Зміна економічного курсу чи політичних орієнтирів?

Україна узгоджуватиме свою соціально-економічну політику в Севастополі з Росією. Таку сенсаційну заяву зробив глава держави Віктор Янукович. «Напевно, буде справедливо, якщо ми з нашими колегами-росіянами домовимося про спільну соціально-економічну політику в цьому місті, зокрема і щодо грошового утримання моряків», — сказав Президент, натякнувши, що оплату українським морякам буде піднято до рівня зарплат їхніх російських колег. Як він пояснив, наразі вибудовують «нормальні відносини двох флотів — українського й російського». Постає логічне запитання: а хіба всі 21 рік усе було ненормально?

Така заява збіглася в часі ще з однією важливою подією — із ратифікацією Україною угоди про зону вільної торгівлі з країнами СНД. І все це на тлі ухвалення «мовного» закону, який у народі встигли охрестити боротьбою «за великий могучий русский язык».

Як розуміти всі ці елементи великої політичної гри в економічній сфері? І чи не призведуть вони до гальмування інтеграції в ЄС?

Тим більше що підписана угода про зону вільної торгівлі з СНД, по суті, має призвести до поглиблення економічної інтеграції між її учасниками. На відносини з ЄС це ніяк не вплине, каже Валерій Мунтіян, урядовий уповноважений із питань співпраці з РФ, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями. А тісніша торговельна дружба з СНД, пояснює він, — тільки на користь економічним вигодами для України. Мовляв, Україна має найбільший товарообіг із країнами Співдружності — 42%, а після поглиблення співпраці вітчизняна економіка щорічно додасть до зовнішньої торгівлі ще 30 — 35%, тоді як із країнами ЄС Україна має тільки 28% зовнішнього торговельного обігу.

Тим часом чи то за поступливість України, чи то завдяки професійним діям переговірників із економічного блоку уряду, але Росія зробила крок на зустріч — дозволила протягом другого півріччя 2012-го безмитно експортувати 150 тисяч тонн українських труб.

Тож «День» запитав експертів, про що ж насправді свідчать останні реверанси в бік Кремля: про зміну економічного курсу чи політичних орієнтирів?

«РОСІЯ КЕРУЄТЬСЯ НЕ ЕКОНОМІЧНИМИ, А ВИКЛЮЧНО СВОЇМИ ПОЛІТИЧНИМИ ІНТЕРЕСАМИ»

Володимир ЛАНОВИЙ, міністр економіки з 5 березня по 11 липня 1992 року, президент Центру ринкових реформ:

— За задумом російської сторони, залучення України до такої умовної зони вільної торгівлі має на меті тільки одне — адаптацію нашої держави до поступової політичної інтеграції. Тобто відбувається зміна економічного курсу під впливом зміни політичних орієнтирів. І тут немає чого лукавити. Росія керується не економічними, а тільки виключно своїми політичними інтересами. І ця угода вкотре це підтверджує: не відкривають нових каналів торговельних відносин, не розширюють ринки збуту для товарів, послуг і капіталу. Тобто в угоді не передбачається нічого такого, що є проявом інтеграції й об’єднання ринків. Відсутні норми регулювання перетину кордонів, які б сприяли розширенню такого обміну. У перших статтях договору записано, що відносини між сторонами в питаннях митного регулювання, перетину кордону та інших бар’єрів на шляху руху товарів залишаються такими, якими вони були на момент підписання цієї угоди. Тобто ратифікація угоди про створення ЗВТ із СНД принципово нічого не змінює в торгових правилах. Просто відбулася банальна зміна політичних інтересів. Щоправда, є невеличкий плюс: сторони обіцяють не підвищувати бар’єри в односторонньому порядку (для України це означає, що обсяги поставок труб на російський ринок не зменшаться і мито на цукор не підвищиться). Але хіба це вільна торгівля? Тим більше що до цього візування угоди Росія мало того що вступила на не вигідних для України умовах у СОТ (а ми щодо цього навіть не сперечалися), так ще й нещодавно підвищила експортні мита на 109 товарних груп. Тобто реальних кроків зі зближення економік немає, навпаки, Росія обмежила вихід своїм товарам, щоб вони залишалися для задоволення потреб внутрішнього ринку.

Я не поділяю оптимізму своїх колег щодо того, що Росія піде на поступки в питанні вільного транзиту своєю територією енергоносіїв із інших країн. Вона не поступиться монопольним правом транзиту. Тому обіцянка про підписання нового договору через шість місяців після набуття чинності угоди про вільну торгівлю з СНД — це фікція. Російська сторона не виконуватиме цього. Тому Україні треба орієнтуватися на співпрацю з ЄС. Нинішнє підписання угоди про зону вільної торгівлі з СНД ніяк не відобразиться на відносинах із Європою. Україні краще співпрацювати з Європою, бо це відкриває можливості та стимули для модернізації виробничих потужностей української економіки й підвищення якості нашої продукції. А Росію цікавить тільки політична інтеграція на основі економічних поступок партнерів. На мій погляд, головним двигуном прискореної економічної інтеграції в Європу тепер має стати великий український бізнес, який тісно пов’язаний із владою. Адже його інтереси здебільшого — на європейських ринках.

«ЦЕ КРОК НА ШЛЯХУ ДО МИТНОГО СОЮЗУ ТА ЄВРАЗЕС, АЛЕ ЩЕ Є МОЖЛИВІСТЬ З НЬОГО ЗВЕРНУТИ»

Віктор СУСЛОВ, міністр економіки України з 25 липня 1997-го по 21 квітня 1998 року:

— Ратифікація угоди керівництвом держави означає, що Україна взяла курс на економічне зближення з Росією. Юридично ратифікація договору главою держави не суперечить підписанню угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Але все це формально, бо є ще й політичний компонент. Невипадково багато спостерігачів називало саме підписання договору з СНД обов’язковим кроком для подальшої участі України в Митному, а можливо, і Євразійському союзі. Так що підписання угоди про ЗВТ із СНД — крок на шляху до Митного союзу та ЄврАзЕС, але ще є можливість із нього звернути. Можна нікуди не вступати.

Утім, поглиблення співпраці з СНД має важливе значення для економіки України. Як не крути, а учасники СНД — основні партнери в зовнішній торгівлі, велика частка українського експорту іде туди, а імпорту — звідти. Це головні торговельні партнери, із якими розривати відносини через політичні мотиви чи симпатії не можна, бо постраждає економіка. Треба шукати розумний компроміс. Нератифікація угоди про ЗВТ із СНД могла обернутися значним економічним падінням, бо з іншої сторони до України могли застосовувати низку обмежень.

Багато говорять і про енергетичний аспект підписаної угоди. У довгостроковій перспективі це може означати скасування експортного мита на нафту й газ у рамках Митного союзу. Сьогодні цю перевагу мають Білорусь і Казахстан, які купують газ за 164 долари за тисячу кубічних метрів. У той же час треба розуміти, що без вступу в Митний союз цієї поступки не буде.

Як тільки угода про вільну торгівлю набуде чинності, Україна почне готувати текст додаткового договору про умови транзиту трубопровідним транспортом енергоносіїв у рамках СНД. Іншими словами, зможе відкрити шлях для поставок газу з азійських країн до себе на ринок. Утім, тут треба бути дуже уважними. Адже вільний транзит газу із країн Середньої Азії ще не означає, що його купуватимуть за безцінь. Цілком імовірно, що азійські країни висталять такі ж ціни, як і Росія. А скільки тоді коштуватиме привезти цей газ, якщо додати плату за транзит? Я не сумніваюся, що нашій державі виставлять такі ж ставки за транзит газу, як і Україна Росії. А відстань від Азії до України — тисячі кілометрів. Додайте незрозумілі ціни газу. Скільки це буде — невідомо. Ось над цією арифметикою сьогодні саме час замислитися. На мій погляд, у нас немає іншого шляху, ніж зближуватися з СНД. Прогнози економічної інтеграції з ЄС не такі втішні: після створення зони вільної торгівлі експорт у ЄС збільшиться на 10%, а от імпорт — на 15%. І експортуватимуть переважно сировину, а завозитимуть — готову продукцію.

«БІЛЬШІСТЬ ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ІМПОРТУ НАДХОДИТЬ САМЕ З КРАЇН ЄС»

Анатолій КІНАХ, міністр економіки (2007 року), президент УСПП:

— Близько 50% усього ВВП країни формують експортери. Для них важливо знаходити нові ринки не тільки на Сході, а й на Заході. Позитивно, що нарешті ратифікували угоду з СНД і в цілому парафували угоду про зону вільної торгівлі з ЄС.

Однак не забуваймо, що різниця між цими торговими векторами є. 2011 року частка СНД в експорті української продукції становила майже 70%, ЄС — 30%. Однак при цьому більшість прямих інвестицій та інвестиційного імпорту іде саме з країн ЄС. Тобто вони забезпечують основу модернізації вітчизняної економіки та її конкурентоздатність.

Європа — важливий ринок збуту і для багатьох великих українських бізнесменів. Тож саме великий бізнес дуже зацікавлений у тому, щоб співпраця з ЄС активізувалася якнайшвидше, бо це не тільки прибутки, а й інвестиції в основні фонди й привнесення європейських стандартів роботи в Україну.

Тому великий український бізнес повинен стати головним «лобістом» створення зони вільної торгівлі з ЄС і зміцнення сучасних європейських стандартів на українській землі.