Нації творяться перемогами або нещастями, психологічно спільними для всіх членів одного національного колективу.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму

Трикратне «УРАн»!

Чому дозвіл приватному інвестору на розробку і видобуток урану є ривком на шляху до енергонезалежності країни
16 березня, 2017 - 20:51
Фото: wikimedia.org

Російські ЗМІ минулого тижня «вибухнули» гнівом. «Приватній компанії вперше дозволили видобувати уран в Україні», – засуджуючим тоном заявляли з блакитних екранів російських телеканалів. Ретранслятором невдоволення в Україні став міністр-втікач доходів і зборів Олександр Клименко, заяви якого передрукували низка відверто залежних від Росії ЗМІ. На фоні дискусій про блокаду донбаського вугілля та жаданій енергонезалежності від Росії та окупованих територій, експерти сполошились – так чим же є дозвіл на видобуток урану приватній компанії?

Держслужба геології та надр надала ТОВ «Атомні енергетичні системи Україні» (АЕСУ), що розташована в Україні, але має у структурі власності американські інвестиції, право на розробку чотирьох уранових родовищ у Миколаївській та Дніпропетровській областях. «День» вирішив розібратися у доцільності цієї практики та стані справ атомної промисловості України.

Суттєвим елементом енергетичної незалежності будь-якої країни є забезпечення енергоносіями. Загальносвітова тенденція залишилася непохитною і щорічно все більше електроенергії виробляється саме на АЕС, тільки вони наразі здатні задовільнити зростаючі потреби людини у енергії. У зв’язку з цим роль урану як одного з найважливіших видів енергетичної сировини для атомної промисловості неухильно зростає. Але Україна, маючи прекрасні задані параметри,… «пасе задніх»! Вдумайтеся – наша держава належить до топ-десятки урановидобувних країн світу, запаси її оцінюються в 366 тис. т., наявність найбільших в Європі покладів уранової руди може дати можливість до кінця ХХІ століття впевнено розвивати атомну енергетику, але – ми закупаємо уран у інших держав! В Україні видобувається всього лише 30% уранової руди, необхідної для забезпечення вітчизняних атомних станцій. На розвиток урановидобувних потужностей Україна чи не щорічно направляє мільярди гривень, але від того ситуація не покращується. У Міненерговугіллі досі точаться дискусії – закупати уран у Росії або Австралії…

«ПРИВАТНІ ІНВЕСТОРИ УПРАВЛЯЮТЬ БІЛЬШ ПРОЗОРО ТА ЕФЕКТИВНО»

«Українська уранова промисловість по суті залишилася нам від радянської епохи. Зрозуміло, що в СРСР на території однієї республіки не будували жодного виробництва повного циклу, тому нам дісталися лише окремі ланки і в атомній сфері, - розповідає Віктор ЯГУН, генерал СБУ, експерт з національної безпеки. – Ми понад два десятиріччя тотально залежні від Росії у питаннях ядерного топлива і реакторних технологій. Водночас наші родовища можуть конкурувати на високому рівні у світі. Це і питання енергетичної безпеки, і відновлення ядерного циклу у військово-промисловому комплексі, що дуже покращить наше позиціонування у геополітичному плані. То чому ми так пізно прийшли до того, що має бути в пріоритеті – видобуток і вироблення уранового концентрату в Україні, а не купівля за кордоном?

Неприємно, але потрібно згадати хоча б один зі скандалів, коли у червні 2016 року СБУ виявила факт розкрадання 10 мільйонів доларів службовцями єдиної державної компанії з видобутку і переробки уранової руди «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та ДП «Енергоатом», які у зв’язці закупали урановий концентрат закордоном по завищеній ціні. Розслідування досі триває, і як нещодавно повідомляли журналісти, ця схема продовжує працювати. То, можливо, видобувати уран у належній кількості в Україні нашим державним підприємствам просто невигідно, адже це крах їх тіньовому збагаченню? Вкотре переконуюся, що державне управління часто «шкодить», і важливо дати «зелене світло» приватним інвесторам, які управляють більш прозоро та ефективно, знаходяться під «дамоклевим мечем» судочинства та профільних відомств. Більше того, профільні державні структури не мають коштів інвестувати у розробку нових родовищ, на нові екологічні технології, це тупик і шлях в «нікуди» вітчизняної уранової промисловості. Давно потрібен діалог з приватними компаніями, які готові інвестувати, і готовність допомагати їм в цьому з боку органів влади. Звичайно, і суворий контроль за дотриманням екологічного законодавства і вимог охорони здоров’я. В Україні приватним компаніям завжди лише ставились «палки в колеса», і навіть показово, що відомій компанії АЕСУ вдалося отримати дозвіл лише через суд».

«ПРОГРЕС В УРАНОВИДОБУВАННІ – ТОП-ПОЗИТИВНА НОВИНА ПОЧАТКУ РОКУ»

«Я зрадів, побачивши новину, що приватній компанії вперше дозволили видобувати уран в Україні, коментує Володимир ПИЛИПЧУК, народний депутат двох скликань, академік Академії економічних наук України, професор, голова Комітету ВР з питань економічних реформ і управління народним господарством (1990-1994). – Якщо нашій державі вдасться суттєво збільшити обсяг видобутку власного урану і на 100% забезпечувати свою потребу в ньому, то це економія мільярдів доларів. Йдеться про, по-перше, більшу ступінь енергетичної незалежності, а, по-друге, економію коштів на закупівлі імпортного урану і навіть можливість власного експорту. І ми зможемо зробити такий ривок тільки за умови державно-приватного партнерства у складних ресурсномістких галузях. Про доцільність такого «тандему» свідчить досвід країни №1 за обсягами видобутого урану Казахстан, де розробкою і видобутком урану займаються приватні акціонери. Також і в інших світових країнах-лідерах Австралії і Канаді практично всі компанії, які видобувають уран, переробляють руду і отримують урановий концентрат, мають приватну форму власності. Монополія держави в процесі видобутку урану – тільки в Росії та Китаї. На жаль, такий шлях нам не підходить і вже скочує нас у прірву бідності.

В планах розвитку атомної промисловості державно-приватна форма партнерства закладалася вже давно. І приватний інвестор приходить і хоче працювати, але, на жаль, їм доводиться пройти справжню «смугу перешкод» і «тернистий шлях», щоб допомогти державі. Хоча логічною і доречною була би допомога і створення максимально сприятливих умов державою для залучення у цей капіталомісткий та складний бізнес інвесторів. Звичайно, при цьому «контрольний пакет» у сфері атомної енергетики, а також контроль над усією здобутою сировиною завжди залишатиметься у держави, уран використовуватиметься для потреб країни та експорту тепловиділяючих збірок, що може стати суттєвою дохідною статтею для країни. Наріжними принципами організації урановидобувної галузі має стати демонополізація, відповідальна утилізація відходів і наша незалежність – в жодному разі не зиск на будь-якому з етапів Росії – країні-агресору.

Взагалі в цьому плані нам важливо вивчати досвід Казахстану, держави, як і Україна, з сировинною економікою – і головний акцент там було зроблено на розвиток саме цієї переваги країни, а далі – індустріалізацію та введення інновацій. Про такий шлях говорять провідні економісти світу. Довгі роки у нас в державі проходили під звичні міркування про необхідність «злізання з сировинної голки», але при цьому частка енергоносіїв в імпорті, як і вартість однієї тони умовного палива для України постійно збільшувалася. Час зосередити увагу на зростанні видобутку сировини, і зрозуміти, що ключем до успіху є убудованість у міжнародні бізнес-ланцюжки, тому важливим є залучення інвесторів з-за кордону. З огляду на це, розповіді та істерики в інформаційному полі «завели американців видобувати наш уран» насправді є топ-позитивною новиною початку цього року».

Анастасія РУДЕНКО, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments