Дружба! Велике це слово – дружба! Може, найбільше з усіх слів людських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають.
Всеволод Нестайко, український письменник

Трикратне «УРАн»!

Чому дозвіл приватному інвестору на розробку і видобуток урану є ривком на шляху до енергонезалежності країни
16 березня, 2017 - 20:51
Фото: wikimedia.org

Російські ЗМІ минулого тижня «вибухнули» гнівом. «Приватній компанії вперше дозволили видобувати уран в Україні», – засуджуючим тоном заявляли з блакитних екранів російських телеканалів. Ретранслятором невдоволення в Україні став міністр-втікач доходів і зборів Олександр Клименко, заяви якого передрукували низка відверто залежних від Росії ЗМІ. На фоні дискусій про блокаду донбаського вугілля та жаданій енергонезалежності від Росії та окупованих територій, експерти сполошились – так чим же є дозвіл на видобуток урану приватній компанії?

Держслужба геології та надр надала ТОВ «Атомні енергетичні системи Україні» (АЕСУ), що розташована в Україні, але має у структурі власності американські інвестиції, право на розробку чотирьох уранових родовищ у Миколаївській та Дніпропетровській областях. «День» вирішив розібратися у доцільності цієї практики та стані справ атомної промисловості України.

Суттєвим елементом енергетичної незалежності будь-якої країни є забезпечення енергоносіями. Загальносвітова тенденція залишилася непохитною і щорічно все більше електроенергії виробляється саме на АЕС, тільки вони наразі здатні задовільнити зростаючі потреби людини у енергії. У зв’язку з цим роль урану як одного з найважливіших видів енергетичної сировини для атомної промисловості неухильно зростає. Але Україна, маючи прекрасні задані параметри,… «пасе задніх»! Вдумайтеся – наша держава належить до топ-десятки урановидобувних країн світу, запаси її оцінюються в 366 тис. т., наявність найбільших в Європі покладів уранової руди може дати можливість до кінця ХХІ століття впевнено розвивати атомну енергетику, але – ми закупаємо уран у інших держав! В Україні видобувається всього лише 30% уранової руди, необхідної для забезпечення вітчизняних атомних станцій. На розвиток урановидобувних потужностей Україна чи не щорічно направляє мільярди гривень, але від того ситуація не покращується. У Міненерговугіллі досі точаться дискусії – закупати уран у Росії або Австралії…

«ПРИВАТНІ ІНВЕСТОРИ УПРАВЛЯЮТЬ БІЛЬШ ПРОЗОРО ТА ЕФЕКТИВНО»

«Українська уранова промисловість по суті залишилася нам від радянської епохи. Зрозуміло, що в СРСР на території однієї республіки не будували жодного виробництва повного циклу, тому нам дісталися лише окремі ланки і в атомній сфері, - розповідає Віктор ЯГУН, генерал СБУ, експерт з національної безпеки. – Ми понад два десятиріччя тотально залежні від Росії у питаннях ядерного топлива і реакторних технологій. Водночас наші родовища можуть конкурувати на високому рівні у світі. Це і питання енергетичної безпеки, і відновлення ядерного циклу у військово-промисловому комплексі, що дуже покращить наше позиціонування у геополітичному плані. То чому ми так пізно прийшли до того, що має бути в пріоритеті – видобуток і вироблення уранового концентрату в Україні, а не купівля за кордоном?

Неприємно, але потрібно згадати хоча б один зі скандалів, коли у червні 2016 року СБУ виявила факт розкрадання 10 мільйонів доларів службовцями єдиної державної компанії з видобутку і переробки уранової руди «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та ДП «Енергоатом», які у зв’язці закупали урановий концентрат закордоном по завищеній ціні. Розслідування досі триває, і як нещодавно повідомляли журналісти, ця схема продовжує працювати. То, можливо, видобувати уран у належній кількості в Україні нашим державним підприємствам просто невигідно, адже це крах їх тіньовому збагаченню? Вкотре переконуюся, що державне управління часто «шкодить», і важливо дати «зелене світло» приватним інвесторам, які управляють більш прозоро та ефективно, знаходяться під «дамоклевим мечем» судочинства та профільних відомств. Більше того, профільні державні структури не мають коштів інвестувати у розробку нових родовищ, на нові екологічні технології, це тупик і шлях в «нікуди» вітчизняної уранової промисловості. Давно потрібен діалог з приватними компаніями, які готові інвестувати, і готовність допомагати їм в цьому з боку органів влади. Звичайно, і суворий контроль за дотриманням екологічного законодавства і вимог охорони здоров’я. В Україні приватним компаніям завжди лише ставились «палки в колеса», і навіть показово, що відомій компанії АЕСУ вдалося отримати дозвіл лише через суд».

«ПРОГРЕС В УРАНОВИДОБУВАННІ – ТОП-ПОЗИТИВНА НОВИНА ПОЧАТКУ РОКУ»

«Я зрадів, побачивши новину, що приватній компанії вперше дозволили видобувати уран в Україні, коментує Володимир ПИЛИПЧУК, народний депутат двох скликань, академік Академії економічних наук України, професор, голова Комітету ВР з питань економічних реформ і управління народним господарством (1990-1994). – Якщо нашій державі вдасться суттєво збільшити обсяг видобутку власного урану і на 100% забезпечувати свою потребу в ньому, то це економія мільярдів доларів. Йдеться про, по-перше, більшу ступінь енергетичної незалежності, а, по-друге, економію коштів на закупівлі імпортного урану і навіть можливість власного експорту. І ми зможемо зробити такий ривок тільки за умови державно-приватного партнерства у складних ресурсномістких галузях. Про доцільність такого «тандему» свідчить досвід країни №1 за обсягами видобутого урану Казахстан, де розробкою і видобутком урану займаються приватні акціонери. Також і в інших світових країнах-лідерах Австралії і Канаді практично всі компанії, які видобувають уран, переробляють руду і отримують урановий концентрат, мають приватну форму власності. Монополія держави в процесі видобутку урану – тільки в Росії та Китаї. На жаль, такий шлях нам не підходить і вже скочує нас у прірву бідності.

В планах розвитку атомної промисловості державно-приватна форма партнерства закладалася вже давно. І приватний інвестор приходить і хоче працювати, але, на жаль, їм доводиться пройти справжню «смугу перешкод» і «тернистий шлях», щоб допомогти державі. Хоча логічною і доречною була би допомога і створення максимально сприятливих умов державою для залучення у цей капіталомісткий та складний бізнес інвесторів. Звичайно, при цьому «контрольний пакет» у сфері атомної енергетики, а також контроль над усією здобутою сировиною завжди залишатиметься у держави, уран використовуватиметься для потреб країни та експорту тепловиділяючих збірок, що може стати суттєвою дохідною статтею для країни. Наріжними принципами організації урановидобувної галузі має стати демонополізація, відповідальна утилізація відходів і наша незалежність – в жодному разі не зиск на будь-якому з етапів Росії – країні-агресору.

Взагалі в цьому плані нам важливо вивчати досвід Казахстану, держави, як і Україна, з сировинною економікою – і головний акцент там було зроблено на розвиток саме цієї переваги країни, а далі – індустріалізацію та введення інновацій. Про такий шлях говорять провідні економісти світу. Довгі роки у нас в державі проходили під звичні міркування про необхідність «злізання з сировинної голки», але при цьому частка енергоносіїв в імпорті, як і вартість однієї тони умовного палива для України постійно збільшувалася. Час зосередити увагу на зростанні видобутку сировини, і зрозуміти, що ключем до успіху є убудованість у міжнародні бізнес-ланцюжки, тому важливим є залучення інвесторів з-за кордону. З огляду на це, розповіді та істерики в інформаційному полі «завели американців видобувати наш уран» насправді є топ-позитивною новиною початку цього року».

Анастасія РУДЕНКО, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments