Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Реліктовий перспективний українець

або Сім уроків від Богдана Гаврилишина
19 жовтня, 2017 - 19:07
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

19 жовтня видатному українцю, економісту, громадському діячу, меценату Богдану Гаврилишину міг би виповнитися 91 рік. Люди, які працювали, знали і любили Богдана Дмитровича поділилися з «Днем» спогадами про Великого Українця та мудрістю, яку надбали від нього.


Пригадую, не так давно на каналі «Культура» мені трапився короткий документальний фільм про Богдана Гаврилишина. Камера супроводжувала його до рідного села Коропець, що в Тернопільській області. Не можна було не помітити, з якою повагою і водночас теплотою, пієтетом, але без штучного пафосу Богдан Дмитрович згадував про батьків та своє життя тут, на малій батьківщині.

Тернопільщина початку минулого століття проступала з його розповіді у виразних деталях і штрихах. Один із них врізався в мою пам’ять: в отчому домі, розповідав Богдан Гаврилишин, було тільки дві книги — Біблія й «Кобзар» Шевченка.

•  Відтак Великі книги задали високу планку. Це перший урок, важливий для молоді сьогоднішнього світу.

Велика книга духовно зосередженому читачеві може дати значно більше, ніж безсистемне та невпорядковане поглинання терабайтів глобалізованого інформаційного простору. Але сприйняття та засвоєння таких текстів було б неможливе без благодатного етичного ґрунту, розумової чутливості, цінностей, привнесених у світ Богдана Дмитровича вже в ранньому віці. Зі спогадів відомо, що його батькові доводилося бувати у світах, бачити, як живуть люди там.

•  Другий ключовий урок: правильні пропорції світу.

Переконана: ще тоді сформувався широкий горизонт майбутнього члена Римського клубу.

Живій душі, що прагне росту, важливо знати, що у світі є велика мрія. Потрібно щодня ставати на крок ближчим до неї. Думаю, вже на ранньому етапі Богдан Гаврилишин розвинув у собі той колосальний, але вибірковий, інтелектуальний апетит, який упродовж життя дозволяє йому нанизувати цінні знання на вже сформовану ціннісну систему.

Потім на його життєвому шляху зустрінуться справжні велетні. Назву лише двох. Митрополит Андрей Шептицький, благословення якого Богдан Дмитрович досі згадує зі вдячністю. А ще Отто фон Габсбург.

• І це урок третій: роль особистості в житті іншої особистості.

Для мене, редакції «Дня» і наших читачів важливо, що саме Богдан Дмитрович написав спеціально для газети свій спогад про неймовірну особистість, справжнього нереалізованого Короля, який відійшов у кращий світ у липні цього року (див. статтю «Спогад про Отто фон Габсбурга» у «Дні» №119 від 12 липня 2011 року). Великий українець написав про великого австрійця і доброго друга нашого народу. Як все ж таки важливо, щоб українці, які все ще мають чимало привнесених комплексів, змогли оцінити розкіш мислити в унісон із неординарними особистостями.

Свою знамениту книгу «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» видатний вчений написав 1979 року англійською мовою. Після цього книга з’являється у перекладі німецькою, французькою, іспанською, японською, корейською, а згодом польською мовами. Україна на той час перебувала в «консервній банці» Радянського Союзу, щільно закритій та ізольованій від надзвичайно цінних знань. На видання своєї книги рідною мовою, як зазначав автор, довелося чекати до 1990 року. Часу великих змін.

Урок четвертий: як виглядає дієвий патріотизм.

Як тільки з’явилася перша можливість, Богдан Дмитрович приніс в інтелектуально збіднений український простір найцінніше з того, що надбав, — сучасні знання — Світову Проблематику.

Наше знайомство з Богданом Гаврилишиним також відбулося в ореолі освіти. З виходом першої книги із «Бібліотеки «Україна Incognita» я запланувала Маршрут №1 університетами країни. Уже після першої зустрічі керівництво Ніжинського педагогічного звернулося до мене з проханням продовжити інтелектуальне спілкування зі студентами. Я замислилася: знайомство з ким може бути найбільш переконливим, хто втілює розуміння широкого світу й водночас має концентрований заряд українськості? Відразу подумала про Богдана Гаврилишина. І зателефонувала. Хоча на той час (а це був 2002 рік) ми заледве були знайомі, він із легкістю погодився на спільну подорож до Ніжина. Для когось це місто, можливо, — просто районний центр Чернігівської області, але для Богдана Гаврилишина Ніжинський університет — Альма-матер Гоголя! Це й продиктувало формат його спілкування зі студентами, яке особисто для мене відкрило надзвичайну людську щедрість та колосальний потенціал педагога в широкому смислі цього слова.

