«Країна Мрій» «виробляє» нових громадян
Початок на 1-й стор.
Тим, кого розвій фестивального руху застав у юності, вже складно собі уявити літній культурний ландшафт без фестивалів. Та чи не найсуттєвіше події такого штибу позначаються на українських музикантах, народних майстрах та інших носіях етнічної (й не тільки) культури. Адже мистецтво, яке вони пропагують, саме в фестивальних умовах нарешті отримує шанс бути почутим, побаченим, а подеколи навіть усвідомленим. Воно нарешті стає затребуваним. А цього в умовах «зашлакованості» національного інформаційного простору досягти майже нереально.
— Сьогодні в нас у селі молодь не дуже хоче ходити на такі концерти, а старих вже й небагато залишилось. А тут ми побачили зовсім інше ставлення: на «Країні Мрій» ми наче в небі літаємо, — розповідає Марія ЗДОРОВЕЦЬ, учасниця автентичного колективу з села Рудка, що на Чернігівщині. — Якщо співставити Україну та «Країну Мрій», то першій ще довго доведеться рости до другої...
Хоча сім років — а саме стільки виповнилося «Країні Мрій» цього разу — дата не кругла, і підбивати підсумки, здається, зарано, втім, із огляду на 20-річчя існування самої незалежної України вік фестивалю здається поважним. Тим більше, що саме «Країна Мрій» поряд із «Шешорами» стали потужними імпульсами для розвитку масового фестивального руху в різних регіонах. Але якщо «Шешеори» нині вже й не «Шешори», а «Арт-поле», до того ж, із іншою концепцією, значно більш розширеною програмою, що розгортається вже не на лоні Карпат у Косівському районі Франківщини, а мандрує то Вінниччиною, то Одещиною, то «Країні Мрій» вдалося залишитися вірною самій собі. Те саме, що й сім років тому, Співоче поле, той самий Дніпро, Лавра, що своїм золотом освячує дійство... До речі, з численних фестивальних ініціатив Олега Скрипка саме «КМ» виявилася найстійкішою, найпопулярнішою й навіть знаковою для багатьох киян. Уже не кажучи про те, що саме «КМ» залишається наймасштабнішим етно-музичним дійством столиці, але водночас столицею не обмежується. Зокрема, 17 та 18 липня «Країна Мрій» приїде до Шевченківського гаю у Львові. Серед учасників — «ВВ», Мандри, Йорий Клоц, Палац (Білорусь) та інші музиканти. Цікаво, чи дочекається «Країни Мрій» Донецьк, або Севастополь? Але в будь-якому разі такі сміливі переміщення фестивалю країною означають запит на етноподії, на продуковану «КМ» атмосферу, на зовсім інший рівень спілкування, який є характерним для фестивалю.
Утім, вірність собі — поняття відносне. Адже цього року виступ Олега Скрипки, який традиційно закривав фестиваль, довелося перенести на перший день у зв’язку з виступом ВВ на російському фестивалі «Нашествие». Здавалося б, деталь, але звуки відомої композиції ВВ, яка ще й дала назву фестивалю, протягом усіх шести років служили завершальним акордом для «КМ», і були вкрай символічними... Але не заміна виступу Олега Скрипки на фольк-шансон-панкову програму лідера гурту «Мандри» Фоми стала головним випробуванням і для учасників, і для гостей «КМ». Ним стала погода. На жаль, від небесних капризів не застрахований жодний фестиваль у форматі оупен-ейр. І в цьому навряд чи варто звинувачувати організаторів, які в змозі протистояти дощу, але не шквалу. Утім, тих, хто таки дочекався концерту з тригодинним запізненням, дійство, навіть із огляду на покалічену негодою апаратуру, не розчарувало.
Такого на концертах поп-зірок і залакованої естради не почуєш. Та й аудиторія там зовсім інакша, аніж на «Країні Мрій», де на фоні потенційної бурі, з блискавками та громом відшукалися сміливці, які без жодних прохань із боку музикантів власними парасольками захищали Хорею Козацьку та їхні інструменти від дощу. І хоча виступ довелося перервати, здається, ті слухачі-сміливці ще довго могли б стояти з парасолями, захищаючи від зливи піднесені звуки середньовічної музики.
Декого відлякувала непередбачуваність погоди, ковдру на себе перетягнув також чемпіонат світу з футболу, але були й ті, кому завадив платний вхід. Чомусь саме на Своє українці найбільше шкодують грошей. Але культурні явища не можуть вічно жити на меценатських плечах. Їм потрібна загальнонаціональна, в тому числі й фінансова, підтримка. Тільки тоді зростатиме якість, підвищуватиметься конкурентноздатність, тоді культура не здаватиметься позбавленим життя музейним експонатом, життя якого штучно підтримується.
Загалом гості на фестивалі, як нам здалося, почуваються вже значно більш розкутішими. Їм цікавий не лише концерт на великій сцені, вони сміливіше беруть участь у майстер-класах із танців, відважніше беруться до гончарства, реагують на літературні акції, жвавіше цікавляться книжковими стендами, в тому числі виданнями «Бібліотеки «Дня», яка також була представлена на книжковому ярмарку. Одним словом, почуваються значно органічніше в своєму ж українському світі.
А організатори книжкового ярмарку — брати Капранови — навіть наважилися на перший в історії «Країни Мрій» та й загалом у світі кобзарський слем. Донедавна слем був явищем переважно літературним, він означає поетичне змагання, переможців якого визначають глядачі. Але до доволі консервативних кобзарів та бандуристів це поняття ще не застосовувалось. У кобзарському слемі на «Країні Мрій» змагалися як досвідчені кобзарі — Тарас Компаніченко, Едуард Драч, Микола Плекан, так і початківці — Іван Лузан, Володимир Вікарчук у парі з Юрієм Міронцем. Учасники змагання представили публіці не тільки традиційну кобзу, бандуру, але й безладову та козацьку лютню. «Вінок переможця» отримав молодий дует — Ярослав Джусь і Данило Носко. Хлопці здивували публіку поєднанням музичного доробку «Океану Ельзи» та Леді Гаги з мотивами традиційних українських пісень.
У певному сенсі «Країна Мрій» із кобзарськими слемами, кулішами від літературних зірок, етноавангарними виконавцями, демонструє оптимальну модель для розвитку всієї України. «День» уже не раз наголошував на тому, що, цінуючи та підтримуючи своє, тобто українське, намагаючись зрозуміти культуру нацменшин, ми повинні також демонструвати відкритість світу та готовність до діалогу з іншими культурами. Окрім уміння, як висловлюється Юрій Андрухович, берегти свої окопи, нам не варто забувати, що навколо — глобальний і невичерпний світ.
Альберт СКЛОА, учасники литовського гурту «Vydraga»:
— «Країна Мрій» — це неймовірний фестиваль, адже тут можна пізнати українську культуру глибше: через вишивку, музику, кераміку, завдяки численним майстер-класам. Ми зробили багато фото та записали відео. Цей фестиваль має щось спільне з литовським фестом — «Балтика». Гадаємо, що в литовської та української музичної культури загалом є багато спільного — це ритм, теми, мотиви. Найбільше, що нас вразило на «Країні Мрій» — це те, що більша половина людей приходить сюди у вишиванках.
Едуард ДРАЧ, кобзар:
— Фольклор і традиції — це те, від чого ми повинні відштовхуватися. Ми знаємо приклади багатьох народів, які знаючи й примножуючи свою культуру, достатньо швидко пішли вперед. Наприклад, Японія чи Німеччина. Наше завдання — активізувати свою ходу вперед, тому необхідно повертатися до джерел. Головне в цьому світі — знати себе. Фестиваль «Країна Мрій» — своєрідна енциклопедія для українців. Це можливість для кожного подивитися, що було, оцінити сьогодення й зробити свої висновки. Треба сказати, що фестиваль є дуже популярним. Наприклад, мої друзі зі Швеції та Німеччини телефонують напередодні й запитують, коли відбудеться фестиваль. Для того, щоб ефективно популяризувати культуру, треба спочатку кожному особисто в ній утвердитися. Не варто чекати цієї ініціативи з боку держави.
Віталій КАПРАНОВ, письменник, співкуратор літературної частини фестивалю «Країна Мрій»:
— У Європі все однакове, навіть у порівнянні з США. Тому все, що не схоже на той світ, цікавить європейців і американців. У цьому смислі ми маємо перевагу. У нас є справжні музичні інструменти: кобза, бандура. А в них їх майже немає. Сьогоднішні наші музиканти спираються на стародавню традицію, яка ще живе. А там це вже імітація. Там і народний одяг — імітація, а в нас він — елемент повсякденного життя. Наша культура має перевагу, тому що вона справжня. А справжня вона тому, що нікуди за межі не виходить, а «сидить» в Україні. Тільки ми почнемо її видавати на експорт, зникне її «справжність». Підіть на Андріївський узвіз — і порівняйте його з «Країною Мрій». Ми хочемо, щоб Країна мрій перетворилася на Андріївський узвіз? Я — ні, тому що жити треба для себе, а не для іноземців. Україна повинна бути такою, якою є «Країна Мрій». Тоді нас поважатимуть у цьому світі й мине будемо «набиватися», а до нас будуть приходити й проситися. «Країна Мрій» — країна людей, які себе поважають. Тут «злазить» урбаністична, «совєтська» луска — і тут українець може подивитись на себе, на такого, яким він є насправді.
Марія БІЛАЙ, народний майстер (гурток «Соломія»):
— Сьогодні народ почав тягнутися до свого минулого. З іграшками раніше було так: дитина скиглила, плакала, а що могла зробити жінка? Під рукою — тільки нитки й солома. І вона робила із цих підручних матеріалів якусь іграшку: того ж янгола, коника — й одразу дитинці ставало легше, вона заспокоювалась. До того ж матеріал природній, і запах хороший. У таких іграшках є і символізм: нитки зав’язуються на три вузлики — це означає триєдність, яка була й у язичництві, й залишилась у християнстві. А сам матеріал, з якого виготовляються іграшки, — жито, є символом життя. Сонячний колір тримає у собі енергію, яку воно «пило» із самого сонця. І сам янгол є охоронцем. Сьогодні наша країна потребує таких янголів-охоронців. Добре було б, якби кожен зробив по такому янголу не тільки для себе, а ще й для України.
Данило НОСКО, представник молодого покоління кобзарів:
— Нашу культуру треба розповсюджувати, так, як це роблять європейці. Вони пропагують її у нас, а ми свою на їхній землі — майже ні. Треба це змінювати, адже наша етнічна культура дуже багата. Та й кобзарство, на щастя, зараз «піднімається». Я знаюся з «кобзарським цехом», тож можу запевнити вас, що в порівнянні з початком 90-х, коли кобзарів та бандуристів було мінімум, зараз є тенденція до збільшення їхньої кількості. Зараз в Україні нараховується близько сотні професійних старосвітських кобзарів.
Нагадаємо, що в рамках цьогорічного фотоконкурсу «День-2010» ми запровадили окрему номінацію «Найкраще фото з фестивалю «Країна Мрій». Тож, ми чекаємо на цікаві знімки від постійних учасників наших фотоконкурсів, а також тих, хто має намір вперше спробувати себе в цій ролі.
