Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Уроки безземелля

Реформи ринку ріллі без достатнього обґрунтування провадилися в багатьох країнах світу ще 100 — 300 років тому
19 листопада, 2019 - 17:47
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Ось нарешті й ухвалено закон у першому читанні про обіг земель сільськогосподарського призначення. Після цього нестримний захват охопив представників партії «Слуга народу» ще в залі Верховної Ради України. Нарешті для народу зробили величезне «благо» — виштовхують селян на ринок землі без грошей у кишені нарівні з агрохолдингами, які досягли неперевершених фінансових результатів за допомогою іноземних інвесторів та державної підтримки — практично всі дотації надходили до них. Іноземці, які не менше, ніж три роки, працюють на українських землях, також братимуть участь у ринку земель. Саме в цих іноземців із зазначеним стажем роботи в оренді (або ж уже володіють) знаходиться 30% сільськогосподарських угідь. І це в глобальному середовищі наростаючого безземелля — на сьогодні вже 71 країна світу має менше ніж 0,04 га ріллі на одну особу, що без імпорту продовольства є катастрофою щодо забезпечення продовольчої безпеки.

Якщо зануритися дещо у минуле, то виявляється, що такі без достатнього обґрунтування земельні реформи провадилися в багатьох країнах світу ще 100—300 років тому. Щоб не повторювати помилок національного масштабу, необхідно було поцікавитися наслідками таких реформ, які здійснювалися в минулому як на теренах України, так і в інших країнах світу. Щодо України в складі Росії за часів царату. Виходячи зі складності проблеми проведення земельної реформи, лідер слов’янофілів Олександр Кошелєв під час підготовки до реформи 1861 р. мав великий сумнів щодо її позитивного результату (Великая реформа / изд. т-ва И. Д. Сытина: 1911, т. 6, с. 69): «Знаете, шибко я боюсь вашей петербургской стряпни. Уж как вы, господа чиновники, да к тому же петербуржцы, да еще вдобавок ученые, примитесь законодательсвовать, право, из этого может выйти чисто-начисто беда, да еще какая! Многого мы от вас боимся, но на деле вы будете страшнее и ужаснее. Старайтесь сделать как можно неполно, недостаточно, дурно; право, это будет лучше». Таке побоювання мало під собою підстави: уряд приступив до реформ лише керуючись досить невиразною уявою про державну користь цього заходу (сьогоднішній «турборежим»). Вся надія була покладена на факт існування орендних відносин у Росії як гаранта встановлення справедливої ринкової ціни землі на цьому ринку. В реальності ж виявилася велика невідповідність викупних платежів за землю з її доходністю. За таких обставин розмір «орендної плати за домовленістю сторін» на той час у царській Росії зріс на 200—300%, результатом чого спекулянтами на ринку було скуплено 44 млн десятин землі (88%) із 50 млн, що обернулись на ринку. Селянам дісталося лише 6 млн га землі, або 12%! Борг селян до 1905 р. сягнув величезної для того часу суми — понад 1 млрд крб., що і стало однією з причин селянських бунтів та погромів садиб поміщиків.

Ситуація з ринком землі була складною і потребувала системного дослідження. Так, наділи на двір за губерніями на той час коливались від 5 до 12 десятин, що при екстенсивному сільському господарстві (вирощування лише зерна) було мало для того, щоб забезпечити побут вивільнених від кріпосної залежності селян. Причини переселень до Сибіру полягали у відносному малоземеллі, через смужість наділів і, особливо, через сімейні переділи земель, що було основною причиною економічного занепаду (8 червня 1893 р. вийшов закон, який мав нормувати ці переділи). Для відведення наділів у Сибіру потрібна була армія агрономів, техніків та інших працівників. Як наслідок, близько 1 млн душ обох статей (із 3,5 млн переселенців, які переїхали в Сибір із європейської частини Росії) станом на 1 січня 1909 р. були не влаштованими. Смертність сягала 10% серед дорослих і 30% — серед дітей. Тому 1909 р. уряд вирішив затримати переселення «малопотужних» селян і цей один мільйон людей повернути назад (давались проїзні пільги на повернення додому). Наступна тенденція — насадження «отрубів» і хуторського господарства. При цьому землю відводити не по душах, а по розрахунку на двір, або домогосподарство. Зі створенням тисячі хуторів з’явилися мільйони знедоленого населення. Після поїздок Столипіна по Західному Сибіру вирішено створювати невиданий тип господарства — велику приватну земельну власність. Саме ідею організації великих господарств було взято на озброєння Йосипом Сталіним з 1929 р. з наступними наслідками Голодомору.

Щодо інших країн, то наприклад, у французьких колоніях Африки ще більш ніж 200 років тому придумали, як вилучити землю в корінного населення — через проведення паювання (щоправда, там було скромніше, ніж в Україні: усім видавали документи на право власності на землю без слова «паювання»). Через рік усі жителі французьких колоній були без землі, як і в багатьох країнах, зокрема Тунісі, Західній Африці та ін. За недолугих реформ або ж колонізації країн 70—300 років тому окремі особи та корпорації монополізували величезні площі кращої землі. Наприклад, по всій Латинській Америці приблизно 1,5% приватних землеволодінь перевищували по площі 6 тис. га кожне, і вони займали 50% усієї сільськогосподарської землі. В Аргентині дві тісно пов’язані одна з другою компанії мали у своїй власності й орендували 6,7 млн га землі. На долю 500 землевласників припадало 18% землі. Громадянин США Т. Д. Вільямс був власником 0,4 млн га землі. Помістя «Ель Кармен» у Східній Болівії (перепис 1950 р.) належало до власності фірми «Суарес енд бразерз», яка займала 2 млн га землі. У північній Родезії дві компанії — «Брітіш саус ефрікен» і «Хоуп Чартерленд» володіли в цілому 2530 млн га землі. У Південній Африці 1951 р. на одного неєвропейця (із 10 млн) припадало по 1,3 га землі, на європейця (із 2643 тис.) — у середньому по 724 га землі. Перелік неприпустимої для суспільств поляризації розподілу земель між бідними і багатими можна продовжити.

Нові власники безмежних земельних володінь (до кількох мільйонів гектарів), так само як зараз в Україні, платили низькі податки. Щоправда, такі аномалії обмеження території для проживання зростаючої чисельності населення швидко зникають мирним чи революційним шляхами із втратою життя охочих утримувати не створений ними природний продукт — землю, яка належить усім без винятку жителям планети. Цивілізації відома практика переходу до нормального стану в земельних відносинах без революцій. І вона є найбільш прийнятною для всіх. Уряди викупали землю у цих латифундистів відповідно до того, як до цього вони справедливо сплачували податки. Якщо одержували колосальні прибутки (як і наші) і практично нічого не платили до бюджету (на рівні українських 6 грн з 1 га), то методика працювала у зворотному порядку: нульовий податок — нульова ціна за землю. І це справедливо, але дуже не подобалося землевласникам. Застосовували більш лабільний підхід: платили за землю ринкову ціну за умови, якщо одержані гроші вкладалися в розвиток аграрної ринкової інфраструктури, переробну промисловість тощо. Якщо ж якась частина залишала аграрну сферу — з неї платився високий податок.

Найцікавішим для України має бути досвід проведення земельної реформи з викупом земель у монополістів за рахунок державного бюджету. Так, у Мексиці, Італії, Болівії, Єгипті, Гватемалі та інших країнах 70—100 років тому передбачався варіант, крім конфіскації, виплат за націоналізовану землю відповідно до її вартості, яка встановлена на основі розміру поземельного податку. Платиш мало податку за користування землею в попередні роки — відповідно для викупу ціна землі низька. Зробимо суттєве застереження: результати такого варіанта земельної реформи не проходять з іноземними компаніями. Так, коли в одному районі уряд Гватемали запропонував у вигляді компенсації 600 тис. дол. США за більш ніж 95 тис. га землі, що належала до розпорядження американської компанії «Юнайтед фрут компані», після втручання Державного департаменту США довелося заплатити 16 млн дол. США або в 27 разів більше. Звідси можна побачити величезні ризики, якщо на ринку української землі будуть присутні іноземці. За нової земельної революції доведеться викуповувати землю в іноземців за цінами, які продиктують уряди США, Китаю, Саудівської Аравії або іншої розвинутої країни світу.

Науковці й політики на основі історичного аналізу негативної та позитивної практики проведення земельної реформи в країнах світу сформулювали низку важливих принципів щодо успішного її проведення в інтересах власного народу. Основним найсерйознішим запереченням щодо необмеженої купівлі та продажу землі є той факт, що замороження капіталу в формі земельної власності є розкіш для багатих, а не бідних країн. Після купівлі землі її, як виявляється, необхідно буде ще й обробляти. Для останнього грошей не залишиться. Земельна реформа, за якої земля концентрується у латифундистів, є неймовірно потужною силою, яка тримає селян у злиднях, виштовхує за кордон або ж якусь їх частину деморалізує. Також земельна реформа може виявитися абсолютно марною, якщо з її проведенням усі попередньо досягнуті блага агрохолдингів та їхні переваги стосовно всього сільського населення залишаться без змін і коли селянам (фермерам) неможливо одержати дешевий кредит, відсутні збутові кооперативи, а на ринку домінують посередники. Американський вчений Дж. Озер (Должны ли люди голодать? (полемика с мальтузиазмом). — М.: ИЛ, 1959) ще 1955 р. сформулював основні вимоги, дотримання яких забезпечать успіх у реформуванні: «Задовільна земельна реформа повинна обмежити право землевласників купувати, продавати, дробити або непомірно розширювати свої земельні володіння. Не слід також допускати, щоб земля відбиралася за борги, якщо тільки вона при цьому не переходить до державних або кооперативних кредитних установ, які видають грошові позики під дуже невеликі відсотки. В іншому разі це означало б повернення до феодалізму». При цьому «реформа означає надання фермерам необхідного кредиту, введення справедливого оподаткування, заохочення розвитку кооперативів і поширення серед фермерів спеціальних знань». Тобто реформа охоплює не тільки саму операцію продажу землі. Виявляється, що необхідно до часу запровадження ринку землі провести комплекс організаційних заходів і передусім створити кооперативи з метою організації ефективних закупівель, збуту й використання техніки і навчити майбутніх фермерів не лише передових технологій, а й менеджменту. А так теоретики «обґрунтовують», що іноземців необхідно й надалі запрошувати працювати на нашій землі (на сьогодні функціонують понад 1300 аграрних підприємств, які належать до власності іноземців), а українці повинні вчитися у них уже в стані безземельних. Саме за умови дотримання цих принципів та вимог перерозподіл земель може позитивно вплинути на ефективність сільського господарства.

Країни світу досягли успіхів (у 142 країнах ВВП на душу населення до 65 разів вищий, ніж в Україні) завдяки розробці планів стратегічного розвитку національних економік. До запровадження ринку землі розробити стратегію розвитку України в інтересах власного народу.

Микола КАЛІНЧАК, доктор економічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