Урок п’ятий: могутня особистість, як правило, проста, очищена від суєти та марнославства.

Час від часу Богдан Дмитрович просто телефонує мені зі словами підтримки. Він дуже схвально відгукнувся про ідею Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. І захотів знайти час особисто поспілкуватися з його членами. Саме він підтримав видання «Екстракту +200»— 11-ї книги з нашої газетної бібліотеки. А дізнавшись про роботу Літньої школи журналістики «Дня» цього року, Богдан Дмитрович відразу заявив про намір зустрітися зі студентами. Особисте знайомство стало для студентів, можливо, такого ж масштабу подією, як для Богдана Гаврилишина зустріч із його великими наставниками.

Урок шостий, висловлений самим Богданом Гаврилишиним: «Віддавати щось — приносить значно більше задоволення, аніж споживати самому».

У цьому звучить реліктовий перспективний українець.

Чимало наших співвітчизників різних хвиль еміграції, вписавшись у Західний світ, здобули пристойний рівень життя, але не так багато стали всесвітньо відомими публічними інтелектуалами, не забуваючи при цьому, що вони — українці. Із вдячністю можемо згадати Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Уласа Самчука, Романа Шпорлюка...

Богдан Гаврилишин поїхав з України ще 1943 року. За цей час пройшов шлях від табору для переміщених осіб до визнання у світових колах, викладання в 70 країнах та консультування світових компаній. Він живе переважно за кордоном, але завжди залишається українцем. Знає багато мов, але його українська — природна й милозвучна.

Урок сьомий — визначальний, він звучить майже як національна ідея: ідентичність і модернізація.

Коли йдеш, українцю, у великий світ, не обов’язково ставати німцем, росіянином чи американцем.

Приклад Богдана Гаврилишина для української молоді можна сформулювати так: не бійтеся самостійно мислити і відважно мріяти.

(Стаття з книги: «Богдан Гаврилишин. Залишаюсь українцем». Київ, Університетське видавництво Пульсари, 2011)


«Богдан Гаврилишин. Українець»

Спогади до Дня народження

Олена БЕКРЕНЬОВА, директор Фонду Богдана Гаврилишина:

— Богдан Дмитрович для мене знакова, виняткова людина. З ним було легко працювати і легко вірити у те, що все можливо. Він був унікальним у всьому, його абсолютна віра в людей і любов до людей, живий патріотизм, гумор і позитивний настрій, мегаактивний стиль життя та взагалі ставлення до життя як до мистецтва — все надихало! Надихало прагнути бути краще, досягати більшого, втілювати неможливе! Декларація відповідальностей людини, яку створив пан Богдан, була по суті описом його способу життя і відзеркаленням сприйняття світу. Відповідальність думати глобально і діяти локально, щодня.

Iрина ТИХОМИРОВА, президент МIМ-Київ:

— Про Богдана Дмитровича згадують як про вченого, громадського діяча, мецената. Але передусім він був людино, яка любила життя. Коли закінчувались офіційні частини конференцій, семінарів, і починала грати музика, Богдан Дмитрович завжди йшов танцювати і запрошував до танцю інших. Він любив жінок. Був надзвичайно галантним, тактовним і уважним з усіма жінками. З ним завжди було цікаво спілкуватися. Він був невибагливий до їжі, але любив їжу. При нагоді завжди куштував щось нове. Ще любив спорт, оперу. І дуже любив свою дружину. Казав, що вона завжди його підтримувала і вірила в нього. І йому було легко ризикувати, бо поряд була людина, яка казала: Ти зможеш!

Ярослав ЮРЧИШИН, виконавчий директоInternational, голова скаутської організації «Пласт»:

— Друг Богдан, з яким я познайомився на пластових заходах, навчив мене різниці між мрією людини, яка неспроможна досягати мети і мрією творця. Мрія творця реалістична, хай навіть не для всіх, а лише для нього. Та він вміє заразити вірою в неї інших. І втілити її. «Мріяти буйно», постійно ставити нові цілі та досягати їх, цьому друг Богдан учив не лише президентів та керівників великих компаній, будучи справжнім гуру менеджменту, а й нас, своїм щоденним життям. І вчить до сьогодні.

