Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

У фокусі – фермери

Учасники всеукраїнських громадських слухань не проти ринку землі, але вони хочуть мати чіткість у його запровадженні
10 лютого, 2020 - 18:09
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Україна стоїть на порозі можливого й несподіваного ухвалення Верховною Радою України Закону «Про оборот земель сільськогосподарського призначення».

Патріоти України не проти ринку землі, але вони хочуть мати чіткість у його запровадженні: він повинен задовольняти інтереси всіх жителів країни. З цього приводу відбулися Всеукраїнські громадські слухання на тему: «Реалізація концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарських кооперативів на 2018—2020 роки», де у фокусі бачення майбутнього села та основних стратегічних напрямків розвитку поставлено розв’язання проблем власності на землю на основі створення відповідних умов господарювання.

На це слухання були запрошені фермери, керівники сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, власники особистих селянських господарств, керівники підприємств, голови місцевих громад із різних куточків України, науковці, депутати різних рівнів, представники міжнародних організацій, представники аграрної освіти, засобів масової інформації. Інформацію їхніх виступів можна умовно поділити на дві частини: недоліки та пропозиції щодо створення сприятливого середовища для розвитку сімейних фермерських господарств.

Усі доповідачі згадували, що Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО) та Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) у своєму глобальному плані дій на 2019—2028 рр. головною стратегією визначили підтримку сімейних ферм як ключового чинника сталого соціально-економічного розвитку країн світу, на основі таких заходів, як розробка і впровадження сприятливих політичних умов, зміцнення сімейних фермерських організацій тощо. Одним із заходів до 2030 р, що відмічений у резолюції Генеральної асамблеї ООН, передбачено забезпечення гарантованого та рівного доступу до землі, ресурсів, чинників виробництва, знань та інших благ усього зацікавленого населення тощо.

ПРОГРАМНІ ДОКУМЕНТИ І ООН

Наскільки розвиток фермерських господарств відповідає установкам ООН? До цього часу профільне міністерство не розглядало програмних документів, які містяться у глобальному плані підтримки сімейних фермерських господарств. Іван ТОМИЧ, голова Спілки українського селянства (об’єдналися Асоціація фермерів та Спілка сільськогосподарських кооперативів), відзначив, що замість створення умов щодо сприяння організації фермерських господарств українське сільське господарство України перебуває в системі координат олігархічно-аграрного устрою. Тому в Україні лише 0,97 фермерських господарств на 1000 га сільськогосподарських угідь. Тоді як, наприклад, у 28 країнах ЄС — 61, у тому числі в Бельгії — 29, в Італії — 78, у Польщі — 97, у Сербії — 128 і на Кіпрі — 280 фермерських господарств. У цілому ж сімейні фермерські господарства по всьому світу становлять понад 90% усіх сільськогосподарських підприємств які виробляють 80% продовольства. В Україні планові позиції Спілки українського селянства щодо створення 250 тис. нових фермерських господарств залишилися не реалізованими.

За оцінками Івана Томича, 2019 р. рівень збитковості фермерських господарств досяг 30 — 35%, а у тваринництві — 60%. Державна підтримка фермерства виявилася мізерною та неефективною. Банки працюють таким чином, що кредити доступні лише для великих господарств, які мають заставу. Тому за 2019 р. кредитну компенсацію відсоткових ставок отримали лише 1,24 тис. господарств, компенсацію вартості вітчизняного насіння — 1,5, придбання техніки — 4,2 тис. господарств або лише 3 — 10% від їхньої загальної чисельності. Нічого не змінилося за останні десять років. Наприклад, 2011 р. лише 6,6% фермерських господарств одержали державну підтримку, а понад 1 тис. грн у розрахунку на 1 га землі — лише 1,1%.

Ефективність такої вибіркової державної підтримки додатково викликає сумнів. До цього часу не створено державного реєстру фермерських господарств (на противагу чинним реєстрам суб’єктів господарювання), а тому невідома як їхня кількість, так і їхні плани. Наявність такого реєстру фермерів є передумовою для контакту уряду з ними щодо планів виробництва кожного із фермерів та формування відповідної державної політики бюджетної їх підтримки. І цю підтримку одержують лише ті, які зареєструвалися, а якщо ні — працюють у «сірій зоні». На сьогодні, наприклад, у 28 країнах ЄС зареєстровано 11 млн фермерських господарств (96% із них — сімейні), ефективна діяльність яких відбувається згідно з розробленою політикою бюджетної підтримки.

ДОСТУПНІ КРЕДИТИ — 5-7-9%

Ще одна нова програма державного кредитування «Доступні кредити 5-7-9%, підтримка за якою надається за напрямком здешевлення кредитів шляхом компенсації відсоткової ставки до рівня 5, 7 і 9% річних за кредитами в національній валюті. Сам розмір відсотка залежить від розміру і типу бізнесу: наприклад, 5% річних, якщо сума прибутку становитиме понад 25 млн грн і буде створено щонайменше два робочих місця (9% — для бізнесу з прибутком до 50 млн грн). За попередніми розрахунками Асоціації фермерів, такий розмір прибутку (25 млн грн за рік) є доступним для фермерських господарств, які мають фізичний розмір більший, ніж 500 га. Фермери стурбовані, адже 87% фермерських господарств України мають менші фізичні розміри.

Доповідачі й ті, хто взяв участь у дебатах, наводили ще низку проблем, які стосуються широкого кола соціально-економічних відносин. Одна із них пов’язана з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 60-р від 31 січня 2018 р. щодо передачі землі сільськогосподарського призначення поза межами населених пунктів у комунальну власність об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Проте Верховною Радою не було ухвалено жодного закону, який регулював би подальше використання земель ОТГ, зокрема передачу її в наступне користування — оренду або ж продаж. І хоча згідно з проектом Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» орендар має переважне право на придбання в ОТГ земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на сьогодні фактично на рівні органів місцевого самоврядування домінують представники агрохолдингів. Фермери звернули увагу заступника міністра економіки Тараса Висоцького на той факт, що агрохолдинги формують об’єднані сільські громади. За такого «розвитку» громад у жителів сіл залишився єдиний вихід — виїхати кудись за межі України. Запропонували чиновнику навести лад з децентралізацією і найперше — у формуванні складу громад та організації їхньої роботи, а після на створеній таким чином чіткій платформі розпочинати реформи. Отримали відповідь, яка вказала на відсутність перспектив не в одних фермерів: «Рішення про надання землі схвалюють місцеві органи самоврядування. Які питання до мене?» За такого перебігу діалогу професор Олександер Ковалів нагадав, що ухвалюють закони обрані народом депутати Верховної Ради, а не місцеві ради. Так що наведіть лад у законах, унеможливте вплив агрохолдингів на перебіг подій, тоді органи самоврядування на місцях працюватимуть згідно з цими законами і на благо всього суспільства.

БЮДЖЕТНА ПІДРИМКА ФЕРМЕРІВ У США

Що ж пропонується зробити від імені учасників громадських слухань? Заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» Ольга ХОДАКІВСЬКА пропонує орієнтуватися Україні на систему бюджетної підтримки фермерів США, де на ці заходи надається 1% валового внутрішнього продукту (в Японії — 1,4% ВВП). Ще з початком зддобуття країною незалежності реформатори пропонували запровадити бюджетну підтримку сільського господарства, подібну до тієї, що в США. Чи можливо це зробити? Зразу ж відзначимо, що для фінансової підтримки сільського господарства розвинуті країни використовують бюджетний (прямі субсидії — за рахунок платників податку) та ціновий (механізм підтримки цін — за рахунок платників податку та споживачів) механізми перерозподілу національного доходу. Тобто необхідні для підтримки фермерів кошти з’являться за рахунок ресурсів споживачів продовольства. Якщо 2000 р. на продовольство американці витрачали 10% своїх доходів, а українці — 67% (продукти харчування, безалкогольні та алкогольні напої й тютюнові вироби), то за рахунок податку відповідно на 90% і 33% сукупних доходів формуються фонди підтримки фермерів. Тільки з цієї інформації видно, що Україна не може організувати підтримку фермерів на рівні США. Складніші розрахунки показали, що за 30% рівня підтримки фермерів (до вартості реалізованої продукції) по відношенню до ВВП вона становитиме 0,9% у США, а в Україні — 7%. Щоб досягти показників США в дотації фермерів, необхідно ВВП збільшити майже у вісім разів. Тим більше, що в Україні відсутня будь-яка гармонія у співвідношеннях економічних показників. Так, 2018 р. щомісячні сукупні витрати в розрахунку на одне домогосподарство становили 8309 грн або порівяно з 2000 р. зросли в 15 разів, то їхня частка на продукти харчування, безалкогольні та алкогольні напої й тютюнові вироби скоротилася лише на 15,9 відсоткових пунктів (на 0,88 щорічно). Тоді як розвинуті країни світу майже у три-п’ять разів скорочували частку витрат на продовольство у сукупних доходів (до 10—20%) за нижчого (удвічі-втричі) їх зростання. Щоб знизити частку доходів на продовольство до рівня США, Україні доведеться чекати 47 років.

Прозвучала конструктивна пропозиція від керівника Інституту громадського управління Віктора ЖЕРДИЦЬКОГО. Він поставив питання: чому фермери самі не експортують вироблени ними продукцію? У них немає великих зернозбірників, елеваторів, не розвинута логістика тощо. Якщо ми плануємо, як усі країни світу, розвивати фермерство, а не розпродати землю, необхідно вимагати, щоб держава взяла на себе обов’язки щодо побудови великих міжобласних пунктів збору, переробки і транспортування зернових та олійних культур як перший та основний крок до організації фермерських збутових кооперативів. Далі — сприяти навчанню і допомогти фермерам оформляти зовнішньоекономічні угоди. Через 10—15 років кооперативи будуть у змозі повернути кошти державі, які вона до цього витратили на їх створення. Аналогічні пропозиції протягом останніх 30 років пропонує професор Любов Молдаван, зокрема на деяких інших формумах, круглих столах тощо. Вона весь час наголошує, що в багатьох країнах світу, зокрема США, існує законодавча заборона не сільськогосподарському великому капіталу займатися сільськогосподарською діяльністю, а в таких країнах Латинської Америки, як Бразилія, Аргентина, Чилі та ін., упродовж 25—30 років триває поступова націоналізація землі й повернення до фермерського типу господарювання. Основні ж пропозиції — як розвивати і здійснювати підтримку насамперед через об’єднання малих і середніх ферм у різні організаційно-правові структури (кооперативи, маркетингові асоціації тощо). У Франції, скажімо, ухвалили Закон про стимулювання об’єднань фермерів зі спільного ведення господарства, згідно з яким передбачено компенсацію 50% первинного капіталу фермерам при створенні цих об’єднань. У Нідерландах держава компенсує значну частку витрат у разі придбання техніки кооперативами зі спільного обробітку землі тощо. У багатьох країнах держава будує для фермерських кооперативів елеватори, молокозаводи, магазини і створює інші блага, передаючи у вільне користування. Саме підтримка фермерства через різні форми об’єднань з виробництва і збуту продукції є основою успіху ферм в інших країнах і повинна стати такою у складі завдань аграрної політики України.

ПРО ДЕРЖАВНУ ПІДТРИМКИУ ЗМІНИ ВИРОБНИЧОЇ ТА ЕКСПОРТНОЇ СТРУКТУРИ

В Україні, крім сприяння розвитку фермерських кооперативів, виникає ще одна проблема — державної підтримки зміни виробничої та експортної структури. Тут ще більше похідних проблем, адже необхідно до зміни структури експорту виявити і захопити ринок збуту вищою якістю продукції та нижчою собівартістю її виробництва. Потім оптимізувати розміри кооперативів, які працюватимуть з фермерськими господарствами різної спеціалізації. Визначитися, куди передусім направити обмежені державні фінансові ресурси, щоб отримати оптимальний стимул до розвитку різних галузей та виробництв і відповідних кооперативів. Усі завдання не буду перераховувати — їх багато. На жаль, ніхто в Україні, крім окремих аматорів, таких розрахунків не проводив. Не передбачалося досліджувати такі наукові теми і в Аграрній академії. Тому все зводиться зазвичай до балаканини блогерів, які домінують в ефірі, телевізії, на різних форумах, які черпають «знання» в інших таких самих блогерів. Таке собі зачароване коло.

На жаль, міністр розвитку економіки Тимофій Милованов за такої структурної розбалансованості економіки не цікавиться проблемами власне структурної перебудови як основного чинника зростання економіки на майбутні 15—20 років, а вважає, що економічна стратегія України повинна базуватися на накопиченні інвестицій та модернізації виробництва. Він визначив, що після залучення 50 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій протягом наступних п’яти років стратегія буде досягнута. Хоча напрошується таке запитання: чи допоможе фермерству країни модернізація без зміни структури виробництва?

Запровадження ринку обігу земель без створення ефективних кооперативних структур розлучить із землею всі фермерські господарства фізичним розміром як мінімум до 500 га ріллі. Великі сільськогосподарські підприємства приречені виробляти екстенсивні та низькодохідні продукти за визначенням — вони є великі. Вони й надалі експортуватимуть у десятки разів менше продовольства у розрахунку на 1 га ріллі, ніж понад 120 країн світу. Не буде така земля дорожчати, якщо вона не продукуватиме більшу частку високоприбуткового продовольства. Тому незрозуміло, як збільшувати податки на землю за наявної спеціалізації виробництва, яку неможливо слідом миттєво змінити. Ті ж «щасливчики», які скуплять землю, здаватимуть її в оренду невеликим розмірами (до 50—200 га) і сприятимуть зміні їхньої спеціалізації — відмови від виробництва зернових та олійних культур і переходу до виробництва продукції тваринництва, овочівництва тощо. Така структурна стратегія за 10—15 років дасть можливість збільшити експорт у п’ять-десять разів у розрахунку на 1 га ріллі. Держава нічого не одержить від запровадження ринку обігу земель, а нові її власники після здачі її в оренду одержуватимуть десятки, а потім з плином часу — сотні мільярдів гривень земельної ренти. Це такий сценарій перебігу подій, який побудований на структурному аналізі економіки, моделюванні взаємодії основних галузей за схемою «витрати-випуск».

Микола КАЛІНЧИК, доктор економічних наук, професор
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