Ще п’ять років профанації в економічній політиці...

Який маємо стан нашої економіки після всіх виборів?  Вона не дає приводу для оптимізму. Наприклад, індекс промислового виробництва в червні в порівнянні з травнем становить 98,7% — обсяг промвиробництва в червні поточного року знизився на 1,3% порівняно з травнем. До речі, аналогічна ситуація спостерігається і якщо застосувати «базовий» метод — у червні цього року по відношенню до червня 2018 року промвиробництво впало на ті самі 1,3%. Найбільш тривожна ситуація в переробній промисловості (зниження до травня поточного року на 2,8%, до червня минулого року на 4,8%) і виробництві товарів інвестиційного призначення (зниження до травня поточного року на 4,1%, до червня минулого року на 8,4%). У виробництві будівельної продукції в червні порівняно з травнем обсяги виробництва впали на 7,3% (це відбувається в розпал сезону будівельних робіт!). Не виключено, що це випереджаючий індикатор, який свідчить про наближення уповільнення в будівельній сфері.

Якщо порівняти промвиробництво за перше півріччя 2019 року з відповідним періодом минулого року, то воно зросло лише на 0,5%, що мізерно мало для економіки, яка має зростати на 5—7% на рік (згідно з консенсусною думкою експертів).

Не лише в нашій економіці не все добре: економіка Китаю (друга за розміром у світі) продовжує пригальмовувати — темпи її зростання в другому кварталі 2019 року виявилися рекордно низькими за останніх 27 років, склавши 6,2% у річному виразі (в першому кварталі темп зростання становив 6,4%).

Є схожість з Україною — ділова активність у КНР знижується насамперед у промисловості і будівництві. Звичайно, вагомий внесок в уповільнення економічного зростання чинить торгова війна між США і КНР. Президент США Дональд Трамп пов’язав зниження темпів зростання економіки Китаю з дією американських мит, вказавши на те, що через них «компанії хочуть покинути Китай, щоб працювати на ринках тих країн, на які не поширюються тарифи». Загальний обсяг поставок двох країн, на які поширюються підвищені тарифи, становить 360 млрд дол., з них 250 млрд дол. припадають на експорт з Китаю в США.

До речі, зростання ВВП Китаю в другому кварталі 2019 року на 6,2% — найнижчий з першого кварталу 1992 року, з того самого моменту, коли в КНР розпочали публікувати поквартальну статистику.

Намагаючись утримати темпи зростання, влада КНР намагається стимулювати економіку. Народний банк Китаю з початку минулого року шість разів знижував норму обов’язкових резервів для банків заради підтримки збільшення кредитування. Анонсовано помірне зниження процентних ставок для підприємств малого бізнесу. Інші заходи держпідтримки стосувалися фіскальної політики — оголошені податкові послаблення в обсязі 291 млрд дол., регіональна влада отримала квоту в 295 млрд дол. на випуск спеціальних бондів, націлених на фінансування будівництва інфраструктури. У заходах підтримки економіки, що загальмовує, акцент зроблений на загальне фіскальне пом’якшення — плановий дефіцит бюджету КНР піднято з 2,6% до 2,8% ВВП. Разом з протекціоністськими процедурами в Китаї застосовують і лібералізаційні заходи — розширення доступу інвесторів за рахунок скорочення списку галузей, де діють обмеження, спрощення процедур ліцензування.

А які з заходів стимулювання економіки, що застосовуються в Китаї, бере на озброєння Україна? На даний момент — жодних. Вітчизняний виробник промислової продукції не в пошані на внутрішньому ринку. Подивимося на структуру нашого роздрібного товарообігу за 2018 рік: ринок продовольчих товарів наповнюється вітчизняною продукцією на 81,4%, ринок непродовольчих товарів на 31,7%. Детальніше подивимося на ринок непродовольчих товарів. У багатьох його сегментах ситуація гнітюча. Частка вітчизняної телекомунікаційної продукції становить 0,1% ринку, аудіо та відео обладнання — 0,4%, комп’ютерної техніки — 1,9%, мотоциклів — 2,2%, фото— і оптичного устаткування — 3,2%, автомобілів — 3,6%, взуття — 4,2%, годинників і ювелірних виробів — 4,8%. Я перерахував в основному товари з високою часткою доданої вартості. Як бачимо, практично повністю Україна їх імпортує.

Але ж в епоху економічного протекціонізму, навіть швидше вже економічного націоналізму, нам потрібно вести важку щоденну роботу щодо заповнення цих та безлічі інших ніш всередині країни. Не продовжувати же нам жити з таким ганебним результатом, коли 75—95% внутрішнього ринку промислових товарів покривається імпортом?! До речі, тут є і питання до Правління НБУ — дуже серйозне зміцнення гривні заохочує імпорт, а високі ставки по кредитах (одним з факторів, що на них впливає, є облікова ставка) дестимулює українського виробника.

Наведу факти, від яких мороз іде по шкірі навіть в середині літа. За 2016—2018 роки ДП «Антонов» не виробив і не поставив замовникам жодного серійного літака. 2018 року «АвтоЗАЗ» виробив один (!) легковий автомобіль. У 2019 році Крюківський вагонобудівний завод виробив вісім пасажирських вагонів, за січень-квітень 2019 року виробив п’ять таких вагонів.

Склався колосальний структурний перекіс, коли в одній з найбільших країн Європи стало вигідним виробляти лише сировину й агропродукцію, а випуск звичайних промислових товарів, не кажучи вже про технологічну продукцію, стає дорожче, а сама продукція якісно гірше, ніж за кордоном. Товарні потоки між Україною та зовнішнім світом побудовані за нехитрою схемою: за кордон — сировина і напівфабрикати, до нас — машини, обладнання, ширвжиток.

Не потрібно винаходити велосипед — всі заходи щодо стимулювання швидкого і якісного зростання давно відомі в міжнародній практиці. Частина з них описана вище — на прикладі Китаю. При цьому держава, яка прагне забезпечити високі темпи економічного зростання формує для цього стратегію економіки, визначає контрольні точки, методи їх досягнення, інструменти реалізації цих методів. А також терміни реалізації заходів і необхідні для цього ресурси. Тому, для України критично важливо, щоб поряд з поточною операційною структурою (Кабмін) було створено адміністрацію (Раду) з питань розвитку, з особливими повноваженнями, підпорядкована Президенту. Так само, як це робилося в країнах «економічного дива». Вона повинна бути ставкою Верховного головнокомандувача в економіці.

Що буде, якщо нічого цього не робити? Наведу переконливий приклад — Україна в січні — червні імпортувала 7 тис. т. огірків і 55 тис. т. томатів, що відповідно на 38% і 15% більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Такий обсяг імпорту огірків і томатів став рекордним за останнє десятиліття! У коментарі Української плодоовочевої асоціації сказано, що нашим виробникам все важче конкурувати на внутрішньому ринку з турецькими овочами. Ось такі справи...

Якщо пустити все на самоплив, то доведеться не лише забути про виробництво літаків або пасажирських вагонів, наша країна перетвориться на імпортера продовольства. Тоді і сумнівний статус «аграрної наддержави», яким справедливо обурюються українські промисловці та економічні експерти, стане недосяжною мрією.