Про землю: велику і малу

Уряд збирається навести «історичну справедливість» і передати фермерам землі, виділені їм на зорі незалежності. Кабмін схвалив і направив до Верховної Ради відповідний законопроект, який передає селянам та їхнім нащадкам виділені їм у постійне користування сільгоспугіддя. Йдеться про близько 0,5 млн га понад 25 тис. осіб.

За п’ять днів після передавання до парламенту урядового законопроекту було зареєстровано альтернативний документ. Автори — депутати від «Блоку Юлії Тимошенко» Вадим Івченко та Іван Кириленко. В їхній редакції наділи, на які можуть претендувати згадані фермери зменшені з 50 до 4      гектарів, але найбільш цікаво, що депутати пропонують запровадити на фермерські землі «подвійний мораторій», тобто передбачити, що їх продаж не допускається навіть при закінченні терміну мораторію на продаж аграрних земель...

З початку введення в дію Земельного кодексу в Україні ми живемо вже за дев’ятим мораторієм на продаж сільгоспугідь. Схоже на те, що парламент ухвалить рішення і про десятий, оскільки суспільство так і не дійшло згоди про шляхи реалізації кінцевого етапу земельної реформи, а законодавці й на крок не просунулися до розробки й розгляду закону про обіг сільгоспугідь, який є головною формальною умовою запровадження ринку землі. Про філософію земельної реформи, значення землі в житті України розмовляємо з доктором економічних наук, професором, Заслуженим економістом України, головним науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов’ю МОЛДАВАН.

— Протягом останніх 12 років я працювала в п’яти робочих групах, уже було розроблено кілька наближених до світової (наголошую — до світової!) практики варіантів закону про обіг сільгоспугідь. Але за ці роки так і не знайшлося жодного складу Верховної Ради, який проголосував би за закон, що ґрунтується на ключових принципах, які унормовані в більшості країн світу — від Індії до США, від Франції до Японії. Однак в Україні владою вони не сприймаються Я це пов’язую з латифундизацією сільського господарства України, а також можливістю спекулювати на земельній темі під час виборів. Відсутність правил у земельній сфері вигідна передусім великим агроформуванням, які готуються спекулювати землею, та деяким політикам.

— Про які загальнообов’язкові правила ринку землі йдеться?

— Дуже багато експертів бідкаються: мовляв, як же це так, що селянам не дають продати їхню власність? Правильна постановка питання, однак лише наполовину. Бо треба говорити ще й про право на купівлю. Але тут усім ніби заціпило. У світовій практиці, як правило, це право має лише фізична особа. У США може придбати землю і юридична особа, але лише в тому разі, якщо вона створена як товариство фермерів, що об’єдналися для спільного обробітку землі — у соціальну корпорацію чи в партнерську компанію. Отже, це має бути тільки фізична особа, яка проживає в сільській місцевості (в Данії, наприклад, зазначається, що вона мусить прожити тут не менше ніж 8 років). Далі — покупець чи орендар повинен працювати безпосередньо у сільському господарстві, а його помешкання має бути не далі 10—25 км від набутих угідь. Друга позиція — кваліфікаційні умови, ця людина обов’язково повинна мати стаж роботи в сільськогосподарському виробництві не менше ніж п’ять років. У багатьох країнах вимагають, щоб претендент на земельну ділянку мав ще й спеціальну професійну підготовку. Третя           — обмеження землекористування. В кожній країні різні норми. В Німеччині — 400—500 га, в Данії — 80 га, Польщі        — 300. Тобто обов’язково регламентується верхня межа, понад яку людина не може взяти ні в оренду, ні купити землю. Четверта умова — іноземці на ринок землі не допускаються. Але наші політики та експерти навчилися хитро маніпулювати інформацією про земельне закордонне законодавство. Виступає один із авторів нового законопроекту про обіг угідь на засіданні комітету Верховної Ради і каже: «Наш селянин запросто може купити землю в США, Польщі та інших країнах». Але це цинічна неправда! Скажіть, пане депутат, на які джерела Ви посилаєтесь? Невже розрахунок на неосвіченість наших людей? Однак доступ до всієї законодавчої бази світу відкритий, а тому не треба вигадувати речей, яких не існує в природі.

Ще одне: фінансові можливості аграріїв. Селянин, не має значення, де він живе в бідній Індії чи багатих США, не має стільки коштів, щоб одразу купити оптимальну для ведення агробізнесу ділянку. Тому в всіх країнах, окрім нашої, діють фінансові інституції, які забезпечують кредитування купівлі угідь селянами. Наприклад, у досоціалістичній Україні ви могли одержати кредит на придбання землі на 55 років під 4,5% від Поземельного селянського банку. В європейських та інших країнах, цю місію, як правило, виконують фермерські кооперативні банки та спеціально утворені державні фонди. Нарешті, повинна бути інституція, яка регулює ринок, стежить за дотриманням усіх тих пунктів, про які я говорила. В Канаді — це Земельний банк, у Франції — SAFER, без резолюції якого не здійснюється жодна угода щодо купівлі земельної ділянки. Вона на низовому рівні перевіряє, чи дотримані всі вимоги закону, після чого ставить візу: «Порушень немає» і лише тоді оформляється акт купівлі-продажу. Жодних аукціонів на земельні ділянки ніхто не влаштовує. От уявіть собі, що земельна ділянка продається в селі, право на купівлю одержує обмежене коло людей. Які тут можуть бути аукціони? Це ж не ділянка в Києві чи іншому місті. Деякі так звані земельні експерти просто не знають специфіки ринків сільськогосподарських земель, от і морозять, що їм на думку спаде. Наприклад, якщо правило емфітевзису може бути застосоване до земельної ділянки в місті, то воно не переноситься у світовій практиці на сільськогосподарські ділянки.

РИНОК ЗЕМЛІ. ДОСВІД СВІТУ

— Що має бути головною метою земельної реформи? Забезпечення прав селян на продаж їхніх ділянок, збільшення обсягів сільгоспвиробництва чи..?

— У твердженнях сучасних земельних експертів усе перевернуто з ніг на голову. Право селян не лише в тому, щоб продати свою землю, а й щоб купити її і працювати на ній. Так, сьогодні селяни поставлені в таке скрутне становище, що швидко позбудуться своїх наділів. І дехто вважає, що це правильно, бо вони землю використовують неефективно. Мої опоненти стверджують, що лише 1% власників землі здатні до підприємництва, решта — пасивна маса. Але це ж неправда! Агрохолдинги продукують лише треть аграрної продукції, та й ту вивозять за кордон, а все решта, що становить продовольчу безпеку країни і наповнює споживчий кошик кожного українця — картопля, овочі, фрукти, молоко, м’ясо, зелень, так звані нішеві культури                — виробляють особисті селянські, та малі фермерські господарства. Вміння і бажання працювати на землі закладене в генах українців. Але їм треба трохи допомогти. У нас власниками особистих селянських господарств вважається 4,5 млн селян, які виробляють понад 70% трудомістких видів продукції. Але вони офіційно неідентифіковані як виробники. В Польщі законодавчо унормовано, що фермер — це підприємець, який володіє ділянкою від одного гектара, в Німеччині так само, а в Америці фермером є той, хто реалізує за рік продукції на тисячу доларів. Тобто більшість наших ОСГ          — фактично фермерські господарства. Ось кому треба надати право купувати землю і кого треба підтримати технічно і фінансово.

Але назвіть мені, хоч одну країну, де в аграрному секторі переважають наймані працівники? Коли я ставлю це запитання,        — мовчок. Як правило, навіть у таких країнах як США, Франція, Німеччина, Польща тощо, наймані працівники становлять 20—25% усіх зайнятих у сільському господарстві, решта — це фермери і члени їхніх сімей. Наші агрохолдинги і сільгосппідприємства тримаються на найманих працівниках. Ми не можемо бути вийнятком із усіх правил, які є у світі. На найманих працівниках сільське господарство триматися не може, найманий працівник не може бути селоутворюючою одиницею...

— А хто може бути такою одиницею?

— Той, хто має землю, і сам на ній працює, тобто фермери, які добровільно наділи цей хомут на шию, бо це їхня місія, покликання, і держава, визнаючи це, підтримує їх. Ви подивіться, з якою пошаною влада і суспільство у США, Франції, Японії ставляться до фермера. У нас у списку Героїв Праці — десятки власників агрохолдингів, проте немає жодного фермера чи власника товарного особистого селянського господарства. Це дуже прикметно.

