Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Сигнал, якого чекає Європа

Український нафтопровід Одеса — Броди ще можна врятувати
19 січня, 2005 - 00:00
МИХАЙЛО ГОНЧАР

В Україні, безумовно, не відзначатимуть річницю підписання (23 квітня) протоколів між «Нафтогазом України», «Укртранснафтою» та російськими компаніями (вперше про них розповів «День») щодо реверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди. Адже це — далеко не «червона» дата в нашому календарі. Зрештою ці документи, в існування яких деякі наші урядовці просто не могли повірити і через це стверджували, що «їх не може бути тому, що їх не може бути ніколи», призвели до капітуляції українського нафтотранспортного проекту. Та чи можна замовчувати цю історію, яка завдала шкоди національним інтересам країни та її євроінтеграційним намірам? Відповідь — у даній статті, автор якої свого часу був причетним до всіх переговорів, що провадилися Україною в європейському напрямі реалізації цього проекту.

Ситуація навколо стратегічно важливого для України та Європейського Союзу нафтопроводу Одеса — Броди стала свідченням непрозорості та непослідовності прийняття рішень в надрах уряду Януковича, а також слабкості, некомпетентності й корумпованості високопосадовців та менеджменту державних компаній. Внаслідок цього було фактично втрачено контроль держави над нафтотранспортним комплексом країни. Урядом, який спершу схвалив аверсний напрям роботи цього нафтопроводу, врешті було перекреслено майже все, що було започатковано Радою національної безпеки і оборони України часів Євгена Марчука та зроблено урядом Анатолія Кінаха.

Нестандартний крок останнього — спільне звернення в 2002 році прем’єр-міністрів України та Польщі до Європейської Комісії — призвів до безпрецедентного наслідку: Брюссель визначив проект Одеса — Броди як один із пріоритетів енергетичної політики розширюваного Євросоюзу. Жоден інший український проект не мав такого визнання. Була започаткована інтенсивна співпраця у форматі Україна — Польща — Єврокомісія. Сформувалась своєрідна «стратегічна п’ятірка» проекту у складі спеціального уповноваженого України з питань Євроазійського нафтотранспортного коридору Олександра Тодійчука, першого заступника міністра закордонних справ Олександра Чалого, міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова, заступника секретаря РНБО Сергія Пирожкова та віце-прем’єра Віталія Гайдука. Діяльність цієї групи дозволила вивести проект на етап передпускової готовності наприкінці 2003 року. Успішне й динамічне просування українського проекту породило реакцію конкурентів, через що 2004 рік фактично було витрачено на нав’язану Україні дискусію про напрямок використання нафтопроводу.

Ось стислий перебіг подій навколо Одеса — Броди в минулому році. 4 лютого 2004 р. уряд В. Януковича прийняв рішення про європейський напрямок використання Одеси — Бродів і пообіцяв, що його рішення «остаточне й незмінне». На цей час до урядової комісії з питань ефективного використання нафтопровідної системи України продовжували надходити пропозиції від зарубіжних компаній щодо постачання каспійської нафти в Європу. Але нафтопровід не запрацював. Гроші, що призначались на закупку технологічної нафти, розтанули. Через корупційні впливи конкуренти досягли поетапного звільнення тих, хто працював над проектом. Пропозиції нафтотрейдерів залишились нерозглянутими. А тим часом повним ходом йшла підготовка до реверсу, хоча урядовці продовжували запевнювати Брюссель і Варшаву про незмінність української позиції. Одночасно з цим кулуарно було протягнуто рішення про реверс нафтопроводу Одеса-Броди, яке 5 липня було легалізовано урядовою постановою.

У вересні 2004 р. реверс запрацював. Перед цим «Укртранснафту» змусили взяти кредит (майже 600 млн. грн.) на придбання російської технологічної нафти, в той час як каспійська сировина пропонувалась одним із європейських нафтотрейдерів безкоштовно під гарантії прокачки «Укртранснафтою» 5—7 млн. тонн нафти на Броди. Нині Одеса — Броди в реверсному режимі перекачує незначні обсяги нафти, що навіть не покриває експлуатаційних витрат. Згідно з підписаним пакетом угод між «Укртранснафтою» та кіпрською офшорною компанією, тариф за прокачку має спрямовуватись на рахунок «Укртранснафти» в британському банку для погашення кредиту. Рахунок контролюється офшорною компанією. При цьому є підозра, що нас, — і уряд, і громадськість, — просто ошукують — нафта транспортується не стільки з Мозиру до Бродів і далі на Південний, скільки по традиційному 52 кілометровому маршруту через Кременчукз відвантаженням на танкери в Південному.

Варто також звернути увагу на те, що ініціатори конкурентних проектів в Росії, підводячи підсумки року, подають реверс нафтопроводу Одеса — Броди як важливий успіх. На офіційних інтернет-сайтах АК «Транснефть» та мінпроменерго РФ відзначено, що в 2004 р. «досягнута домовленість з українською стороною про реверсне використання нафтопроводу Одеса-Броди, парафований тристоронній меморандум про будівництво нафтопроводу Бургас — Александропуліс». Себто все доволі прозоро й без зайвого маскування — український нафтопровід закорковано, а конкурентний йому російсько-болгаро-грецький проект просувається далі, поступово заповнюючи нішу конкурента. Ситуація з реверсом Одеси — Бродів підштовхнула розвиток іншого конкурентного проекту — Бургас — Вльора (Албанія), який впродовж останніх років не розвивався, залишившись на рівні техніко-економічного обгрунтування. Наприкінці 2004 року прем’єри Болгарії, Македонії та Албанії підписали міжурядову угоду щодо співпраці у будівництві цього проекту.

Тож ідея реверсу українського нафтопроводу, очевидно, є лише маскувальним прикриттям стратегічного плану, суть якого зводиться до використання лобістських та корупційних механізмів і поетапного отримання завдяки цьому контролю над нафтотранспортною системою України. Це має усвідомити нове політичне керівництво держави та створити відповідні запобіжні механізми, які унеможливлювали б реалізацію брудних схем, що протирічать національним інтересам. Має бути розроблений і ухвалений закон, який би регулював лобістську діяльність, вводив її в цивілізовані рамки. Відсутність такого законодавства практично стимулює трансформацію лобізму в корупцію, яка використовується як найефективніший шлях досягнення потрібної мети.

Але хоч би якими були запобіжні механізми, усе переважно залежить від політичної волі лідера, професіоналізму, психологічної стійкості та згуртованості його команди, жорсткої домінанти національних інтересів над кланово-корпоративними забаганками урядовців. Яскравий приклад боротьби за енергетичну незалежність подає нам Чехія. У 1995 році для диверсифікації енергопостачання тут було збудовано нафтопровід Інгольштадт (Німеччина) — Кралупи (Чехія). Нині він завантажений лише на 25%. Кілька років поспіль росіяни наполегливо пропонують реверсувати його в напрямі Німеччини й завантажити повністю своєю нафтою. Однак уряд Чехії з міркувань енергетичної безпеки країни відкидає цей «пряник», хоча з комерційного погляду дана пропозиція, безперечно, вигідна. Якими критеріями керувалися в Україні у випадку реверсу Одеси — Бродів і наскільки це сумісно з законом, ми ще маємо з’ясувати. Тут показовим прикладом є також Балтія, де залежність від імпорту енергоносіїв з одного джерела не менша, ніж в України. У балтійських країнах наявна значна російська меншина. Проте це не завадило їхнім урядам проводити дієву політику, що визначається єдино національними інтересами. Будь-яка незалежність, зокрема й енергетична, починається з домінанти психологічної незалежності політичного лідера та його команди. Свідомості цього бракувало попередньому керівництву країни. Тому для нього проект Одеса — Броди став індикатором усіх подальших подій.

На відміну від Литви, де минулорічний скандал навколо надто тісних зв’язків президента з російським бізнесменом привів у дію захисний механізм законодавства, в Україні правоохоронні органи виявилися не в змозі виконати свою основну функцію, заради якої вони, власне, існують: захистити інтереси держави, нейтралізувати небезпечний зовнішній вплив, корупцію та втручання у внутрішні справи. Тепер вони мають карт-бланш і можливість виправити ситуацію. Очевидним є порушення Закону України «Про основи національної безпеки». Мали місце дії, спрямовані на зрив стратегічно важливого проекту в інтересах приватної зарубіжної компанії. Було свідомо торпедовано один із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України, а саме — «забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування та розвитку паливно-енергетичного комплексу, зокрема послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення».

На тлі помаранчевої революції, яка розглядається в суспільстві як революція свідомості, актуалізується й питання відновлення урядом керованості державними компаніями, менеджмент яких звик ставитись до них, як до своїх власних. Передусім це стосується нафтотранспортної компанії «Укртранснафта». Очевидною є необхідність вивести її зі складу НАК «Нафтогаз України» та перетворити на повністю самостійний економічний суб’єкт, аналогічно тому, як це має місце, наприклад, в Росії з ВАТ «АК «Транснефть», у Польщі з ПЕРН «Пшиязнь» чи в Чехії з МЕРО. Названі природні монополії не входять до складу будь-яких холдингів і напряму підпорядковані урядам. У Росії, до того ж, фактично існує ще й політичний протекторат президента країни над «Транснефтью» (з огляду на важливість компанії для національної безпеки та враховуючи спроби офшорних фірм приватизувати її, пролобіювавши через уряд необхідні рішення).

Такі підходи можливі і в Україні. Ще на початку 2003 року апарат РНБО України підготував пропозиції щодо виведення ВАТ «Укртранснафта» зі складу «Нафтогазу» та підвищення її статусу. Та все залишилось на папері, оскільки НАК був і лишається зацікавленим будь-що зберегти у своєму складі «Укртранснафту», яка постійно виступає в ролі «дійної корови» — фінансового донора для сплати різних заборгованостей, зокрема, за туркменський газ.

Але нині нові часи. Про політичне керівництво держави як в Україні, так і за її межами судитимуть тепер уже не тільки за заявами, а й за цілком конкретними діями та їхніми результатами, а також за кадровою політикою. Принаймні в українському суспільстві склалося уявлення про низку своєрідних індикаторів, які демонструватимуть, наскільки співпадають слова та справи нової української влади. І один із них — нафтопровід Одеса — Броди, а також ті «нові обличчя в уряді», що його уособлюватимуть, про що резонно говорив Віктор Ющенко. Адже цей проект — набагато більше, ніж просто труба для транспортування нафти. Наші партнери в Польщі, ЄС, США, на Каспії чекають позитивного сигналу з Києва.

Михайло ГОНЧАР, віце-президент фонду «Стратегія-1»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments