Олександр НАРБУТ: Настав час працювати над новою газовою угодою

Експертне співтовариство уважно стежить за розвитком ситуації в газовій сфері, де Україна недавно отримала від Росії перший сигнал про майбутнє підвищення цін. Так бувало вже не раз. Спочатку з’являються претензії, Європі розповідають про ризики, які може створити для неї Україна в тому разi, якщо Росія через борги скоротить їй постачання газу. Після цього починаються переговори про нову газову ціну... Але українські експерти стверджують, що переговорів не потрібно боятися, оскільки в нашої країни є для них хороші козирі.

— Сьогодні ви вже можете з упевненістю розповісти про те, звідки раптом з’явилися нові українські газові борги?

— Добре організована державою схема ринку передбачає певну прозорість суб’єктів, які на ньому працюють. За існуючою схемою всі відносини РАТ «Газпром» з Україною здійснюються через компанію «Газекспорт» і замикаються на швейцарській компанії «Росукренерго». Прямо, як відомо, ні «Газпром», ні «Газекспорт» Україні газ не постачають ще з 1 січня 2006 року відповідно до відомої січневої угоди того ж року. Так що вся заборгованість перед «Газпромом» лягає на «Росукренерго» або ж на афільовану з нею і створену за участi НАК «Нафтогаз України» компанію «Укргазенерго». Останній напередодні переговорів, проведених українською делегацією у Москві, належало 10 мільярдів (із майже 32 мільярдів) кубометрів газу, закачаного в українські підземні сховища, і приблизно стільки ж — компанії «Росукренерго». Інше перебуває у власності різних підприємств НАКу, а також різних комерційних структур (1 млрд.). Ось ці 10 мільярдів, що належать «Укргазенерго», як можна припустити, швидше за все, були не оплачені й становили головну частину українського боргу. Підсумки переговорів, унаслідок яких було визначено, що вісім мільярдів кубометрів газу будуть передані «Укргазенерго» від «Газпрому» в рахунок боргу (чотири підуть на експорт, а чотири будуть надані українським споживачам за ціною $156 за тисячу кубометрів), підтвердили це припущення. А якщо детально аналізувати цю заборгованість, то, безумовно, виявиться також і борг обласних підприємств теплокомуненерго, про який напередодні цього газового скандалу говорили керівники «Нафтогазу», а також, можливо, заборгованість «Укртрансгазу» за технологічний газ (обов’язок фінансувати відповідні розрахунки лежить на «Нафтогазі», а отже й відповідальність...). Така природа цієї заборгованості.

— А як розмір української газової заборгованості буквально за лічені години виріс до $2,5 мільярда?

— Для розуміння ситуації вкажу, що 8 жовтня був оприлюднений звіт «Газпрому», виконаний за міжнародними стандартами, за підсумками першого кварталу. У ньому можна черпнути цікаві дані про заборгованість «Росукренерго». Сумарна заборгованість на той момент становила понад $2,5 мільярда, в тому числі два мільярди — короткострокова заборгованість (до року) й приблизно півмільярда — довгострокова. Виходить, починаючи з моменту виконання функцій ексклюзивного постачальника газу для України, ця компанія з 50 тисячами швейцарських франків статутного фонду отримувала від «Газпрому» досить великі газові активи. Таким чином «Газпром» одночасно погодився на те, що в «Росукренерго» існуватиме велика заборгованість, адже зрозуміло, що новостворена компанія не може мати стільки оборотних коштів, щоб працювати без боргів у режимі поточної оплати за постачання газу. Так що ті події, свідками яких ми стали, не більш ніж регулярні відносини двох комерційних суб’єктів. І я можу стверджувати, що нічого екстраординарного в цій заборгованості не було навіть у той момент, коли «Газпром» робив свою заяву про борги України. Єдине, що було приховано від очей громадськості, це певний бізнесовий конфлікт або суперечка в «найсвятішому» газовому сімействі. Він тривав ще з весни цього року, а в пресу потрапив на початку літа й полягав у тому, що «Укргазенерго», який проводить активну маркетингову політику в Угорщині та Польщі, витіснив за рахунок «легкого» демпінгу (всього на $5—10 за тисячу кубометрів дешевше) з ринку спотових контрактів (ціни тут іноді доходять до $500) цих країн російський «Газекспорт». Ось він напередодні осінньо-зимового сезону й вирішив взяти реванш і зробив «Укргазенерго» пропозицію про єдину політику, яка на практиці означала намір забрати в нього зі сховищ приблизно чотири мільярди кубометрів газу, щоб використати його на спотовому ринку названих країн. Приблизно півроку тривала дискусія про ціну, за якою цей газ передаватиметься. Скориставшись наближенням холодів і політичними заявами, що звучали з української території, «Газпром», по суті, впорався із цим завданням і блискуче усунув конкурента зі спотового ринку. При цьому одночасно прозвучали орієнтовані на Європу заяви, які підривають довіру до української газотранспортної системи, що приписують їй ненадійність в очах європейських партнерів. Крім того, «Газпром» підтримав цією багатоходівкою імідж українського міністра палива й енергетики Юрія Бойко, який виступив у ролі рятівника ситуації. При цьому російський монополіст поклав на лопатки всіх своїх конкурентів і показав, що його інтереси завжди переважатимуть над інтересами всіх інших учасників газового ринку, навіть і близьких до нього. Так що голова російського уряду міг би казати й про борг у 2,5 мільярда кубометрів і не помилився б.

— Наскільки великий політичний компонент історії з новими українськими газовими боргами?

— На цю тему було досить багато заяв, у тому числі й від Президента України про можливу відмову від послуг посередників, багато різних висловлювань під час передвиборної кампанії. Я гадаю, що росіян стривожила передусім ситуація з можливою коаліцією й майбутнім складом уряду. І тут виникає багато запитань. Одне з них — чому ми почули про борг напередодні заздалегідь спланованої поїздки голови Мінпаленерго України Юрія Бойко в Москву? Чи не є це не простою випадковістю, а елементом узгодженого сценарію? Запитання виникає, а потім швидко й ефективно знімається... На мою думку, такої ситуації могло б узагалі не бути, якби розмова про реальний стан взаєморозрахунків велася відкрито. Крім того, ні Юлія Тимошенко, ні будь-хто інший не заважав міністру набагато раніше зайнятися цією проблематикою і вийти на якусь середньо- або довгострокову угоду.

— Про неї, схоже, час уже говорити...

— Якщо ми піднімемо січневі угоди 2006 року, то побачимо, що в них питання про транзит газу українською територією (тариф $1,6 за тисячу кубометрів на 100 кілометрів) узгоджене до 1.01.2011 року. Було б абсолютно розумним і логічним, як мінімум на цей самий період, узгодити й підходи до вартості газу, що постачається Україні. Тим більше, що міжурядова угода діє до 2013 року.

— Але чи можна звинувачувати нинішній уряд у тих нісенітницях, які з’явилися в угоді, підписаній його попередниками?

— Тут нам потрібно пригадати, що сама структура з назвою «Росукренерго» з’явилася на українському ринку тоді, коли головою НАК був Бойко. Постанова про допуск «Росукренерго» в Україну була підписана урядом Януковича в 2004 році. Адже свого часу пан Бойко бачив в угоді, підписаній Олексієм Івченком, багато негативного для країни. Чому ж після приходу до влади в складі уряду Януковича він не потурбувався про поновлення міждержавної угоди, яку досі ніхто не анулював?

— Хто відповідатиме за ситуацію, що склалася, чи домовленість у Москві вже зняла всю гостроту цього питання?

— Я б так не говорив. Крім передачі восьми мільярдів кубометрів газу Україні («Укргазенерго» й «Нафтогазу України») ще потрібно повернути «Газпрому» $929 мільйонів. Причому в термін до 1 листопада, а цей термін, як всі ми розуміємо, повинен бути рубіжним для формування нового українського уряду. І не виключено, що новий уряд може з самого початку своєї діяльності зіткнутися з проблемою скорочення постачання газу... Крім того, в уряду буде ще й проблема платоспроможності самого «Нафтогазу». Може стояти питання про його санації, реструктуризацію тощо. Але всі ці дії будуть ефективними тільки в одному випадку: якщо буде сформована команда, здатна відстоювати національні інтереси на високому професійному рівні, розуміючи, що Україні й Росії потрібна нова парадигма відносин, нова енергетична стратегія і відповідні перехідні періоди для її реалізації і трансформації нашого ринку в деякий цивілізованіший або, як у нас люблять казати, європейський варіант.

— Чи можна вважати мірою з санації НАК збори його кредиторів, що планувалися?

— Щодо єврооблігацій, випущених «Нафтогазом», і інших його портфельно-кредитних відносин, то в НАК існує можливість їх поліпшити, обговоривши з інвестором пропозиції щодо структури й термінів платежів з обслуговування боргу. Але для цього в «Нафтогазу» повинен бути бізнес, прибутки. Однак сьогодні на вершині відносно всіх платежів перебуває «Укргазенерго», і велика частина розрахунків від найбільш платоспроможних споживачів — від промисловості — йде прямо до цієї структури, минаючи «Нафтогаз України».

— По суті, «Укргазенерго» відданий весь внутрішній ринок.

— Абсолютно вірно. Додатково промисловість сплачує за газ більші суми, ніж ті, які йдуть від населення й комунальної енергетики. Проблема «Нафтогазу» полягає в тому, що, зафіксувавши транзитну ставку, він недоотримує прибуток від великого транзиту і звужує свою кредитоспроможність. Тому для інвесторів ті пропозиції, про які ми вище говорили, можуть бути прийнятними тільки в тому випадку, якщо в діяльності НАК стануться якісь зміни.

— Як в цьому плані можна розглядати заяву першого віце-прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що вартість газу для населення залишиться колишньою, незважаючи на можливе підвищення цін на імпортний газ?

— Однозначно, як популістську. Для ринкової системи, яку ми для себе обрали, потрібна однакова ціна на один і той самий товар, кому б він не постачався. Це сьогодні знають навіть студенти економічних вузів.

— Тобто, ви прогнозуєте, що ціна газу для населення обов’язково зближуватиметься з ціною для промисловості.

— Більше того, я передбачаю, що цей процес йтиме випереджальними темпами в порівнянні з промисловістю, оскільки населення споживає менше газу. А у всьому світі найбільший споживач може розраховувати на знижки, тим більше, що в газовиків під час обслуговування населення зростають витрати на розподільні мережі. І будь-який уряд, який піде від популізму, від боротьби за свої крісла й прийде до необхідності реальної ефективної роботи, буде вимушений йти в цьому напрямі. Гаяння часу означатиме тільки те, що хворобу заганяють углиб.

— Але попереду президентські вибори. І тому можна припустити, що популістські тенденції у нас поки що зберігатимуться, і в найближчий час такої корекції курсу щодо внутрішніх газових цін не буде. Чи не підніметься знову питання про майнові відносини, за допомогою яких можна врегулювати боргові претензії?

— Це питання може виникнути тоді, коли для такого підходу виникнуть достатні умови. Кредитори «Нафтогазу України» давно сек’ютеризували його борг. Це означає, що випущені похідні цінні папери, власниками яких вже не є Дойче банк та інші кредитори, що фінансували НАК. Ці папери продані на вторинному ринку, частина з них акумульована «Газпромом» через Газпромбанк та інші афільовані структури.

— А яка ймовірність того, що правляча еліта нашої країни пом’якшить своє різко негативне ставлення до питання про створення консорціуму?

— Проблема консорціуму — це, передусім, відсутність чіткої стратегії в енергетичній сфері. І можливі загрози, про які сьогодні часто говорять, це, насамперед, ризики, що виникають у зв’язку з відсутністю стратегії. Побоюються, звичайно, того, що домінанта в питаннях управління нашою газотранспортною системою, найрозгалуженішою в Європі, опиниться в руках у російського «Газпрому». У результаті він диктуватиме умови й нам, і Європі. І ці побоювання, безумовно, виправдані. А щоб їх зняти потрібна стратегія, чітка концепція, не тільки з консорціуму, але й щодо акціонування «Укртрансгазу» й можливості трансформації держвласності. Я вважаю, що в цьому небезпеки немає. Позитивні приклади можна знайти в тій же Східній Європі, де це вже сталося, в тому числі й не без участі «Газпрому». Але воно не повинно бути домінуючим, а лише сприяти тому, щоб бізнес був стійкішим і ефективнішим. Я не виключаю, що й ми дозріємо до розуміння цього.

— Нам ще залишилося з’ясувати, чому цього разу на адресу уряду з боку Президента та його секретаріату не було тієї критики, яку ми вже звикли постійно чути майже з будь-якого приводу?

— Тут узагалі можна вести мову про ефективність дій секретаріату в контексті розв’язання газових проблем. Критикувати, звичайно, завжди простіше. А в цьому випадку так вийшло тому, що дуже багато уваги приділялося підготовці до участі у Вільнюському енергетичному саміті. І разом із тим, такій стратегічно важливій проблемі в секретаріаті, згодний, приділяється надто мало уваги. Тут навіть відсутній фахівець, який міг би цю тему професійно вести. А реакція заступника секретаря РНБО Юрія Продана, який відповідає за питання енергетичної безпеки, природно, була. Але виявилася вельми специфічною й стосувалася лише способів погашення виниклої заборгованості українськими підприємствами за допомогою кредитів. Здавалося, Продан виступає як заступник міністра палива й енергетики, настільки взаємодоповнююче звучали їхні висловлювання.