Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Земля в «одні руки»

Науковці напрацювали три основні сценарії розвитку аграрної галузі в найближче десятиліття
2 березня, 2021 - 19:24
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Перехід землі від колективної до приватної власності з одного боку уповільнив прояв глобальних трендів. Але з другого — призвів до низки прихованих, тіньових проблем. Зокрема йдеться про формування непрозорих схем землекористування, укладання довгострокових орендних договорів за умов низької обізнаності населення, що зрештою посприяло тому, що значні земельні масиви опинилися під контролем агрохолдингів. Уже на початку 2000 років стають очевидними масштаби активності агрохолдингів в Україні, які за останні 20 років зосередили в своїх руках левову частку національного земельного банку. За офіційною статистикою, на сьогодні 13 агрохолдингів з угіддями понад 100 тис. га утримують приблизно 15% земельного фонду, а всі разом — приблизно 30% національних земель. При цьому частка фермерських господарств ледве сягає 2%. Про те, як позначається така ситуація на демографічних процесах, розвитку інфраструктури сільських громад, кліматичних змінах і який вплив вона має на ринок землі та розвиток аграрної галузі загалом, ішлося під час презентації дослідження «Вплив концентрації сільськогосподарських земель на суспільство та довкілля в Україні», яке виконали науковці з Інституту географії НАН України за підтримки ГО «Екодія» та Land Matrix.

«МОНОПОЛІЗАЦІЯ» СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД

Концентрація сільськогосподарських земель, так би мовити, в «одні руки» з року в рік стає дедалі інтенсивнішою. Основними агентами цього процесу є як національні, так і іноземні агрохолдинги. На сьогодні, за даними сайта «Латифундист», ТОП 117 агрохолдингів України обробляють 16% (або 6,45 млн га) сільськогосподарських угідь країни. Серед них понад 10 іноземних агрохолдингів, які контролюють приблизно 3 — 4 млн га сільськогосподарських земель. Серед 100 найбільших агрохолдингів станом на 2020 рік працюють 36 компаній із розміром земельного банку понад 50 тис. га, зосереджуючи 4540,85 тис. га земель, що дещо менше порівняно з 2012 роком (тоді було 39 компаній та 5258,6 тис. га). У розрізі регіонів цей процес чітко помітний у Вінницькій, Івано-Франківській, Київській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях.

Дослідження демонструє ще одну особливість організації діяльності великих агропідприємств — 9 із них (з площею понад 10 тис. га), маючи 223 тис. га земель, зареєстровані в м. Києві. Досить часто не реєструються за місцем розміщення і структурні підрозділи агрохолдингів, що позначається на наповненні місцевих бюджетів. Тому в дослідженні науковці детально зупинилися на кількох вимірах наявних та потенційних впливів великих агропідприємств на громади. Зокрема, на двох аспектах: соціально-економічному (визначали інтенсивність сільськогосподарського виробництва, зміни на ринку праці, демографічну ситуацію в сільській місцевості, комунальну інфраструктуру, особливості землекористування) та екологічному (досліджували частку агроугідь, несприятливі процеси, зміни ландшафтного різноманіття).

«Ми знаємо приклади, коли одна чи кілька громад повністю залежать або контролюються одним агрохолдингом. Він і сіє, і переробляє, і диктує умови для розвитку цієї громади, а це так звана монополізація сільської місцевості, — зазначає докторка географічних наук; завідувачка сектору збалансованого розвитку та екологічної оцінки Інституту географії НАН України Євгенія МАРУНЯК. — До прикладу, один агрохолдинг, який однаково контролює і Черкаську, і Вінницьку області. На Вінниччині навіть були певні протести проти його діяльності, а в Черкаській — співпраця складалася. Так, він контролює, але водночас інвестує в соціальні проєкти. Тобто не можна сказати, що він призводить до занепаду громади.

Водночас у Полтавській області була журналістська розвідка, під час якої вдалося порівняти кілька сіл: ті, де господарюють фермери, і ті, що під контролем агрохолдингів. Виявилося, що там, де діють агрохолдинги, соціальна інфраструктура була чи не навмисно занедбана, а в громадах, де працюють фермери, вони інвестують у свою місцевість і розвивають її. Тому держава має реагувати на такі ситуації і регламентувати діяльність підприємств, які отримали в користування чи згодом у володіння великий масив землі... Сьогодні закон вводить обмеження 100 гектарів, пізніше буде 10 тисяч гектарів. Ми не можемо сказати, що всі підприємства, які будуть мати 10 тисяч, погані чи хороші, просто по-різному господарюватимуть. Але вже зараз очевидно, що явище концентрації створює загрози, особливо, якщо вона не контрольована, не поставлена в певні регулюючі межі».

Резюмуючи дослідження, Євгенія Маруняк зазначила, що діяльність великих агропідприємств може призводити до скорочення кількості фермерських господарств, зростання безробіття в сільській місцевості, проблеми з формуванням бюджетів місцевих громад, недостатніх капіталовкладень у інфраструктуру, збільшення виробництва монокультур, деградації ґрунтів та інших компонентів навколишнього середовища. Серед позитивних рис вона виокремила привнесення технологій та збільшення уваги до демонстрації соціальної, а іноді й екологічної відповідальності.

«АГРЕСИВНА» СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Окремим блоком науковці з Інституту географії НАН визначали, як концентрація землі в «одні руки» впливає на довкілля, зокрема вивчали перетворення ландшафтів через розорювання ґрунтів і їхню деградацію через використання ґрунтовиснажуючих культур — кукурудзи, соняшнику, ріпаку та сої. За результатами дослідження, на сьогодні ці культури займають більш як половину посівних площ, що становить 40% усіх сільськогосподарських земель України. Такий значний приріст може призвести до ще більш інтенсивної втрати ґрунтами родючості. Найбільше збільшення частки ґрунтовиснажуючих культур, зокрема кукурудзи, спостерігається в Чернігівській, Сумській, Рівненській, Волинській та Львівській областях — на 6—9 % за 2017—2020 роки. При цьому зменшення частки цих культур відбулося лише в 5 областях: Херсонській, Донецькій, Кіровоградській, Одеській та Запорізькій.

Як зауважив кандидат географічних наук; старший науковий співробітник відділу ландшафтознавства Інституту географії НАН України Олександр ГОЛУБЦОВ, головна причина стрімкого збільшення посівних площ під ці культури — інтенсивна сільськогосподарська діяльність аграрних компаній. Вони зацікавлені у вирощуванні більш прибуткових культур, якими є кукурудза, соняшник, ріпак та соя. Однак наслідками такої «агресивної» сільськогосподарської діяльності є не лише зростання ризику деградації ґрунтів, а й імовірність погіршення якості ґрунтових і поверхневих вод, зникнення струмків та замулення малих річок, втрати біорізноманіття території.

«За результатами розрахунку індексу різноманіття Шеннона (SHDI), приблизно 60% території концентрації земель характеризується низьким рівнем ландшафтного різноманіття, що обумовлено високим рівнем розораності. Якщо ми говоримо про рільництво, то тут можна говорити про збільшення парникових газів і опосередкований вплив на екологію можна оцінювати як ерозійну небезпеку, — розповідає науковець. — Власне, водна ерозія спричиняє втрату верхнього шару ґрунту, що призводить до його деградації. Разом зі змивом верхніх шарів ґрунту втрачається значна кількість гумусу та поживних речовин, що призводить до збіднення ґрунту і зменшення його родючості. Найінтенсивніші ерозійні процеси спостерігаються на крутих схилах. І цей процес варто було б регулювати».

СЦЕНАРІЇ: ОПТИМІСТИЧНИЙ, ПЕСИМІСТИЧНИЙ ТА НЕЙТРАЛЬНИЙ

Із огляду на ситуацію, науковці напрацювали три основні сценарії розвитку аграрної галузі в найближче десятиліття: оптимістичний, песимістичний та нейтральний. Перший передбачає підвищення орендної плати після відкриття ринку землі, що оживить ринок і, можливо, приведе до скорочення земельного банку найбільших агрохолдингів, які запобігатимуть надмірним витратам. Вивільнення частини земельних паїв може стати основою для розвитку дрібного фермерства, кооперативів та кластерів. Усе це в комплексі дасть можливість частково демонополізувати сільськогосподарське виробництво, підвищити конкурентоспроможність фермерських господарств, розвивати зелений та сільський туризм, а отже, позитивно вплине на соціально-економічне зростання в сільській місцевості та зменшить «тиск» на довкілля.

Діаметрально протилежним є песимістичний сценарій. При його реалізації вплив агрохолдингів продовжуватиме зростати. Незважаючи на заперечення надмірної зацікавленості в українських землях іноземних інвесторів, замість вивільнення паїв може відбуватись їх перерозподіл між агрохолдингами, зокрема й за участі іноземного капіталу (через дочірні компанії або за умови офіційної підтримки відкриття ринку землі для іноземців). Досі не орендовані земельні паї та ділянки, що опиняться в комунальній власності, зможуть потрапити до крупних користувачів. Такий розвиток подій, як відзначили експерти, може становити загрозу продовольчій та економічній безпеці держави, виживанню фермерських господарств, та зрештою формує надмірну залежність розвитку територій та громад від великого капіталу.

«Уже сьогодні існує потенційна небезпека внаслідок концентрації земель агропідприємствами. Виходячи з рентабельності різних видів сільськогосподарської продукції, вони збільшують площі від виробництво біопалива, а це може призвести до загрози для продовольчої безпеки України, — відзначає доктор географічних наук, співавтор дослідження Сергій ЛІСОВСЬКИЙ. — У Бразилії, наприклад, коли розпочалася масова переробка цукрової тростини на біопаливо, злетіла ціна на цукор. В Україні не тільки з початку масового розвитку концентрації земель, а ще з 1990-х років почали відбуватися зміни в структурі сільськогосподарського виробництва, які були пов’язані насамперед із зміною рентабельності виробництва культур. Зараз така небезпека більш відчутна. І все залежить від того, як держава зможе відрегулювати питання своєї національної безпеки в секторі продовольства і регулювати порядок можливості експортних і імпортних операцій. Це важливо, особливо враховуючи загальні тенденції світу, що людей стає більше, а землі менше. Проблема забезпечення людства продовольством буде актуалізуватися дедалі більше, і Україна, маючи унікальні землі та другий у світі відсоток розораності територій, має приділяти значну увагу питанню регулювання і розвитку нашого сільськогосподарського виробництва».

Найближчим до реальності видається нейтральний сценарій, або «статус кво», що передбачає збереження агрохолдингами наявних територій та впливів, із певним перерозподілом, але без суттєвої зміни структури ринку. Це означає, що частина територіальних громад і навіть регіонів залишиться об’єктом інтенсивного впливу великих сільгосппідприємств, а ризики зростатимуть. Йдеться насамперед про підвищення рівня безробіття, внутрішні та зовнішні міграції, зростання диспропорцій демографічної структури, зрештою деградацію соціально-економічного та природного ландшафту українського села. Щоб запобігти цьому, держава вже зараз мала б шукати механізми перерозподілу фінансових ресурсів, зокрема й надприбутків, отриманих агрохолдингами. А ще — підтримувати, дотувати фермерські господарства, з метою збільшення їх стійкості і готовності до коливань кон’юнктури ринку.

Детальніше ознайомитися з масштабним дослідженням «Вплив концентрації сільськогосподарських земель на суспільство та довкілля в Україні» можна за посиланням.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, ілюстрації з презентованого дослідження
Газета: 
Рубрика: