Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Від багатства до... бідності

Набір українських криз за 27 років незалежності. Частина перша: «Економіка»
21 серпня, 2018 - 18:29
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

За 27 років незалежності українців поменшало на 10 мільйонів. За офіційними даними, нині нас — лише 42 мільйони. За неофіційними — ще менше. За даними «Інституту демографії ім.М.В.Птухи», на 1 січня 2017 року кількість населення без обліку окупованих територій становила 36 млн осіб. Цифра істотно менша від офіційних даних Укрстату — 42,6 млн осіб. Перепис населення в Україні не проводився з 2001 року.

Дані таких міжнародних організацій як ООН чи Світовий банк вказують на те, що як мінімум 6—7 млн українців сьогодні шукають засоби для існування за кордоном. При цьому, різко загострюється проблема з демографічним складом населення: вже сьогодні на одного працюючого припадає утримання 2 непрацюючих (пенсіонери, діти).

До того ж в Україні висока смертність. За перше півріччя 2017 року, згідно з офіційною статистикою, кількість українців зменшилася на 128 тис. Екстраполюємо на весь рік — близько 250 тис. Тобто, за рік зникає середній обласний центр. На 61-го новонародженого — 100 смертей. За рівнем народжуваності ми близькі до європейських показників, але, на жаль, багатократно гірше за смертністю.

Тенденція така, що населення України старіє, а креативний клас масово покидає межі країни.

При збереженні тренду за 30—50 років українська нація може перестати існувати як така, порахували аналітики Інституту майбутнього. Реально ж населення України, найбільшої країни в Європі, за 30 років може бути менш ніж 20 млн осіб. Тільки вдумайтеся, ще 20 років тому нас було 50 млн.

За такої демографічної картини в найближчі 10 років дисбаланс між працюючими і соціально незахищеними стане критичним. На одного працівника припадатиме 2—3 утриманця.

Такій демографії мусимо завдячувати глибокій затяжній економічній кризі, в яку Україну, на думку екс-міністра економіки Володимира ЛАНОВОГО, затягла кланово-олігархічна система і реванш «червоно-номенклатурної» еліти, який відповідно до його хронології, відбувся в далекому 1994 році, коли до влади за посередництва тодішнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми прийшли «червоні директори».

Бідність — те, що вбиває українців і виганяє з дому. Стандарти ООН кажуть, що межа бідності — $150 на одного члена сім’ї на місяць. 60% українців живуть за межею бідності. За даними ООН, якщо частка витрат на продукти харчування перевищує 50% бюджету (а в нас уже доходить до 60%) — це показник височенного рівня бідності населення в країні.

Екс-прем’єр-міністр України, голова Української спілки підприємців та промисловців «УСПП» Анатолій КІНАХ переконаний причини такої ситуації слід шукати в докорінно неправильній структурі економіки. «Щоб виконувати функцію аграрної держави, немає необхідності, аби на нашій землі проживало 40-мільйонне населення. Достатньо 10—15», — каже Кінах. І додає: у світі немає жодного прикладу успішного розвитку держави з сировинною економікою. Сьогодні — у структурі експорту України близько 47% сировини аграрного комплексу і близько 20—22% — сировини гірничо-металургійного, хімічного комплексів. Тобто, близько 70% експорту країни — це сировина. «По суті, це структура експорту колоній колишньої Британської імперії», — наголошує Кінах.

СТАРТОВІ ПОЗИЦІЇ

На початку 1990-х Україна мала одну з найкращих стартових позицій серед усіх інших пострадянських республік. Ми були шостою економікою в Європі, не значно поступаючись за деякими параметрами Франції чи Німеччині.

Тоді в країні зберігався високий рівень того, що в усьому світі називають людським капіталом — рівень освіти, кваліфікації та багато інших чинників, які надають можливості для ефективного розвитку. Особливо, коли йдеться про розвиток економіки держави, яка може виробляти високоінтелектуальну, наукову, з високою доданою вартістю продукцію.

Хто цим усім багатством мав би розпоряджатись і в чиїх інтересах? Національної патріотичної еліти як консолідованої сили в нас не було, пригадує автор «Дня», політичний економіст Руслан ГАРБАР. «Єдиною консолідованою силою на той час була партійно-комсомольська і господарська номенклатура радянських часів. Вона мала певний досвід керування суспільними і господарськими процесами. Саме вона і прибрала до своїх рук багатство, яке неочікувано їй дісталось. Про патріотизм, тобто турботу про народ і державу, в цієї «еліти» не варто говорити : не те було її ідеологічне виховання. Капіталізм, бізнес були для них лайливими словами. Самостійно щось створювати вони не вміли. Добре вміли розпоряджатись. І зорієнтувались у нових умовах досить оперативно. Усвідомивши незалежність від Москви, від центральних партійних вказівок і контролю, зрозумівши, що вони є повними і незалежними хазяями цієї країни, вони почали активно розпоряджатись її багатством, перетворюючи політичну владу на владу матеріальну», — каже Гарбар. 

Гарбар переконує: Президент Кучма, якому приписують створення олігархату, нічого нового не створив. «Він відновив у межах підвладної йому країни систему, яка існувала в Радянському Союзі, де влада була головним джерелом матеріального добробуту, — пояснює думку експерт. — Перед розпадом СРСР ця система під натиском індивідуального підприємництва, як започаткування ринкових відносин, почала занепадати. Кучма надав їй нового дихання: в чистому, 100% вигляді поєднав владу і бізнес, точніше — перетворив владу на бізнес». 

За Кучми швидкими темпами народжувалися національні олігархи. Здавалося б, що тут поганого? Національні (!) олігархи будуть зміцнювати позиції України в конкурентній боротьбі з транснаціональними західними компаніями, зміцнюючи тим самим позиції, імідж України. Вони повинні були бути зацікавлені в сильній, багатій Україні. Це мав би бути, наголошує Гарбар, їхній особистий імідж як представників сильної держави, і це мало б збільшувати капіталізацію їхніх активів. Але ці теоретичні міркування не врахували новий феномен, який виник у кінці ХХ століття — глобалізація, резюмує він.   

«У старі часи розвиток капіталу обмежувався кордонами його держави. Ці ж кордони визначали межі збуту його товарів і послуг. В Україні було не так. Український капітал, як і Україна в цілому, з’явились у принципово нових історичних умовах. Українському капіталу не потрібно було з нуля створювати заводи, фабрики, шахти тощо. Все це вже було створено, потрібно було лише його «законно» привласнити. Для цього потрібна була своя держава, свої суди, тобто — своя влада. І вони її отримали завдяки голосам мудрого народу як джерела влади. Завдяки їй вони отримували за безцінь значні частки національного багатства, які надавали можливість їм стабільно посідати престижні місці в топ-100 багатіїв України. До того ж легко отримувати банківські кредити, а ще краще — мати власний банк , користуватися кредитами західних банків і тримати в них свої гроші, скуповувати нерухомість по всьому світу, бути бажаними людьми в офшорах. Тобто бути поважними членами глобалізованої економіки», — пояснює Гарбар.

УСПАДКОВАНЕ І НАБУТЕ

Насправді причини економічної кризи в Україні можна поділити на дві групи — успадковані і набуті.

Успадкованих від СРСР ми умовно об’єднали в 10 груп.

1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, зростання якості виготовлених товарів і послуг, споживача. Це в підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність товарів промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12%), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), наявність затратної економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося в 6—8 разів більше електроенергії, ніж у країнах Заходу, нафтомісткість продукції була майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах.

2. Наявність глибоких диспропорцій у економіці. Частка групи «А» (галузей, у яких виробляють засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, у яких виробляють предмети споживання) — 27,6% (у розвинутих країнах співвідношення обернене). Економіка була орієнтована не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Руйнування інституту приватного власника. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Відсутність дієвих стимулів до праці, панування «зрівнялівки», відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві найбільше проявлялося в масовому її розкраданні.

4. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. З республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров’я, інвестицій тощо. Це означало «зрівнялівку» в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки СРСР.

5. Значна монополізація економіки. Частка монополізованого виробництва у структурі ВВП становила приблизно 40% ВВП.

6. Величезне фізичне та моральне зношування головних фондів, низька продуктивність праці (фізичне зношування становить майже 60%, моральне — до 90%).

Комплекс цих причин (у СРСР) призвів до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, майже не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Усвідомлюючи це, тодішнє керівництво Союзу почало перебудову. А населення України — проголосувало на референдумі за незалежність. Економічні перспективи самостійного життя — те, що було одним із ключових мотивів відділитися від «падаючої і дефіцитної Москви» , переконують експерти.

Але права була Маргарет Тетчер далекого 6 червня 1990 року : після життя в тоталітарному суспільстві українцям слід було вчитися жити як вільним людям. І вміти відповідати...

1. Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв’язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих тощо, адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Хоча не всі господарські зв’язки були раціональними (відбувалися зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), замінювати їх ефективнішими треба було поступово.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалішу економічну систему, тобто невизначеність моделі такої трансформації (обиралася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової та змішаної економіки і навіть до постіндустріального суспільства).

3. Безвідповідальна дитяча «закоханість» у ринкову економіку, руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів за домінування державної власності, які використовувались у розвинутих країнах майже століття тому.

4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за наслідками законів, відсутність надійного механізму реалізації багатьох законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ.

5. Низка шокових лібералізацій цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

6. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів.

7. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, 1991-го питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23% , а 1996-го — приблизно 3,4% .

8. Доларизація української економіки. Вільний обіг американського долара та інших іноземних валют на території країни теж негативно вплинув на стан економіки.

9. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили в невигідне становище виробника, а вигідніше — посередника. Крім того, такі документи нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос, нестабільність і непередбачуваність.

10. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. У діяльність банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування безготівкового грошового обігу в готівковий, що зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження в тіньових структурах майже половини всієї грошової маси.

11. Кримінальний характер роздержавлення й приватизації.

12. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно , за різними підрахунками країну залишають до 5 млрд дол.

13. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів тощо) та їх непродуктивне використання. Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) змоги вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991—2002 pp. вони оцінюються в 6 млрд дол. та ін.

Унаслідок названих чинників тіньова економіка охопила майже 60% сукупної народногосподарської діяльності. Крім того, відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо ще більше посилилось, оскільки засоби виробництва узурповані новою кланово-номенклатурною елітою. Два Майдани, війна й анексія територій поки що не переломила ситуацію. Але це поки що. Як сказав Євген ГЛІБОВИЦЬКИЙ «олігархи сьогодні сидять на крижині, що тане». Статистика ВВП показує, що малий та середній бізнес упевнено нарощує «м’язи».

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments