Вулиці стануть комфортними для «особливих очей»

Вже наприкінці літа в столиці може з’явитися спеціальна вулиця для незрячих людей, яка допомагатиме їм орієнтуватися в просторі. Принаймні, таку мету поставили розробники проекту Open World.

Команда із п’яти розробників на чолі із 19-річним студентом ІІІ курсу НТУУ КПІ Іваном Селезньовим розробляє систему маячків, які через смартфон будуть вказувати незрячій людині точне місце розташування необхідного об’єкту та розповідатиме, як до нього краще пройти. Спеціальні маячки можуть кріпитися до будь-якого приміщення чи навіть до громадського транспорту.

Про те, як ідея переросла в майже готовий продукт, «День» поговорив з ініціатором проекту Open World Іваном СЕЛЕЗНЬОВИМ:

— Спочатку ми працювали над проектом під назвою Techno Eyes. Це було своєрідне кільце, яке випромінювало ультразвукові хвилі, вимірювало відстань від людини, яка його носить, до перешкоди і сигналізував їй через вібрацію. І що ближче його власник перебував до перешкоди — то сильніший сигнал можна було відчути. До цього ми розробили пульт і рукавичку з подібними функціями.

Але коли вирішили тестувати цей продукт, то зрозуміли, що це не зовсім те, що потрібно незрячим людям, якщо ми хочемо справді їм допомогти, а не просто продати пристрій, який вони через кілька тижнів перестануть використовувати. Адже, як виявилось, у незрячих та соціально активних людей настільки загострюється слух, що дехто може навіть чути, що відбувається навколо них на відстані 10 метрів.

Тобто одна із проблем незрячих людей, яка залишається, — це те, що інфраструктура міста не підготовлена для їхнього пересування. Такій людині важко орієнтуватися в супермаркеті чи в аптеці. Тому ми почали працювати над вирішенням цієї проблеми і чотири місяці тому започаткували проект Open World.

Його суть в тому, що ми робимо маячки, які будуть приклеювати, наприклад, до входу в аптеку. Таким чином незряча людина встановлює спеціальний додаток собі на телефон і коли проходить повз аптеку, додаток їй про це повідомляє. Якщо людина знаходиться в місці, де є кілька таких маячків, вона може обрати, який маячок їх потрібен, і активізувати його, щоб лише він подавав сигнал.

Ми хочемо розміщувати ці маячки на вулиці, в громадському транспорті, в лікарнях над кожним кабінетом. Тоді у незрячої людини не виникатиме проблем, щоб знайти потрібне їй місце в інфраструктурі міста.

— Як додаток передає сповіщення незрячій людині?

— Він сигналізує за допомогою голосових сповіщень. Є такі програми — екранні зчитувачі, які допомагають людям отримати всю інформацію, що на екрані смартфона чи комп’ютера. У світі навіть є незрячі програмісти, які працюють за допомогою таких програм.

— Взагалі є чимало навігаційних систем для незрячих. У чому особливість проекту Open World та спеціального маячка?

— Багато додатків, які є в Європі та США, допомагають орієнтуватись через систему навігації GPS. Але вона зовсім не працює в приміщеннях і до того ж показує місцезнаходження з похибкою майже в десять метрів. Це дуже незручно для незрячих людей. Ми плануємо робити нашу платформу такою, що буде доповнювати GPS, вказуючи точне місцерозташування навіть у приміщенні, адже за допомогою наших маячків ми прибираємо похибку, яку дає GPS.

— Як довго ви працювали над цим проектом?

— Я почав займатися системою навігації для незрячих ще у 2012 року, коли навчався в 10 класі.  Тоді я вступив до Малої академії наук, і мій керівник підказав, що можна зробити подібний пристрій. Пізніше до мене звернувся незрячий художник, і мені захотілося йому допомогти і зробити цей пристрій таким, щоб він саме допомагав людям.

Ми і зараз багато спілкуємося із незрячими людьми, зокрема з тими, хто вміє користуватися смартфоном і GPS. І коли ми розробляємо новий прототип, одразу йдемо до них, і вони нам кажуть, що потрібно покращити. Такий у нас симбіоз. І я маю надію, що цей проект буде дійсно допомагати людям, бо це є наша мета.

— На якому етапі зараз розробка вашого проекту?

— Зараз ми вже маємо прототип, але до промислового виробництва ще далеко, оскільки тут є деякі інженерні нюанси. Наразі ми використовували одну платформу, якщо застосовувати її для масового виробництва, то це значно підвищить вартість маячка. Тому зараз нам потрібно розробити свою плату.

Також ми шукаємо інвесторів. Великі надії покладаємо на проект Smart City та City Next, який розвиває Microsoft. Ми вже мали розмову з представниками цієї ініціативи, працюємо на базі IoT-лабораторії Microsoft і маємо надію, що коли продемонструємо результати своєї роботи, у нас замовлять ці маячки, наприклад, щоб протестувати одну вулицю в Україні.

— Коли плануєте запровадити в дію свою ініціативу?

— Ми порахували, що своїми силами можемо зробити одну вулицю в Києві, і ми це зробимо вже до кінця літа. Як буде далі — залежатиме від того, наскільки нами зацікавиться мерія і чи знайдуться інвестори для фінансування нашого проекту.

— Скільки приблизно коштує один такий маячок?

— Якщо використовувати ті технології, з якими ми працювали під час розробки прототипу, то один такий маячок коштує близько 10 доларів. Але його можна зробити набагато дешевшим — приблизно за три долари. Незрячій людині залишається лише завантажити додаток і користуватися ним.

— Хто працює разом з вами?

— У команді зараз працює п’ятеро осіб. Я — головний інженер — роблю всю «залізну» частину, все, що пов’язано із 3D-моделюванням, виготовленням корпусу, мікроконтролерами. Андрій Коноваленко — програміст, який пише додаток. До речі, спочатку цей додаток буде підтримуватися на Android, але пізніше буде працювати і на інших платформах.

Леся Кондратюк — менеджер із зв’язків з суспільством. Вона нам організовує зустрічі з незрячими людьми і консультує з питань біоетики. Ще Андрій Ясько та Андрій Булат роблять для нас сайт.

— Із вашого особистого досвіду, скажіть, будь ласка, наскільки сьогодні складно чи ні молодому розробнику створити хардверний проект, схожий на ваш?

— Мені насправді дуже пощастило. Мій батько — інженер і міг мені завжди щось підказати.

Якщо ми говоримо про дітей, які навчаються в школі, — хорошою школою є Мала академія наук. Тим більше зараз є інтернет-магазини, і якщо тобі щось потрібно, ти можеш купити апаратну обчислювальну платформу для аматорського конструювання і працювати з нею.

Якщо говорити про студентські роки, то все залежить від того, в яку атмосферу ти потрапиш. З одного боку, зараз така ситуація, що програма, яка у нас в університеті, не зовсім відповідає сучасності. У нас готують прекрасних спеціалістів, але які будуть найкращими за мірками 70-х років минулого століття. З другого — на моїй кафедрі (фізичної та біомедичної електроніки) ми вивчаємо актуальні предмети, і у нас чудові викладачі.

Крім цього, сьогодні з’являється велика кількість лабораторій для розробників. Навіть у нас в Миколаєві з’являється щось подібне, з огляду на те, що у нас мало що відбувається в місті. З урахуванням таких тенденцій, щось зробити в напрямку хардверу стає дедалі простіше.

Ще один вихід — дуже багато практикуватися і займатися самоосвітою.

Але потрібно зважати, що для розробки власного прототипу багато зусиль не потрібно. Набагато складніше виготовити продукт з точки зору менеджера — якісно, швидко і дешево. Тут потрібно багато знань і практики.