Iван Пулюй (02.02.1845 – 31.01.1918). Визнання

Дивовижно масштабна, унікальна постать Івана Пулюя поступово, хоч зі значним запізненням, привертає дедалі більшу увагу наших сучасників як в Україні, так і за її межами. Ювілейна дата є доброю нагодою проаналізувати нові факти, що засвідчують значне поширення об’єктивних знань про нього в авторитетних світових виданнях за останні п’ять років, а також зробити певний ретроспективний огляд важливих напрацювань наших попередників щодо висвітлення особистості І.Пулюя. Оскільки рівно п’ять років тому в статті «Феноменальний Іван Пулюй» (газета «День», № 19-20, 6-7 лютого 2015 р.) ми, в міру можливості, відобразили ключові етапи його життєвого і творчого шляху, тут намагатимемось уникати повторень.

Для формування знань про Івана Пулюя як видатного ученого-фізика в світовому контексті надзвичайно важливу роль відіграє видана у 2016 р. фундаментальна монографія Radioactivity: Introduction and History, From Quantum to Quarks («Радіоактивність: вступ й історія, від квантів до кварків») відомого американського фізика M.F.L’Annunziata. Ця монографія в 2017 р. отримала високу міжнародну відзнаку на конкурсі книжкових видань з хімії та фізики й рекомендована для використання в університетських лекційних курсах відповідних спеціальностей. На початку монографії детально описано передісторію випадкового відкриття явища радіоактивності французьким фізиком Антуаном Анрі Беккерелем у 1896 р. З дотриманням хронології, перелік славетних імен починається з Демокріта (автора атомістичного учення античних часів), Рентґена (автора випадкового відкриття Х-променів) і Пулюя. Аналізові наукового доробку Івана Пулюя присвячено шість сторінок тексту книжки, проілюстрованих схемами сконструйованих ним приладів (дещо більше тексту подано далі лише про Резерфорда). Наголошено, що Пулюй був одним із провідних дослідників у фізиці 1880 — 1890 рр., зробив великий внесок у розуміння властивостей і природи як катодних, так і Х-променів. Підтверджено конкретні висновки щодо чотирьох пріоритетних результатів Пулюя стосовно фізики Х-променів, як вони сформульовані українськими істориками науки. У монографії наголошено, що Іван Пулюй «народився українцем і залишився патріотом України»; згадано про його брошуру «Україна і її міжнародне політичне значення», опубліковану німецькою мовою 1915 р. у Празі, в якій арґументовано необхідність створення незалежної України.

Дуже часто за випадковістю в науці (і не лише) залишається непомітною чи неосмисленою цілком певна закономірність. Стосовно випадкового відкриття Х-променів зрозуміло, що тут закономірність криється в системних ґрунтовних дослідженнях катодних променів і процесів у розріджених газових середовищах, виконаних Пулюєм на початку 1880-х рр.

***

Завдяки відкритості інтернетівських баз даних, за останні роки значно поповнились наші знання про бібліографію наукових праць Івана Пулюя. Донедавна вважалось, що основні результати його досліджень друкувались у періодичних виданнях лише Австро-Угорщини. Тепер знаємо про його статті у відомих журналах Annalen der Physik (Німеччина), Philosophical Magazine (Англія), Science (США).

На особливу увагу заслуговує стаття: J. Puluj, G. Glasser, The Fourth State of Matter. A Refutation у журналі Science за 1880 р., Том 1, № 5, стор. 58 (переклад назви — «Про четвертий стан матерії. Спростування»). Це єдина стаття Пулюя зі співавтором і, якщо судити з її змісту, роль співавтора полягала в стислому переказі (реферуванні) критичних висновків із німецькомовної статті Пулюя щодо тверджень про так званий четвертий агрегатний стан матерії відомого англійського фізика і хіміка Вільяма Крукса. Особливість полягала в тому, що в 1880 р. Пулюй був ще порівняно молодим (35 років) маловідомим ученим, тоді як старший від нього на 13 років Вільям Крукс на цей час був уже маститим науковцем, членом Лондонського Королівського товариства, від якого він 1875 р., отримав Королівську золоту медаль, а в 1880 р. удостоєний медалі від Французької академії наук. Тому рішення редакції новоствореного американського журналу Science (а почав він виходити саме 1880 р. і виходить по сьогодні як вельми престижний у науковому світі) опублікувати явно критичні оцінки Пулюєм висновків Крукса було досить несподіваним. Очевидно, прийняття такого рішення зумовлювалось невідпорністю аргументів І.Пулюя. Йшлося ось про що. У 1879 р. Крукс опублікував статтю, яка базувалась на його доповіді, виголошеній на зборах Британського товариства сприяння науці. В ній сформульовано твердження, що у вакуумних трубках розріджений газ перебуває в особливому агрегатному стані, якому властивий самовільний розпад атомів і молекул на менші неподільні частинки. За Круксом, у такому стані починається невідоме, яке в нього асоціювалося з таємничим потойбічним світом (Крукс ще й був прихильником спіритизму). Пулюй довів повну безпідставність твердження Крукса, зауважив, що всі спостережувані процеси у вакуумних трубках, зокрема дані спектрального аналізу, доводять, що за будь-яких тисків у трубках маємо справу з рухом матеріальних частинок, які зберігають свої хімічні властивості. Водночас задовго до відкриття радіоактивності та штучного перетворення атомних ядер Пулюй слушно пов’язував можливості розбиття атомів з відкриттям нових, набагато потужніших, ніж тодішні, джерел енергії.

Відкинувши твердження Крукса про четвертий агрегатний стан, Пулюй наголосив на важливості принципу, який лежить у основі розвитку всіх галузей науки: «Необхідність будь-якого нового припущення може бути виправдана лише тоді, коли явища не можна пояснити тим, що ми тепер знаємо».

***

Згадаймо тих наших попередників, хто в радянський час, незважаючи на негласну ідеологічну заборону на поширення відомостей про Івана Пулюя (передусім через його послідовну патріотичну позицію, зокрема відстоювання прав українців жити в самостійній державі), докладали практичних зусиль для того, щоб постать Пулюя не перетворилась у суцільну білу пляму нашої історії. Передусім зазначимо, що відомий математик, професор Львівського університету імені Івана Франка Микола Чайковський, упродовж 1967 — 1968 рр. опублікував кілька статей у періодиці, в яких подав відомості про Івана Пулюя, хоч і вельми дозовані з цензурних міркувань. М.Чайковський особисто знав Пулюя ще з часу свого навчання в Празі. Він же був одним із ініціаторів проведення у Львівському університеті конференції пам’яті Івана Пулюя в 1968 р., під час якої із доповіддю «Життєвий шлях Івана Пулюя» виступив Роман Ґайда. Інші доповіді, в яких висвітлювалась наукова діяльність Пулюя в галузях фізики та електротехніки, а також як перекладача, виголосили викладачі фізичного факультету Львівського університету Ярослав Дутчак, Богдан Палюх, Олександр Пізіо, Роман Ґайда. За матеріалами цих доповідей Р.Ґайда опублікував статтю «Видатний український фізик Іван Пулюй (До 50-річчя з дня смерті») у Віснику Львівського університету, серія фізична за 1969 р. Спробі Р.Ґайди опублікувати відповідну статтю в Києві у відомому науково-популярному журналі «Наука і суспільство» перешкодила недремна цензура.

ІСТОРИЧНЕ ФОТО З ДАРТМУТСЬКОГО КОЛЕДЖУ (США) 3 ЛЮТОГО 1896 Р. ЗЛІВА НАПРАВО: ПРОФЕСОР Е. ФРОСТ, ПАЦІЄНТ Е. МАК-КАРТІ, ЛІКАР Г. ФРОСТ

Хоч і невеликим, а все ж успіхом, можна вважати подання дуже стислої довідки про Пулюя в першому виданні «Української Радянської Енциклопедії» (1963 р.) за підписом Михайла Сеньківа, викладача Львівського університету. Однак у другому виданні цієї енциклопедії жодної згадки про Пулюя немає. Стисла інформація появилась знову в «Українському Радянському Енциклопедичному Словнику» (1987 р.).

З лібералізацією політичного режиму в Україні наприкінці 1980-х років відкрилась можливість для нових публікацій про Івана Пулюя. Зокрема, слід віддати належне редколегії журналу «Наука і суспільство», яка звернулась до львівських фізиків із пропозицією опублікувати на його сторінках статтю про Пулюя (пам’ятаючи, що зробити це 20 років тому не могла). Стаття Р.Ґайди з співавторами вийшла в цьому журналі в 1989 р., № 4, с. 18-25, стимулюючи низку подальших публікацій та виступів на наукових конференціях. Поступово до поширення знань про І.Пулюя долучились фізики з Києва, Тернополя, Дніпропетровська, Івано-Франківська та інших міст України. Ініціативна група, до якої увійшли Роман Ґайда, Ольга Збожна, Василь Шендеровський, Олександр Рокіцький та ін. виробила пропозиції щодо відзначення 150-літнього ювілею Івана Пулюя на державному рівні. Упродовж усього 1995 року в Україні відбулось багато конференцій, ювілейних засідань, виставок, відкриття пам’ятників Пулюєві в його рідному Гримайлові й навчальному закладі Тернополя, найменованого тоді на честь Пулюя (тепер це Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя). Для належного опису цих небуденних подій необхідна окрема публікація.

Пам’ятали про Івана Пулюя українці в діаспорі. Цікаво, що вже в 1946 р. газета «Нові дні», яка виходила в таборі для переміщених осіб у Зальцбурзі (Австрія), помістила про нього невелику замітку. У 1957 р. В.Березюк опублікував статтю «Іван Пулюй — людина науки» в газеті «Вільне слово». В подальшому були публікації Е.Бурштинського, В.Хилецького, В.Скибіцького, Ю.Мовчана та ін. Помітною подією став вихід у світ першої книжки про І.Пулюя, яку написав Юрій Гривняк і видав українською мовою у Великій Британії. Хоч з фахового і науково-історичного погляду ці публікації далеко не бездоганні, їх автори спричинилися до популяризації імені Пулюя. Є відомості про Івана Пулюя в cьомому томі діаспорної «Енциклопедії українознавства», виданому в 1973 р.

***

Дуже важливо, що роль Івана Пулюя як основоположника науки про X-промені й конструктора найдосконаліших на той час променевих трубок висвітлювали іноземці в англомовних виданнях, які виходили в США. У 1930 р. професор Едвін Фрост у журналі Дартмутського коледжу (США) опублікував статтю, присвячену першим експериментам з Х-променями в Америці. Як учасник цих подій, він зазначає, що перші вдалі експерименти, в яких на шляху Х-променів до фотопластинки ставали різні предмети, зробили надзвичайне враження: «Ніхто ніколи не забуде хвилювань в очікуванні проявлення перших фотопластинок... Відразу виявилось, що трубка Пулюя була найефективнішою... Вона була старанно зроблена і не згоряла, як це було з багатьма іншими трубками в інших лабораторіях». Далі йде опис подальших подій: 03.02 1896 р. у лабораторію Едвіна Фроста його брат, Гільман Фрост, професор медицини в Дартмуті, привів 14-річного хлопця Едді Мак-Карті, який під час їзди на ковзанах зламав руку. За допомогою Пулюєвої лампи було зроблено Х-променеву фотографію, на якій дуже виразно видно перелом кості руки. Цю світлину, яка дотепер зберігається як постійний експонат у музеї Дартмутського коледжу, опублікували різні американські часописи в 1995 і на початку 1996 рр. з нагоди відзначення 100-ліття відкриття Х-променів. Вони помістили й фотографію самого історичного експерименту, а також знімок трубки Пулюя як джерела X-променів. Зокрема, цьому присвятив свою статтю П.Спіґель під назвою «Перша медична Х-променева фотографія, зроблена в Америці, — 100 років».

Вагомий внесок у популяризацію імені Івана Пулюя в Австрії зробив професор Вільгельм Форман. У 1958 р. він опублікував статтю під назвою «Богиня з лампою розжарення над головою», в якій досить детально описав значення електротехнічних винаходів Пулюя в європейському і світовому контекстах. Також В.Форман у 1968 р. присвятив Пулюєві газетну статтю «Теолог, патріот, фізик» і радіопередачу «З Біблією і Пулюєвою лампою» тривалістю понад годину. Саме Форман назвав Пулюя однією з найцікавіших постатей науки (не лише фізики) ХІХ і початку ХХ століть та зазначив, що він спричинився до перетворення світу. Тут можемо уточнити: якщо брати до уваги не лише наукову сферу діяльності Івана Пулюя, а й усі інші напрями його творчої активності в загальнокультурному контексті (націєтворчу діяльність, політологію, публіцистику, літературні переклади з давніх мов, громадську діяльність, а ще технічні винаходи й електричну енергетику в промислових масштабах та ін.), то є всі підстави назвати його не лише однією з найцікавіших постатей науки, а й таки найцікавішою постаттю науки й культури, тобто культури в широкому розумінні.

Починаючи з 1995 р. низку публікацій чеською мовою присвятив Пулюєві професор Чеського технічного університету в Празі Іво Краус, він же суттєво сприяв вивченню архівних джерел цього закладу, який став наступником колишньої Німецької політехніки, де Пулюй працював з 1884 р. до пенсійного віку.

***

На закінчення перелічимо головні книжкові видання, присвячені І.Пулюєві, які вийшли в Україні. Збірник праць Івана Пулюя й окремих статей про нього вийшов у світ 1996 р. у Києві за загальною редакцією професора В.Шендеровського у видавництві «Рада». У 1998 р. Наукове товариство ім.Шевченка у Львові (НТШ) у серії «Визначні діячі НТШ» видало монографію «Іван Пулюй» авторів Р.Ґайди і Р.Пляцка. Адаптований німецькомовний варіант цієї книжки під назвою Johann Puluj. R?tsel des universalen Talents» опублікувало 2001 р. львівське видавництво Eurowelt за фінансової підтримки Петера Пулюя з Австрії, внука Івана Пулюя. У 1999 р. у Тернополі С.Нагорняк і М.Медюх видали книжку «Фізико-технічні ідеї Івана Пулюя» українською і англійською мовами. В 2007 р. у тернопільському видавництві «Воля» Ольга Збожна видала зібрані, упорядковані й пояснені нею 298 листів Івана Пулюя. Також у Тернополі 2015 р. вийшла книжка «Іван Пулюй: «Лампаду одні другим передадуть» авторів О.Збожної та Р.Пляцка. У 2019 р. НТШ у Львові здійснило друге, уточнене й доповнене, видання монографії про Івана Пулюя авторів Р.Ґайди і Р.Пляцка під назвою «Іван Пулюй. Життя і творчість» у серії «Українознавча наукова бібліотека НТШ», готується до друку адаптований англомовний варіант цієї книжки. Зовсім скоро в тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан» вийде в світ збірник «Непропаща сила», до якого увійшли науково-популярні та публіцистичні твори Івана Пулюя з додатком аналітичних матеріалів з погляду сьогодення (упорядкування, стилістична адаптація, загальна редакція та коментарі В.О.Тадеєва).

Треба надолужувати прогаяне в осмисленні величезного внеску Івана Пулюя в українську та світову науку й культуру.