«АГРОХОЛДИНГИ МАЮТЬ БУТИ ВІДКЛЮЧЕНІ ВІД УСІХ ФОРМ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ»

— Може, дехто боїться цивілізованого ринку землі, бо він зможе перебудувати латифундистську модель АПК на фермерську?

— Це однозначно. Якщо дотримуватися виключно фермерської моделі, то агрохолдинги мають бути відключені від усіх форм державної підтримки, вони взагалі не повинні вважатися сільськогосподарськими товаровиробниками. У США на початку 1970-х років запроваджена норма щодо заборони несільськогосподарським компаніям користуватися сільськогосподарськими угіддями і займатися сільськогосподарською діяльністю та спрямування державної підтримки лише на фермерські господарства та їхні кооперативи (чим не урок для України?).

І ще одне. Де ви бачили, щоб держава компенсувала відсоткову ставку комерційному банку? Така пільга надається лише кооперативному банку, який належить фермерам. Але кооперативне законодавство до сьогодні не приведене у відповідність із прийнятими у світовій практиці нормами, тому що комерційні банки, по-перше, не бажають конкуренції з боку кооперативних банків, а по-друге, форми державної підтримки підуть не через комерційні, а кооперативні. У 1934-му кризовому році Конгрес США ухвалив закон про створення мережі кооперативних банків для фермерів, при цьому статутні кошти їх були сформовані за рахунок держави. І сьогодні там головними кредиторами фермерів є кооперативні банки. В Індії та Китаї такі самі системи кредитування аграріїв створені, по-суті, за п’ятиріччя. В нас же ця справа зайшла в глухий кут.

Сільське господарство не може розвиватися за законами промисловості, оскільки, за словами Е.   Давіда — одного з класиків агроекономіки, індустріальне виробництво є механізм «мертвих» пристосувань, а сільськогосподарське виробництво — космос живих істот на яких покоїться і життя людини. А отже, форми управління промисловими галузями не накладаються на сільське господарство, як і форми організації виробництва. Але немає з ким про це говорити, назвіть мені людину, яка була б глибоко обізнана з проблемами фермерства й кооперації у вищих органах влади. Там  — представники неаграрного бізнесу, а також менеджери, які пройшли підготовку в різних латифундистських компаніях. І керують сільським господарством люди, які взагалі не знають і не розуміють законів землеробства. Назвіть йому хоч один із них, він не зрозуміє про що йдеться. На жаль, дуже поверхову, не громадянську позицію обрали й засоби масової інформації. Підхоплюють різні непрофесійні висловлювання і тиражують їх.

— Дехто пропонує почати ринок із розпродажу державних земель сільськогосподарського призначення. Як ви до цього ставитеся?

— Назвіть мені державу, яка продає те, що не продається, що продавати в принципі не можна. Здавай землю в оренду і матимеш вічно свіжу копійку до бюджету. Треба пам’ятати, що ціна землі на початковому етапі ринку буде далеко не європейською              — близько 30 тисяч гривень за гектар. Кажуть, що площа державних земель становить 10,5 млн га. Але що це за гектари? Сім млн га — шматки земель у межах сільських поселень. Як держава буде торгувати цими землями? Це ж не плантації за селом. А ще відніміть ті землі, які належать науково-дослідним установам, навчальним аграрним закладам. Як можна їх забрати? В решті-решт залишиться мільйон-два га землі. І що держава матиме за таку площу? В Чилі й інших країнах держава продає свої землі лише фермерам на засадах довгострокової пільгової розстрочки (чим не урок для нас?). Може, треба було б замість того, щоб розпродувати останнє, подумати, як запустити кілька галузей промисловості, почати щось виробляти від ґудзиків і шкарпеток до тракторів, що дало б відрахування в пенсійний бюджет?

«АГРАРНИЙ РИНОК ДОСІ В ТІНІ»

— У нашій Угоді про асоціацію з ЄС є 405-та стаття, згідно з якою ми зобов’язуємося привести у відповідність до європейського наше законодавство, яке стосується сільського господарства. Чи багато зроблено в цьому плані?

— Анічогісінько! Найголовніше — не визнано на законодавчому рівні багатофункціональне призначення сільського господарства. Це та фішка, від якої треба було б танцювати в земельній та інших реформах, що стосуються села. Не сформовано аграрного ринку. Він у нас і досі тіньовий, спонтанний, перебуває, можна сказати, на печерному рівні. Не створено механізмів формування ринкових цін. Мало того, що Агарний фонд взагалі не впливає на ринок сільгосппродукції, так ще й ведуться розмови про його приватизацію. Це взагалі вибачте, як кажуть у народі, не лізе ні в які ворота. Держава повинна нарешті навчитися виконувати функції регулювання ринку, які, наприклад, виконує Товарно-кредитна корпорація США чи Агентство з регулювання аграрного ринку Польщі. Коли під час високого врожаю ціни падають і фермери можуть програти, тоді держава скуповує зерно чи іншу продукцію доти, доки ціна на ринку не стабілізується. І навпаки, якщо неврожай, ціни зашкалюють і страждає споживач, тоді держава викидає на ринок те, що скупила і таким чином опускає ціну. Завдання Аграрного фонду — підтримувати коридор цін, а не формувати резервний фонд держави. У нас немає біржових торгів. А якщо їх немає, значить немає і виявлення реальної ринкової ціни. Тобто панує диктат цін покупця-трейдера. Немає оптових торгів, держава не може виконувати інтервенційні функції. Це ази ринкової економіки.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ — ШЛЯХ ДО ДЕГРАДАЦІЇ

— Чи й справді українська земля перебуває під прицілом транснаціональних корпорацій? Чи становить це небезпеку для наших національних інтересів?

— У позаминулому році ФАО опублікувало чергову доповідь про стан сільськогосподарських земель у світовому масштабі і попереджає, що на сьогодні відбувається їх страшенна деградація внаслідок природних процесів та інтенсифікації агровиробництва, і особливо на таких континентах як Африка, частина Латинської Америки, куди зайшов великий капітал із завданням одержати великий врожай при невеликих витратах. Щороку через це деградує 29 млн га угідь. За останні 10 років площі деградованих земель із 20% збільшилися до 33%. Якщо спрогнозуємо цей процес до 2050 року, то одержимо 60% деградованих земель. А населення, тим часом, зростає. Якщо 2000-го на одну людину у світі припадало 0,45              га, у 2015 році — 0,22, то в 2050-му буде 0,12 га! Прогноз ФАО невтішний: почнеться глобальна битва за сільгоспугіддя, це століття стане, за словами його керівництва організації, періодом нового типу колонізації територій. Трансконтинентальний капітал не зможе зайти в європейські країни та Північну Америку, де земельні операції жорстко регламентуються законом і взагалі жодний чужий капітал у сільськогосподарське виробництво не допускається. Не треба буде воювати за них, як раніше, з допомогою зброї замість неї все зроблять гроші. Це і буде тотальний наступ великого капіталу.

Вторгнення капіталу в нашу країну і поглинання ним земель матиме такі самі наслідки, як і в Латинській Америці, де великий капітал витіснив сільське населення зі своїх земель у нетрі. В результаті Бразилія та низка інших країн протягом останніх 30 років вимушено націоналізують або викуповують землі з тим, щоб повернути людей у сільську місцевість. На нових місцях утворюються села по 300 сімей, держава дає кредити на придбання сільськогосподарських земель, щороку мільярд доларів виділяється на розвиток кооперативів. У такий спосіб у транснаціональних корпорацій лише упродовж останньої п’ятирічки минулого століття відвойовано близько 14             млн га угідь, на яких створено 267 тис. фермерських господарств. На ці величезні витрати держави йдуть заради того, щоб виправити помилку минулих років. Усе робиться для того, щоб повернутися до того типу господарювання, який століттями рятував усе людство від голоду, негативних наслідків урбанізації, забезпечував оптимальне розселення, давав людям роботу в сільській місцевості. Ще раз наголошую: сільськогосподарська земля виконує не лише економічну, а й соціальну, екологічну, демографічну, духовну роль, якщо хочете. А тому вона не може бути предметом купівлі-продажу з метою заробляння грошей, як на сьогодні пропонують бізнесмени, бо це, бачте, найкращий об’єкт для вкладення капіталу в Україні.

Якщо ми допустимо дикий ринок землі, це стане негативною оцінкою всьому нашому громадянському суспільству, науковій та управлінській інтелігенції, всій еліті...