Наука – це корінь і насіння, і основа всякої користі як батьківщини, так і церкви
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Влада та бізнес — партнери?

Нові керівники мусять довести, що це так
22 березня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Під час своєї передвиборної кампанії Віктор Ющенко не раз обіцяв, що одним із ключових завдань, яке він має намір вирішити в найближчому майбутньому, якщо стане Президентом, буде відокремлення бізнесу від влади. На ґрунті доведеного до непристойності симбіозу держави та великих фінансово-промислових груп, коли влада займається питаннями зростання прибутків приватних компаній, а останні, у свою чергу, дбають про добробут цієї ж влади, такі ідеї відіграли не останню роль у збільшенні кількості симпатиків кандидата від опозиції.

СТЕРИЛЬНІСТЬ

Однак, ставши Президентом, Ющенко ще не ініціював жодних заходів для очищення влади від бізнесу та своєю кадровою політикою вже змусив засумніватися в успішній реалізації своїх передвиборних обіцянок на практиці. Особисто я вірю в щирість намірів Віктора Андрійовича, але керувати 500-тисячним Майданом і 48-мільйонною країною — це різні речі.

Після перших кадрових призначень новообраного Президента багато аналітиків, журналістів та просто громадян України перебували в стані глибокого здивування. Ключові посади в державі посіли особи, про зв’язок яких із бізнесом знають навіть пересічні мешканці нашої держави. Проте більшість призначених чиновників відразу заявили, що вже не мають ніякого стосунку до бізнесу. Деякі навіть демонстрували перед телекамерами власну декларацію про доходи, щоб остаточно всіх переконати у своїй «стерильності». Офіційно нова українська влада і справді сформована з людей, які не мають власних бізнес- інтересів, а тому повинні б були сконцентруватися на вирішенні суспільних проблем. Ми можемо пишатися — ми маємо відданих лише державі та національним інтересам посадовців. Але є один момент, який дещо псує таку прекрасну картину — більшість із них, особливо чоловіки, виявляється, живуть за рахунок своїх дружин, дітей та близьких родичів.

Уже перший скандал в уряді засвідчив, що лобіювання бізнес-інтересів посадовцями з української політики нікуди не зникло. Просто раніше така практика застосовувалася відкрито та пояснювалася, як правило, державними інтересами, а тепер схема набула досконалішого вигляду. Ініціативу в бізнесі, разом з правом власності, перейняли родичі урядовців, глав адміністрацій, центральних відомств і т.п. А самі вони, звільнившись від зайвих клопотів, цілком віддались державницькій діяльності. Проте, як у випадку з Романом Зваричем, коли поруч проходять фінансові потоки, інстинкти колишнього бізнесмена все ще дають про себе знати.

ПАРТНЕРИ

Даний факт засвідчив, що на теперішньому етапі Віктор Андрійович не має ні стратегії, ні можливості, ні кадрів для того, щоб виконати обіцяне й відокремити бізнес від влади. А враховуючи економічний статус оточення Ющенка, що зіграло значну роль у тому, що він став таки Президентом, такі наміри зараз просто викликають посмішку. Ніхто не стверджує, що нинішні міністри та губернатори некомпетентні чи обов’язково грабуватимуть державну казну, але те, що вони безпосередньо пов’язані з бізнесом, треба відкрито визнати. Тому 11 березня в Києві Віктор Ющенко обґрунтував вже нове гасло «Влада і бізнес — партнери». Таке положення визвало неоднозначну оцінку. З одного боку, воно більш-менш відповідає реальним можливостями нової влади, з другого — за часів президентства Леоніда Кучми державна влада і такі бізнес-структури, як СКМ, ІСД, «Інтерпайп» також були тісними партнерами. У зв’язку з цим деякі аналітики побоюються, що при такому підході у відносинах з бізнесом змінився лише перелік партнерських компаній, а суть лишилася незмінною.

Вважається, що навколо Президента надто багато «дрібних олігархів», котрі при колишньому режимові не в змозі були пробитися до економічної верхівки — тому зараз, прийшовши до влади, ці «недоолігархи» побажають стати олігархами справжніми. Представники бізнесу в оточенні Ющенка мають досить вагомі позиції та представляють собою сильний центр впливу, який, до того ж, має потенціал до розширення за рахунок сил із колишнього провладного бізнес-політичного середовища. І хоча, як правило, кожен член цього оточення має власний бізнес і лише ситуативно пов’язаний з рештою, оглядачі вже бачать зародки майбутніх потужних бізнес-структур. Нині можна виділити три локальні фінансово-промислові групи, що будуть прагнути розширити свій бізнес до національного масштабу.

СОЛОДКА ЛЮДИНА

По-перше, це так звана вінницька ФПГ, пов’язана з ім’ям Петра Порошенка — секретаря Ради національної безпеки та оборони, лідера депутатської групи «Солідарність». Він фактично контролює суспільно- політичне й бізнесове життя Вінниці та значної частини Вінницької області. Створений і очолюваний ним і його батьком концерн «Укрпромінвест», 98% акцій якого належать офшорній компанії «Агропродімпекс Корпорейшн», володіє Київською кондитерською фабрикою ім. Карла Маркса (виготовляє відомі «Київські» торти), Вінницькою кондитерською фабрикою, Кременчуцькою кондитерською фабрикою, Маріупольською кондитерською фабрикою та Липецькою кондитерською фабрикою «ЛиКонф» (Росія). Корпорація «Roshen», яка об’єднує кондфабрики Петра Порошенка, виготовляє близько 30% усіх вітчизняних солодощів. Порошенкові належать також банк «Мрія», ВАТ «Молочно-консервний комбінат» у м. Тальному Черкаської області, Радомишльський пивоварний завод, Дніпровський крохмале- патоковий комбінат, Погребищенський, Гайсинський і Крижопільський цукрові заводи, Крижопільський і Вінницький комбінати хлібопродуктів. А також ВАТ «Львівгуртбакалія», ВАТ «Укроптбакалія», ВАТ «Пісківський завод скловиробів».

Відомі інтереси Порошенка в автомобільній галузі. Він контролює ТзОВ «Укравтозапчастина», торговий дім «ІСТА», Київський суднобудівний завод «Ленінська кузня» (понад 29% акцій), Луцький автомобільний завод (82,11% акцій), ТзОВ «Черкаський автобус», ТзОВ «Укрпромінвест-Авто», компанію «Автоекспо». Є в його власності також медіаресурси — «5 канал» і мережа ФМ-станцій «Наше радіо». До статусу повноцінної фінансово-промислової групи «шоколадному королю» не вистачає хіба що футбольного клубу.

Порошенко, ставши секретарем РНБО, особисто не має можливості лобіювати інтереси власного бізнесу, але будучи впливовою політичною фігурою, до того ж досить наближеною до Президента, він має змогу розставляти власних людей на ключові державні посади. Не секрет, що ряд губернаторів, особливо тих областей, де бізнес сім’ї Порошенка має найбільше поширення, — люди, яких прямо лобіював Петро Олексійович. До того ж його сподвижники обійняли посади керівників деяких стратегічних для його бізнесу відомств. Перш за все це Державна митна служба, бо ж досить велика частка товарообігу вінницької ФПГ зорієнтована на експорт. Тому багато аналітиків, які знали зв’язки Порошенка з бізнесом, майже одностайно спрогнозували, що посаду голови митниці обійме людина Петра Олексійовича. Це ще раз доводить, що при формуванні кадрової політики Ющенка бізнес-інтереси його оточення відіграли не останню роль.

У парламенті Порошенко має групу «Солідарність», яка є складовою «Нашої України» й до якої входили 14 депутатів, серед яких ще одна кума Ющенка, нині міністр культури Оксана Білозір та колишній кандидат у президенти банкір Леонід Черновецький. Крім того, Порошенко постійно контактує з рядом позафракційних депутатів, наприклад Деркачами або Фіалковським, та має чотирьох губернаторів — Вінниччини (Домбровський), Житомирщини (Жебрівський), Запоріжжя (Артеменко) і Чернігівщини (Атрошенко)... З ним також підтримує відносини ображений Суркісами російський підприємець Костянтин Григоришин. За сприятливих умов вінницька структура може перерости в національну ФПГ і вступити в боротьбу з донецьким та дніпропетровським кланами за стратегічні об’єкти важкої промисловості. Парадокс, але офіційного відношення до неї сам Порошенко не має.

«БРИНКФОРД»

До другої бізнес-групи, яка належить до оточення Ющенка, входять Жванія, Мартиненко й Морозов. У принципі говорити сьогодні про їхнє бізнес-партнерство як про єдину ФПГ, ще не можна. Проте цей так званий Троїстий союз, дуже ймовірно, є початком майбутньої потужної бізнес-структури. Свою діяльність в Україні Давид Жванія почав як громадянин Кіпру і як генеральний директор кіпрської фірми Brіnkford Cons ltd. Заснувавши ЗАТ «Бринкфорд», приблизно у 1996 році він переїхав до Києва. На честь цієї фірми аналогічно називають і всю фінансову групу Мартиненка — Жванія, яку називають одним з найпотужніших бізнес-тандемів в Україні.

Микола Мартиненко з 1986 року був заступником секретаря комітету комсомолу Київського механічного заводу, секретарем Київського міськкому ЛКСМУ. Зі здобуттям незалежності Мартиненко не зволікав під час «розподілу пирога». У 1991 році він засновує відоме АТ «Торговий дім», головою правління якого він був аж до переходу на постійну роботу у Верховну Раду. Чим займалося АТ у перші роки свого існування, невідомо, однак той факт, що вже в листопаді 1997 року «Торговий дім» одержав від уряду Пустовойтенка право на проведення фінансових операцій з облігаціями державної валютної позики на суму понад $105 млн., говорить про те, що компанія здобула велику довіру уряду. Не дивно, що в парламенті третього скликання Мартиненко з березня 1998 року входив до фракції НДП. У Верховній Раді він був членом комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. До речі, до 2000 року Мартиненко входив у Раду підприємців при Кабінеті Міністрів і впритул зайнявся налагодженням корисних контактів у сфері ПЕК. Спочатку його інтереси представляв прем’єр Пустовойтенко, потім Ющенко.

У епоху впливу Горбуліна вийшло так, що «Бринкфорд» одержав у НАЕК «Енергоатом» режим найбільшого сприяння. За уряду Ющенка він став основним оператором «Енергоатому» в роботі з векселями, здійснював постачання ядерного палива на українські АЕС, а також відправляв відпрацьоване паливо на переробку в Росію. З 1997 до початку 2000 року «Бринкфорд» постачав «Енергоатому» російські ТВЕЛи. За інформацією Мінфіну, при оплаті поставок на $250 млн. на українські АЕС було доставлено палива на $50 млн. Стало також відомо, що, крім постачання ТВЕЛів з Росії, «Бринкфорд» вивозив відпрацьоване паливо в Росію на збагачення. Такі операції принесли цій ПФГ величезні суми, необхідні для закріплення на українському ринку. Група почала скуповувати промислові підприємства. На даний момент «Бринкфорд» контролює Запорізький абразивний комбінат, що є лідером у своїй галузі на ринку України, а в його продукції зацікавлені Європа й Північна Африка; Керченський суднобудівний завод «Затока», що активно працює з голландською компанією ІHDA і Damen Shіpyards Bergum (причому остання входить у групу «Даймен», яка володіє суднобудівним заводом «Океан» у Миколаєві — це підприємство було куплено «Бринкфордом» усього за $1,5 млн. у часи прем’єрства Ющенка); Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія», що є найбільшим виробником цементу в Криму; Луганський верстатобудівний і Луганський патронний заводи; машинобудівне підприємство «Ковельсільмаш». До цього тандема приєднався Олександр Морозов. Він очолює ЗАТ «Європейський страховий альянс» — одну з найбільших страхових фірм на території України.

Як і кожна ФПГ, «Троїстий союз» має кілька банків. Так, Давид Жванія є віце-президентом кіпрського банку «Glomaіn Holdіng ltd», власником «Діамант-банку», а також контролює блокуючий пакет «МТ-банку», що здебільшого працює на Наддніпрянщині.

На думку експертів, Мартиненко, Жванія та Морозов підтримують відносини з Ющенком виключно для розвитку свого бізнесу. Для них Ющенко — довгострокова інвестиція. Зараз їх цікавить бізнес, що приносить значний фінансовий прибуток. Мартиненко, можливо, через гарні відносини Ющенка з київським мером, обрав для себе будівництво в центральних районах Києва офісних і житлових приміщень з подальшим їхнім продажем замовникам. Дозволи на будівельні майданчики Мартиненко, мабуть, отримує через сина столичного мера, члена парламентської фракції «Наша Україна» Олександра Омельченка-молодшого, з яким Мартиненка пов’язують виключно бізнесові інтереси.

Жванія обрав нафтовидобувну промисловість. Так, Олександр Іоселіані, який, між іншим, контролює в Полтавській області фірму «Нафтогазтехнологія», є давнім партнером Жванія по бізнесу. Ці представники великого бізнесу активно намагалися витиснути британську компанію JP Kenny з нафтогазовидобувного ринку Полтавської області. Мартиненко спільно зі Жванія беруть участь і в інших прибуткових проектах. У власності обох є певний відсоток акцій підприємств «Київмлин» і «Київхліб». Розглядалася також можливість придбання 37% акцій Київського водоканалу.

Мартиненко, Жванія та Морозов використовують найменшу можливість отримання прибутку. У ході офіційного візиту Ющенка до Грузії до складу делегації входив Давид Жванія, який відразу доповів своїм партнерам про існуючу можливість придбання з подальшим перепродажем нерухомості у Тбілісі. Також був запропонований варіант передачі в керівництво на термін 25 років з подальшим викупом шести гідроелектростанцій по 300 мегават кожна.

Об’єднати всі ці структури в одну навряд чи можливо, та й не зовсім доцільно, але, координуючи свої дії, дана ФПГ також може стати вагомою економічною та політичною силою в Україні. Головний її ресурс — політичне прикриття групи «Разом». До речі, саме вона отримала найбільше представництво у владі.

У новій владі група «Разом» представлена віце-прем’єром з євроінтеграції Рибачуком і віце-прем’єром з адмінреформи Безсмертним. Крім того, міністром промполітики Шандрою, міністром екології Ігнатенком, міністром надзвичайних ситуацій Жванія, міністром сім’ї та молоді Павленком. До того ж ходять чутки, що новий міністр оборони Анатолій Гриценко також близький до цієї групи — в наглядову раду його Центру Разумкова входить керівник «Разом» Микола Мартиненко. Крім того, перший помічник президента Олександр Третяков теж є членом групи «Разом».

«Бринкфорд», як і інші ФПГ, активно лобіював призначення голів обласних державних адміністрацій. Наприклад, губернатор Кіровоградщини Едуард Зейналов є соратником Третякова і за його протекцією був залучений допомагати Ющенку на виборах-2004 у цьому регіоні — Зейналов став довіреною особою нинішнього Президента в сумнозвісному 100-му окрузі Кіровоградської області.

Сам Третяков до обрання депутатом керував компанією «Атек-95», яка продавала бензин у мережі заправок «Тіко» (кажуть, у підсумку нинішній перший помічник президента продав свої бензоколонки «Лукойлу»). У свою чергу, губернатор Зейналов є керівником фірми «Рур груп», яка має мережу в Кіровоградській області. Серед засновників «Рур груп» була «Атек-95». У 2003 р. «Рур груп» перейшла у власність російської ТНК. Виходить, що губернатором Кіровоградщини став компаньйон першого помічника президента Ющенка, який до того ж тісно пов’язаний з «Троїстим союзом», але здебільшого спільними бізнес-інтересами і навряд чи політичними поглядами.

До числа людей, які прийшли до влади за сприяння Жванія—Мартиненка—Морозова, можна віднести також нового губернатора Харківщини Арсена Авакова. Його лобіював брат президента Петро Ющенко, який також має ще не з’ясовані зв’язки з даною ФПГ. До речі, сам губернатор має немалу власність. Йому приписують контроль над харківською ТЕЦ-3, фірмою з пакування чаю «Ахмад», будівельною фірмою «ІнвестЕлітБуд», двома газовими свердловинами, місцевим «7 каналом» — чи не єдиним, який за часів тотального телевізійного пресингу надавав ефір Ющенку. Таким чином, група «Разом» делегувала у владу значне лобі. Не забудемо також і про Генпрокурора Піскуна. Його повернення на посаду найактивніше підтримував керівник групи «Разом» Микола Мартиненко.

Важко сказати, з якою метою дана ФПГ з такою наполегливістю штурмувала владні вершини. Особливо цікавим видається запитання, з якою метою Давид Жванія зайняв посаду міністра з надзвичайних ситуацій. Мабуть, у нього були досить вагомі стимули залишити офіс своє компанії, прибутки якої в кращі часи сягали кількасот тисяч доларів на місяць та сісти в крісло члена уряду із зарплатою 2000 гривень.

ПОТУЖНИЙ РЕЗЕРВ

Третя бізнес-група, що може перерости в національного бізнес-монстра, пов’язана з міністром транспорту та зв’язку Євгеном Червоненком. Він також є близьким до групи бізнесменів «Разом», але бізнес-партнером воліє бачити свою дружину. Колишній професійний автогонщик, він у 80-ті роки минулого століття був багаторазовим чемпіоном і призером України, СРСР і етапів чемпіонату Європи з авторалі, має звання майстра спорту міжнародного класу. Закінчивши спортивну кар’єру, він і надалі пов’язував своє життя з автотранспортом. Ще 1988 року була створена компанія «Транс-ралі», яка займалася комерційними автоперевезеннями. Її стартовим капіталом вважаються гроші призових фондів за участь у чемпіонаті Європи. Сьогодні міністр транспорту та зв’язку України контролює частину перевезень територією України та виробництво безалкогольних напоїв. У 1992 році він створив компанію «Львів Ван Пур», яка займалася виготовленням пастеризованого пива. У 1994 році став головою правління СП «Рогань Ван Пур». У 1997 році створює концерн «Орлан», з яким пов’язують тепер бізнес Червоненка. При цьому «Орлан-Беверіджиз» займається виготовленням безалкогольних напоїв, а «Орлан-Транс» — переважно вантажними перевезеннями.

У 1997 році перспективний бізнесмен став членом правління УСПП і ввійшов до ради роботодавців і товаровиробників при Президенті України; із вересня 1997-го по квітень 1998 го очолював Раду підприємцівпри Кабінеті Міністрів. Кажуть, ці пости Червоненко зайняв після особистого знайомства з Леонідом Кучмою та членами його сім’ї. Однак мав зв’язки і з Ющенком. Саме в його уряді на початку 2000 року Червоненко отримує міністерський пост — стає головою Державного агентства з управління державним матеріальним резервом (Держрезерв). 2000 року, у зв’язку з переходом на держслужбу, Червоненко склав із себе безпосереднє керівництво концерном «Орлан», залишаючись його почесним президентом. Формально бізнесом керує його дружина Маргарита Володимирівна. У 2002 році Євген Альфредович стає одним із найактивніших учасників виборчої кампанії «Нашої України», а минулого року — Віктора Ющенка на виборах президента. Відповідав за безпеку кандидата. За активну опозиційну діяльність бізнес-структури Червоненка піддалися тотальному тиску з боку державної влади. Проте Червоненко не піддався і твердо стояв на своєму. У одному з інтерв’ю він сказав: «Західні партнери, коли львівська податкова затримала машини, пропонували «Орлану» списати штрафи, які було накладено через запізнення, на форс-мажор. Однак ми відмовилися, бо й далі хочемо бути конкурентоспроможними. Я не хочу, щоб українців і Україну жаліли, мрію, щоб нас поважали в усьому світі. Вважайте мене навіженим, але це краще, ніж бути злодієм».

Згадуючи ті моменти, коли «Орлан», який вибудовувався роками, нищився державною владою лише за незгоду Червоненка перейти до більшості, мабуть, мало хто може дорікати новому міністру транспорту та зв’язку за те, що на цій посаді він почав лобіювати інтереси власного бізнесу. Можливо, це дозволить принаймні відродити його концерн та відновити зовнішньоекономічні зв’язки. Проте Євген Альфредович твердо заявив, що використовувати свою посаду у власних бізнес-інтересах не буде. Незважаючи на плітки, особисто в мене правдивість його слів не викликає жодного сумніву. Отже, перспективи бізнес-структури Червоненка тепер залежать лише від підприємницьких здібностей його дружини.

ПІДЛІТКИ

Окрім цих бізнес-груп, що вже перебувають на стадії формування, до партій влади примикає чимало інших підприємців. Будучи при владі, ці «недоолігархи» побажають стати олігархами справжніми, витіснивши з українського бізнесового й політичного простору вже сформовані донецьку, дніпропетровську та київську ФПГ. Чесно кажучи, мабуть, ніхто й не проти, тому що, по-перше, бізнес-оточення Віктора Ющенка, на відміну від колишніх провладних ФПГ, ще не було помічене у відкритому нехтуванні законами та мораллю, а по-друге, плюралізм бізнес-структур неодмінно приведе до конкуренції поміж ними. Вона ж, як відомо, є основою ринкової економіки. Ключове завдання нинішньої влади — створення однакових правил гри для всіх та захист інтересів великого бізнесу від іноземних конкурентів, а не від національних. З іншого боку, бізнес-еліта, яка прийшла сьогодні до влади, має показати, що вона дбає не про власні прибутки, а про свій народ. І тоді, саме в такому контексті, влада й бізнес будуть дійсно партнерами.

Олексій МОЛДОВАН, центр політичного та економічного аналізу «Молвіс»
Газета: 
Рубрика: