Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Суд присяжних vs народні засідателі

Що краще захистить українців від сфальсифікованих справ?
18 липня, 2018 - 19:22
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

В Україні немає справжнього суду присяжних як інструменту народовладдя. Правозахисники кажуть, що він посилив би судову реформу та був би ще однією гарантією справедливого суду для громадян.

Експерти констатують: хоч у Конституції згадується право народу на здійснення правосуддя через суд присяжних, однак створений в Україні інститут по своїй суті таким не є. Насправді замість суду присяжних діє неефективний в українських реаліях суд шефенів. Цей інститут з’явився в листопаді 2012 року, коли набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. Уже тоді експертне середовище вказувало на спотвореність ідеї суду присяжних.

ЩО НЕ ТАК?

Правозахисники нарікають, що у професійних суддів необмежені можливості впливу на рішення народних засідателів шефенської моделі. А це, у свою чергу, впливає на справедливість рішень.

«Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там — присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійними суддями, то це не буде суд присяжних... З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас — суд присяжних», — наголошує суддя Конституційного суду України у відставці Віктор Шишкін. 

Наразі троє представників народу разом із двома суддями вирішують усі питання судочинства, тоді як у класичному варіанті присяжні незалежні та вільні в ухваленні рішень. Не вирішуючи правових питань, присяжні мають лише відповісти, чи був факт вчинення злочину, чи винна людина та чи заслуговує вона на помилування. Аби відповісти на ці питання, у них необов’язково має бути юридична освіта, достатньо здорового глузду, пояснюють експерти. Якщо присяжні визнали людину винною, суддя окремо визначає міру покарання. Якщо ж невинною — суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок, а обвинувачуваного негайно звільняють з-під варти.

«Вердикт присяжних неможливо оскаржити за класичною схемою. Не можна також потім стверджувати, що воно несправедливе чи корупційне. Тому що його винесли 12 чи 8 представників народу, які жодним чином не пов’язані з владою», — каже голова правління Експертної групи «Сова» Михайло Савва.

Сьогодні народні засідателі розглядають цивільні та особливо тяжкі кримінальні справи, коли підсудному загрожує довічне ув’язнення.

За словами чернігівського адвоката Тетяни Веремій, у її місті було всього три справи за участі народних засідателів. У двох із них вона була захисницею. На її переконання, у судових засіданнях громадяни беруть участь через гроші або на прохання представників судової влади. Охочих чи обізнаних у праві не так легко знайти. Адвокат нарікає, що в колегію «присяжних суддів» потрапляли колишні правоохоронці, які «до підсудних із самого початку ставилися з обвинувальним ухилом».

«У колегію потрапив колишній правоохоронець, якого допитували у цій же ж кримінальній справі як свідка. Був також екс-співробітник ДАІ. Ми двічі заявляли відвід, але суд не задовольняв наші клопотання», — згадує Тетяна Веремій.

Тетяна Веремій зауважує, що в колегії є люди, які взагалі не цікавляться справою. «Якщо присяжний не виявляє ініціативи побачити на власні очі матеріали справи, то суд і не ознайомлює його. У справах, наприклад, про подвійне вбивство є від трьох томів і більше. А в одному томі тільки — 270 сторінок доказів і пояснень свідків. Якщо адвокат неактивно працює, неможливо без ознайомлення орієнтуватись у справі і скласти враження про винуватість людини», — переконана вона. Адвокат вважає, що обов’язок вивчати матеріали справи має бути закріплений у законодавстві. Окрім цього, вона також не вірить, що в нарадчій кімнаті народні засідателі ухвалюють рішення незалежно від судді. Вона виступає за розділення суду присяжних від суддів, аби унеможливити контакт та вплив від суддів.

Михайло Савва вважає, що шефенські суди неефективні в країнах із перехідною демократією. «Шефенська система працює виключно в країнах із вкрай високим рівнем правової культури. А такі країни, як Данія, узагалі відмовляються від представників народу. Бо в їхніх колегіях професійних суддів більший відсоток виправдувальних вироків, аніж у суду присяжних. Рівень справедливості у них на такому рівні, що вони вже можуть дозволити економити на присяжних, про що не скажеш стосовно України», — розповідає правозахисник. 

За участі народних засідателів в Україні суди виносять виправдувальні вердикти від 13—25% справ, тоді як в одних лише професійних суддів — 1% таких вироків.

«В Україні 2016 року так звані присяжні винесли всього 50 вердиктів, тоді як у США з орієнтовно 160 тисяч 18—19% виправдальні. Це підтверджує, що система в Україні взагалі не працює», — наголошує Михайло Савва.

Також експерт вказує на досвід Греції, коли 1967 року диктаторський режим «чорних полковників» змінив суд присяжних у країні на шефенський суд. Народні засідателі вдвічі менше виносили виправдальних вироків порівняно з присяжними.

Суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко переконаний, що з ефективним судом присяжних збільшується вірогідність того, що правда буде встановлена в суді точніше. Ба більше, він переконаний, що присяжні покращують судочинство та правові ідеї в країні.

«Судді важко вибратись із ситуації несправедливого закону. У таких випадках якщо суддя вирішує не застосовувати несправедливий закон, то йому треба знайти розлогу мотивацію. А це досить складне завдання. Тоді як присяжні не мотивують свої рішення. У таких випадках вони кажуть: «Ні! До побачення!» І на цьому все — у судовому рішенні закон не застосовується. І через те, що присяжні обнулили закон, суспільство та парламент отримують сигнал, що з ним щось не так і потрібно покращувати законодавство. Таким чином присяжні триматимуть усі гілки влади в тонусі, і влада буде уважніше ставитись до розробки законодавчих ініціатив», — пояснює Аркадій Бущенко. 

НАВІЩО?

Суд присяжних — це інструмент громадян контролю за владою, нагадує адвокат та правозахисник Андрій ОСІПОВ. Він посилається на одне із рішень Верховного суду США 1968 року, який наголосив, що існування суду присяжних — це «достатня та повноцінна гарантія контролю щодо утиску громадян з боку держави».

«Шарль Монтеськ’є та Джон Лок, засновуючи систему стримувань і противаг, закладали в неї таку систему, аби влада була сильною, щоб здійснювати свої повноваження, та слабкою, аби не утискати громадян. Віддаючи владі важелі переслідувати за злочини, тримати людей під вартою, засуджувати до покарання, виконувати вирок суду, стягувати податки, громадяни мають усвідомлювати, що, відпускаючи на волю такого звіра, у них мають бути можливості його вгамувати», — пояснює Андрій Осіпов.

На його переконання, у судовій гілці влади України немає механізму стримувань і противаг. А українська влада, за його словами, обманює громадян, не надаючи їм ефективного інструменту народовладдя, «якого не було в українців з 1917 року».

Андрій Осіпов вважає, що не варто критикувати суд присяжних через приклади справ росіянки Віри Засулич та київського єврея Менделя Бейліса, яких присяжні свого часу виправдали.

«У XIX столітті в Україні відбувалися єврейські погроми, держава займає антисемітську позицію. Два роки тримають у в’язниці Бейліса, аби звинуватити його, а суд присяжних виправдовує. І вся країна сприймає цей вирок справедливим та поважає його в умовах антисемітської істерії», — розповідає Андрій Осіпов. 

«Уявіть та порівняйте можливу реакцію суспільства, наприклад, на можливий вирок суддів Оболонського райсуду Києва у справі про держраду Януковича і вердикт суду присяжних з цього приводу!», — додає адвокат та колишній суддя адміністративної юрисдикції Андрій ВОЛКОВ.

Експерти зауважують, що не всі підозрювані будуть користуватися судом присяжних. Часто доказів достатньо, і підозрювані усвідомлюють, що їхня вина доведена. Суд присяжних потрібен для сфальсифікованих кримінальних справ. 

Член Громадської ради доброчесності Віталій ТИТИЧ зізнається, що конкурс відбору суддів до Верховного Суду його «травмував психологічно». Він констатує, що судова реформа в Україні не вдалась. 

 

«Спасение утопающих — дело рук самих утопаючих». Не буде тих змін із судовою реформою, на які розраховує суспільство, тому суспільству треба шукати паралельно інші варіанти», — коментує адвокат родин Небесної Сотні Віталій Титич.  

Андрій Волков вважає, що судді зацікавлені в ефективному суді присяжних, оскільки він унеможливлює будь-який тиск на них. За його словами, в Україні немає повноцінного суду присяжних, бо політикам, ймовірно, вигідно тримати суддів на «дисциплінарному гачку». Кількість підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності збільшилась до 33 підстав. «Майже кожен суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо це раптом комусь буде треба», — коментує Андрій Волков.

ЯКИМ БАЧАТЬ СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої Президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Він декларує запровадження «суду присяжних для розгляду кримінальних обвинувачень у тяжких та особливо тяжких злочинах». Окрім цього, у Верховній Раді депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко зареєстрував альтернативний документ № 7022-1. Правозахисники нарікають, що законопроект Мін’юсту принципово не створює суд присяжних в Україні, а лишень дає право на представників народу, якщо обвинувачуваному загрожує вісім років ув’язнення або довічне.

Документ Міністерства юстиції лишає залежність присяжних від суддів та формування колегії з трьох народних засідателів та двох суддів. Класичну форму суду присяжних з його незалежністю від професійних суддів закладає законопроект «Правозахисного порядку денного» авторства експерта Центру політико-правових реформ Олександра Банчука. Однак наразі цей документ не зареєстрований у Верховній Раді.

Адвокат Тетяна Веремій вважає, що в українських реаліях присяжних має бути не менше восьми. Законопроект Сергія Власенка пропонує популярну в США формулу — 1 суддя та 12 присяжних. Однак у Правозахисному порядку денному вважають, що сім представників народу — економічно прийнятна формула, яка може знизити корупційні ризики.

«Верховний суд США вирішував, з якою мінімальною кількістю присяжних може бути суд. Він встановив мінімум у шість людей. У районних судах Росії — шість, в обласних — вісім, у Верховному суді — 12 присяжних», — каже Михайло Савва.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради немає заперечень стосовно розмежування функцій присяжних та професійних суддів у документі Сергія Власенка. Однак управління вважає, що розширення кількості присяжних неможливе через фінансові та технічні причини. Це призведе до надмірного навантаження судів і зробить тривалішими підготовчі засідання.

Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.

Попри скептицизм експертів про успіх судової реформи, правозахисник Центру громадянських свобод Андрій Кулібаба вірить в електоральний зиск для чинних депутатів, які хочуть переобратись до Верховної Ради, якщо ті створять справжній суд присяжних.

Микола МИРНИЙ, журналіст Центру інформації про права людини, для газети «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments