адже в 2016 році менш ніж 6 відсотків утворених побутових відходів було перероблено. Натомість 94 відсотки сміття вивозиться та захоронюється на полігонах та сміттєзвалищах, 99% з яких не відповідають європейським вимогам щодо захоронення відходів. Для порівняння, Австрія — друга в ЄС (після Німеччини) за кількістю переробленого сміття, обсяг якого сягнув 58 відсотків.

Таким чином, відповідно до зазначеної Стратегії, держава та муніципальні органи влади (яким належатиме ключова роль) зокрема мають сприяти знаходженню ефективних рішень цієї проблеми. З-поміж запропонованих кроків варто відзначити економічне стимулювання перероблення відходів; впровадження механізму повного фінансування системи управління відходами з урахуванням принципів «забруднювач платить», «розширена відповідальність виробника».

«Плати за те, що викидаєш» — це вже налагоджений процес в багатьох країнах світу. В Україні питання тарифів стає відразу політичним. За словами Маттіаса Фогеля, виконавчого директора Veolia CEE, «...Україна залишається цікавою країною для інвестицій в екологічну інфраструктуру. Сьогодні громадянин України платить від 100 до 300 грн (від 3,00 до 9,00 євро) на рік за збір, транспортування та захоронення відходів. Це мінімум у десять разів (а то і в двадцять) менше тої вартості, яку в середньому оплачують жителі країн ЄС. Якщо в майбутньому збір сміття в Україні проводитиметься вантажівками типу EURO 6 (як зазначено в законодавстві на 2019 р.), будуть створені сортувальні лінії та побудовані нові стандартизовані полігони, то ми припускаємо, що вартість надання послуг збільшиться до рівня 400 — 800 грн (12,50—25,00 євро) на одного жителя на рік. Якщо відходи після сортування доставлятимуться не на полігон, а на сміттєспалювальні заводи, які продукують енергію (в містах з населенням понад 1,0 млн жителів), то ми очікуємо, що витрати становитимуть від 700 до 1500 грн (22,00—47, 00 євро) на одного жителя/рік. Звичайно, це буде в 3—5 разів (у залежності від системи) дорожче, в порівнянні з сьогоднішнім днем, але, на нашу суб’єктивну думку, все ж таки в межах допустимого діапазону».

У цьому контексті економічна мотивація громадян відіграє не менш важливу роль. Цікаво, що в Норвегії, одній з найзаможніших країн, населення здає пластикову тару, отримуючи за це фінансовий зиск. Супермаркети міста обладнані пунктом автоматичного збору тари, і кожен мешканець приходить до магазинів з пляшками, що вважається нормою. Ба більше, Осло може похвалитися й тим, що в місті розташований один з найліпших сміттєпереробних заводів світу (завод Skedsmokorset). Мер Осло Маріанне Борген вперше взяла участь у Міжнародному саміті мерів, який ми організовували в Києві 9 жовтня.

В Італії сферою сміття ще досі керує мафія, а Україні варто ж брати приклад з таких країн, як Австрія, Норвегія, Нідерланди, та багато інших країнах ЄС, де система сортування та подальшої переробки сміття перш за все тримається на усвідомленні її важливості громадянами.

Ірина ОЗИМОК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments