Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Рекордсмени запозичень

Сукупний борг України перед МВФ сьогодні становить близько 16 мільярдів доларів США
21 червня, 2012 - 00:00

«Чому така багата країна має колосальні борги й ніколи не має грошей?». На це питання головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, озвучене під час одного з перших випусків нової телепередачі на каналі ТВі «Політклуб з Віталієм Портніковим», учасники дискусії залишили без відповіді. Утім, вона необхідна. Адже 20 років ми накопичуємо борги, які затягують у фінансове ярмо, а виходу з цього зашморгу не видно.

Ми спробували співставити співпрацю України з основним кредитором та «ерами» правлінь наших політичних лідерів. Щоб наочно спробувати прослідкувати, хто з українських керманичів позичав кошти та кому і як доводилося повертати.

На основі даних, наданих «Дню» Представництвом Міжнародного валютного фонду України, ми спробували зобразити ретроспективу історії наших позичкових відносин з одним із найбільших кредиторів.

Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року. Першу фінансову допомогу від Фонду ми попросили на підтримку платіжного балансу. 26 жовтня 1994 року (на той час за кермо держави вже став Леонід Кучма, уряд очолював Віталій Масол, а головою Нацбанку був Віктор Ющенко) Україна отримала у вигляді системної трансформаційної позики (СПЗ) 498,7 мільйона СПЗ, що в грошовому еквіваленті становило 763,1 мільйона доларів. Цікаво, що тоді український уряд почав «грішити» невиконанням данних обіцянок. Так, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно, а з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 мільйонів доларів.

Утім, впродовж наступних семи років ми справно отримували гроші від Фонду: то на підтримку курсу національної валюти, то на фінансування дефіциту платіжного балансу України... Повертати ж борги довелось уряду Валерія Пустовойтенка. Саме на його каденцію (з 16 липня 1997 року по 22 грудня 1999 рік) припало перше повернення тіла кредиту МВФ.

У 1998 — 2002 роках відбулося впровадження Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 мільярда доларів США. У грудні 2000 року (прем’єр-міністр — Віктор Ющенко, голова Нацбанку — Володимир Стельмах, міністр фінансів — Ігор Мітюков) термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала в рамках Програми EFF 1,193 мільярда СПЗ (1,591 мільярда доларів США.), які було спрямовано на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Із 2002 по 2008 рік коштів від МВФ Україна не отримувала. Проте справно повертала позичене. Після завершення співпраці за Програмою EFF уряд України (під керівництвом Віктора Януковича) серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав запобіжну програму «Стенд-бай». 11 березня 2004 року прем’єр-міністром України Віктором Януковичем та головою Національного банку України Сергієм Тігіпком було підписано лист Кабінету Міністрів України та Національного банку України до Міжнародного валютного фонду про наміри економічної політики на 2004 рік та додатки до нього, що містять перелік попередніх заходів, критеріїв ефективності та індикативних цілей на період до грудня 2004 року (які було схвалено на засіданні Урядового комітету економічного розвитку та з питань європейської інтеграції та засіданні Кабінету Міністрів України). 29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «Запобіжний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 мільйонів доларів США. Згідно з досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у разі, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «Запобіжний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угоду було підписано терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

У листопаді 2008 року уряд Юлії Тимошенко отримав від МВФ транш у розмірі 3 мільярда СПЗ. І ще один — 2009 року на суму 4 мільярда СПЗ. 2010 року кредит від МВФ отримав уряд Азарова. У цілому, за роки співпраці України з МВФ (1994 — 2011 ) ми позичили 12,259 мільярда СПЗ, що складає близько 18,28 мільярда доларів США кредитних ресурсів. Повернули ж лише близько 4,985 мільярда СПЗ. Так, за даними Міністерства фінансів України за січень — березень 2012 року сукупний борг України перед МВФ склав 15,777 мільярда доларів США.

«День» попросив експертів прокоментувати ретроспективу співпраці України з МВФ через призму каденцій політичних лідерів країни. Здається, що там криється підказка до відповіді на питання, чому ж все-таки така ресурсно-багата країна, як Україна, не може виборсатись із боргів.

КОМЕНТАРI

«НЕ МОЖНА ЗВАРИТИ БОРЩУ В КАСТРУЛІ, ЯКА ВСЯ В ДІРКАХ. СПОЧАТКУ ТРЕБА ЇХ ЗАЛАТАТИ, А ТОДІ КУХОВАРИТИ»

Ігор МІТЮКОВ, екс-міністр фінансів України:

— Неприхована критика МВФ — це непрофесіоналізм або політиканство. Адже Фонд лише вказує на наявні або такі, що можуть виникнути в країні, проблеми. Фонд радить шляхи їх подолання. Якщо Україна купує природний газ по 400 доларів за тисячу кубометрів, а продає по 50 доларів, то цілком очевидно, що — це проблема, яка вимагає нагального розв’язання. І ховати голову в пісок не можна, бо це дедалі погіршує економічну ситуацію. І таких питань багато. Якщо проаналізувати всю історію відносин із цією організацією, то можна побачити, що саме її результат — вирішення багатьох важливих економічних питань, наприклад консолідації бюджету, зменшення бюджетного дефіциту. Я вважаю, що кредитування МВФ — це суттєва підтримка в скрутні часи. Згадаймо хоча б кризу 2009 року, коли Україна серйозно потерпала від кризи (падіння ВВП було на рівні 15%), ризик девальвації був великий. І хто прийшов на допомогу? Тільки МВФ, що й допомогло втримати гривню на рівні восьми гривень за долар. Ті, хто заплющує на цей факт очі, — не щирі або ж не розуміють, про що ведуть мову. Співпраця з МВФ — це необхідний мінімум завдань, який треба виконати, щоб вивести економіку на шлях зростання. Не можна зварити борщу в каструлі, яка вся в дірках. Спочатку треба їх залатати, а тоді куховарити.

Брати чи не брати кредит в МВФ — це наше право, але у нас завжди має бути можливість скористатися ним, коли забажаємо. Тому подальшу співпрацю Україна має будувати з поновлення діалогу з МВФ.

«НАШІ БІДИ — ВІД НЕВМІННЯ ВИКОНУВАТИ ОБІЦЯНКИ, ЩО ДАЛИ»

Борис СОБОЛЄВ, віце-президент Українського кредитно-банківського союзу:

— Найкращі періоди випливають з аналізу макроекономічного реформування та динаміки макроекономічних показників. Таких моментів було два: після запровадження гривні й на початку 2000 року, коли уряд і парламент адекватно реагувала на програми, складені спільно з МВФ для отримання кредитних траншів. Тобто ці програми виконували реально, а фахівців МВФ не намагалися обдурити. До речі, у мене викликає подив, коли я чую про надмірні амбіції МВФ, який диктує нам, що і коли робити. Взагалі-то практика співпраці з цією організацією така: немає жодних вимог МВФ, а є програма реформування уряду та НБУ. Якщо запропонований цими організаціями план реформ фонд схвалює, то видає кошти і потім моніторить, яким чином ця програма виконується в країні. Якщо виконання немає, то гроші далі не виділяють, от і все.

Значення МВФ для стабільного економічного розвитку України вирішальне, бо він не тільки прискорює реформи, а й виліковує країну від хронічних економічних недуг у короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі таку функцію виконує Світовий банк. На мою думку, наші біди — не від МВФ, а від невміння виконувати дані обіцянки.

РЕФОРМИ ТРЕБА РОБИТИ, АЛЕ ПРОСТІШЕ ЗВАЛИТИ СКЛАДНУ СИТУАЦІЮ В ЕКОНОМІЦІ НА КОГОСЬ ІНШОГО

Віктор СУСЛОВ, екс-міністр економіки України:

— Найбільш вдалий період був 2008 року, коли МВФ без перебільшення фактично врятував Україну від дефолту, оперативно погодившись на виділення кредиту стенд-бай. При чому важливо, що у цій програмі фонд пішов на суттєві поступки — дозволив частину виділених коштів направити на покриття бюджетного дефіциту! Цього раніше ніколи не робили. І це було нашим спасінням. Україна — член МВФ, але вона не зобов’язана брати у нього кредит. Ми самі просимо ці кредити, а кредитор традиційно зацікавлений, щоб його гроші повертали. Тому й з’являється програма погоджених із урядом дій. Я знаю цю процедуру, повірте, більша частина умов такої програми, які називають МВФівськими — насправді пропозиції від уряду. Ви ніде не знайдете чітких вимог фонду, оформлених письмово. Максимум — меморандум із урядом, НБУ та Мінфіном про проведення реформ у певних напрямках (наприклад, у бюджетній сфері, податковій тощо)... Реформи все одно треба робити, але простіше звалити складну ситуацію в економіці на когось іншого. І розмови про пагубність запропонованих фондом реформ — пусті, бо в кожного уряду є великі повноваження та права під час таких перемовин. Якщо країна не хоче підвищувати тарифів для населення на газ, то вона повинна запропонувати фонду інші механізми, як зменшити дефіцит НАК «Нафтогаз Україна». Нам потрібно й надалі співпрацювати з фондом, бо його кредити найдешевші. Але направляти їх треба на ефективне реформування та модернізацію економіки держави.

ВИМОГИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЗОКРЕМА МВФ, ДУЖЕ ПРОСТІ: ЖИВІТЬ ВІДПОВІДНО ДО СВОЇХ КОШТІВ

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— На початку 90-х Україна була дуже слабкою, а міжнародні організації були законодавцями мод. Коли на початку 90-х я потрапив до США, це була одна з перших урядових делегацій на чолі з Володимиром Лановим, та увага до України була грандіозною, вона була дуже позитивною. Проте Україна не так швидко трансформувалася в європейську модель, як хотілося б усім людям, які симпатизували нам. Словом, Україна була важким дитям, і тому увага міжнародних інвесторів до неї поступово охолола. Слід пам’ятати, що на початку 90-х нам прогнозували мало не найкраще з усіх постсоціалістичних країн майбутнє. Проте ми дуже відстали від усіх країн, що оточували нас, відповідно, й уваги до нас менше з боку західних країн. Чому це так, дуже довге питання. У всякому разі, воно ніяк не пов’язане з тим, які вимоги висував МВФ, або Світовий банк, або ще якісь міжнародні організації. Це наші внутрішні історично зумовлені причини.

Вимоги міжнародних організацій, зокрема МВФ, дуже прості: живіть за коштами. Це цілком стандартна, вельми раціональна вимога. Питання полягає в тому, чому говорять, що МВФ шкідливий для країн, — тому що як саме жити за коштами, обирає місцева еліта. Ті, хто має раціональні способи виконання такої вимоги, досить успішні. Ті, хто не має, поводяться епілептично, загалом смикають свою економіку та свою країну. Тоді часто виникають негативні явища. Достатньо подивитися на Грецію, в якій проста вимога жити за коштами викликає просто шалену ненависть місцевого населення.

МВФ — це формальна бюрократична організація, й усе, що в неї є, це вимога жити за коштами. Лише під цю вимогу вона позичає гроші. Гроші позичає в неї багато країн, а цю вимогу виконувати ніхто не хоче. Реформи — це дуже складні дії, пов’язані з культурою народу, його історією, тому сказати, що реформи завжди корисні, неможливо. Вони корисні тоді, коли йдуть у резонанс з історією та культурою народу. Треба в кожному конкретному випадку дивитися, що виходить. Усі наші реформи: можна порівняти, чого ми чекали й що вийшло. Ми, звісно, чекали чогось іншого, й ті, хто чекав цього кращого, швидше, погані історики. Вони не враховували чинник історії.

Очевидно, що сьогодні для України питання не в тому, як вона має з ними будувати відносини, а в тому, як вона має будувати відносини всередині своєї країни. Зрозуміло, що Україна має бути привабливою, й це головна вимога. Тому що капітал — це енергія. Ви хочете жити багато, ви хочете розв’язати свої проблеми, отже, повинні зробити так, щоб енергії притікало до вас якомога більше. Є таке просте правило: якщо ви багаті, то повно тих, хто бажає вам позичити гроші. Коли ви бідні, ніхто не хоче з вами розмовляти.

ОСОБЛИВО ВДАЛИХ ПЕРІОДІВ СПІВПРАЦІ НЕ БУЛО, БО В УКРАЇНІ ГАЛЬМУВАЛИ РЕФОРМИ, ЯКІ Б ПІДТРИМУВАЛА МІЖНАРОДНА СПІЛЬНОТА

Володимир ЛАНОВИЙ, екс-міністр економіки України, президент Центру ринкових реформ:

— 1991 та 1992 років контакти уряду з МВФ і Світовим банком давали можливість планувати величезні різноманітні інвестиційні, структурні й грошові проекти в Україні, але до 1996 року все припинилося, бо Україна звернула зі шляху реформ. Усі сподівання щодо України розтанули. Тож особливо вдалих періодів співпраці не було, бо в Україні гальмувалися реформи, які б підтримувала міжнародна спільнота. І це попри те, що гроші виділяли. У дев’яності та двотисячні роки гроші виділяли мізерні, але 2008 року пішли великі суми, бо виникла криза.

На мій погляд, не треба перекладати свої неприємності на інших. Те, що не проводять реформ, — це внутрішня проблема України. Звичайно, будь-які боргові зобов’язання шкідливі для економіки. Але є певні історичні правила, яких не уникнути, і одне з них — на ранніх етапах становлення без коштів кредиторів не обійтися. Перехід до ринкової економіки будь-якої країни колишнього тоталітарного режиму (чи то в Африці, чи Азії, чи Європі) супроводжується втратами: дефіцитами, провалами міжнародної торгівлі. На цей період потрібна невеличка допомога кредиторів, на два-три роки. А потім держава має відбудувати ринкову економіку без будь-якої допомоги.

На мій погляд, у майбутньому ставку варто робити на стимулювання приватного кредитування і приватні інвестиції, бо вони не викидаються на вітер, не розкрадаються тощо. А будь-які кредити для держави (читай — чиновників та олігархів, пов’язаними з ними) — усе це буде на шкоду країні. Тому треба будувати відносини так, щоб міжнародні кредитори тільки допомагали приватному сектору, а держава створювала відповідну атмосферу, надійність, гарантії від уряду тощо.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»
Алла ДУБРОВИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments