Welcome to... українське село

Одна з панельних дискусій VI Міжнародного інвестиційного форуму «Вінниччина — бізнес у серці України», який цими днями відбувся у Вінниці, була присвячена залученню додаткових інвестицій у розвиток територіальних громад. На думку експертів, створити додану вартість територій здатні три напрямки — це кооперація на селі, крафтові продукти й місцеві ремесла та регіональний туризм. Саме він має стати інструментом комплексного розвитку громади. Спершу історичні споруди чи унікальні об’єкти просто приваблюють туристів. Потім попит починає випереджати пропозицію, а відтак виникає глобальна потреба у розвитку інфраструктури — що в результаті збільшує зацікавленість, залучає інвестиції і покращує імідж громади загалом.

НЕ КОНКУРУВАТИ, А КООПЕРУВАТИСЬ

До Революції Гідності Україна щороку приймала до 25 мільйонів туристів, левову частку з яких складали вихідці з Російської Федерації. Після подій 2013—2014 років кількість візитерів в Україну зменшилася вдвічі і лише торік число туристів почало зростати. За даними Національної туристичної організації, минулого року Україну відвідали майже 14,5 мільйона іноземців. 4,5 мільйона візитерів — це громадяни Молдови, майже 2 мільйони — білоруси, 1,2 мільйона — росіяни, понад 1 мільйон — поляки. 98% іноземців — це європейці, зокрема представники східної Європи та громадяни пострадянських країн. А все тому, що для туристів з Америки, Західної Європи, Азії Україна досі залишається маловідомою та не зручна у плані сервісу та інфраструктури, відзначає президент Національної туристичної організації, радник першого віце-прем’єр-міністра — міністра економічного розвитку і торгівлі України Іван ЛІПТУГА.

«У 2017 році в Україні була ухвалена стратегія розвитку туризму, яка визначає, що всі види туризму та географічні дестинації мають бути розвинені. Але не всі обласні чи міські ради поспішають витрачати гроші на маркетинг, якість створення умов і популяризацію своїх територій. Хоча для залучення потоку туристів важливо не забувати про розвиток сервісу, інфраструктури, транспортного сполучення, зокрема наявність аеропортів, бо 55% усіх подорожей відбувається саме авіатранспортом. Протягом 15 років кількість пасажирів авіаліній зросла в рази і до 2030 року ним користуватимуться вже 8 млн людей, — говорить Іван Ліптуга. — Щоб розвивати туризм в Україні, всі мають працювати разом, це має бути синергія і влади, бізнесу, і громад. Їм, до речі, не варто зациклюватися тільки на сільському зеленому туризмі, а дивитися ширше, шукати свою родзинку, робити події — про страви, вино, про річку та про що завгодно. Громадам потрібна не конкуренція поміж собою, а навпаки робота в унісон.

На Вінниччині, наприклад, наразі немає регіонального представника Національної туристичної організації, як і немає ідейного єдиного консолідатора туристичного бізнесу, який би представляв туристичний потенціал регіону на міжнародних виставках, щоб формулювати туристичний продукт навіть на всеукраїнських заходах. Сьогодні в Україні активно розвивається спортивний туризм, гастрономічний туризм, медичний туризм та багато інших видів. Усе це має бути представлено на рівні регіону та окремої громади, бо якщо вони не матимуть кластеру, то тоді не матимуть продукту і пропозиції, про яку можна говорити на туристичному ринку».

«ПРИЇХАТИ І ПОМАЦАТИ СВОЇМИ РУКАМИ»

Роль цифрових технологій у розвитку туризму одна з ключових, переконує директор по взаємодії з органами державної влади компанії CFC Consulting Олексій СИВАК. Перш ніж вирушати в подорож чи на екскурсію, ми складаємо маршрути, користуються мережею. Більшість звертаються по допомогу до карт, які є джерелом інформації про той чи інший об’єкт, містять описи, відгуки інших користувачів, фото, відео та навіть віртуальні тури. Тому, якщо про ваше село та його принади немає інформації в Google, вважайте, що вас не існує.

«Цифрові технології дадуть змогу не лише популяризувати громадам свої туристичні об’єкти, а й взаємодіяти з користувачем безпосередньо, через упорядкування свого «цифрового простору» і розміщення в ньому своєї інформації. Він може містити інформацію про все що завгодно — історичні пам’ятки, фестивалі, природні парки, заказники тощо. Громади мають стати максимально відкритими для тих, хто в них ще не бував. Ми створили туристичні сайти для кожної області з туристичними родзинками, природними заповідними територіями, архітектурними пам’ятками та історичною довідкою, але подібні ресурси мусить мати кожна громада, яка ставить туризм у пріоритет.

Додавайте більше інформації про себе і тоді вас буде легше помітити в YouTube чи Google-картах. Інформація повинна бути повною, оригінальною, точною, перевіреною і актуальною. Якщо ви будете оновлювати інформацію, її легше буде знайти. Не забувайте про візуальний контекст, бо текст без фотографій сприйматися не буде, а найкраще створювати 3-D тур, що людина захотіла приїхати і помацати своїми руками. Найвідповідальніше ваше завдання — навчитися користуватися технологіями і скласти головний меседж. У цьому плані пощастило Одесі — вона «перлина біля моря» і це уособлює всі її родзинки. Так лаконічно має висловитися вся громада. Це складно, бо хочеться засвітити і козацький край, і яблучний рай, і заповідники. Виловлюйте сутність і вже тоді накладайте більш широку палітру до візуального доступу в мережі інтернет».

ПРИТЯГУВАТИ СМАЧНИМ «МАГНІТОМ»

Про те, як громади можуть заробляти на своїх кулінарних традиціях, з учасниками дискусії ділилася секретами засновниця проекту «Гастрогід Вінниччини» Олена ПАВЛОВА. Вона переконана, що найлегшим способом туристичного розвитку територій є стародавня українська кухня, яку треба відроджувати і популяризувати. У кожному селі бабусі готують смакоту, до якої охочі люди з міста. Проблема в тому, що у більшості українські страви асоціюються з варениками та борщем, а насправді, як каже гастрогід, кожне село чи місто може похвалитися власними кулінарними традиціями. А страви подільської кухні варті того, щоб бути занесеними до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини.

«Якщо говорити про гастрономічну Вінниччину, то це колосальний невикористаний потенціал. Подільська кухня — це не лише борщ і вареники, це сальтисон, білий борщ, пихана пальцем ковбаса, картопля по-уланівськи, засипана капуста або тиманівська каша, яку вже подали на занесення до переліку об’єктів нематеріальної творчості. Кожне село чи місто має свої унікальні рецепти приготування страв, які можуть стати смачним магнітом для візитерів. Я за те, щоб не лише показувати історичні пам’ятки, а й частувати туристів тими стравами, які додають смаку території. Тоді такі села запам’ятовуватимуться, — розповідає Олена Павлова. — Адже історія нашої кухні — це безкінечний Всесвіт. Невичерпна для мене особисто тема. От приїжджаю я в село, прошу стареньку бабусю показати, як вона готує ковбасу. Бабуся кличе сусідку, та — іншу. І от вже збирається ціла вулиця, хтось співає, хтось вже несе домашнє вино, люди згадують молодість... І я відчуваю, що за кожним рецептом — ціле життя, ціла історія».

Олена Павлова додає, що з об’єднанням громади Вінниччини почали активно шукати гастрономічні шляхи до розвитку своїх територій. Тульчинська ОТГ зараз працює над створення фестивалю тиманівської каші, Бар продовжує започаткований торік фестиваль яблука, Жданівська ОТГ відкриватиме цього року фестивалю цукрового буряка. Вінниця провела фестиваль сала, хліба, ковбаси. І виробники, відверто, були не готові до того інтересу, який виявилися відвідувачі. А тому зупинятися не можна, бо попит на смачні подорожі є. Це гра в довгу, але якщо громадам показати, як на цьому можна заробляти, вони будуть працювати на клієнта. Працювати на те, що він обов’язково повернеться знову і не один, а з друзями.