Віктор АРТЕМЕНКО, менеджер з адвокації Секретаріату «Реанімаційний Пакет Реформ», випускник програми «Молодь змінить Україну» Фонду Богдана Гаврилишина 2014 року:

— Вперше зустріч Богдана Дмитровича коли навчався в Острозькій академії. Він приїжджав до нас кілька разів, його завжди було цікаво слухати.

Та найбільше мені запам’яталася наша зустріч на Саміті 20-ти найбільших молодіжних громадських організацій у 2012 (NGO G20 Summit). Він прийшов, сам почепив свій плащ на вішак, і підійшов до нас вітатися, просто тиснув руку і казав «я Богдан». Після зустрічі мені пощастило отримати його автобіографічну книгу. Його життя і випробування надихнули мене, а той принцип, який пан Богдан застосовував, коли консультував уряди різних держав, стає мені в нагоді і сьогодні:

1.  визначити точку куди ми йдемо

2.  визначити де ми зараз

3.  зрозуміти як дійти туди, куди хочемо

Друг Богдан зробив чимало хорошого для України. Найбільше я вдячний йому за програму Молодь Змінить Україну, яка на сьогодні налічує понад 400 учасників, які працюють над трасформацією країни.

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, редактор відділу економіки газети «День», випускниця Літньої Школи Журналістики-2009:

— Мрія як антидепресант, як допінг і як шлях до успіху. Приблизно так, просіявши крізь сито свого світосприйняття, я засвоїла науку Богдана Дмитровича Гаврилишина. Вічний оптиміст. На перший погляд, його оця віра в молодь, в Україну, українців здавалася страшенно непрактичною, нереальною, наївною.

Пригадую першу дискусію з Богданом Дмитровичем. Я тоді щойно отримала червоний диплом бакалавра економічного факультету Острозької академії і приїхала на навчання в Літню Школу Журналістики «Дня». Думала, що знаю все про економічні моделі, плани подолання бідності і зростання ВВП. Пан Богдан був гостем ЛШЖ. І от ми юні скептики-максималісти влаштували йому «допрос с пристрастием» про кризу, корупцію, поганих політиків і план війни з цим усім. А він дивився на нас, усміхався, і повторював про те, як важливо мріяти, і що ми — ті, хто змінить Україну на краще. Вже після зустрічі у вузькому колі ми «постановили» — «так, хороший, може, й розумний, але такий «відірваний від реального життя». Потім я часто з розкаянням згадувала ті свої враження. Соромно було не за те, що ми тоді не зрозуміли головне, що хотів донести Богдан Дмитрович, а за те, що ми не знайшли в собі сміливості відверто поговорити про своє несприйняття, запитати про те, чому він так каже...

Мені здається, «мрія» була Його особистим захистом від проблем суворого світу. Те, що захистило юного лісоруба від замороження на рівні бідного, неосвіченого емігранта. І мрія відкрила йому шлях у світ науки, великого бізнесу і великих умів. По-суті своїй мрія для людини, як бізнес-план для підприємства.

Богдан Дмитрович не був інфантильним мрійником. Він був прагматичним науковцем, успішним бізнесменом і дієвим патріотом. За першої нагоди повернувся в Україну з найціннішим, що надбав по світах — сучасні знання — створив першу тоді ще в УРСР бізнес-школу МІМ-Київ.

А ще досвід та успіх Богдана Дмитровича Гаврилишина — це як нагадування того, якими іншими могли бути наші супербагаті, якби на початку незалежності Україна пішла іншим шляхом — шляхом правил, шляхом цивілізованого світу. Адже тоді, щоб стати успішним потрібні були б зовсім інші риси характеру, аніж ті, якими володіють нинішні наші олігархи, потрібні були б вміння, що їх вчив нас Богдан Гаврилишин.

Руслан РОХОВ, голова Агенції «Спільні Зусилля», керівник освітньої програми Школа Мерів, лектором якої був Богдан Гаврилишин:

- Ознака немарно прожитого життя – це, коли тисячі людей стоять у чергах на твоє дев'яносторіччя, аби привітати. Це ознака, що прийшли не до твоєї посади, а до тебе як людини.

Коли я слухав спічі гостей, які вітали ювіляра, в мене наверталися сльози. Як багато вони намагались донести до Богдана Дмитровича, при цьому часто дотепно жартуючи, але жодне з цих щирих слів не викликало в Гаврилишина усмішки. А друг Богдан любив усміхатись...

Було відчуття, що він тримав себе в цьому світі зумисне до цієї миті, оскільки відчував відповідальність перед командою, яка готувала йому свято.

Не дивно було б від нього такого очікувати, адже саме він написав десять універсальних принципів відповідальності людини.

Великий мрійник прожив своє життя так, що кожна його мить може стати навчальним кейсом для прийдешніх поколінь. Це його - дороговкази у майбутнє!

Тепер хочеться сказати, Богдане Дмитровичу можете нарешті розслабитись і усміхнутись знову, тепер естафета відповідальності перейшла поколінню, яке змінить країну. Воно мусить це зробити, бо ви в нього вірили!

Віктор ГАЛАСЮК, Президент Української асоціації Римського Клубу, народний депутат від фракції Радикальної партії Олега Ляшка:

- Богдан Гаврилишин – практично архетип українця, у якому втілені кращі характерні риси - доброта, щедрість, мудрість, завзятість, розум, гумор, легкість...

Під час однієї з наших зустрічей він якось несподівано наголосив, що Україна постійно виступає прохачем: керманичі кажуть, чого ми хочемо від світу. Проте ми, українці, самі так багато можемо тому світу дати - збагатити його унікальним внеском та ще й виграти від того. Дуже вразила тоді ця відверта розмова в його скромному затишному кабінеті у Женеві.

Сам пан Гаврилишин дуже багато дав світу і продовжує це робити через своїх учнів, книги, ідеї. Завдяки йому багато людей закордоном побачили Україну якісно по-іншому.

Прийдешні покоління мають знати великих українців, яким був і Богдан Дмитрович. Він пройшов шлях від лісоруба, який тяжко працюючи на чужині вивчав англійську мову, до поважного члена Римського Клубу та співзасновника Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Наш співвітчизник, всесвітньо відомий вчений, економіст і меценат представлявся просто: "Богдан Гаврилишин, українець".

Анатолій ІГНАТОВИЧ, член асоціації випускників програми фонду Богдана Гаврилишина “Молодь змінить Україну”, доцент Національного університету “Львівська політехніка”:

- Коли науковці винайдуть машину часу, то першим ділом неодмінно попрошу повернути мене і нашу “норвезьку” команду учасників програми “Молодь змінить Україну”, започатковану Богданом Гаврилишиним, на теплу і дружню зустріч із Богданом Дмитровичем, яка відбувалась у нього вдома. Саме там, після перемоги у багатоступеневому відборі для участі у програмі, протягом майже трьох годин, я у тісному спілкуванні відкривав для себе свого Гаврилишина, – людину, яка реально дбає про Україну і словом, і ділом, і душею! На тій особливій зустрічі він передавав нам по-справжньому цінні знання і досвід, щохвилини даючи нові і нові життєві дороговкази, якими керуюся донині. Богдан Дмитрович був і залишається для мене бездонною криницею життєвої мудрості, адже його ідеї, енергія і світло залишаються з нами!

Олександр СОЛОНТАЙ, політик, експерт:

- Все моє свідоме життя мене запитували, а хто Твої моральні авторитети та кумири, на яких Ти орієнтуєшся, береш приклад, за ким йдеш? Особливо в дев'яностих та двотисячних. Причому завжди просили назвати не історичного героя, а сучасника. Чесно кажучи, якби не Богдан Гаврилишин, Євген Сверстюк та ще кілька особистостей, то і не знав би, що відповідати! В результаті, пан Богдан був натхненником не тільки мого життя, але й тисяч молодих людей. Адже спочатку, коли розповідав про діда Гаврилишина, то люди, як правило, не знали хто це. Але потім, коли зацікавлювалися, то навіть дякували, що розповів про таку Людину! А мене дуже дивувало, як так, що про таку Особистість знає так мало людей.... Все змінилося останнє десятиріччя. Про Богдана Гаврилишина стала знати не тільки інтелігенція, але й широкі маси. Це сталося в тому числі завдяки систематичній роботі газети "День"! Саме тоді ми з ним і познайомилися, мій кумир та його вихованець. Було дуже багато людей навколо, тому не став довго розповідати, наскільки сильно він був важливим для мого становлення та мого життя. Просто потиснув руку та подякував, що він є. До речі, це був міцний потиск руки, попри його солідний вік!

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments