Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Попереду – створення енергомосту «Україна – Євросоюз»

АЕС переходять на альтернативне ядерне паливо і подовжують ресурс енергоблоків
29 вересня, 10:39
ФОТО З АРХІВУ "Дня"

Минулого тижня Верховна Рада ратифікувала угоду між Європейською спільнотою з атомної енергії і урядом України про наукову і технологічну співпрацю і асоційовану участь України в програмі (на 2014-2018 роки) наукових досліджень і навчання. Цю угоду в червні підписали міністр закордонних справ України Павло Клімкін і європейський комісар з питань досліджень, науки та інновацій Карлос Моедаш. Документ відкриває широкі можливості для участі українських наукових установ, а також підприємств атомної промисловості в перспективних проектах сфери ядерної енергетики і сприятиме імплементації Україною стандартів ядерної безпеки Євросоюзу.

На місяць раніше НАЕК «Енергоатом» і британсько-німецько-голландська компанія URENCO підписали трирічний контракт. «Ми підписали його на постачання збагаченого уранового продукту для потреб українських АЕС. Упродовж трьох років його постачатимуть на завод Westinghouse у Швеції, де виготовляються паливні складки для наших атомних електростанцій», — сказав президент «Енергоатома» Юрій Недашківський. За його словами, документом передбачається щорічне гарантоване постачання двох партій збагаченого урану, а також опціонально два додаткові постачання на рік.

Але чи можна говорити, що Україна вже однозначно зіскочила з російської «атомної голки» і вийшла на європейську орбіту? Про російський погляд на це запитання свідчить інтерв’ю президента паливної компанії держкорпорації ТВЕЛ  Юрія Оленіна англійському журналові NuclearEngineeringInternational. Наче відстоюючи українські інтереси, він наголошує, що ТВЕЛ залишається при думці, що для України найоптимальніший варіант підвищення безпеки постачань палива — це спорудження власного заводу з виготовлення паливних складок. Але насправді Оленін, мабуть, займається звичайним маркетингом своєї продукції та послуг. «Ми були готові допомогти нашим сусідам, виграли тендер, вклали значні кошти, виготовили обладнання, — м’яко стелить топ-менеджер. — На жаль, в України не знайшлося грошей і політичної волі для успішного завершення проекту, який і зараз залишається актуальним як єдиний реальний варіант для диверсифікації постачань ядерного палива. Решта способів — додаткова залежність від зовнішніх постачань».

При цьому Оленін явно робить ставку на проросійське атомне лобі в Україні. В Україні є багато професійних атомників з багатим досвідом роботи, наголошує він. «Не сумніваюся, що вони правильно оцінять наслідки, плюси і мінуси диверсифікації», — натякає голова ТВЕЛ на співпрацю, що розвивається, України з компанією Westinghouse.

Невже пан Оленін не знає, наприклад, про те, що готуючись до постачань свого ядерного палива на Запорізьку АЕС і розуміючи, що це потребує модернізації систем внутрішнього реакторного контролю, Westinghouse встановила там програмний комплекс BEACON TSM, призначений для нейтронно-фізичних розрахунків параметрів активної зони реактора, в якому експлуатується паливо двох виробників?

І про яких це професіоналів веде мову Оленін? Нещодавно «День» писав про прес-конференцію, де на посаду голови пропонованої до створення в Україні адміністративної надбудови під назвою «Укратом» безальтернативно висувалася кандидатура якогось Станіслава Дямінова — афериста з 90-х, що «успішно» паразитував на Запорізькій АЕС. Чи не він, утікши свого часу з України і влаштувавшись десь у «Росатомі», буде тепер, на думку голови ТВЕЛа, «правильно оцінювати наслідки, плюси і мінуси диверсифікації»?

Проте саме диверсифікація стала останнім часом ключовим напрямом розвитку атомної промисловості України, яка в умовах воєнної агресії не має вибору: украй важливо дистанціюватися від Росії, яка досі була і частково залишається й нині монополістом на ринку української ядерної енергетики. Передусім йдеться про використання альтернативного російському ядерного палива, в чому останнім часом досягла успіху компанія Westinghouse, складки якої тепер успішно використовуються на піонерах диверсифікації — Південно-Українській і Запорізькій атомних електростанціях.

«Ми запустили п’ятий блок Запорізької АЕС, — розповідав нещодавно на урочистостях, присвячених запускові лінії 750 кВ від Хмельницької АЕС до підстанції «Київська», голова Міненерговугілля України Ігор Насалик, — повністю на паливі фірми Westinghouse і невдовзі матимемо шість блоків, які заправлятимуться не лише паливом ТВЕЛа, а й диверсифікованим паливом». У результаті не складно передбачити, що гостра потреба у власному заводі для продукування ядерного палива в України фактично зникла.

Але диверсифікація — це не лише альтернативне паливо. Насалик розповідає, що в літні місяці цього року вдалося підписати договір і на спорудження центрального сухого сховища відпрацьованого ядерного палива. («Зараз ми щороку відправляємо його до Російської Федерації і платимо за це 200 мільйонів доларів», — зазначає він.)

«Буквально в понеділок, — вів далі міністр, — ми мали продуктивну зустріч з «Казатомпромом» і міністром енергетики Казахстану. Плануємо підписати меморандум про створення спільних підприємств як на території Казахстану, так і в Україні. У цієї країни (в Казахстану) сьогодні найкращі технології виготовлення оксиду урану». (Раніше голова Міненерговугілля України також повідомляв, що казахстанська сторона готова купувати близько 750 тонн іонообмінної смоли в українського держпідприємства «Ядерне паливо».) «А досі ми купували уранову руду за ціною понад 130 доларів (за тонну), тоді як собівартість цієї продукції становила не більш як 25 доларів, — пояснює Насалик. — Якщо Україна купує понад 1,5 тисячі тонн, то зрозуміло, скільки і хто на цій системі заробляє».

«Таким чином, в атомній сфері, — не без гордості інформує Насалик про реалізацію ядерної стратегії України, — ми зняли три проблеми: це сховище відпрацьованого ядерного палива, рухаємося також у напрямі забезпечення оксидом урану і відійшли від Російської Федерації в атомній промисловості». «На жаль, в останньому ми ще повністю цього зробити не можемо — потрібен певний час».

І справді, за даними Держстату, Україна в першому кварталі цього року закупила для українських атомних електростанцій (АЕС) палива російського виробництва майже на $180,5 мільйона, а шведського виробництва (компанії Westinghouse) — на $67 мільйонів. За весь минулий рік ядерного палива придбали на суму понад $643,5 мільйонів, зокрема закупівлі шведського палива становили трохи менш ніж $32,7 мільйона, тобто менш як 20%. І ми бачимо, що за перші три місяці цього року частка закупівель палива Westinghouse зросла до 27,1%.

2016 року Україна планує здійснити 17 постачань свіжого ядерного палива, з яких 12 припаде на ВАТ «ТВЕЛ» (РФ), п’ять — на Westinghouse, повідомив нещодавно віце-прем’єр-міністр Володимир Кістіон в інтерв’ю парламентській газеті. За його словами, три з п’яти постачань Westinghouse планується завантажити в блоки АЕС цього року. Завантаження ТВС-WR у блок №2 Південно-Української АЕС заплановано на грудень.

Співпраця з Україною у сфері атомної енергетики привертає іноземних інвесторів також і тим, що енергетична стратегія України не передбачає скорочення частки атомних електростанцій в балансі вироблення електроенергії в країні. У цьому президент «Енергоатома» Юрій Недашківський запевнив першого заступника міністра енергетики США Джонатана Елкайнда. «Щодо частки атомної енергетики на енергетичному ринку України, то протягом останніх трьох років ми займаємо в ньому більш як половину, — сказав Недашківський. — І якщо говорити не лише про короткострокову, але й довгострокову перспективу, то в стратегічних документах щодо розвитку електроенергетичної галузі України передбачається, що таку частку буде збережено».

Під час цієї зустрічі йшлося, зокрема, про реалізацію інвестиційних програм на найближчі роки, про диверсифікацію постачань ядерного палива на українські АЕС, будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива і нові енергоблоки АЕС. «Але якщо ми не зможемо забезпечити всіх заходів щодо продовження ресурсу діючих блоків-мільйонників, — стверджує Недашківський, — то й нові блоки нам не допоможуть».

Він розповідає, що в «Енергоатомі» розробили програму під умовною назвою «9 блоків за 6 років». Над її реалізацією працюватимуть 35 тисяч робітників та інженерів підприємства. Як підтверджує світова практика, будівництво нового енергоблока-мільйонника оцінюється нині в $5 мільярдів. А продовження терміну експлуатації такого ж блока обійдеться дешевше одного мільярда. Окрім того, новий енергоблок зводиться протягом п’яти-шести років, тоді як під час продовження проектного ресурсу енергоблок не втрачає працездатності. Державна інспекція ядерного регулювання України 13 вересня цього року ухвалила рішення про продовження терміну експлуатації блока №1 Запорізької атомної електростанції до 23 грудня 2025 року. А 16 вересня в Енергодарі відбулися громадські слухання про можливості продовження терміну експлуатації енергоблока №2 цієї станції.

Що ще планує «Енергоатом» для того, щоб відійти від залежності в атомній сфері від Росії і перейти на європейську орбіту руху, запитав «День» у голови «Атомпрофспілки» Олексія Лича. «У нас розроблено і вже різною мірою реалізуються в цьому напрямі десять інвестиційних проектів, зокрема проект енергомосту Україна — Євросоюз, — сказав «Дню» профспілковий функціонер. — Ми вважаємо, що він дасть нам змогу ще далі відійти від Росії і позбутися залежності від агресора».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати