Зникають села. Всі скопом безробітні...

«Слуги народу» налаштовані на беззаперечне прийняття закону про обіг земель сільськогосподарського призначення в їхньому баченні, але чи хтось з них вивчав, його наслідки, чи може розробив план дій з мінімізації катастроф?

Спробуємо оцінити заходи, що передбачені в проєкті закону про обіг землі, на логічність. Для стартового розуміння цієї логіки наведемо таку інформацію. В світі на 1 жителя в середньому припадає майже 0,2 га ріллі, за якого сільське господарство забезпечує населення продовольством. На ринку пропозиції продовольства спостерігається зростаюча конкуренція. Тобто для продовольчих потреб населення континенту достатньо цього розміру площ землі. Щоправда, країни світу ще розподілені не лише за рівнем землезабезпеченості, а й за рівнем продуктивності земель, у рангу якого Україна посідає найвищі позиції. Для задоволення продовольчих потреб України за високої потенційної продуктивності землі потреба в ній може бути значно нижчою — на рівні 0,12—0,15 га ріллі. На сьогодні (2017 р.) на одного жителя України припадає 0,74 га ріллі (і це без врахування додатково розораних 2 млн сінокосів та пасовищ без будь-яких державних дозволів), або в 3,7 — 5 разів більше, ніж потреба землі для продовольчого забезпечення (9 млн га). Надлишок землі, який має працювати на експорт, становить 23,8 млн га (32,8-9). Якщо ж погодитися з інформацією щодо нової значно меншої чисельності населення згідно з умовно проведеним переписом населення — 37,5 млн осіб, то надлишок землі становить 25,3 млн га ріллі. Як бачимо, найбільша проблема України — знайти ринки збуту для надлишкових площ ріллі або надіятися, що кожен українець розпочне споживати продовольства до 3,5 раза більше від фізіологічної норми. Щоправда, на це не вистачить у них коштів та й фізіологія людини буде «бастувати».

За логікою Україна ще з початком одержання незалежності повинна була створити державні потужні експортні корпорації (організації), як підказували зробити нашим керманичам зарубіжні експерти, щоб експортувати можливі величезні надлишки продукції.

Що ж було зроблено, щоб відповідало б елементарній логіці, за 29 років реформування сільського господарства? Україна за обсягами експорту зернових й олійних культур та продуктів їх переробки в останні роки посідає перші позиції.

Наприклад, лишше шроту насіння соняшнику Україна експортувала майже 52 % світового його обсягу. Але всі ці «досягнення» були в фізичних обсягах (тоннах). Фінансові результати зовсім жалюгідні. Так, у 2017 р. Україна наростила експорт продовольства лише до 0,5 тис. дол. США на 1 га ріллі (122 місце серед 196 країн) тоді як 92 країни світу — в 200 разів більше. Відповідно додана вартість, що створена в сільському господарстві, на 1 га ріллі в 2017 р. становила в Україні також наднизьку величину — лише 35 дол. США (193 місце серед 200 країн світу), тоді як у понад 85 країнах світу цей показник в 10—40 разів вищий. Зазначимо, що додана вартість (кінцева продукція) — це різниця між вартістю вироблених товарів і послуг та вартістю спожитих в процесі виробництва товарів і послуг (проміжне споживання). Така наднизька продуктивність землі насамперед пов’язана зі структурою економіки та експорту продовольства. Так, у 2017 р. українська частка зернових й олійних культур, шротів олійних культур та власне олії в загальному експорті найвища в світі — 79%. Тоді як в країнах світу з високими результатами експорту продовольства ця група культур та продуктів їх переробки посідають не більше як 5—15%.

Наступним чинником наднизької ефективності сільського господарства України пов’язана з експортними цінами. Ціни експорту всього цього сировинного набору сільськогосподарської продукції та продуктів їх переробки (зерно, насіння сої, соняшнику, ріпаку, шроти олійних культур та олія) були найнижчі серед країн експортерів (1 — 10 місце з кінця). І це при тому, що інфраструктура саме для експорту зернових й олійних культур розвивається всі 29 років реформування (будівництво зернових терміналів, виробництво і придбавання зерновозів, навантажувачів тощо). А як бути з експортом іншого продовольства?

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК

В Україні відсутні власні ефективні організації з експорту продовольства. Їх «ефективність» для обмеженого кола бізнесменів побудована на відсутності невиробничих структур (асоціації виробників, торгових кооперативних об’єднань, фермерських кооперативів та різних узгоджувальних комісій з регулювання цін тощо), що давало (і до цього часу дає) можливість закуповувати за безцінь сільськогосподарську продукцію в первинних виробників (до 2—5 разів нижчою, ніж у інших країнах світу). Так, у 2017 р. Україна очолила парад наднизьких цін реалізації, за якими первинні виробники прощалися з виробленою ними продукцією, з кінця переліку країн світу: 3-тє місце за 1 т зерна пшениці (позаду лише три країни: Російська Федерація, Республіка Молдова та Казахстан), зерна кукурудзи — 9, насіння соняшнику — 13, молочних продуктів — 2 місце за 1 т молока тощо.

І ще одна нова проблема перед запровадженням ринку землі. За високого надлишку землі на одного жителя в Україні та відповідно величезного експортного аграрного потенціалу з посиленням гривні, як результату політики Національного банку, створюються додаткові проблеми експортерам — виручені від експорту долари обмінюються на меншу, ніж раніше, суму в національній валюті. При цьому ціни на технологічні ресурси, навіть куплені за кордоном, не знижуються у відповідній пропорції. В такому середовищі зернотрейдери будуть й наалі в більшій ступені занижувати ціни реалізації продукції первинними виробниками.

Замість того, щоб сприяти розбудові експортної інфраструктури (крім експорту зернових), із запуском ринку землі планується запровадити механізми пільгового кредитування, що додатково збільшуватиме й так надлишкову пропозицію, але не сприятиме реалізації сільськогосподарської продукції за ринковими цінами. Водночас було розроблено механізми застави землі, що за існуючого стану є дуже необхідним у справі втрати землі землевласниками. За відсутності ринків збуту та експортної інфраструктури для різних сегментів економіки нові господарники — власники земельних паїв будуть їх масово під музику здавати в заставу, а без розвиненої фермерської збутової інфраструктури, банки за два роки виставлятимуть землю на аукціон. Не будемо уточняти, хто і за скільки придбаватиме земельні ділянки, власники яких миттєво стануть банкрути.

Як пояснює заступниця голови Національного банку України Катерина Рожкова, після застави свого паю (в середньому 4 га) їх власник отримає в банку гроші для розвитку свого новоствореного господарства. Під розвитком розуміється продовження тенденції до спонукання й надалі запроваджувати зернову спеціалізацію всіма підприємствами різних, навіть дрібних розмірів, як єдиного напряму, де функціонує вертикаль скидання надлишків продукції з внутрішнього ринку (відповідно зайняття всіх орних земель посівами) за «бросовими» цінами. За такої зернової спеціалізації дрібні господарства (до 100—150 га землі) будуть лише збиткові. Звідси різним державним керманичам, депутатам, різним блогерам, авантюристам тощо важко чекати економічного дива: зростання на 1—5 % ВВП після відкриття ринку землі, так як великі господарства розміром понад 5 тис. га землі не змінять свою спеціалізацію та не перейдуть, наприклад, до виробництва плодів та ягід через дефіцит робочої сили в період збирання врожаю. Спроби спеціалізувати великі господарства, наприклад, на виробництві яблук, були прийняті за часів Радянської влади в Молдові, Україні та інших республіках. Природа зупинила безумства тодішніх будівників світлого майбутнього — бджілки та комахи не долітали й на третину відстані до середини садів унаслідок чого яблуні росли як звичні тополі — без запилених квітів і майбутнього врожаю. Зростання ВВП та доданої вартості в сільському господарстві до її стартової мізерної величини перед новим реформуванням можливе лише зі зміною структури виробництва, яку можуть освоїти лише дрібні та середні фермерські господарства. Достатньо яркий приклад — це досягнення більше як сотні країн світу з дрібними фермерськими господарствами, які експортують у розрахунку на 1 га ріллі в десятки разів більше порівняно з Україною. Наприклад, Нова Зеландія, де великі розміри фермерських господарств, перевищує Україну за експортом продовольства в розрахунку на 1 га ріллі тільки в три рази за рахунок лише розвитку тваринництва.

На противагу українській методиці проведення земельної реформи, в розвинених країнах механізми її проведення налаштовані на збереження не лише фермерських господарств, а й права на них попередніми власниками. Наприклад, у Канаді через борги якась частка фермерів втрачають права власності на землю, які в банків викуповує Канадська кредитна корпорація. Остання зобов’язана протягом 5 років відшкодувати кредити та витрати збанкрутілих господарств, розробити план виходу на конкурентні параметри функціонування і на умовах лізингу передати попередньому власнику за прийняття ним зобов’язань щодо додержання цього плану.

За логікою, в України величезні проблеми зі збутом продовольства, що пов’язано з високою землезабезпеченістю в країні. Тому створення ринкової збутової інфраструктури має упереджувати запуск ринку земельних ділянок. Усе інше не є логікою, а повним абсурдом.

ЩО Ж ПРОПОНУЮТЬ ЧИНОВНИКИ?

Презентували плани підтримки фермерів на суму 4,2 млрд грн. Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов запевняє, що для фермерів спрощені умови реєстрації сімейних фермерських господарств. А це 3,9 млн особистих селянських господарств отримали можливість легалізуватись як сільськогосподарські товаровиробники. Урядовець звітує про напрями державної підтримки у 2019 р., реалізація яких дала можливість створити 247 нових робочих місць у галузі тваринництва та 541 — у сфері зберігання та переробки зерна. При цьому фінансова підтримка, що спрямована на поліпшення генетичної якості молочного стада, забезпечила зростання середнього надою на корову на 1,6% порівняно з 2018 роком. Останній висновок мене сильно здивував, адже зростання продуктивності може бути обумовленим й негенетичними чинниками (годівля, умови утримання, ветеринарне забезпечення тощо). В свинарстві, наприклад, за допомогою так званого методу BLUP у селекції здійснюється розподіл продуктивності на генетично і не генетично обумовлені складові. Окремі компанії запроваджують геномні новітні технології (геномну селекцію), де поєднанні КT-сканери (комп’ютерна томографія), ультразвукова та інфрачервона спектроскопія (NIRS) з інформацією, що отримана зі скотобоєнь. Розподіл на генетично і не генетично обумовлені складові на основі аналізу одержаної таким чином інформації проводиться на величезних популяціях тварин (десятки, а то й сотні тисяч голів). У мене запитання: хто надав таку інформацію міністру про зростання продуктивності корів на 1,6 % завдяки лише генетиці? Хто порахував?

Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук сповіщає, що уряд створить фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, з допомогою якого фермери (розмір ферм до 500 га землі) купуватимуть сільськогосподарські землі. Створення такого фонду також буде мінімізувати ризики можливого неповернення кредитів. Я хочу зрозуміти логіку державних керманичів. Зареєструємо всіх власників паїв як фермерські господарства, надамо їм допомогу в придбанні землі. І що? Звідкись з’явиться вертикаль фермерських кооперативів зі збуту, переробки, реалізації і особливо — експорту продовольства? На ринку зростуть обсяги пропозиції сільськогосподарської продукції та продовольства за відсутності збутових кооперативних організацій. Де ринки збуту для й так величезного надлишку земель? Ризики навпаки зростуть, так як стимулюється виробництво, а не реалізація величезних надлишків продовольства. Не будемо говорити про наслідки такого супроводу реформування земельних відносин, де, як на мене, логіка відсутня.

Як зауважують деякі депутати Верховної Ради, метою земельної реформи Президента України В.Зеленського — «швидко продати землю, щоб закрити дірки, які утворилися внаслідок їхньої непрофесійності та безгосподарності, а в кінцевому результаті позбавити українців можливості стати господарями на своїй землі». Водночас додамо, що ключова функція державних установ, які причетні до сільського господарства, — це створення умов, за яких усі первинні виробники різних форм господарювання і власності одержуватимуть прибутки. Виконання такої функції потребує прозорості економіки виробництва, яка базується на ефективному моніторингу собівартості виробництва продукції в сфері первинного виробництва, зберігання, транспортування, переробки, транспортування готової продукції, її зберігання, доставки до споживача та реалізації продовольства. Як бачимо, скільки проблем реформаторам необхідно розв’язати. А вони зачепилися за запровадження ринку землі без сценарних розрахунків можливих наслідків.

За такого довгого інтеграційного ланцюга ще одна проблема на шляху запровадження ринку землі — узгодити діяльність та створити прозорі взаємовідносини між усіма учасниками інтегрованого виробництва. На жаль, до цього часу навіть таких розрахунків на папері не проводять, а тим паче в кабінетах влади цим не переймаються. Саме на старті інтегрованих ланцюгів (на рівні первинного виробника) забезпечується створення доданої вартості на наступних стадіях — переробці та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках. За виробництва зерна в господарствах розміром 5—10 тис. га землі додана вартість відсутня, адже в світі ринок борошна, як продукту переробки зерна, сильно обмежений. Простіше — великі підприємства і нуль доданої вартості — це близнюки-брати.

І на завершення. Зауваження до закону про обіг земель «Слугами народу» відкидаються без будь-яких обговорень депутатами Верховної Ради. Тільки щоденно звітують, що розглянули 500, 700 і т.д. зауважень. І так до середини травня поточного року, як планують «Слуги народу». При цьому зазначимо, що сам закон і зауваження до нього є в іншій пласкості до існуючої проблеми — відсутності розвиненої експортної інфраструктури та відсутності елементарної справедливості у взаємовідносинах між фермерськими господарствами й наступними ланками просування продукції до кінцевого споживача. Якби це все було вирішено, тоді б положення закону про обіг земель були б покладені на гармонізовану кровоносну систему економіки. Отже, Україна одержала б поштовх до розвитку економіки. В протилежному разі запровадження закону про обіг землі знесе з лиця землі будь-які прогресивні паростки фермерства. На жаль, у чиновників своя логіка. Як функціонуватимуть старі й нові фермерські господарства за відсутності ринків збуту, нікого не цікавить. Це показує, що «слуги» цілеспрямовано налаштовані запровадити ринок землі за своїм, згубним для України, сценарієм.

ВИСНОВКИ ІСТОРИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Ще з першими роками після одержання незалежності Україна була перед дилемою: що робити в сільському господарстві, адже надлишки продукції після втрати ринків колишніх республік були величезні. Прийняли рішення — провести паювання й виділити земельні частки селянам. Я спитав тоді в одного реформатора: «чого так вирішили?» Викликали до Президента України й він запитав: «що робити?». Учені економісти-аграрники дали пораду: провести паювання. «Так проблема ж у обмеженості внутрішнього та відсутності зовнішнього попиту», — констатую. Відповіді не одержав. Щоправда, за таке «наукове обґрунтування» всі очільники реформування стали академіками, одержали звання Героїв України, ордени та медалі, грамоти, премії. Потім замахнулися на Державну премію за проведене паювання земель (щоправда, вже тоді писали доповідні уряду, статті та монографії про ефективність великотоварного виробництва). При цьому ще в 2000 р. було відзначено таку закономірність: виробництво сільськогосподарського виробництва скоротилося в два рази, а кількість академіків зросла в 3 рази. Неважко тоді було мені порахувати, коли все населення України стане академіками. Як наслідок українська земля була сконцентрована у вітчизняних та іноземних інвесторів, а власники паїв залишилися поза сферою господарської діяльності.

Що ж буде після запровадження ринку землі вже сьогоднішніми реформаторами? Практично необмежені зверху розміри площ купівлі (до 10 тис. га) землі в кінцевому підсумку допоможуть розв’язати продовольчу проблему 81 країни світу, де проживає майже 800 млн населення, адже в них припадає землі на одного жителя не більше як 0,06 га ріллі. До 2050 р. кількість країн та населення з таким високим дефіцитом землі значно зросте. За моїми прогнозами сьогоднішні реформатори досягнуть вищих, ніж їхні попередники, результатів. Продаж землі задля розв’язання чужих проблем підвищення землезабезпеченості та гарантування продовольчої безпеки буде підґрунтям для висування сучасних реформаторів на нобелівські премії. І при цьому жодної відповідальності. Адже їхні «попєрєдніки» до цього часу одержують зарплати академіків з доплатами за це звання — результати реформування відчутні: зникають села, всі скопом безробітні...

Такі «логічні» заходи з подальшого реформування сільського господарства розвіяли мої сумніви і починаєш погоджуватися з заявами високопосадовців, що вони на економіці не знаються.