Жити — значить змінюватися, змінюватися — значить дорослішати, а дорослішати — значить невпинно творити себе самого.
Анрі Бергсон, французький філософ

Як цього досягти?

«Україна має можливість протягом 5—6 років повністю відмовитися від імпорту газу», — експерт
12 жовтня, 2017 - 10:54
ФОТО РЕЙТЕР

У вересні цього року українські підприємства імпортували газ за середньою ціною $212,9, тоді як у серпні — за $210,1 за тисячу кубометрів. «Ми багато говоримо про енергетичну безпеку, — зазначає керівник політичних програм Українського інституту майбутнього Юрій РОМАНЕНКО, — але насправді не можна сказати, що за 26 років незалежності Україна провела повноцінну диверсифікацію джерел надходження енергоресурсів. Як наслідок, виникає багато залежностей, що визначають наші можливості. Коли відбулася анексія Криму, розпочалася агресія Росії на Донбасі, ми в цьому переконалися. Ці залежності почали страшенно урізати наші можливості протистояти агресорові і наш потенціал. За останні три роки експорт України знизився практично удвічі, відбувся спад ВВП. Всім очевидно, що стара економічна база, на якій ще недавно ґрунтувалася друга українська республіка, зникає на наших очах».

З цим твердженням не зовсім згоден керівник економічного напряму інституту майбутнього Анатолій АМЕЛІН. «Україна є досить багатою країною, — каже він. — Але сьогодні вона імпортозалежна. Ми завозимо з-за кордону газ і нафтопродукти, незважаючи на те, що у нас величезна кількість енергетичних ресурсів. Ми займаємо третє місце в Європі із запасів газу і маємо в надрах достатню кількість нафти. Але 80% необхідних країні енергоресурсів, тобто палива, ми імпортуємо і платимо за них валютою. Це впливає на курс гривні, на платоспроможність нашої грошової одиниці, яку отримує за працю наш громадянин».

«Лише за останні шість років, — продовжує Амелін і закликає вдуматися в цифри, які він назвав, — Україна імпортувала природний газ і нафтопродукти на 105 мільярдів доларів. Цю величезну суму ми заплатили за те, що є у нас під ногами і що ми не використовуємо. Останнім часом лише за імпорт газу Україна платила РФ 12 мільярдів доларів на рік». «Так, сьогодні ми витрачаємо на імпорт дещо менше, але це наслідок зниження енергоспоживання, підвищення цін на газ, а головне — результат захоплення Росією промислових регіонів. Проте продовжуємо імпортувати і платимо валютою».

І Амелін викладає головну свою тезу: «За умови реалізації енергетичної стратегії Україна має можливість протягом 5—6 років повністю відмовитися від імпорту газу». Для цього, на його думку, потрібна інвестиція в 3-3,5 мільярда доларів, що є не такою вже великою сумою «у глобальних процесах». Наступного року Україна планує позичити на зовнішніх ринках 6 мільярдів доларів. Отже, могли б позичити ще й названу удвічі меншу суму, але поки що такого завдання немає.

«Та й ухвалена недавно урядом стратегія не ставить завдання досягти цілковитої енергетичної незалежності, — зазначає експерт, — в ній прописано процеси, але без зазначення потреб у ресурсах і без згадки про відповідальних. А ми ведемо мову про конкретику, і, я сподіваюся, громадяни України, які обирали народних депутатів, бізнес, що працює в цьому сегменті, міністри звернуть увагу на ці кроки, які можуть допомогти країні знайти суб’єктність». За словами Амеліна, Український інститут майбутнього ще два роки тому провів дослідження і на їх основі склав план досягнення Україною енергетичної незалежності до 2020 року. Він передбачає обсяг необхідних інвестицій і кроки щодо регулювання, які дають змогу прискорити вихід на енергетичну незалежність.

Економіст аналізує можливі джерела інвестицій для досягнення енергетичної незалежності і, передусім, у сектор газу. Це найбільша державна газодобувна компанія «Укргазвидобування». «Ми бачимо пріоритет у розвитку державного газовидобування, але це не означає, що ця компанія має стати монополістом. Просто у неї поки що найбільша ресурсна база, найбільша кількість ліцензій на розробку родовищ і певні власні фінансові можливості», — каже Амелін.

«За нашими оцінками, інвестиції можуть розподілятися таким чином, — пропонує економіст, — 200 мільйонів доларів можуть бути спрямовані на нарощування дебіту свердловин шляхом їх капітального ремонту та інтенсифікації газовидобування. Це додасть приблизно 5 мільярдів кубометрів газу на рік до 2022 року». Він розповідає, що в серпні цього року вже була спроба залучити інвестора до розконсервування дев’яти старих свердловин, але вона не здобула розуміння з боку інвестора, тому що умови, які пропонувалися, здалися йому невигідними». Проте запуск старих свердловин (якщо вони у гарному стані), на думку Амеліна, суто економічно в рази дешевший, ніж буріння нових. На це,  за його оцінкою, можна спрямувати 135 мільйонів доларів, що дасть плюс 5 мільярдів кубометрів газу до 2022 року.

«На буріння нових свердловин ми пропонуємо спрямувати 560 мільйонів доларів, що забезпечить ще 2 мільярди кубометрів газу до того ж 2022 року. А загалом газовидобування державних компаній 2022 року може бути збільшене на 24 мільярди кубометрів. Такі цифри, — пояснює Амелін, — отримані на основі економічних моделей, побудованих з урахуванням середньої вартості буріння свердловин та їхньої успішності. Інвестиції «Укргазвидобування», за словами Амеліна, це майже мільярд доларів. Для компанії це великі гроші, але не для фінансових ринків».

Ще більші перспективи, на думку експерта, у приватних газовидобувних компаній, які в Україні сьогодні в абсолютній меншості. «Ми сподіваємося, що їхня частка в газовидобуванні швидко зростатиме. Приватні компанії, за нашими оцінками,  з урахуванням того, що вони мобільніші і мають доступ до міжнародних ринків фінансів, мають великі можливості для інвестування — приблизно 2—2,5 мільярда доларів. Можна чекати, що за ці кошти побудують понад 200 нових свердловин, що дасть плюс 6 мільярдів кубометрів газу до 2022 року, а загалом видобуток приватних компаній може на той час становити 10 мільярдів кубометрів».

Анатолій АМЕЛІН: Україна є досить багатою країною.  Але сьогодні вона імпортозалежна. Ми завозимо з-за кордону газ і нафтопродукти, незважаючи на те, що у нас величезна кількість енергетичних ресурсів. Ми посідаємо третє місце в Європі із запасів газу і маємо в надрах достатню кількість нафти. Але 80% необхідних країні енергоресурсів, тобто палива, ми імпортуємо і платимо за них валютою. Це впливає на курс гривні, на платоспроможність нашої грошової одиниці, яку отримує за працю наш громадянин

Звертаючись до регулювання процесів у галузі, Амелін наполягає на необхідності зробити доступнішою для інвесторів геологічну інформацію. Її наявність спрощує побудову бізнес-моделі і бізнес-плану, створення стратегії конкретної компанії. «Геологічну інформацію отримано за рахунок платників податків, — констатує експерт, — зокрема й видобувних компаній, а держава зовсім не дешево продає її інвесторам, хоча мала б стелити перед ними червону доріжку, аби вони якнайшвидше приходили».

«Держкомпанія «Укргазвидобування» анонсує багаторазове нарощування буріння для зростання видобутку, — зазначає Амелін, — плани є, але їх ще не повною мірою реалізовано». «Найголовніша умова цього — зниження податкового навантаження, а саме ренти, — переконаний Амелін, — Суперечка щодо цього ведеться досить давно. Так, держава зацікавлена в наповненні бюджету. Але питання в тому, чи отримуватиме більше коштів від того, що «стриже» інвестора на вході в проект чи під час оподаткування бізнесу після того, як він стане великим і успішним?» «На жаль, в Україні працює модель «забезпечення» квитками інвестора на вході, — з гіркотою констатує експерт і зазначає: — Інвестор має можливість вибору, йти йому в Україну чи до інших юрисдикцій, які  створюють для нього кращі умови. У зв’язку з цим ми рекомендували знижувати ренту, що є одним з обмежувачів для входження на наш ринок».

«Наскільки я знаю, уряд начебто підтримав ставку ренти 12% для нових свердловин. Але остаточно це рішення ще не прийнято, — зазначає Амелін. — Та й процедура отримання ліцензій залишається складною. Компанії, що працює чесно, без корупційної складової, важко отримати ліцензію. Я не знаю нікого, кому б це вдалося зробити хоча б за рік-півтора. І це — один з інструментів стримування інвесторів, які хотіли б увійти в один з найкращих секторів української економіки».

Рубіж у п’ять років, за які Україна намагається здобути енергетичну незалежність, не здається фантазією виконавчому директорові Асоціації газовидобувних компаній України Роману Опімаху. У цьому він спирається на досвід США, які за такий самий термін зуміли реалізувати енергетичну чи, інакше кажучи, сланцеву революцію. «Сьогодні вони використовують її, — каже Опімах, розповідаючи про свої враження після нещодавньої поїздки до США, — для посилення своїх геополітичних позицій і реалізації плану постачань скрапленого газу (LNG) до Європейського Союзу. Штати поставили собі амбітні плани щодо завоювання європейського ринку LNG. Американські та європейські компанії будують мережу LNG-терміналів, зокрема й на території наших найближчих сусідів — у Литві та Польщі».

«Це сприятиме тому, що позиція Росії буде під дуже серйозним тиском», — прогнозує Опімах. «Американці, порушують і питання про енергетичну безпеку України і готові виділити кількасот мільйонів доларів задля того, щоб її посилити. Вони зацікавлені в цьому не тому, що такі добрі, — наголошує експерт, — хочуть скористатися слушною нагодою, аби зайти на наш ринок і витіснити росіян не лише з європейського, а й з українського ринку».

Виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко також вважає, що ключ до енергетичної незалежності України сьогодні в руках інвестора, зокрема й міжнародного. Водночас він  переконаний, що у стратегічних планах йому, інвесторові, не слід давати конкретних вказівок, куди й скільки потрібно вкладати. Інакше, побоюється Устенко, можна відлякати інвестора, і він віддасть перевагу тим нашим конкурентам у боротьбі за інвестиції, які дають бізнесу більше свободи і не перешкоджають ініціативі.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments