Потрібен не «майданчик», а Біржа

Українське вугілля останнім часом стало стратегічним товаром. Відповідно, його ціна дедалі більше стає однією з політичних складових стратегії уряду. І днями прем’єр-міністр Володимир Гройсман на засіданні Кабміну доручив Міненерговугіллю організувати електронну торгівлю чорним золотом. « Завдання сьогодні не рівнятися на різні біржі, а створити українську біржу. До речі, у нас є сьогодні енергетичні майданчики, де Шебелинський ГПЗ продає своє паливо. А чому не можна там продавати вугілля?» — сказав прем’єр.

«Я вважаю, що це завдання для міністерства й міністра — внести пропозиції (за прикладом роботи ProZorro), аби, приміром, на осінь вже було створено майданчик електронних торгів з вугілля. З ЮАР, українського, польського, з інших країн, — зазначив Гройсман і додав: — Тоді все буде зрозуміло щодо формування ціни, для українських громадян зокрема. Тому що кожен починає коментувати інформацію так, як йому заманеться».

Нагадаємо, Національна комісія з регулювання енергетики і комунальних послуг (КРЕКП) у квітні 2016 року оголосила про новий порядок формування прогнозної оптової ринкової ціни (ОРЦ) на електроенергію. Він передбачає, що ціна вугілля має визначатися за формулою «вартість у порту Роттердам  плюс вартість доставки в Україну». Таким чином, вугілля українських виробників купується за ціною палива в голландському порту і до неї додається ще й уявна вартість перевезення з Роттердама в Україну, а також  ціна перевалки такого вугілля в порту. Проте наша влада стверджує, що для українського вугілля ця формула не діє. Як пояснив прем’єр-міністр, у разі використання такої формули закупівлі українського вугілля (на підконтрольних територіях) обійдуться Україні майже удвічі дорожче. За його словами, ціна українського вугілля становить 1730 гривень, а при закупівлях за формулою вона зросте майже до 3 тисяч.

Колишній міністр енергетики Сергій Ермілов сказав «Дню», що він скептично оцінює пропозицію запустити електронну біржу для торгівлі вугіллям і купувати його через систему ProZorro. «По-перше, не можна це доручати Міненерго, — вважає він, — це робота Мінекономіки, — по-друге, через ProZorro не вийде, оскільки там повно лазівок і дуже довгі процедури. Буде гірше за всіляку блокаду — залишимося точно без вугілля. І торги мають бути не відкритими, а анонімними, як на всіх біржах Європи. Там же можна купити софтвер або для прискорення домовитися про відкриття філії в Україні однієї з європейських бірж».

Сергій Ермілов наголошує, що у всій заяві прем’єра правильне лише одне слово — електронна. Екс-міністр підтримує думку про те, що в Україні має, нарешті, бути створено електронну анонімну енергетичну біржу. І не лише для торгівлі вугіллям, а й природним і зрідженим газом, нафтою і нафтопродуктами, альтернативними видами палива, а в майбутньому — і електроенергією. На думку Ермілова, це завдання має розв’язувати міжвідомча комісія із залученням бізнесу та експертної спільноти на чолі з прем’єром. Після того, як таку біржу в країні буде створено, переконаний Ермілов, Кабмін і  НКРЕКП звільняться від затвердження, як вони вважають, ринкових тарифів. Ціна на вугілля та інші біржові товари дійсно стане ринковою, оскільки враховуватиме лише думку ринку — думку продавців і покупців.

«День» попросив Сергія Ермілова розповісти, як продають і купують енергетичні ресурси в Європі і у всьому світі. «Там існує розмаїття різних ринкових відносин, — почав свою розповідь екс-міністр, — це ж вільний ринок. З одного боку, існують якісь довгострокові, як правило, двосторонні контракти, що склалися. Виробники і споживачі прагнуть встановити постійні взаємовигідні відносини. Перевірений партнер знижує ваші ризики. А за рахунок цього ви можете зробити йому якусь знижку.

Другий вид відносин — це відкритий ринок. Якщо ви не знаєте, куди вам подіти виготовлений товар чи ресурс, то ви «викидаєте його на ринок. У нашому випадку — це не базар і не супермаркет, а біржа. Для енергетичних продуктів це найцивілізованіший спосіб вибудовування  відносин. Якісь фіксовані партії (вони називаються лотами і вимірюються, наприклад, для природного газу — тисячами кубометрів чи британськими тепловими одиницями) виставляються на електронні торги. А споживачі, у яких нерівномірне споживання, докуповували до своїх довгострокових контрактів певну потрібну їм кількість ресурсу на ринку. Так само чинять і якісь маленькі чи нові споживачі. На біржі ціна плаваюча, вона складається залежно від сезонних чи якихось інших чинників».

«Проте повернімося до українського вугілля, — продовжує Сергій Ермілов, — раніше постачальником вугілля (шахти були державними) в нашій країні фактично  виступало Міністерство енергетики. Колись ми в міністерстві визначали ціну (контрактами ми, звичайно, не займалися). І шахти постачали продукцію за тією ціною, яка визначалася державою. Потім я організував проміжну систему — аби побороти збитковість шахт, було створено держпідприємство  «вугільний ринок», яке поступово мало перерости в біржу. Але довести цю справу до кінця мені не дали. Проте вже на тому етапі вдалося збалансувати ринок вугілля — він став незбитковим. І ми змогли погасити борги із зарплати перед шахтарями».

«Сьогодні більшість шахт приватизовані, приватні. Але своє вугілля вони постачають не за ціною, що склалася на внутрішньому ринку в довгострокових відносинах, а за тією, яку Кабмін і НКРЕКП «зашили» у формулу формування ціни на електроенергію. І тепер ціна електроенергії визначається, по суті, вартістю вугілля. А ринку вугілля в Україні не іс-ну-є, — майже по складах вимовляє Ермілов. — Ба більше, керуючи цим процесом, держава влітає в корупційну історію. Сьогодні вони при владі,  і їх ніщо лякає. Але після виборів влада може змінитися, прийдуть нові люди і поцікавляться: чому вугілля постачали за такою ціною? Це саме стосується й газу. Раніше все можна було списати на Росію і споживач  не мав вибору. Сьогодні газовий ринок в Україні формують також і приватні компанії. окрім того, відкрився для нас європейський ринок. Щоправда, весь європейський транзит знову монополізував «Нафтогаз України» і встановив неймовірну цифру: 10 тисяч гривень за тисячу кубометрів для промисловості. І всі продають за цією ціною. Отже, повторюю: ніякого ринку немає — все монополізовано.

Що каже Гройсман? Давайте створимо електронну біржу за принципом  ProZorro. У чому він полягає? Хтось оголошує, що хоче купити, подає відповідну заявку, і починається процедура, яка може тягнутися і місяць, і два. Сьогодні блокада на тиждень зупинила постачання вугілля, і в країні вже енергетична криза назріває. А там — два місяці. Та і який же ринок, коли всі бачать, хто скільки хоче купити і хто скільки хоче постачати? У нас покупців і продавців не так вже багато, тож їм легко змовитися.

На Заході це питання вирішене дуже просто: створено спеціальні енергетичні біржі (їх багато в Європі, вони є практично в кожній країні). Там відбуваються електронні, проте анонімні, торги лотами. У вас є вугілля. Ви виставляєте його на біржу, наприклад, 10 лотів вугілля по 100 тонн і призначаєте якусь ціну. На біржовому терміналі чи на сайті біржі висвічується: з’явився продавець 10 лотів по 100 тонн і за ціною, сажімо, тисяча американських «гривень».  Інший постачальник захоче не тисячу, а 990 чи, якщо його продукт вищий за якістю, — 1200. Покупці чи їхні брокери теж виставляють кількість ресурсу, що купується, і бажану ціну. Комп’ютер швидко знаходить збіг бажань обох сторін, фіксує операцію, і ці обсяги одразу ж знімаються з торгів. Так з’являється середня ціна контрактів за добу, тиждень, місяць, квартал і навіть рік. Таким чином, ринок дізнається про середню ціну. Потім триває обмін документами і сторони дізнаються реквізити своїх контрагентів. І це спрацьовує миттєво. Вже наступного дня нові учасники електронних торгів можуть орієнтуватися на ціни, що склалися на ринку і, відповідно до цього, вирішувати, чи вигідно їм купуватиме той чи той ресурс».