Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Життя без і після МВФ

Досвід близьких Україні держав, яким вдалося уникнути обійм кредитного «філантропа» або вийти з них... сильнішими
16 серпня, 2018 - 19:14
ФОТО REUTERS

Відповідно до розрахунків Ради фінансової стабільності України, до складу якої входять Міністерство фінансів України, Національний банк та інші регулятори фінансового ринку, головною загрозою для економічної стабільності нашої країни є відсутність співпраці з Міжнародним валютним фондом.

Зазначається, що наступний транш МВФ є особливо важливим у плані збереження попиту на українські суверенні зобов’язання в умовах глобальної тенденції виходу інвесторів з активів ринків, що розвиваються. Крім того, без нього виплати за зовнішнім державним боргом протягом наступних двох років опиняються під питанням.

Також в уряді повідомили, що втрата траншу МВФ загрожує майбутнім запозиченням українського уряду, через втрату репутації надійного позичальника серед інвесторів.

Утім, той факт, що до МВФ потрібно звертатися як до єдиного джерела вирішення проблем, є спірним. Ми вирішили спробувати пояснити «чому?» на прикладі трьох не далеких Україні держав. 

ЩО ТАКЕ МВФ?

Після Другої світової війни світ перебував у руїнах, що не могло не позначитися на міжнародній торгівлі. З усіх учасників Другої світової лише США вийшли з неї з мінімальними втратами. Щоб подолати занепад і побудувати нову здорову глобальну економічну систему, на Бреттон-Вудській конференції в Нью-Гемпширі (США) в липні 1944 року зібралися 730 делегатів із 44 країн. Там і народилася ідея створення МВФ. Для цього була розроблена основа угоди — Хартія МВФ, остаточний варіант якої був підписаний першими 29-ма державами 27 грудня 1945 року. Ця дата сьогодні вважається офіційним днем створення МВФ.

МВФ має повноваження на створення і надання своїм членам міжнародних фінансових резервів у формі «Спеціальних прав запозичення» (СПЗ). Фінансові ресурси Фонду формуються головним чином за рахунок передплати («квот») його 188 держав-членів, загальна сума якої на сьогодні складає близько 293 млрд доларів США. Квоти визначаються за формулою, виходячи з відносних розмірів економік держав-членів.

Основна фінансова роль МВФ полягає в наданні короткострокових кредитів членам, які зазнають труднощів із платіжним балансом. Свій вплив на економічний курс тієї чи іншої країни МВФ здійснює на основі простого принципу: надає кредити (вигідніші, ніж будь-який комерційний банк) в обмін на строго певний курс проведення економічної політики. Між урядом країни і МВФ підписується «Лист про наміри». У цьому документі чітко обумовлюються всі передбачувані економічні заходи. При цьому комісари МВФ жорстко стежать за виконанням кожною країною взятих на себе зобов’язань. У даному разі говорити про повний суверенітет держави не доводиться, бо її економічна і соціальна політика підконтрольна МВФ.

На своєму офіційному сайті МВФ позиціонує себе як «організація 187 країн, які працюють над стимулюванням глобального валютного співробітництва, забезпеченням фінансової стабільності, сприянням міжнародній торгівлі, підвищенням зайнятості та стійким економічним зростанням, а також — зниженням рівня бідності в усьому світі».

Згідно з цим визначенням, МВФ — благодійна організація, яка надає допомогу бідним. Однак на ділі це не зовсім так. Багато економістів вважають, що після Ніксонівського шоку (скасування конвертованості долара в золото) МВФ перестав відповідати своєму функціональному призначенню, і його слід було закрити.

В інтерв’ю «Дню» «Україна сьогодні — це Перу 1969-го» («День» від 12 жовтня 2016 року) економіст Ерік РАЙНЕРТ так охарактеризував допомогу Міжнародного Валютного Фонду Україні: «Те, що сьогодні робить з Україною МВФ,  дуже подібне до того, що відбувалося в багатьох країнах Латинської Америки у 1980-х роках. Я багато працював там, і впізнаю цю нав’язану точку зору: «Якби тільки нам вдалося отримати позику з-за кордону, ми були би врятовані». Така думка була і в Латинській Америці, й теж була помилковою. Це типово для МВФ і Всесвітнього банку».

Основна фінансова роль МВФ полягає в наданні короткострокових кредитів членам, які зазнають труднощів із платіжним балансом. Свій вплив на економічний курс тієї чи іншої країни МВФ здійснює на основі простого принципу: надає кредити (вигідніші, ніж будь-який комерційний банк) в обмін на строго певний курс проведення економічної політики. Між урядом країни і МВФ підписується «Лист про наміри». У цьому документі чітко обумовлюються всі передбачувані економічні заходи. При цьому комісари МВФ жорстко стежать за виконанням кожною країною взятих на себе зобов’язань. У даному разі говорити про повний суверенітет держави не доводиться, бо її економічна і соціальна політика підконтрольна МВФ.

Райнерт у 1979 році жив у Перу. Тоді перуанська економіка обвалювалася. Єдиним рішенням, запропонованим МВФ, було збільшити втричі ціну на... бензин. Перу — країна, в якій дуже інтенсивний транспортний рух, тому що країна велика, і суттєва частина території — джунглі, узбережжя, острови. А інфраструктура погана. І от коли перуанці підняли ціну на бензин — в умовах вільної торгівлі все молоко, що збиралося в Андах, довелося виливати у річки, тому що дешевше було купити сухе молоко в Голландії, пригадує Райнерт. «У нас є ці фото, на яких фермери виливають молоко в річку, тоді як у Лімі не можна було купити якісного молока, тому що все воно було зроблено з голландського порошку. Тоді я думав, що це одноразова помилка системи МВФ. Сьогодні я бачу, що з 1979 року нічого не змінилося.  Їм все ще сходять з рук убивства», — резюмував професор.

В ОБІЙМАХ МВФ ВИЖИВАЛИ ЛИШЕ СИЛЬНІ ГРАВЦІ

Сумних прикладів «допомоги» МВФ насправді більш ніж достатньо: Греція, Пакистан, Югославія, Аргентина, Руанда, Сомалі, Мексика і так далі.

В Аргентині стався економічний спад після виконання всіх запропонованих заходів жорсткої економії. Для порівняння, становище Греції також погіршилося після застосування антикризової програми МВФ. Наприклад, рівень безробіття серед грецької молоді на сьогодні підскочив до 50% і продовжує триматися на цьому рівні. З початком економічної кризи число самогубств у Греції збільшилося на 35% за останні два роки. Але, з іншого боку, унікальність її ситуації полягає у величезній різниці між боргом і ВВП та відсутністю власної валюти, яку можна було б девальвувати.

Тобто спершу погіршення економічної ситуації змушує країни постукати в двері МВФ, який потім видає кредити на дуже невигідних умовах. Ці так звані заходи жорсткої економії провокують вуличні протести, депресію та безробіття.

В обіймах МВФ виживають тільки найсильніші гравці, а це — лише одна шоста частина держав, які нині мають заборгованість перед міжнародною фінансовою структурою. Це Аргентина (2006), Бразилія (2005), Південна Корея (2001), Ісландія (2015), Латвія (2013 рік), Угорщина (2013), Македонія (2015), Румунія (2015), Росія (2006), Туреччина (2013) і Уругвай (2006).

БОЛГАРІЯ

Як заявив екс-віце-прем’єр і екс-міністр фінансів Болгарії Симеон Дянков у одному зі своїх інтерв’ю, більшість країн Євросоюзу, які провели успішну податкову реформу, робили її всупереч вимогам Міжнародного валютного фонду.

«Перш за все хочу нагадати, що МВФ історично помилявся в питанні податкової реформи в нашому регіоні. Ряд країн, в першу чергу Естонія, Словаччина, Болгарія, коли вони радикально змінювали податкову систему, чули від МВФ, що реформи не спрацюють. Мовляв, не треба їх проводити. Ці країни не послухалися МВФ і в підсумку провели успішні реформи», — заявив Дянков.

Утім він підкреслив, що значно знижувати податкове навантаження можливо тільки у випадках, коли економіка зростає, а не падає. Бізнесу для того, щоб виходити з тіні, потрібно відчувати зростання, тобто збільшення доходів. «Це чиста психологія. У Болгарії ми істотно знизили ставки — до 10%, разом із податком на прибуток. Але ми зробили це тоді, коли економіка демонструвала відчутне зростання», — пояснив Симеон Дянков.

Дянков порадив Україні менше слухати Міжнародний валютний фонд у частині реформи податкової системи. Коментуючи можливість того, що Фонд взагалі не дасть грошей, якщо Україна все-таки почне радикальну податкову реформу, екс-віце-прем’єр і екс-міністр фінансів Болгарії заявив: «Цього боятися не варто. Я співпрацював із МВФ, а також п’ятнадцять років — зі Світовим банком. Так ось, люди, які там працюють, — дуже консервативні у своїх рішеннях. Вони побоюються радикальних реформ, говорячи при цьому: «Ні, у вас нічого не вийде!» Але в нашому регіоні, особливо в країнах, які відстають на шляху реформ, слід чинити радикально. Інакше ми ніколи не наздоженемо Європу».

Що стосується інфляції, то, за словами Дянкова, з нею можна легко впоратися, якщо вдатися до політики currency board. Гривню треба прив’язати до євро. І сказати: із завтрашнього дня євро буде коштувати, скажімо, тридцять гривень. Тобто слід прив’язати національну валюту до євро раз і назавжди. Треба прийняти закон, поки існує Єврозона, гривня буде прив’язана до євро. «МВФ також не схвалює такий підхід. Але Естонія і Болгарія його застосували. І за два-три місяці інфляція впала до нуля», — сказав Дянков.

ЛИТВА

На думку екс-прем’єра Литви Андрюса КУБІЛІУСА, західний світ повинен мати більш ефективний план дій щодо України, передусім виділення фінансової допомоги. «З геополітичної стратегічної точки зору мало зрозумілою є логіка дій, коли Греції «дарують» 300 мільярдів євро, а потім — ще 80 мільярдів євро, а Україна отримує, від сили, 2 мільярди...» — заявив він в інтерв’ю «Дню».

Андріус Кубіліус — впливовий європейський політик. Він — депутат сейму, лідер литовської опозиції, член найбільшого в Європі політичного «елітного клубу» — Європейської народної партії, до якої входить голова Європейської Ради Дональд Туск, голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, канцлер Німеччини Ангела Меркель. Але його поради щодо співпраці з МВФ та виходу з кризи цікаві передусім тому, що коли вперше Кубіліус виграв вибори і очолив уряд, Росія «оголосила» Литві торговельну війну, а друге його прем’єрство було позначено наслідками світової фінансової кризи та «розлученням» із «Газпромом», і ще... уряд Кубіліуса відмовився від допомоги МВФ.

«Тоді Латвія вже була на програмі МВФ. І ми, дивлячись на її досвід, боялися, що МВФ змусить нас девальвувати національну валюту. Порахували, що оскільки нашу валюту прив’язано до євро, то це дуже болісно вплине на наших громадян, — пояснив своє рішення того часу Андюс Кубіліус в інтерв’ю «Дню»  «Горять усі червоні лампочки» («День» від 24 лютого 2015 року). 

Метод, який тоді врятував уряд Кубіліуса, сам він називає «внутрішня девальвація». «Це — радикальне зменшення усіх витрат та вартості робочої сили. Уряд сам показував тоді приклад. Моя заробітна плата тоді зменшилася на 40%. І я скрізь про це казав: дивіться — заробляю менше на 40%, моя дружина не задоволена, але все ще зі мною живе. У міністрів зарплата тоді впала на 35%. Ми розробили таку прогресивну шкалу: що більшу ти зарплату отримував, то більший відсоток скорочення. І приватний сектор та бізнес пішли нам назустріч. І за півроку вартість робочої сили в нас зменшилася загалом приблизно на 20%. Тоді нам вдалося змусити фінансові ринки повірити в нас, що було дуже важливо. Ми довели, що можемо стабілізувати ситуацію, і нам почали позичати гроші. Звичайно, спочатку це були дорогі позики. Але згодом їх ціна почала зменшуватися», — розповідає екс-прем’єр.

Головний результат, який тоді вдалося досягти завдяки зменшенню вартості робочої сили, — це повернення конкурентоспроможності литовського бізнесу, повернення на всі експортні ринки. Економіка почала відновлюватися дуже швидкими темпами. Насамперед, завдяки зростанню експорту.

«Ми після цього програли вибори. Але ми врятували країну», — каже Кубіліус.

ТУРЕЧЧИНА

Туреччина входить до числа рідкісних країн світу, які повністю покрили заборгованість перед Міжнародним валютним фондом (МВФ). Країна погасила свій борг перед МВФ у кризовий для світової економіки 2008 рік. І тепер Туреччина сама видає позики тим країнам, яким вони необхідні.

У цілому заходи, запропоновані МВФ, виявилися для турецької економіки корисними. На їх основі Анкара розробила державну антиінфляційну програму, з якої стартували турецькі економічні реформи останнього року. Вона складалася з трьох головних елементів. По-перше, уряд обмежував державні витрати. По-друге, він підтримував твердий курс ліри стосовно твердих валют. По-третє — обіцяв провести структурні реформи в банківському секторі та в економіці.

Туреччина, до слова, на початку поводила себе в нарощенні зовнішнього боргу, як і Україна, — нарощувала шаленими темпами. Але вона ці кошти не витрачала на погашення макро-економічної ситуації, грубо кажучи — не проїдала їх, що робить зараз Україна. А брала позики, але — зі слів турецького екс-міністра фінансів — вони хитрували, вкладали їх у промисловість: будували дороги, заводи.

Звичайно, Туреччина зараз може виглядати не найкращим прикладом наслідування для України. Стрімке падіння турецької ліри показало, що в економіці нашого південного сусіда назріло чимало проблем. Більшість експертів схиляється до думки, що причина цього — «перегрів економіки», викликаний стрімким нарощенням турецьким бізнесом упродовж останніх 10 років іноземних кредитів (за оцінками Європейського центробанку, турецькі позичальники винні іспанським, французьким та італійським банкам близько $140 млрд).  Українському бізнесу поки що про таке можна лише мріяти. А от українському уряду, мабуть, варто було б уважніше придивитися до стратегії турецьких колег, яка дозволила їм у 2008 році віддати останній транш боргу МВФ.

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments